Рішення № 94547960, 02.02.2021, Переяславський міськрайонний суд Київської області (до 25.04.2025 - Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області)

Справа № 373/1699/20

Номер провадження 2/373/231/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

02 лютого 2021 року м. Переяслав

Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області

під головуванням судді Лебедя В.В.,

за участі секретаря судових засідань Тітрової І.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Представник позивача - адвокат Столяр О.П. звернулася до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області (далі - Переяслав-Хмельницька РДА) на користь позивача ОСОБА_1 100 000,00 гривень моральної шкоди та судових витрат пов`язаних з наданням правової допомоги в розмірі 6000,00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що розпорядженням голови Переяслав-Хмельницької РДА з 11.10.2016 позивача було призначено на посаду заступника голови Переяслав-Хмельницької РДА. 10.04.2018 позивач написала на ім`я в.о. голови Переяслав-Хмельницької РДА заяву про надання їй додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 15 календарних днів, з 12.04.2018 по 26.04.2018, яка їй була надана згідно з розпорядженням в.о. голови Переяслав-Хмельницької РДА за № 57-к від 11.04.2018. У зв`язку з перебуванням позивача на лікарняному в період з 13.04.2018 по 26.04.2018 та в період з 27.04.2018 по 20.05.2018, останній було продовжено відпустку на 14 календарних днів, а саме з 21.05.2018 по 04.06.2018 включно. 21.05.2018 новопризначеним головою Переяслав-Хмельницької РДА ОСОБА_2 було відкликано позивача з відпустки, про що видано наказ № 63-к, та прийнято розпорядження № 64-к «Про припинення повноважень ОСОБА_1 ». Позивач вважає, що такими діями відповідач позбавив її права на відпочинок та завдав моральної шкоди, яка полягала в погіршенні стану її здоров`я та тривалому перебуванні в медичних закладах охорони здоров`я. Також, позивач переживав постійні хвилювання через раптове звільнення, що призвело до нервової та психологічної напруги, хірургічного втручання, та як наслідок до встановлення з 01.12.2020 другої групи інвалідності.

Постановою Верховного Суду від 21.10.2020 в частині визнання незаконним та скасування розпорядження голови Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Клименка Ю.В. «Про відкликання з відпустки ОСОБА_1 » від 21.05.2018 № 63-к, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Клименка Ю.В. «Про відкликання з відпустки ОСОБА_1 » від 21.05.2018 № 63-к.

В іншій частині про визнання незаконним, скасування розпорядження голови Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 21.05.2018 № 64-к «Про припинення повноважень ОСОБА_1 », та поновлення на посаді заступника голови Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації, справу направлено на новий розгляд.

20.01.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву від голови Переяслав-Хмельницької РДА С.Дяченка, в якому він просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Зазначає, що з 13.04.2018 головою Переяслав-Хмельницької РДА призначено ОСОБА_2 . Звільнення позивача з посади відбулось у відповідності до вимог чинного законодавства та Закону України «Про місцеві державні адміністрації» № 586-ХІV, яким врегульовано порядок обрання та звільнення з посад першого заступника та заступників голови районної державної адміністрації. Також відповідач наголошує, що вступаючи на посаду заступника голови районної державної адміністрації, особа вважається попередженою про своє можливе звільнення в силу прямої вказівки закону, а саме частини 3 ст. 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», у зв`язку з призначенням на посаду нового голови РДА. Відповідач вважає, що перебування позивача на лікарняному з 13.04.2018 з вини відповідача є неправдивим, оскільки до зазначеної дати РДА не приймала жодних рішень відносно позивача, та відповідач не причетний до хронічних хвороб позивача. До відзиву додано копії відповідних письмових доказів.

Ухвалою суду від 24.12.2020 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 18.01.2021.

18.01.2021 у зв`язку з неявкою відповідача розгляд справи відкладено до 01.02.2021.

20.01.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву разом з доданими документами.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити.

