Рішення № 94538686, 29.01.2021, Долинський районний суд Кіровоградської області

Справа № 388/1059/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2021 року Долинський районний суд Кіровоградської області

у складі: головуючого - судді Баранського Д.М.,

за участю секретаря Поліщук Т.І.,

розглянув у спрощеному провадженні у приміщенні суду в м. Долинській цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», що є правонаступником ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулось до суду з цим позовом до відповідачки та просить стягнути на свою користь заборгованість за кредитним договором від 7 травня 2010 року в розмірі 134591,55 грн станом на 17 червня 2020 року.

Позов мотивує тим, що 7 травня 2010 року ОСОБА_1 подала заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua та цього дня між сторонами укладено кредитний договір, згідно з яким відповідачці було надано кредит у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Внаслідок невиконання зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість, що складається: 96052,96 грн - заборгованість за тілом кредиту; 32467,04 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України; 28483,50 грн - пеня.

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» стверджує, що законодавство не передбачено вимагати від боржника повернення певної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину заборгованості за кредитом. У зв`язку із цим заборгованість до стягнення становить 134591,55 грн, а саме: 96052,96 грн - заборгованість за тілом кредиту; 32467,04 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 6071,55 грн - пеня за період з 7 травня 2010 року по 30 червня 2019 року.

Відповідачка ОСОБА_1 надіслала до суду відзив на позов. Позов не визнає та просить відмовити у позові. Зазначає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПРИВАТБАНКУ не підписані нею та не визнаються. Про істотні умови договору з позивачем не домовлялись. За цього вимоги про стягнення процентів та пені є необґрунтованими. Розрахунок заборгованості за кредитним договором на думку позивачки не може підтверджувати існування боргу, оскільки не є первинним обліковим бухгалтерським документом, а також не оформлений належним чином. Банківська виписки не може бути підставою для стягнення тіла кредиту, оскільки є підтвердженням виконаних за день операцій та призначається для видачі та відсилання клієнту. Не було нею здійснено ряд операцій, а на дату останнього разу користування карткою, а саме 10 серпня 2016 року, мала заборгованість в сумі 18010 грн. За період з 10 серпня 2016 року по 23 січня 2020 року на користь банку сплачено 55250,06 грн. За період з 10 серпня 2016 року до тіла кредиту включено 72521,94 грн відсотків, 12830,15 грн страхових платежів «Страхування кредитного ліміту», щомісячні операцію банку під назвою «Покупка», регулярне списання платежів без погодження з клієнтом, пеня. Тобто позивачем безпідставно завищено тіло кредиту до 96052,96 грн при кредитному ліміті картки 23800 грн. Банком не надано розрахунку заборгованості за процентами. Вважає, що тіло кредиту нею повністю погашено, що є підставою у відмові в позові.

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надіслало відповідь на відзив. Вважає, що підписана відповідачкою заява про приєднання до Умов та Правил з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, що викладені на офіційному сайті, складають Договір про надання банківських послуг. Зміст договору зафіксовано в декількох документах: заяві Позичальника; Умовах та Правилах надання банківських послуг; Тарифах. До матеріалів позовної заяви долучено Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» з якого чітко видно, що відповідачці встановлено процентну ставку у розмірі 2,5 процентів (30 процентів річних), вказано розмір комісії та штрафів. Тобто сторони обговорили істотні умови. До суду надано виписку з карткового рахунку в якій відображається, що відповідачці було встановлено кредитний ліміт, а також користування ним. ОСОБА_1 частково погашала заборгованість за кредитом. Ця виписка є належним та допустимим доказом. Розрахунок заборгованості не спростований. Підпис позичальника на кредитному договорі свідчить про те, що йому добре відомі і цілком зрозумілі умови договору, а він вважає їх справедливими щодо себе. Із виписки слідує, що відповідачка знімала кредитні кошти, потім частково погашала заборгованість за договором і знову користувалася кредитними коштами. Розрахунок заборгованості підписаний представником банку, а матеріали містять довіреність на вчинення ним таких дій. Усі складові заборгованості за наданим кредитом містяться у розрахунку доданому до позову. За договором Клієнт надає доручення Банку про списання грошей з його поточного рахунку в розмірі нарахованих відсотків. У разі, якщо на дату нарахування відсотків Клієнт використав всю суму кредиту, сторони узгодили про збільшення розміру кредиту на розмір боргових зобов`язань за кредитом, що мали місце на дату нарахованих відсотків. Під борговими зобов`язаннями за кредитом сторони узгодили зобов`язання клієнта з повернення тіла кредиту, відсотків, комісії, пені та штрафів, тобто загальну заборгованість клієнта. У виписці за рахунком міститься операція «Покупка», що є платежами на погашення сервісу «Миттєва розстрочка», тобто послуга Банку, що надається держателям платіжних карток на умовах терміновості, платності та зворотності. Відповідачка здійснювала погашення заборгованості на перевипущені картки, що підтверджує їх отримання.

