Рішення № 94551855, 02.02.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.02.2021Справа № 910/19554/20

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу №910/19554/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Анвітрейд"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця в особі філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Українська залізниця»

про стягнення 29 139,72 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АНВІТРЕЙД» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Українська залізниця» про стягнення 29139,72 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором поставки № ЦЗВ-14-04520-01 від 31.07.2020 в частині своєчасної оплати отриманого за договором товару, у зв`язку з чим позивачем нараховані пеня в сумі 19 426,48 грн та 3% річних у розмірі 9713,24 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АНВІТРЕЙД» було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позовної заяви.

18.12.2020 через канцелярію суду від позивача отримано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов`язав відповідачів подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

27.01.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти визначених позивачем строків оплати спірних актів, просить суд зменшити заявлені штрафні санкції на 99% та заперечує проти понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Також, до відзиву відповідач додав та заяву про поновлення процесуального строку на подачу відзиву.

Розглянувши заяву відповідача про поновлення процесуального строку, суд визнає дану заяву обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню на підставі ст.119 ГПК, у зв`язку з чим приймає до розгляду і залучає до матеріалів справи відзив на позовну заяву.

01.02.2021 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

31.07.2020 між позивачем (далі - Постачальник) та відповідачем (далі - Замовник) укладено Договір поставки № ЦЗВ-14-04520-01 (надалі також - Договір, Договір поставки), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов`язується поставити, а Замовник прийняти та оплатити нафту і дистиляти (дизельне паливо), назване в подальшому «Товар», найменування, марка та кількість якого вказується в специфікаціях, які є невід`ємною частиною Договору, на умовах, що викладені у цьому договорі.

Згідно п. 2.4. Договору ціна Товару, обсяги закупівлі, зазначаються у специфікаціях до даного Договору.

У п. 3.7. Договору зазначено, що поставка Товару підтверджується актом прийому-передачі. Акт прийому-передачі складається на підставі накладної (залізничної) та підписується, за умови надання Постачальником: рахунку-фактури на поставлений Товар; податкової накладної оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства України; копії накладної (залізничної); копії документів з якості: декларація про відповідність, паспорт якості, та/або паспорт, та/або сертифікат якості; копію документу, який підтверджує сертифікацію Товару, а саме копія сертифікату відповідності; акцизної накладної, оформленої належним чином та зареєстрованої відповідно до вимог чинного законодавства України.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що Постачальник протягом 3 робочих днів із дати поставки Товару, але не пізніше 3-го числа наступного за звітним місяцем, надає Замовнику рахунок-фактуру на цей Товар, акт прийому-передачі та копії накладних (залізничних) на кожну цистерну окремо. Також Постачальник зобов`язується надати Замовнику податкову накладну та акцизну накладну, які оформлені та зареєстровані у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до п. 6.2. Договору Замовник після підписання Акту прийому-передачі згідно п. 3.7. здійснює оплату в гривнях за банківськими реквізитами Постачальника протягом 5 банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної, у відповідності до вимог чинного законодавства України, але не раніше надання Постачальником всі документів згідно п. 6.1. Договору.

У п. 9.6. Договору сторони встановили, що у випадку прострочення виконання грошового зобов`язання за цим Договором, Замовник сплачує пеню у розмірі 10 % (десяти) відсотків річних від простроченої суми грошових зобов`язань за кожен день прострочення, але не більше облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення заборгованості.

Строк дії даного Договору встановлюється 45 календарних днів з моменту його підписання Сторонами, а саме до 14.09.2020. Проте в частині оплати - до повного виконання сторонами зобов`язань та в разі наявності потреби Замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу Постачальника, - до повного виконання (п. 12.2. Договору).

31.07.220 сторонами підписано Специфікацію №1 до договору на поставку дизельного пального кількістю 3000 тон загальною вартістю 56 169 034,00 грн; умови оплати: протягом 5 банківських днів.

Позивачем на виконання зобов`язань за договором поставлено відповідачу паливо дизельне вартістю 58 634 402,34 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи Актами прийому-передачі №АТУ00001100 від 14.08.2020 на суму 23 002 435,32 грн, №АТУ00001108 від 16.08.2020 на суму 34 399 239,36 грн, №АТУ00001126 від 17.08.2020 на суму 1 232 727,66 грн.

Відповідач здійснив оплату поставленого товару 26.08.2020 за Актами прийому-передачі №АТУ00001100 від 14.08.2020 та №АТУ00001108 від 16.08.2020, 28.08.2020 за Актом прийому-передачі №АТУ00001126 від 17.08.2020.

