Рішення № 94551500, 25.01.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 17/178/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2021 Справа № 908/2979/20

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсуна В.Л. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників матеріали справи № 908/2979/20

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю “ПЛАЦ”, 49000, м. Дніпро, вул. Глинки, 7, оф. 1135

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАПОРІЖГЛОБАЛТРАНС”, 69013, м. Запоріжжя, вул. Базова, буд. 9

про стягнення 134 176,13 грн.

Без виклику представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

19.11.20 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява за вих. від 13.11.20 товариства з обмеженою відповідальністю “ПЛАЦ” (надалі ТОВ “ПЛАЦ”) з вимогою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАПОРІЖГЛОБАЛТРАНС” (далі ТОВ “ЗАПОРІЖГЛОБАЛТРАНС”) заборгованості а договором поставки нафтопродуктів від 25.02.19 № 22/19 у розмірі 134 176,13 грн., з якої: 87 463,84 грн. основний борг, 12 889,09 грн. штраф, 11 915,45 грн. пеня, 2 252,22 грн. інфляційні втрати та 19 655,53 грн. - відсотки за користування чужими грошовими коштами за ставкою 28 % річних.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.20, зазначену позовну заяву передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 24.11.20 судом позовну заяву ТОВ “ПЛАЦ” за вих. від 13.11.20 прийнято до розгляду та відкрито провадження у господарській справі № 908/2979/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) учасників справи.

Частиною 1 ст. 251 ГПК України передбачено, що відзив подається протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Частинами 1-3 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через 30 днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Згідно із ч. 5 та ч. 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше 5 днів з дня отримання відзиву.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Як свідчать наявні матеріали справи, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін ні позивач, ні відповідач суду не надали. Докази зворотнього в матеріалах цієї справи відсутні.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач у позовній заяві за вих. від 13.11.20 зазначив, що 25.02.19 між ТОВ «ПЛАЦ» та ТОВ «ЗАПОРІЖГЛОБАЛТРАНС» був укладений договір поставки № 22/19. Відповідно до умов договору позивач 14.02.20 поставив відповідачу товар (дизельне паливо) на суму: 117 173,63 грн. разом з ПДВ (видаткова накладна № ПЛ0214-0003 від 14.02.20, товарно-транспортна накладна № 140220-8 від 14.02.20). Товар був доставлений позивачем та отриманий відповідачем згідно з умовами договору, жодних претензій щодо кількості, якості товару, комплектності поставки та будь-яких інших претензій, пов`язаних з поставкою від відповідача до позивача - не надходило. Згідно із п. 5.3 договору, відповідач зобов`язаний здійснити оплату вказаної поставки впродовж 3-х банківських днів, з моменту поставки товару. Відповідно до умов Договору граничний термін оплати за товар сплинув 19.02.20. Поставлений товар був частково сплачений відповідачем, а саме: 28.04.20 в сумі 11 809,79 грн.; 15.05.20 в сумі 10 000,00 грн.; 27.05.20 в сумі 4 000,00 грн.; 17.08.20 в сумі 3 900,00 грн. Таким чином, як стверджує позивач, відповідно до умов договору станом на дату подачі позову у відповідача існує непогашена прострочена заборгованість перед позивачем на загальну суму: 87 463,84 грн. Крім того, позивач зазначає, що згідно із пунктами 6.4 - 6.5. договору, у разі порушення відповідачем умов оплати товару на дату подання позову, він має сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від не сплаченої суми за кожен день прострочення платежу; штраф у розмірі 11 % від суми боргу, а також відсотки за користування чужими грошовими коштами з розрахунку 28% річних за кожен день прострочки. У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно із ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо ін. не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Пунктом 9.17. договору встановлено, що за згодою сторін строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені та штрафних санкцій за Договором складає 3 роки. Також, при нарахуванні пені за Договором не застосовуються положення п. 6. ст. 232 ГК України. Виходячи з викладеного, відповідно до умов Договору та чинного законодавства України, позивач крім права вимоги оплати суми основного боргу, має право застосувати до відповідача передбачені умовами договору штрафні санкції, а саме вимагати сплати штрафу, пені, інфляційних втрат та відсотків за користування чужими грошовими коштами. Таким чином, позивач, в особі уповноваженого представника, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 87 463,84 грн. основного боргу, 12 889,09 грн. штрафу, 11 915,45 грн. пені, 2 252,22 грн. інфляційних втрат та 19 655,53 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами за ставкою 28 % річних.