У відзиві на позов відповідач позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні повністю у зв`язку з безпідставністю.

Відповідач повідомлений належним чином про час та місце проведення судового засідання, клопотань про відкладення судового засідання не надходило, а відтак суд вважає за можливе провести розгляд справи у його відсутність.

Виходячи з викладеного, враховуючи положення ст. 130 ЦПК України суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про дату та час судового розгляду справи, отже суд, з урахуванням положень ч. 4 ст. 280 ЦПК України, за відсутності заперечень з боку позивача розглядає справу в заочному порядку.

Судом досліджено докази та встановлено такі обставини

Відповідно до розпорядження голови Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації № 278-к від 10.10.2016 позивача ОСОБА_1 з 11.10.2016 призначено на посаду заступника голови Переяслав-Хмельницької РДА, як таку, що успішно пройшла по конкурсу. Ці відомості містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 (а/с 11).

Розпорядженням Президента України № 59/2018-рп від 07.04.2018 ОСОБА_2 призначено головою Переяслав-Хмельницької РДА з 13.04.2018. 10.04.2018 позивач ОСОБА_1 на ім`я в.о. голови Переяслав-Хмельницької РДА ОСОБА_3 написала заяву про надання їй додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 15 календарних днів.

Відповідно до розпорядження виконуючого обов`язки голови Переяслав-Хмельницької РДА Бобровніка Ю.В. № 57-к від 11.04.2018 «Про надання додаткової оплачуваної відпустки ОСОБА_1 » останній надано додаткову оплачувану відпустку тривалістю 15 календарних днів, з 12.04.2018 по 26.04.2018.

Згідно листків непрацездатності серії АДІ № 176684, № 176685 та виписного епікризу № 01653 з ДНУ «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами, виписки з історії хвороби № 710 ДП «Санаторій «Конча-Заспа»» позивач знаходилась на лікарняному в період з 13.04.2018 по 26.04.2018 та в період з 27.04.2018 по 20.05.2018.

Отже, судом встановлено, що під час перебування у відпустці позивач також знаходилась на лікарняному.

21.05.2018 позивач ОСОБА_1 на ім`я голови Переяслав-Хмельницької РДА власноруч написала заяву про відкликання її з відпустки.

Розпорядженням голови Переяслав-Хмельницької РДА Клименка Ю.В. № 63-к від 21.05.2018 «Про відкликання з відпустки ОСОБА_1 » останню було відкликано з додаткової відпустки з 21.05.2018, для виконання невідкладної та не передбачуваної роботи.

21.05.2018 ОСОБА_1 на ім`я голови Переяслав-Хмельницької РДА власноруч написала заяву про припинення її повноважень на посаді заступника голови адміністрації відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації». Вважає, що заяви написані нею під впливом обману з метою її подальшого звільнення.

21.05.2018 головою Переяслав-Хмельницької РДА Клименком Ю.В. на ім`я голови Київської обласної державної адміністрації Горгана О.Л. було направлено подання про погодження звільнення ОСОБА_1 з посади заступника голови Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації, в зв`язку з припиненням своїх повноважень, відповідно до ст. 10 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації», згідно з поданою нею заявою.

За результатом розгляду вказаного подання, головою Київської обласної державної адміністрації Горганом О.Л. було погоджено звільнення ОСОБА_1 з посади заступника голови Переяслав-Хмельницької РДА, що підтверджується листом від 21.05.2018 за № 11-21/2204.

Розпорядженням голови Переяслав-Хмельницької РДА Клименком Ю.В. № 64-к від 21.05.2018 «Про припинення повноважень ОСОБА_1 », відповідно до Закону України «Про державну службу», статті 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та статті 24 Закону України «Про відпустки», було припинено повноваження ОСОБА_1 на посаді заступника голови Переяслав-Хмельницької РДА з 21.05.2018.