ОСОБА_1 подала до суду заперечення. У цих заперечення стверджує, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), що може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правилам споживчого кредитування. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПРИВАТБАНКУ, що містяться в матеріалах справи не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору. Анкета-заява викликає сумніви відповідності її оригіналу.

12 січня 2021 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Ухвалою Долинського районного суду Кіровоградської області від 27 вересня 2020 року відкрито провадження у справі. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті о 09.30 годині 11 листопада 2020 року. Зазначено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Отже, на момент подання позивачем заяви про зменшення позовних вимог, судом розпочато розгляд справи по суті, тобто таку заяву подано з порушенням п. 2 ч. 1 ст. 49 ЦПК України, а тому вона не може бути предметом розгляду суду у цій справі.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку про відмову в позові з таких підстав.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (чч. 1, 2 ст. 83 ЦПК України).

Судом установлено, що 7 травня 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладено кредитний договір, згідно з умовами якого відповідачка отримала кредит, шляхом підписання анкети - заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПРИВАТБАНКУ, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.

ОСОБА_1 у змісті поданих заяв по суті визнає, що користувалась платіжною карткою. Доказів того, що не підписувала анкету-заяву позичальника, відповідачкою не надано.

У заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Ознайомлена та згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, що були надані для ознайомлення у письмовому виді (а. с. 29).

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПРИВАТБАНКУ ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 17 червня 2020 року становить 157003,50 грн і складається із: 96052,96 грн - заборгованість за тілом кредиту; 32467,04 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України; 28483,50 грн - пеня.

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» стверджує, що законодавство не передбачено вимагати від боржника повернення певної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину заборгованості за кредитом. У зв`язку із цим заборгованість до стягнення становить 134591,55 грн, а саме: 96052,96 грн - заборгованість за тілом кредиту; 32467,04 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 6071,55 грн - пеня за період з 7 травня 2010 року по 30 червня 2019 року.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 7 травня 2010 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами, а також пеню.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 7 травня 2010 року, посилається на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПРИВАТБАНКУ ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПРИВАТБАНКУ ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункти 1.1.7.12, 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПРИВАТБАНКУ, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (7 травня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (8 вересня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг ПРИВАТБАНКУ, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПРИВАТБАНКУ ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 7 травня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У чч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 9 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримало вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

До вищезазначеного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року (справа № 342/180/17), а також Верховний Суд у постанові від 18 вересня 2019 року (справа № 388/1073/16-ц).

Зі змісту розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 17 червня 2020 року вбачається, що залишок неповернутої суми отриманого кредиту становить 157003,50 грн (заборгованість за тілом кредиту, процентами та неустойкою). Розмір заборгованості за тілом кредиту зазначено 96052,96 грн.

За обставинами цієї справи суд не встановив у позивача права вимагати сплати відповідачем процентів за кредитним договором, а також неустойки.

Зміст анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПРИВАТБАНКУ, що підписана відповідачкою, у цьому конкретному випадку відображає істотні умови кредитного договору, оскільки інші складові нею не підписані та не визнаються. Цей документ не відображає право банку на отримання процентів, неустойки, про що вище зазначалось, а окрім цього також не відображає право банку на вчинення будь-яких інших юридично значимих дій.

У своїх заявах по суті позивач зазначає, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором підтверджується наданими до суду розрахунками заборгованості та випискою за договором станом на 19 червня 2020 року.

Суд одразу відхиляє доводи відповідачки, що ці документи не можуть підтверджувати заборгованість за кредитним договором, зокрема з тих підстав, що не є бухгалтерськими документами, а також є підтвердженням виконаних за день операцій та призначаються для видачі та відсилання клієнту. Закон не визначає конкретних засобів доказування заборгованості за кредитним договором, зокрема, що цими засобами є бухгалтерські документи, а тому така заборгованість може доказуватися заінтересованими особами різними засобами доказування, у тому числі тими, що надано позивачем.

