Рішення № 94526034, 01.02.2021, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/6875/19

Провадження № 2/0182/749/2021

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01.02.2021 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Рунчевої О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Нікополі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про захист прав споживачів, та визнання дій такими, що здійснені із використанням нечесної підприємницької практики, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

01 жовтня 2019 року позивач звернулася до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про захист прав споживачів, та визнання дій такими, що здійснені із використанням нечесної підприємницької практики, відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги мотивує тим, що 26 лютого 2018 року приблизно о 15-30 год. вона звернулася до пункту видачі банківських карт Моnobank\Universal Bank у м. Нікополі, де нею була підписана Анкета -заява про надання банківських послуг.

Відповідно до п. 3 Анкети - заяви вона мала отримати у мобільному додатку примірники Умов і правил надання банківських послуг, Тарифи, таблиці обчислення вартості кредиту та Паспорт споживчого кредиту, які разом з підписаною анкетою-заявою складають договір про надання банківських послуг. Однак скористатися мобільним додатком не виявилося можливим,оскільки при її спробах активації додатку приходило попередження про вхід з недовіреного пристрою. На її скарги до служби підтримки, працівники банку радили переустановити додаток, в іншому допомогти не змогли, і оскільки вона так і не змогла скористатися карткою, пере випустили її.

Вважає, що примірник договору у порушення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» вона не отримала. Про суму кредитних коштів у відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» вона також повідомлена не була.

Зазначає, що 25 березня 2018 року їй почали надходити повідомлення від відповідача про заборгованість за кредитом та оскільки вона не користувалася кредитними коштами, вона звернулася до банку для отримання інформації.

З довідки про рух коштів, яку було надано банком, з`ясувалося, що за наданою їй карткою проводилися операції 26 лютого 2018 року о 14:29:27, о 14:29:30 та о 14:29:54.

Згідно листа банку № 35648 від 28 грудня 2018 року, направленого на її адресу, їй була видана 26 лютого 2018 року картка, яка була активована о 10:58 год. того ж дня у мобільному додатку Монобанк, встановленому на мобільний пристрій iPhone 7 iOS 11.2.1 bild 1.9 (280), хоча має пристрій iPhone 5.

Вказує, що до пункту видачі вона звернулася лише о 15:30 год. того ж дня, а вже о 15:34 год. без її відома відбулося списання суми коштів у розмірі 15 155 грн. та о 15: 56 год. відбулося друге списання суми коштів у розмірі 13 500 грн.

25 березня 2018 року їй почали надходити повідомлення від відповідача про заборгованість за кредитом.

Також 25 березня 2018 року вона зверталася до Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про злочин, за даним фактом 21 липня 2018 року порушено кримінальне провадження № 12018040340002310 за ст. 185 ч. 1 КК України, яке постановою про закриття кримінального провадження від 17 липня 2019 року закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Про обставину відкриття кримінального провадження нею було повідомлено відповідача з проханням на строк розслідування припинити безпідставні вимоги про погашення боргу за кредитом, якого вона не брала.

Однак з боку відповідача продовжили надходити смс - повідомлення, повідомлення в месенджерах та дзвінки з вимогами погашення кредиту, з різними погрозами.

Вважає, що такі погрози та постійні дзвінки є незаконними, порушують її права як споживача, приносять їй стрес та душевні страждання, підірвали її здоров`я і завдали моральної шкоди, яку вона оцінює в суму 10 000 грн.

Також зазначає, що в діях відповідача вбачає ознаки нечесної підприємницької практики, яка згідно ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється.

На підставі викладеного, просить суд:

- визнати дії ПАТ «Універсал Банк» такими, що здійснені із використанням нечесної підприємницької практики;

- зобов`язати ПАТ «Універсал Банк» відшкодувати їй моральну шкоду у сумі 10 000 грн. та стягнути на її користь витрати на правову допомогу, орієнтовна вартість яких на час звернення до суду складає 12 000,00 грн.

Ухвалою про відкриття провадження від 02 жовтня 2019 року позовна заява прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу був наданий строк 15 днів з дня отримання ним такої ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву.

Згідно поштового повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідачем ПАТ «Універсал Банк» отримано ухвалу суду про відкриття провадження у справі 07 жовтня 2019 року (а.с. 43). Клопотань до суду не надійшло, відповідач не скористався правом на відзив.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється за відсутністю сторін, що відповідає положенням ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд вивчивши матеріали справи, оглянувши матеріали кримінального провадження № 12018040340002310 за заявою ОСОБА_1 , приходить до наступного.

Відповідно доч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

Згідно зіч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. ст.12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини,якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 26 лютого 2018 року позивач звернулася до ПАТ «Універсал Банк» з метою укладення договору про надання банківських послуг «Моnobank», підписала Анкету -заяву про надання банківських послуг та отримала відповідну банківську картку. Для відкриття відповідного рахунку позивачу необхідно було також здійснити активацію Платіжної картки шляхом її сканування через мобільний додаток Моnobank, однак це, з її слів, їй не вдалося.

В обґрунтування позову позивач посилалася на те, що з 25 березня 2018 року їй від ПАТ «Універсал Банк» почали надходити смс - повідомлення, повідомлення в месенджерах та дзвінки з вимогами погашення кредиту, повідомлення з різними погрозами, які підпадають під ознаки нечесної підприємницької діяльності, оскільки вона не користувалася кредитними коштами, а списання коштів з її картки, що відбулися 26 лютого 2018 року о 15:34 год. на суму 15155 грн. та о 26 лютого 2018 року на суму 13500 грн., що підтверджується Довідкою про рух коштів від 17 вересня 2018 року (а.с. 11-12), здійснилися без її відома.