Позивач, не погоджуючись з рішеннями відповідача, подала позов щодо скасування його рішень як незаконних.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.10.2020 в справі № 810/3071/18 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2019 скасовано. Прийнято нову постанову, якою у частині визнання незаконним та скасування розпорядження голови Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Клименка Ю.В. "Про відкликання з відпустки ОСОБА_1 " від 21.05.2018 № 63-к, позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Клименка Ю.В. "Про відкликання з відпустки ОСОБА_1 " від 21.05.2018 № 63-к. В іншій частині справу № 810/3071/18 за позовом ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації про визнання протиправними, скасування рішень та поновлення на роботі направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Моральну шкоду, завдану погіршенням стану здоров`я та тривалим перебуванням в медичних закладах охорони здоров`я позивач обґрунтовує такими доказами.

02.04.2018 між позивачем ОСОБА_1 та Державною науковою установою «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами» було підписано договір «Про медичне обслуговування», згідно якого загальна вартість медичного обслуговування протягом календарного року, яке здійснюється за Договором, складається з суми активів наданих медичних послуг за весь строк дії Договору (п. 4.1. Договору), що підтверджується договором № 358/2018 П від 02.04.2018.

Згідно з актом № 1653 приймання виконаних робіт від 13.04.2018 виконавець, в особі зав. відділення ДНУ "НПЦ ПКМ" ДУС ОСОБА_4 за консультації, обстеження, процедури виставив замовнику, в особі ОСОБА_1 до сплати суму в розмірі 7140,93 грн.

Відповідно до договору № 80000/07982/18 від 25.04.2018 про відшкодування Фондом санаторно-курортного закладу витрат за надані послуги із реабілітаційного лікування за вибором застрахованої особи, застрахованій особі, ОСОБА_1 надаються послуги з лікування в реабілітаційному відділенні санаторно-курортного закладу, тривалістю 24 доби, з 27.04.2018 по 20.05.2018, місце надання послуг із реабілітаційного лікування - вул. Столичне шосе, 215, м. Київ. Вартість послуг із реабілітаційного лікування становить 14 400,00 грн.

На підтвердження медичного обслуговування за договором 358/2018 П від 02.04.2018 позивачем додано квитанцію АТ КБ "ПриватБанк" на суму 2000,00 грн.

На підтвердження придбання медичних препаратів позивачем додано фіскальні чеки від 14.04.2018 на суму 795,00 грн., від 16.04.2018 на суму 375,54 грн, від 28.04.2018 на суму 475,84 грн.

Також на підтвердження наданих медичних послуг Київським міським клінічним ендокринологічним центром позивач надає квитанції з АТ КБ "ПриватБанк" від 03.08.2020 на суму 700,00 грн, від 28.10.2020 на суму 300,00 грн, придбання ліків підтверджує фіскальним чеком від 20.07.2020 на суму 1328,18 грн.

07.07.2020 позивач пройшла в КНП «Переяслав-Хмельницька ЦРЛ» ультразвукове дослідження щитоподібної залози.

10.07.2020 позивача було направлено в неврологічне відділення на стаціонарне лікування, що підтверджується направленням з КНП "Переяслав-Хмельницька ЦРЛ", виданого лікарем ОСОБА_5 .

Відповідно до виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 1003/831 за період перебування на стаціонарі в Київському міському клінічному ендокринологічному центрі з 04.08.2020 по 10.08.2020, ОСОБА_1 04.08.2020 було проведено хірургічне втручання. З 01.12.2020 позивачу ОСОБА_1 встановлена друга група інвалідності довічно, причина інвалідності: загальне захворювання, що підтверджується повідомленням підприємству, установі, організації про результати огляду медико-соціальною експертною комісією від 01.12.2020.

Норми та джерела права, застосовані судом

Відповідно до пункту 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, відшкодування моральної (немайнової) шкоди є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів кожної особи. Відшкодування моральної шкоди також передбачене Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені у статті 1167 ЦК України. Відповідно до частини 1 цієї статті моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява N 40450/04, пункт 64, рішення від 15.10.2009) Європейський Суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та непов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 23 ЦК України).

