Рішення № 94522768, 27.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2021 року м. Київ № 640/21600/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., при секретарі судового засідання Палій Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця»

до Відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

про визнання дій протиправними та скасування постанови,

за участю представників сторін:

від позивача: Корсун Ю.Ю.;

від відповідача: Бочковський Т.О.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі-позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 28.08.2020 про стягнення виконавчого збору по справі №910/11434/19 в межах виконавчого провадження ВП №62620718.

Вказану постанову державного виконавця позивач вважає протиправною з огляду на те, що позивачем добровільно сплачена сума боргу на виконання наказу Господарського суду м. Києва від 04.02.2020 №910/11434/19, в той час як відповідачем не вчинялось заходів задля примусового виконання виконавчого документу. До того ж, вважає, що законодавством встановлено заборону вчиняти виконавчі дії щодо об`єктів, які включено до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, яким є Акціонерне товариство "Українська залізниця".

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, оскільки правові норми, на які позивач посилається у позовній заяві, містять виняток: крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, тобто дозволяють стягувати кошти з позивача. Також зазначає, що заборгованість в повному обсязі сплачена боржником вже після відкриття виконавчого провадження.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

На виконанні у Відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) перебуває виконавче провадження № 62620718 щодо примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 04.02.2020 №910/11434/19 про стягнення з АТ Українська залізниця" на користь ПрАТ «Будівельна асоціація Інтербудмонтаж» грошових коштів у розмірі 817218,94 євро, 3% річних та 341215,00 грн.

Листом від 25.08.2020 стягувач повідомив відповідача, що АТ Українська залізниця" виконано рішення суду згідно з виконавчим документом в повному обсязі.

Постановою державного виконавця від 28.08.2020 року виконавче провадження № 62620718 закінчено на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із фактичним виконанням рішення згідно з виконавчим документом.

28.08.2020 державним виконавцем прийнято постанову про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» виконавчого збору у розмірі 81721,89 євро та 34121,50 гривень.

Вважаючи протиправним стягнення з боржника (позивача) виконавчого збору, а вказану постанову такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За визначенням статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 вказаного Закону встановлено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Відповідно до частини першої статті 18 наведеного Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до ч. 1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

З огляду на вимоги наведених норм, початком примусового виконання відповідного виконавчого документу є подання стягувачем відповідної заяви про примусове виконання рішення, що є наслідком відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення шляхом винесення постанови.

Згідно з положеннями статті 27 зазначеного Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (частина дев`ята статті 27 Закону).

Відповідно до статті 10 Закону N 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Тобто, виконавчий збір за своєю суттю є штрафною санкцією, яка застосовується до боржників за невиконання в добровільному порядку вимог виконавчих документів та як наслідок вчинення органом Державної виконавчої служби примусового виконання рішення.

Крім того, системний аналіз положень статті 27 Закону №1404-VIII дає підстави вважати, що обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: фактичне виконання судового рішення; вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

Аналогічний висновок, викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в Постанові від 15.02.2018 по справі №910/1587/13.

Разом з тим, відповідно до положень частини дев`ятої статті 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

В обґрунтування протиправності оскаржуваної постанови позивач посилається на те, що ним добровільно виконано судове рішення, до того ж, постанова про стягнення виконавчого збору винесена 28.08.2020, тобто фактично після виконання рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.07.2020 за наслідками розгляду заяви представника стягувача про примусове виконання рішення, старшим державним виконавцем керуючись ст. ст. З, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» відкрито виконавче провадження № 62620718 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 04.02.2020 №910/11434/19, про що винесена постанова про відкриття виконавчого провадження.

До того ж, з моменту відкриття виконавчого провадження, на адреси банківських установ, 21.07.2020, 28.07.2020 та 07.08.2020 направлялися платіжні вимоги на примусове списання коштів боржника, згідно наказу Господарського суду м. Києва від 04.02.2020 №910/11434/19.

Таким чином, суд не погоджується з твердженнями позивача про протиправність оскаржуваної постанови, оскільки рішення суду було виконано після відкриття виконавчого провадження ВП №62620718, а згідно з нормами Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Щодо посилання позивача на мораторій визначений пунктом 3 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 02.10.2019 № 145-ІХ, суд зазначає наступне.

20.10.2019 року набрав чинності Закон України від 02.10.2019р. № 145-ІХ «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».

Пунктом 3 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 145-ІХ передбачено, що забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Підприємство АТ "Укрзалізниця" включено до вказаного Переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, що є додатком до Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

Суд зазначає, що з урахуванням заборони, встановленої пунктом 3 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", в комплексі з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону № 145-ІХ, законодавцем в основу положення, визначеного пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 145-ІХ, було покладено як принцип обов`язковості виконання рішень, закріплений Конституцією України, так і необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур.

Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Тобто вказаною нормою Закону № 145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти.

Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/12809/19, сформовано правову позицію, згідно з якою положення щодо заборони вчинення виконавчих дій, передбаченої пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 145-ІХ слід застосовувати таким чином, що така заборона не поширюється на стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також окремо на стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, які були ними укладені.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 640/8808/20.

Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» в частині стягнення грошових коштів, а тому за даних обставин справи, враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що постанова державного виконавця скасуванню не підлягає.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв`язку з відмовою у задоволенні позову не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 77, 139, 245, 246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Позивач: Акціонерне товариство «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815)

Відповідач: Відділ примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03056, м. Київ, вул. Олекси Тихого, 32, код ЄДРПОУ 43315602)

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення виготовлено 28.01.2021.

Суддя І.В. Смолій