Позивач вважає, що відповідач допустив прострочення оплати товару, оскільки на його переконання оплата за Актами прийому-передачі №АТУ00001100 від 14.08.2020 та №АТУ00001108 від 16.08.2020 мала бути здійснена до 24.08.2020 включно, за Актом прийому-передачі №АТУ00001126 від 17.08.2020 - до 25.08.2020 включно.

Отже, позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов`язань за договором поставки щодо строків оплати товару, у зв`язку із чим просить стягнути з останнього пеню в сумі 19 426,48 грн та 3% річних у розмірі 9713,24 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання своїх зобов`язань за договором здійснив поставку дизельного палива, яке прийнято відповідачем без заперечень та зауважень, на уму 58 634 402,34 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи Актами прийому-передачі №АТУ00001100 від 14.08.2020 на суму 23 002 435,32 грн, №АТУ00001108 від 16.08.2020 на суму 34 399 239,36 грн, №АТУ00001126 від 17.08.2020 на суму 1 232 727,66 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що позивачем невірно визначено строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати дизельного палива за Актами прийому-передачі №АТУ00001100 від 14.08.2020, №АТУ00001108 від 16.08.2020, №АТУ00001126 від 17.08.2020.

Так, пунктом п. 6.2. Договору встановлено, що Замовник після підписання Акту прийому-передачі згідно п. 3.7. здійснює оплату в гривнях за банківськими реквізитами Постачальника протягом 5 банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної, у відповідності до вимог чинного законодавства України, але не раніше надання Постачальником всі документів згідно п. 6.1. Договору.

З матеріалів справи вбачається, що датою реєстрації податкових накладних № 1806 від 14.08.2020 (Акт прийому-передачі №АТУ00001100 від 14.08.2020 та від 16.08.2020 № 1809 (Акт прийому-передачі №АТУ00001108 від 16.08.2020) є 18.08.2020, а податкової накладної №1810 від 17.08.2020 (Акт прийому-передачі №АТУ00001126 від 17.08.2020) - 19.08.2020.

Суд зазначає, що 24 серпня в Україні є державним святом та є неробочим днем.

З огляду на вказане, граничним днем оплати товару поставленого згідно Актів прийому-передачі №АТУ00001100 від 14.08.2020 та №АТУ00001108 від 16.08.2020 є 26.08.2020, а Акту прийому-передачі №АТУ00001126 від 17.08.2020 - 27.08.2020.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що відповідач здійснив оплату поставленого товару 26.08.2020 за Актами прийому-передачі №АТУ00001100 від 14.08.2020 та №АТУ00001108 від 16.08.2020, 28.08.2020 за Актом прийому-передачі №АТУ00001126 від 17.08.2020.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на встановлені судом обставини, вбачається відсутність порушення відповідачем строку оплати товару за Актами прийому-передачі №АТУ00001100 від 14.08.2020 та №АТУ00001108 від 16.08.2020.

Разом з тим, відповідачем допущено порушення строку оплати товару за Актом прийому-передачі №АТУ00001126 від 17.08.2020.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Також, судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З огляду на встановлену вище відсутність порушення відповідачем строку оплати товару за Актами прийому-передачі №АТУ00001100 від 14.08.2020 та №АТУ00001108 від 16.08.2020, підстави для нарахування пені за вказаними зобов`язаннями відсутні.

У зв`язку із викладеним, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 18 820,22 грн пені, нарахованої за Актами прийому-передачі №АТУ00001100 від 14.08.2020 та №АТУ00001108 від 16.08.2020.

Перевіривши розрахунок пені позивача за порушення строку оплати Акту прийому-передачі №АТУ00001126 від 17.08.2020, суд встановив неправильність визначення періоду прострочення, на який підлягає нарахування пеня.

Як зазначалось вище, оплата товару за Актом прийому-передачі №АТУ00001126 від 17.08.2020 підлягала здійсненню до 27.08.2020 включно.

Відповідач допустив прострочення виконання вказаного зобов`язання, здійснивши оплату товару за Актом прийому-передачі №АТУ00001126 від 17.08.2020 - 28.08.2020.

З огляду на викладене, пеня за прострочення оплати товару за Актом прийому-передачі №АТУ00001126 від 17.08.2020 підлягає нарахування лише за 27.08.2020 та за розрахунком суду становить 202,09 грн.

У зв`язку із викладеним вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню частково на суму 202,09 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на встановлену вище відсутність порушення відповідачем строку оплати товару за Актами прийому-передачі №АТУ00001100 від 14.08.2020 та №АТУ00001108 від 16.08.2020, підстави для нарахування 3% річних за вказаними зобов`язаннями відсутні.