Відзив на позов, або будь які заперечення від відповідача до суду не надійшли.

Згідно з безкоштовним витягом з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань отриманих судом з офіційного сайту Міністерства юстиції України (який долучено судом до матеріалів справи № 908/2979/20), станом на день прийняття позовної заяви до розгляду, місцезнаходженням ТОВ “ЗАПОРІЖГЛОБАЛТРАНС” є: 69013, м. Запоріжжя, вул. Базова, буд. 9.

З метою належного повідомлення відповідача про дату, місце та час розгляду справи № 908/2979/20 господарським судом на юридичну адресу відповідача в порядку ст.ст. 12, 120, 121, 176, 234, 235, 247, 250, ч. 5 ст. 252 ГПК України направлявся екземпляр ухвали господарського суду Запорізької області від 24.11.20 про відкриття провадження у справі.

Однак, ухвала, яка надсилалась господарським судом на вказану адресу відповідача від 24.11.20 повернулись 04.01.21 у зворотньому порядку на адресу суду із відміткою відповідного відділення “Укрпошта” - “за закінченням терміну зберігання”.

Відповідно до ч. 3 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, з урахуванням вимог чинного законодавства яким регламентовано строк розгляду справи, яка розглядається в порядку спрощеного позовного провадження (ст. 248 ГПК України протягом розумного строку, але не більше 60 днів з дня відкриття провадження у справі), відповідні процесуальні документи надіслані судом згідно з поштовими реквізитами відповідача.

Зазначене свідчить, що судом були вжиті всі залежні від нього заходи щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи № 908/2979/20.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи за № 908/2979/20 дозволяють розглянути справу по суті спору.

За таких обставин, спір у справі підлягає вирішенню за наявними матеріалами.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення – 25.01.21.

Дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

25.02.19 між товариством з обмеженою відповідальністю “ПЛАЦ” (Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю “ЗАПОРІЖГЛОБАЛТРАНС” (Покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів № 22/19, за умовами якого (п. 1.1. договору) за цим договором Постачальник зобов`язується, передати у власність Покупця нафтопродукти: дизельне паливо, пічне паливо, паливо судове, паливо для реактивних двигунів, бензини марки А-92, А-95 (далі - Товар), а Покупець прийняти Товар та сплатити за нього, відповідно до умов цього Договору.

Згідно із п. 1.2. договору, Товар за цим Договором буде постачатися окремими партіями, протягом строку дії цього Договору. Кількість, якість, асортимент та ціна Товару погоджується Сторонами у видаткових накладних на Товар. Наявність підписів уповноважених представників Сторін на видаткових накладних свідчить про те, що всі відомості зазначені в них є вірними, погодженими та прийнятими Сторонами.

За цим Договором, видаткова накладна на Товар є для Сторін специфікацією у розумінні статті 266 Господарського кодексу України.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що Товар постачається Покупцю в кількості та за ціною, визначених у видатковій накладній на умовах: ЕХУ. Конкретна умова постачання визначається в замовленні. При тлумаченні умов постачання за цим Договором мають силу Офіційні правила тлумачення торгівельних термінів Міжнародноїторгівельної палати - «Інкотермс», в редакції 2010 р. В разі розбіжності між положеннями цього Договору з «Інкотермс-2010». превалюють положення Договору.

Відповідно до п. 5.1. договору, оскільки на момент укладення договору Сторони не можуть визначити ціну на товар, що буде постачатися протягом строку дії цього Договору, ціна на товар, що буде постачатися в рамках окремих партій товару, буде

визначатись Сторонами у видаткових накладних для кожної партії товару додатково. Загальна ціна цього Договору складається з суми вартостей всього товару поставленого за цим Договором.

Покупець здійснює 100% передплату за Товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, якщо інше не передбачене додатковою угодою до Договору (п. 5.2. договору).