Згідно з пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона може проявлятися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (справи «Рисовський проти України», № 29979, пункти 86, 89, рішення від 20.10.2011, «Антоненков та інші проти України», заява № 14183/02, пункт 71, рішення від 22.11.2005). Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть, якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Аналогічні висновки міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 127/16375/19.

Верховним Судом зауважено, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне значення.

Частинами 1-4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частини 5 та 6 цієї статті закріплюють, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з приписами частини 7 цієї статті суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Мотивована оцінка аргументів учасників справи

Зі змісту позовної заяви та пояснень позивача вбачається, що нею заявлено позовну вимогу щодо відшкодування моральної шкоди, завданої відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

Зважаючи на положення статтей 1-4, 19, 20 ЦПК України, суд у межах цієї справи не оцінює дії суб`єкта владних повноважень на предмет їх протиправності, оскільки відповідно до положень статті 19 КАС України оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Оскільки судом визнано обставини незаконності рішення щодо незаконного відкликання з відпустки позивача, що встановлені постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - КАС ВС) від 21.10.2020 у справі № 810/3071/18, якою визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Клименка Ю.В. «Про відкликання з відпустки ОСОБА_1 » від 21.05.2018 № 63-к, суд дійшов висновку, що у зв`язку з цими протиправними діями (поведінкою) відповідача позивачеві спричинено моральну шкоду.

Оцінюючи досліджені судом докази на підтвердження спричинення позивачеві моральної шкоди, суд дійшов висновку, що доведено факт наявності такої моральної шкоди (душевних страждань), позбавлення права на відпочинок після лікарняного, постійні хвилювання через звільнення, яких зазнала позивач у зв`язку із зазначеною протиправною поведінкою відповідача. Також доведено, що через цю протиправну поведінку відповідача були порушені нормальні життєві зв`язки позивача. Зокрема, позивач був змушений звертатися з позовом до суду щодо оскарження рішень суб`єкта владних повноважень.

Однак, позивачем не доведено, що глибина душевних страждань, порушення нормальних життєвих зв`язків відповідає заявленому розміру відшкодування у сумі 100 000,00 грн.

Судом встановлено, що у зв`язку із незаконним відкликанням позивача з відпустки, під час перебування її на лікарняному та подальшим звільненням, очевидно були порушенні нормальні життєві зв`язки, що призвели до моральних страждань, зниження ділової репутації державного службовця, що могло вплинути на тривалість пошуку іншого місця роботи, поновлення сталого психологічного стану. При цьому, суд враховує характер немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення), характер та обсяг страждань.

Аргумент незаконності звільнення із займаної посади відхиляється судом, так як законність прийняття того чи іншого рішення є предметом розгляду в суді адміністративної юрисдикції за позовом позивача в частині оскарження рішення суб`єкта владних повноважень про фактичне звільнення (припинення повноважень) (справа № 810/3071/18). На момент розгляду справи судом надано письмовий доказ, який підтверджує обставину незаконності рішення відповідача про відкликання з відпустки ОСОБА_1 , а саме: витяг з ЄДРСР - постанова КАС ВС від 21.10.2020 у справі № 810/3071/18, що набрала законної сили 21.10.2020.

Суд бере до уваги фізіологічний стан здоров`я позивача, який потребував лікування на час відкликання з відпустки, негативний психоемоційний стан позивача протягом періоду після незаконного відкликання з відпустки тривалістю до одного року після відкликання з відпустки та звільнення, який потребувався би для пошуку нової роботи та відновлення попереднього психофізіологічного працездатного стану. При цьому, суд не бере до уваги перебування позивача в Київському міському клінічному ендокринологічному центрі на стаціонарному лікуванні з 04.08.2020 по 10.08.2020, придбання ліків 20.07.2020 на суму 1328,18 грн та встановлення позивачу 01.12.2020 другої групи інвалідності, оскільки позивач проходила лікування та їй було проведено хірургічне втручання через два роки після незаконного відкликання з відпустки, припинення повноважень заступника голови Переяслав-Хмельницької РДА та у зв`язку з таким.