З матеріалів справи також відомо, що отримання та розрахунки за кредитним договором здійснювались у такий спосіб. Після підписання анкети-заяви відповідачка отримала кредитну картку зі встановленим строком дії, що у подальшому після закінчення строку дії видавалась у новому виді. На кредитній картці банк розміщував кредитний ліміт, тобто грошову суму якою одержувач картки міг користуватись. Погашення кредиту здійснювалось шляхом поповнення карткового рахунку в різний спосіб (через банк, платіжний термінал тощо). Після такого поповнення кредитного рахунку клієнтом, банк самостійно здійснював утримання коштів на визначені та на його думку погоджені з клієнтом складові у порядку черговості (неустойку, проценти, оплату банківських продуктів, а також інших продуктів («Страхування кредитного ліміту») тощо).

Окрім цього, банк самостійно здійснював кредитування клієнта для погашення його зобов`язань перед ним. Тобто у разі коли клієнт заборгував на думку банку перед ним проценти за користування кредитними коштами, а також у разі виникнення потреби в оплаті інших послуг, банк розміщував на кредитному рахунку необхідну суму та її утримував, у тому числі на свою користь, а клієнту у свою чергу за рахунок таких дій формував зобов`язання зі сплати тіла кредиту. Такі дії могли формувати заборгованість за тілом кредиту клієнта на розсуд банку на будь-яку суму. Максимальний розмір кредитного ліміту встановлений банком у цьому випадку не мав значення.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 31 травня 2015 року слідує, що ОСОБА_1 за період з 12 липня 2012 року по 31 травня 2015 року сплачено на користь банку грошові кошти, що ним розподілено як проценти на загальну суму 11970,44 грн. Заборгованість за тілом 14820 грн, а за процентами 390,25 грн (а. с. 8-10). Фактично від суми 14820 грн, тобто заборгованості зі тілом кредиту, має бути віднято суму 11970,44 грн, що становить самостійно утримані банком процентами за відсутності домовленості сторін договору про таке. Різниця становить 2849,56 грн.

Зміст розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 30 вересня 2019 року, який є продовженням попереднього, відображає графу «Відсотки погашені за рахунок кредиту». Загальний розмір цих відсотків становить 77681,45 грн. Відображено сплату пені на суму 800 грн. Заборгованість за тілом кредиту 89882,03 грн (а. с. 11-19). Тобто у цьому випадку банк самостійно розмістив на кредитному рахунку клієнта суму кредиту в розмірі 77681,45 грн, утримав на свою користь як проценти за користування кредитом та таким чином сформував непогашене тіло кредиту на цю суму. Знову ж таки, від суми 89882,03 грн, тобто заборгованості за тілом кредиту, має бути віднято суму 77681,45 грн, що становить самостійно утримані банком процентами за відсутності домовленості сторін договору про таке, а також 800 грн пені. Різниця становить 11400,58 грн, що є боргом за тілом кредиту.

У продовженому розрахунку за кредитним договором за період з 1 жовтня 2019 року по 17 червня 2020 року, заборгованість відповідачки за тілом кредиту становить 96052,96 грн. Тобто за цей період заборгованість за тілом кредиту зросла на суму 6170,03 грн (96052,96 - 89882,03 = 6170,93). І знову ж таки це тіло кредиту збільшено банком самостійно за будь-якої домовленості з клієнтом, а останній у свою чергу у цей період не здійснював користування кредитним лімітом, що відображається зі змісту виписки за договором від 19 червня 2020 року (а. с. 21-26). Тобто ці дії є необґрунтованими та не можуть свідчити про надання клієнту кредиту та користування ним.

В останньому надісланому АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до суду розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 22 грудня 2020 року зазначено, що клієнтом погашено пеню на суму 25483,50 грн (а. с. 140). Тобто позивачем за відсутності будь-якої домовленості з відповідачкою утримано сплачену нею суму 25483,50 грн як пеню, що за цих обставин є безпідставним, а цю суму слід вважати сплатою тіла кредиту.

Суд повторює, що між сторонами не досягалось згоди про сплату процентів, неустойки тощо, а відтак всі кошти, що сплачуються клієнтом за кредитним договором є сплатою кредиту, тобто тіла, відповідно не можуть банком зараховуватись на інші цілі.

Оскільки заборгованості за тілом кредиту становить суму, що є меншою за суму утриманої банком на свою користь пені, відповідно це свідчить про відсутність заборгованості відповідачки за кредитним договором.

Про вищезазначене по суті також зазначала відповідачка у поданому відзиві на позовну заяву.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про необґрунтованість цього позову та відмову в ньому.

ОСОБА_1 не надала доказів понесення судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 20, 610-611, 625, 634, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 42, 48, 76, 81, 82, 83, 95, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Апеляційна скарга подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Долинського районного суду Д. М. Баранський