У відповідності до п. 5.3. договору, Постачальник має право відвантажити Покупцю товар без передплати та складання відповідної додаткової угоди з погодженням нових строків оплати. У такому випадку сторони домовилися, що Покупець зобов`язується сплатити за поставлений товар на підставі Договору протягом 3 (трьох) банківських днів з дати поставки товару.

Згідно із п. 6.1. договору, за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором, сторони несуть відповідальність відповідно до цього Договору та діючого законодавства України.

Відповідно до п. п. 6.4. – 6.5. договору, в разі несплати, або несвоєчасної оплати вартості отриманого Товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочки платежу від вартості несплаченого або невчасно сплаченого Товару та штраф – 1% вартості неоплаченого/не своєчасно оплачене товару, а у разі якщо термін прострочки оплати перевищує 15 календарних днів, додатковий штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого/не своєчасно оплаченого товару. Оплата пені не звільняє Покупця від виконання прийнятих на себе зобов`язань за цим Договором. Також, у разі порушення строків оплати за Договором – Покупець сплачує Постачальнику відсотки користування чужими грошовими коштами з розрахунку 28 % річних, за кожен день прострочки.

Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.19, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного завершення. Закінчення строку дії договору не звільняє винну сторону від відповідальності за його невиконання (п. 9.1. договору).

Пунктом 9.17. договору визначено, що сторони домовилися, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені та штрафних санкцій за цим договором складає 3 роки. Також, при нарахуванні пені за цим договором не застосовуються положення п. 6. ст. 232 ГК України.

Судом прийнято до уваги, що вказаний договір, на момент прийняття вказаного рішення, в установленому законом порядку до суду не був оскаржений та не припинений. Доказів зворотнього жодною із сторін суду не надано.

Оцінивши наявні у матеріалах справи документи (докази) суд дійшов висновку про наступне.

Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на невчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).

Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).

У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 174 Господарського кодексу України (ГК України) закріплено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення закріплено у статтях 525, 526 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Правовідносини сторін врегульовано договором поставки нафтопродуктів від 25.02.19 № 22/19.

Доказів визнання недійсним вказаного договору суду не надано та учасниками справи не повідомлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України закріплено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу приписів ч. 1 та ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як свідчать матеріали цієї справи, позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором поставки нафтопродуктів від 25.02.19 № 22/19 щодо передачі покупцю товару згідно видаткової накладної за вих. від 14.02.20 № ПЛ0214-0003 та товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) за вих. від 14.02.20 № 140220-8 на загальну суму 117 173,63 грн.

За змістом п. 5.1. договору, оскільки на момент укладення договору Сторони не можуть визначити ціну на товар, що буде постачатись протягом строку дії цього Договору, ціна на товар, що буде постачатися в рамках окремих партій товару, буде

визначатися Сторонами у видаткових накладних для кожної партії товару додатково. Загальна ціна цього Договору складається з суми вартостей всього товару поставленого за цим Договором.

Покупець здійснює 100% передплату за Товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, якщо інше не передбачене додатковою угодою до Договору (п. 5.2. договору).

У відповідності до п. 5.3. договору, Постачальник має право відвантажити Покупцю товар без передплати та складання відповідної додаткової угоди з погодженням нових строків оплати. У такому випадку сторони домовилися, що Покупець зобов`язується сплатити за поставлений товар на підставі Договору протягом 3 (трьох) банківських днів з дати поставки товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Разом з тим, відповідач взятих на себе договірних зобов`язань належним чином не виконав, оплату за поставлений товар здійснив не в повному обсязі та не в строки, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 87 463,84 грн.

Факт наявності заборгованості у розмірі 87 463,84 грн. підтверджується матеріалами справи.

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов`язання. Зобов`язання відповідача оплатити надані послуги не припинено.