Суд приходить до висновку, що діагностована хвороба (хвороби) позивача, у зв`язку з якими вона проходила медичне лікування та операційне втручання, понесла відповідні витрати на лікування та оздоровлення, є фізіологічним розладом здоров`я, а тому не має прямого причинно-наслідкового зв`язку між незаконним відкликанням з відпустки (незаконним рішенням) та наслідками у виді тривалих моральних страждань. З врахуванням медичної таємниці не деталізується поставлений діагноз захворювання ОСОБА_1 , проте враховується те, що встановлене фізіологічне захворювання існувало протягом десяти років (а/с 40), тобто як до, так і на момент незаконного відкликання з відпустки. Належними та допустимими доказами не встановлено наявність причинно-наслідкового зв`язку між незаконним відкликанням з відпустки, фактичним звільненням (припиненням повановажень) із займаної посади, порушенням нормального способу життя протягом всього періоду до моменту звернення з даним позовом, з проведенням хірургічного втручання у 2020 році, тобто доказового та обґрунтованого зв`язку хірургічного втручання з наслідками у виді моральних страждань.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер правопорушення (позивача було незаконно відкликано з відпустки під час перебування на лікарняному, що встановлено судовим рішенням); глибину фізичних та душевних страждань (наявність негативних наслідків погане самопочуття, негативні емоції, пригнічений стан, які досягли рівня страждань). При цьому, на думку суду, розмір моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн є необґрунтованим належними та допустимими доказами, позивачем не надано розрахунку з обґрунтуванням його розміру, а тому справедливим слід визначити розмір морального відшкодування в сумі 10 000 грн 00 коп. Належних та допустимих доказів, які б могли підтверджувати більший розмір моральної шкоди за встановлений судом, позивачем не надано.

Таким чином, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх наявними доказами, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 10 000 грн 00 коп.

Європейський Суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», заява № 63566/00, параграф 23, рішення від 18.07.2006).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.

В стягненні витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги в розмірі 6000,00 грн, слід відмовити, оскільки відповідно до вимог пункту 2 ч. 2 та ч. 3 ст. 137 ЦПК України, позивачем не додано до позову укладений договір про надання правничої допомоги, опис реально проведених робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання такої правничої допомоги, а також відповідно до частини 2 ст. 134 ЦПК України не подано попереднього розрахунку суми судових витрат.

Така ж правова позиція висвітлена у пункті 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», в якій зазначається, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підставі частин 1, 2 ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір має бути стягнутий з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частини 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, у зв`язку з тим, що позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір на користь держави компенсується за рахунок відповідача.

Позовні вимоги позивача задоволені судом частково, в порядку відшкодування моральної шкоди стягнуто 10 000,00 грн, тобто позовну вимогу задоволено на 10 відсотків, виходячи з розрахунку (10 000 х 100 % : 100 000), де 100 000 грн - розмір моральної шкоди, яку позивач просила стягнути в позовній заяві. Відповідно розмір судових витрат пропорційно задоволеним вимогам складає 227,00 грн, виходячи із розрахунку (2270 х 10 % : 100) = 227,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись статтями 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області про відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути з Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області на користь держави судові витрати у сумі 227 (двісті двадцять сім) гривень 00 копійок.

Відмовити ОСОБА_1 у стягненні з Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області витрат на правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного судового рішення - 02.02.2021.

Повні найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , проживаюча за адресою: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Переяслав-Хмельницької районна державна адміністрація Київської області (ЄДРПОУ 24219983, місцезнаходження за адресою: 08400, Київська обл., м. Переяслав, вул. Б.Хмельницького, 53).

СУДДЯ В.В. ЛЕБІДЬ