У зв`язку із викладеним, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 9 410,11 грн 3% річних, нарахованої за Актами прийому-передачі №АТУ00001100 від 14.08.2020 та №АТУ00001108 від 16.08.2020.

Перевіривши розрахунок 3% річних позивача за порушення оплати Акту прийому-передачі №АТУ00001126 від 17.08.2020, суд встановив неправильність визначення періоду прострочення, на який підлягають нарахуванню 3% річних.

Як зазначалось вище, періодом прострочення оплати товару за Актом прийому-передачі №АТУ00001126 від 17.08.2020 є 27.08.2020.

З огляду на викладене, 3% річних за прострочення оплати товару за Актом прийому-передачі №АТУ00001126 від 17.08.2020 підлягають нарахуванню лише за 27.08.2020 та за розрахунком суду становлять 101,04 грн.

У зв`язку із викладеним вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково на суму 101,04 грн.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

Так в обґрунтування вказаного клопотання відповідач що протягом останнього часу на підприємстві склалася складна ситуація у зв`язку з недофінансуванням, а саме: недостатність доходної частини, значне зменшення надходжень коштів, необхідність постійного ремонту та підтримання в належному робочому стані рухомого складу, вплив COVID-19 та карантинних обмежень на економіку Товариства, а також негайна закупівля матеріально-технічних ресурсів для швидкого відновлення залізничної галузі в зоні проведення Операції об`єднаних сил (ООС).

А також, що у відповідності до результатів консолідованої фінансової звітності, підтверджені незалежною аудиторською компанією, складеної за міжнародними стандартами, АТ «Укрзалізниця» закінчило минулий рік із консолідованим збитками.

Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.

Крім того, суд приймає до уваги, що неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013р. № 7-рп/2013).

У той же час, правовий зміст ст. 233 ГК України свідчить про те, що вона не є імперативною, а застосовується на розсуд суду за наявності визначених у ній умов та на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто є правом суду.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», а також висновків, що містяться у постановах Верховного Суду від 05.04.2018р. у справі №905/1180/17, від 12.09.2018р. у справі №912/3594/17, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до ст. 73, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд вважає, що відповідач у даному випадку не довів наявності виняткових обставин, що можуть бути підставою для зменшення розміру пені, як і не навів поважних причин порушення зобов`язання, яке стало підставою для застосування заходів відповідальності позивачем.

При цьому, надані докази, зокрема, консолідована фінансова звітність, не свідчать про виключність зазначених обставин та про вжиття будь-яких заходів відповідачем для недопущення порушення зі свого боку господарського зобов`язання з оплати газу.

У даному випадку судом враховано й інтереси позивача, який здійснює власну господарську діяльність та, уклавши договір на поставку газу, розраховував на своєчасне отримання оплати за поставлений відповідачу товар.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Оскільки відповідач не довів наявність зазначених у вказаній статті обставин, суд вважає, що підстави для зменшення визначеної судом пені при встановленому та підтвердженому факті прострочення зобов`язання відсутні.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем у прохальній частині позовної заяви також заявлено про покладення на відповідача крім судового збору також «іншу суму судових витрат».

При цьому, в позовній заяві зазначено, що очікувані (попередні) суми витрат на професійну правничу допомогу становлять 20 000 грн - 30 000 грн.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано у матеріали справи: оригінал ордеру на надання правової допомоги та копію свідоцтва про право на здійснення адвокатської діяльності.

Жодних інших доказів матеріали справи не містять.

У відповідності до ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку, така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Водночас, за приписами ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Отже, з аналізу положень ч.8 ст.129, ч.1 ст.221, ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, вбачається, що позивач до закінчення розгляду справи по суті, мав подати суду відповідну заяву про розмір судових витрат на правничу допомогу, які сторона має сплатити за розгляд даної справи.

Позивач до закінчення розгляду справи по суті не подав заяву про розмір судових витрат на правничу допомогу або заяву про те, що відповідні докази будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

З долучених до матеріалів справи ордера на надання правової допомоги та свідоцтва про право на здійснення адвокатської діяльності не вбачається вартості та обсягу наданих адвокатом послуг.

Враховуючи те, що позивачем не доведено та не підтверджено обсяг наданих послуг та розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу.

Керуючись ст. 129, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Українська залізниця» (03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 11/15; ідентифікаційний код 40081347) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Анвітрейд" (01021, м. Київ, вул. Грушевського, 9-Б; ідентифікаційний код 39898416) пеню в сумі 202 грн 09 коп, 3% річних в сумі 101 грн 04 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 21 грн 87 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 02.02.2021.

Суддя А.І. Привалов