Враховуючи те, що станом на час розгляду спору в суді зобов`язання відповідача оплатити за поставлений товар не припинено, відповідач оплату за поставлений товар суду не довів, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 87 463,84 грн. обґрунтованими, заснованими на законі та договорі, і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача 11 915,45 грн. пені та 12 889,09 грн. штрафу за період з 19.02.20 по 13.11.20 включно.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у ГК України, іншими законами та договором.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нормами ч. 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктами 6.4. договору передбачено, що в разі несплати, або несвоєчасної оплати вартості отриманного Товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочки платежу від вартості несплаченого або невчасно сплаченого Товару. Та штраф один відсоток вартості неоплаченого/не своєчасно оплачене товару, а у разі якщо термін прострочки оплати перевищує 15 календарних днів, додатковий штраф у розмірі десять відсотків від вартості неоплаченого/не своєчасно оплаченого товару. Оплата пені не звільняє Покупця від виконай прийнятих на себе зобов`язань за цим Договором.

У відповідності з вимогами Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” від 22.11.96 № 543/96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Факт прострочення відповідачем зобов`язання з оплати поставленого товару матеріалами справи № 908/2979/20 доведено.

Судом враховано, що за порушення грошових зобов`язань застосовується припис ч. 6 ст. 232 ГК України, яким передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

При цьому, у відповідності до п. 9.17. договору, сторони домовилися, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені та штрафних санкцій за цим договором складає три роки. Також при нарахуванні пені за цим договором не застосовуються положення п, 6. ст. 232 ГК України.

Враховуючи викладене, перевіривши розрахунок розміру пені за допомогою ІПС “Законодавство”, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимог позивача щодо стягнення з відповідача загальної суми пені в розмірі 10 714,33 грн. за спірний період, а саме:

- за період з 19.02.20 по 27.04.20 сума основного боргу становить 117 173,63 грн. – сума пені 4 455,79 грн.;

- за період з 28.04.20 по 14.05.20 сума основного боргу становить 105 363,84 грн. –сума пені 783,03 грн.;

- за період з 15.05.20 по 26.05.20 сума основного боргу становить 95 363,84 грн. –сума пені 500,27 грн.;

- за період з 27.05.20 по 16.08.20 сума основного боргу становить 91 363,84 грн. –сума пені 2 423,02 грн.;

- за період з 17.08.20 по 13.11.20 сума основного боргу становить 87 363,84 грн. –сума пені 2 552,22 грн.

Тому, як наслідок, вимога про стягнення з відповідача пені за спірний період задовольняються судом частково в розмірі 10 714,33 грн. В іншій частині стягнення пені судом відмовляється як необґрунтовано заявлена сума.

Також, перевіривши розрахунок розміру штрафу, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимог позивача щодо стягнення з відповідача загальної суми штрафу у розмірі 12 889,09 грн. за спірний період.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 19 655,53 грн. за користування чужими грошовими коштами за ставкою 28 % на підставі п. 6.5. договору, суд зазначає наступне.

Пунктом 6.5. договору передбачено, що у разі порушення строків оплати за Договором - Покупець сплачує Постачальнику відсотки користування чужими грошовими коштами з розрахунку 28 % річних, за кожен день прострочки.

Положеннями ст. 536 ЦК України закріплено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 3 ст. 692 ЦК України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України конкретизовано передбачений статтями 536 та 693 цього Кодексу обов`язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов`язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України надано можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не у будь-який інший спосіб, обумовлений у договорі.

Системний аналіз ч. 2 ст. 536, ч. 2 ст. 625 та ст. 627 ЦК України дає змогу суду дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення 3 % річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не у будь-який інший спосіб обчислення процентів за умовами договору.

Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).

При цьому, проценти за користування чужими коштами, які відповідно до договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою підпадають під визначення пені, передбаченої ст. 549 ЦК України.

Вказане відповідає правовій позиції викладеній у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 05.06.20 у справі № 922/3578/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.07.20 у справі № 910/14180/18, від 14.01.19 у справі № 910/3777/18, від 11.10.18 у справі № 911/3847/17.

Отже, передбачена у п. 6.5. договору міра відповідальності є пенею, оскільки за способом обчислення вона визначається за кожний день прострочення.

З огляду на викладене вбачається, що позивачем у позовній заяві фактично заявлено до стягнення з відповідача двічі таку міру відповідальності, як пеню, а саме на підставі п. 6.4. та п.6.5. договору.

