Рішення № 94521484, 01.02.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

01 лютого 2021 року м. Рівне №460/7831/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Махаринця Д.Є. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доУправління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач) вернувся в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій в якій просить суд:

- визнати протиправною дії відповідача щодо відмови в проведенні перерахунку позивачу щорічної одноразової грошової допомоги до 05 травня у розмірі, встановленому статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2020 рік;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити на користь позивача щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком в розмірі 11466 грн, з урахуванням проведених виплат в розмірі 3160 грн.

- встановити судовий контроль відповідно до ст.382 КАС України.

Позов обґрунтований позивачем тим, що відповідно до ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" розмір належної позивачу виплати як учаснику бойових дій до 5 травня 2020 року мав становити 11466 грн., проте відповідачем виплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі 3160 грн.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами у справі.

Відповідачем подано відзив у якому відповідач заперечував проти позову. У відзиві на адміністративний позов, відповідач зазначає, що разова грошова допомога до 5 травня виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів. Оскільки постанова КМУ №112 не була визнана неконституційною або нечинною, її застосування у спірних правовідносинах є правомірним. Крім того вказав, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, який обраховується з дати отримання позивачем виплати. З підстав викладених у відзиві просив суд відмовити у задоволенні позову.

Від позивача надійшла відповідь на відзив у якій він вказав, що не погоджується з доводами відповідача викладеними у відзиві на позов. Зазначив також, що він отримав виплату 23.04.2020, а з позовом звернувся 22.10.2020, а отже не пропустив строк звернення до суду встановлений КАС України, просив позов задовольнити повністю.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.

Позивач є пенсіонером та учасником бойових дій, що підтверджується відповідними посвідченнями та має право на пільги, передбачені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Позивач також є інвалідом внаслідок війни 3-ї та має пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів, що підтверджується посвідченням.

Позивач звернувся до територіального органу соціального захисту населення із заявою щодо здійснення перерахунку та виплати разової грошової допомоги як учаснику бойових дій до 5 травня за 2020 рік.

Листом відповідач повідомив позивачу про те, що виплата разової грошової допомоги до 5 травня проводилася згідно постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" на відповідний бюджетний рік. Враховуючи вказане у Управління праці та соціального захисту населення немає повноважень щодо здійснення перерахунку розміру щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня 2020 року.

Не погодившись із правомірністю визначення відповідачем належного до виплати розміру соціальної виплати, позивач звернувся до суду з позовом.

Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд зазначає наступне.

Щодо покликання відповідача про пропущення позивачем строків звернення до адміністративного суду, суд зазначає наступне.

Частинами 1,2 ст.122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що фактична виплата допомоги позивачу була проведена 23.04.2020, що підтверджується матеріалами справи, до Рівненського окружного адміністративного суду позивач звернувся 22.10.2020, згідно відмітки суду. Таким чином, позивач звернувся до суду в рамках шестимісячного строку звернення до суду. В зв`язку з викладеним покликання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду є необґрунтованим та безпідставним.

Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.9 ч.2 ст.236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі до розгляду типової справи і оприлюднення повідомлення Верховного Суду про відкриття провадження у зразковій справі - до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі.

Судом встановлено, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.06.2020 відкрито провадження у зразковій адміністративній справі №440/2722/20, по якій 29.09.2020 прийнято рішення про часткове задоволення позову, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року.

Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (далі - Закон №3551-ХІІ). Цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Статтею 13 вказаного Закону №3551-XII встановлені пільги особам з інвалідністю внаслідок війни.

Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону №3551-XII (в редакції Закону України від 25 грудня 1998 року №367-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Як визначено статтею 17 вищезгаданого Закону, фінансування витрат, пов`язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Підпунктом "б" підпункту 2 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України (набрав чинності 01 січня 2008 року) частину п`яту статті 13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, за змістом якої, щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу ІІ "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Надалі Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з частиною першою статті 17-1 Закону №3551-XII щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Кабінетом Міністрів України кожного бюджетного року приймалися відповідні постанови з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань".

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - Постанова №112) встановлено, що у 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (надалі також - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (надалі також - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (надалі також - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат). Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4120 гривень; II групи - 3640 гривень; III групи - 3160 гривень.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Конституційний Суд України вказав у вищезазначеному рішенні, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що суперечить принципу верховенства права, закріпленому у статті 8 Конституції України.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення, відповідно до частини другої статті 152 Конституції України.

Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Відтак, з 27 лютого 2020 року норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII, не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. У даному випадку застосуванню підлягають положення статті 13 Закону №3551-XII в редакції Закону №367-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", частиною п`ятою якої встановлено виплату разової грошової допомоги до 05 травня інвалідам війни у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Згідно з частиною першою статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено в 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2020 року 1638 гривень.

За таких обставин, з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня інвалідам війни ІІІ групи у 2020 році становить 11466 гривень.

Отже, виплата позивачу разової грошової допомоги у сумі 3160,00 гривень не відповідає статті 13 Закону №3551-ХІІ та свідчить про порушення його прав на отримання цієї допомоги у належному розмірі.

Сума недоотриманих позивачем коштів становить 8306 гривень.

У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).

Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов`язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.

При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ "Кечко проти України" (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та "Ромашов проти України" (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Зокрема, у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява № 70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Вказана правова позиція викладена також у рішенні Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у зразковій справі № 440/2722/20, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року.

Відповідно до ч.3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Згідно ч.5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає заявлені позивачем позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.

Разом з тим, щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у встановлений судом термін з моменту набрання рішенням суду законної сили, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено аргументованих причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, правові підстави для зобов`язання суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.

Щодо звернення рішення до негайного виконання, суд зазначає, що рішення у даній справі не підпадає під категорію справ, які відповідно до пункту 1 часини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України виконуються негайно.

За наслідками розгляду даної справи розподіл судових витрат у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 90, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Рівненської міської ради (33028, місто Рівне, вулиця Соборна, 12; код ЄДРПОУ 03195441) - задовольнити повністю.

Визнання протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги у меншому розмірі, ніж передбачено частиною п`ятою статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та відмові у здійсненні перерахунку розміру щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році.

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Рівненської міської ради перерахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня у 2020 року як інваліду війни ІІІ групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, у відповідності до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1- 247/2018(3393/18) та здійснити виплату суми недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 року з урахуванням раніше виплаченої суми.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 01 лютого 2020 року.

Суддя Д.Є. Махаринець