Позивач зверталася до Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області з приводу викрадених коштів з її банківської картки, за даним фактом 21 липня 2018 року порушено кримінальне провадження № 12018040340002310 за ст. 185 ч. 1 КК України, яке постановою про закриття кримінального провадження від 17 липня 2019 року закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а.с. 37).

Позивач також неодноразово зверталася до відповідача та надсилала досудову претензію, пропонувала припинити постійно надсилати їй повідомлення та дзвонити щодо негайного добровільного погашення заборгованості, оскільки це приносить їй стрес та душевні хвилювання (а.с. 4-5).

Згідно повідомлення директора ПАТ «Універсал Банк» від 10 вересня 2018 року, направленого на адресу позивача, операції списання грошей з її картки пройшли з проведенням коректних кодів 3D Secure, банком було проведено перевірку, в ході якої було встановлено, що позивачем особисто були передані ПІН-код, Коди доступу, Аутентифікаційні дані невстановленим третім особам за допомогою фейкового каналу зв`язку в Теlegram, внаслідок чого треті особи отримали доступ до картки позивача. Таким чином позивачем були порушені вимоги безпеки, передбачені договором, що створило передумови для несанкціонованого доступу третіх осіб до кредитних коштів (а.с. 9-10).

Також згідно повідомлення директора ПАТ «Універсал Банк» від 26 грудня 2018 року, направленого на адресу позивача, 26 лютого 2018 року позивач отримала випущену на її ім`я картку, після чого того ж дня о 10:58 год. відсканувала її у мобільному додатку Моnobank, встановленому на мобільний пристрій iPhone 7 iOS 11.2.1 bild 1.9. Після вчинення вказаних дій картку було активовано.

Всі подальші операції відбулися за допомогою мобільного додатку, встановленого на вищевказаний пристрій, з коректним вводом ПІН-коду, тож в Банка були відсутні підстави вважати ці операції сумнівними.

Під час звернення позивача до Контактного центру Банку щодо неможливості скористатися карткою за допомогою мобільного додатку нею особисто повідомлено оператору про перестановку SІМ картки з її фінансовим номером телефону в інший пристрій, за допомогою якого й здійснена авторизація в мобільному додатку Моnobank (а.с. 7-8).

Позивач зазначає, що постійні дзвінки та смс - повідомлення з боку відповідача з вимогами погашення кредиту, з різними погрозами підпадають під ознаки нечесної підприємницької практики, тому вона має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн.

Аналізуючи встановлені фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, суд зазначає наступне.

Пунктом 11 постанови Пленуму ВСУ №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (параграф 32 рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Хірвісаарі проти Фінляндії»)).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» («Суомінен проти Фінляндії») від 1 липня 2003 року, № 37801/97, пункт 36).

Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Гірвісаарі проти Фінляндії») від 27 вересня 2001 року). Залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням загальної вимоги про справедливість розгляду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 3 ЦПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Згідно з ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється.

Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною.

Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики: 1) створення враження, що споживач не може залишити приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або здійснення оплати; 2) здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла; 3) здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача; 4) вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання. Перелік форм агресивної підприємницької практики не є вичерпним.

Крім того, як роз`яснено у рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 15-рп/2011 положення п. п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору.

Директива розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди.

Згідно з п. 2 ст. 7 Директиви, комерційна діяльність вважається такою, що вводить в оману, якщо вона містить недостовірну інформацію або створює загальне враження, що вводить чи може ввести в оману, навіть, якщо інформація вірна у відношенні одного або декількох елементів такої інформації.

Разом з тим, бездіяльністю, що вводить в оману вважається така комерційна діяльність, в котрій, виходячи з фактичної ситуації, приймаючи до уваги всі особливості, обставини та обмеження комунікативного середовища, продавець не надає суттєво необхідної середньостатистичному споживачеві інформації для прийняття обдуманого рішення щодо угоди, що веде або може призвести до укладення середньостатистичним покупцем угоди, яка не була б укладена ним при інших обставинах. Також, бездіяльністю, яка вводить в оману визнається ненадання продавцем або несвоєчасне надання в двоякій, нечіткій, незрозумілій формі інформації, що вважається суттєвою. Зокрема, суттєвою є інформація про ціну угоди.

За змістом ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України № 6-1341цс15 від 02 грудня 2015 року, ухваленої за результатом розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, яка мала враховуватися судами загальної юрисдикції при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (ч. 2 ст. 214, ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року).

Враховуючи вищевикладене суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для визнання дій Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» такими, що здійснені із використанням нечесної підприємницької практики.

Належних та допустимих доказів, в порушення ст. ст. 76-81 ЦПК України, позивачем, в обґрунтування своїх позовних вимог суду не надано.

З огляду на вищевикладене та приймаючи до уваги встановлені судом обставини і визначені виниклі спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання дій Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» такими, що здійснені із використанням нечесної підприємницької практики задоволенню не підлягають.

Так як позивачу відмовлено в позові в частині визнання дій Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» такими, що здійснені із використанням нечесної підприємницької практики, то не підлягають задоволенню і вимоги щодо зобов`язання відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду, щодо стягнення витрат на правову допомогу, оскільки вони є похідними від цієї вимоги.

Також, відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законом.

Таким чином, у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки позивач ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», звільнена від сплати судового збору, виходячи з результату вирішення спору, судові витрати слід компенсувати за рахунок держави.

Суд керуючись ст.ст.10, 12, 13,76, 78, 81, 82, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою - АДРЕСА_1 ) до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (код ЄДРПОУ 21133352, юридична адресам - 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19) про захист прав споживачів, та визнання дій такими, що здійснені із використанням нечесної підприємницької практики, відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Судовий збір компенсувати за рахунок держави.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: О. В. Рунчева