Статтею 61 Конституції України закріплено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

З огляду на викладене, враховуючи, що судом задоволено вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 714,33 грн. пені на підставі п. 6.4. договору, що розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а також приймаючи до уваги, припис ст. 61 Конституції України, суд дійшов висновку про відсутність у даному випадку правових підставі для стягнення з відповідача 19 655,53 грн. за користування чужими грошовими коштами на підставі п. 6.5. договору.

Як наслідок, суд відмовляє у задоволені вимог позивача до відповідача про стягнення 19 655,53 грн. за користування чужими грошовими коштами за ставкою 28 % річних за кожен день прострочки.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 2 252,22 грн. індексу інфляції за період березень-квітень 2020 р. на суму заборгованості в розмірі 117 173,63 грн. та за період вересень-жовтень 2020 р. на суму заборгованості 87 363,84 грн. (розрахунок міститься в матеріалах справи).

Перевіривши (за допомогою інформаційно-пошукової системи «Законодавство») наданий позивачем розрахунок індексу інфляції за вказаний період, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимог позивача щодо стягнення з відповідача загальної суми індексу інфляції лише в розмірі 2 252,20 грн. за спірний період. Тому, як наслідок, вимога про стягнення з відповідача індексу інфляції за спірний період задовольняються судом частково в розмірі 2 252,20 грн. В іншій частині стягнення індексу інфляції судом відмовляється як необґрунтовано заявлена сума.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

При вирішенні справи по суті спору судом прийнято до уваги той факт, що відповідно до п. п. 7.2. договору, у разі неможливості врегулювати спір шляхом перемовин, він підлягає вирішенню в судовому порядку відповідно до діючого законодавства України в господарському суді за місцем знаходження Постачальника (яким у цій справі є позивач).

Згідно із ч. 5 ст. 29 ГПК України, позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

У відповідності до товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 14.02.20 № 140220-8, пункт навантаження товару визначений як м. Запоріжжя, вул. Базова, 11, а пункт розвантаження – Запорізька область.

Тобто, фактичне місце виконання вказаного договору є Запорізька область.

Крім того, у відповідності до ч. 1 ст. 29 ГПК України, право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої ст. 30 цього Кодексу.

Згідно з безкоштовним витягом з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань отриманих судом з офіційного сайту Міністерства юстиції України, який долучено судом до матеріалів справи № 908/2979/20, станом на день прийняття позовної заяви до розгляду, місцезнаходженням товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАПОРІЖГЛОБАЛТРАНС” є: 69013, м. Запоріжжя, вул. Базова, буд. 9.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 27 ГПК України, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно із п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Частиною 4 ст. 10 вищезазначеного Закону передбачено, що відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Приймаючи до уваги те, що: відповідачем за даним позовом є ТОВ “ЗАПОРІЖГЛОБАЛТРАНС”, який згідно з витягом з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань знаходиться за адресою: 69013, м. Запоріжжя, вул. Базова, буд. 9, а також те, що за умовами договору цей договір виконувався на території Запорізької області (EXW ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року), суд приходить до висновку, що дана позовна заява подана позивачем за належною територіальною юрисдикцією (підсудністю) – до господарського суду Запорізької області та у суду відсутні правові підстави, визначені ст.ст. 29, 30 та 31 ГПК України, для передачі справи до іншого суду.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 15, 24, 29, 30, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАПОРІЖГЛОБАЛТРАНС” (69013, м. Запоріжжя, вул. Базова, буд. 9, код ЄДРПОУ 42475353) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “ПЛАЦ” (49000, м. Дніпро, вул. Глинки, 7, оф. 1135, код ЄДРПОУ 37452046) – 87 463 (вісімдесят сім тисяч чотириста шістдесят три) грн. 84 коп. основного боргу, 12 889 (дванадцять тисяч вісімсот вісімдесят дев`ять) грн. 09 коп. штрафу, 10 714 (десять тисяч сімсот чотирнадцять) грн. 33 коп. пені, 2 252 (дві тисячі двісті п`ятдесят дві) грн. 20 коп. інфляційних втрат та 1 775 (одну тисячу сімсот сімдесят п`ять) грн. 14 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України та п.п. 17.5. п. 1 Розділ ХІ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ГПК України.

Повний текст рішення складено 01.02.2021

Суддя В.Л. Корсун