Рішення № 94518375, 16.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року Справа № 160/14184/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні в м.Дніпрі адміністративну справу №160/14184/20 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

02 листопада 2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо невиплати пенсії, призначеної по втраті годувальника за період з 08 січня 2017 року по 29 лютого 2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нараховану та не виплачену пенсію по втраті годувальника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , в розмірі 54807,42грн. за період з 08 січня 2017року по 29 лютого 2020 року, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в АТ "Ощадбанк".

- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України.

- зобов`язати начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області забезпечити виконання рішення суду та подати звіт про виконання судового рішення в місячний строк з дати набрання рішенням суду законної сили, відповідно до ч.1 ст.372 КАС України.

Позовна заява обґрунтована протиправністю дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області стосовно невиплати позивачу пенсії в разі втрати годувальника як внутрішньо переміщений особі. Так, позивач у позовній заяві посилається на те, що у вересні 2020 року остання звернулася до пенсійного органу з питання виплати пенсії, водночас у своєму листі від 29 вересня 2020 року №19205-19365/О-05/8-0400/20 відповідачем повідомлено, що пенсія за період з 08.01.2017р. по 29.02.2020 р. буде виплачена після прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014р. №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами).

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/14184/20 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020р. прийнято зазначену вище позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі №160/14184/20 за вищезазначеним позовом, ухвалено здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження) згідно ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.

15 грудня 2020 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якій пенсійний орган заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що 09.01.2020 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Жовтоводський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) із заявою щодо запиту пенсійної справи до Суворівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одеса. До заяви було надано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 17.01.2017 №0000087907. Згідно супровідного листа Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 28.01.2020 року пенсію позивачці виплачено по 30.09.2016. На підставі наданої заяви від 09.01.2020, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб від 09.01.2020 за №05/02-12/23 та враховуючи норми статті 46 Закону та вимоги пункту 1.7 розділу І Порядку, виплату пенсії поновлено з 08.01.2017 року. З 01.03.2020 пенсія перераховується на поточний рахунок, відкритий в банківській установі АТ "Державний ощадний банк України". Як вказав відповідач, пенсія за період з 08.01.2017 по 29.02.2020 буде виплачена після прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, як це передбачено постановою Кабінетом Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (зі змінами).

Згідно положень ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію у разі втрати годувальника, про що свідчить копія пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Пенсійним фондом України 11.07.2007 року.

ОСОБА_1 є особою з першою групою інвалідності, яку було встановлено безстроково, що підтверджується копією довідки до акту огляду МСЕК від 03.11.2018 року.

Також, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 0000087907 від 17 січня 2017 року.

З жовтня 2016 року відповідачем виплату пенсії позивачу припинено.

Матеріалами справи підтверджується також і той факт, що 09.01.2020р. позивач зверталася до Жовтоводського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) із заявою про витребування пенсійної справи з Суворівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одеса, до якої надала довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Листом від 28.01.2020р. № 0400-0420-8/67363 відділ з питань виплати пенсій №18 Управління з питань виплати пенсій Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомив позивача про те, що відповідно до заяви від 02.09.2016 про зняття з обліку в зв`язку з виїздом до м. Донецьк, виплату пенсії в Суворівському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Одеси припинено з 01.10.2016.

Разом з тим, ОСОБА_1 звернулася Жовтоводського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) та надали заяву про взяття на облік пенсійної справи 09.01.2020.

Також, відповідачем видано позивачу довідку №363/04-20/06 від 19.03.2020р., згідно з якою розмір нарахованої пенсії за період з 08.01.2017р. по 29.02.2020р. становить 54807,42 грн.

У вересні 2020 року позивач звернулася до Пенсійного фонду щодо виплати призначеної пенсії.

Листами від 12.08.2020 року № 0400-0420-8/67363 та від 29.09.2020р. № 19205-19365/О-05/8-0400/20 Головне управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області повідомило позивача, що пенсія по втраті годувальника нарахована з 08.01.2017 року відповідно до п.1.7 Порядку та п.1 ст. 46 Закону за три роки до звернення за отриманням пенсії та, що згідно супровідного листа Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 28.01.2020 року пенсію виплачено по 30.09.2016. Статтею 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Пунктом 1.7 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі Порядок) передбачено, зокрема, що днем звернення за виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами. На підставі наданої заяви від 09.01.2020, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб від 09.01.2020 за № 05/02-12/23 та враховуючи норми статті 46 Закону та вимоги пункту 1.7 розділу І Порядку пенсію позивачу поновлено з 08.01.2017. З 01.03.2020 пенсія перераховується на поточний рахунок, відкритий в банківській установі АТ "Державний ощадний банк України". При цьому, у листі вказано, що пенсія за період з 08.01.2017 по 29.02.2020 буде виплачена після прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, як це передбачено постановою Кабінетом Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (зі змінами).

У зв`язку з чим, вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

У відповідності до частини 1, частини 2 статті 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року №1706-VII визначено поняття внутрішньо переміщеної особи, якою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно ч.2 цього Закону адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Приписами статті 4 Закону №1706-VII визначаються правила обліку внутрішньо переміщених осіб, а саме факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.7 цього Закону закріплюється забезпечення реалізації прав зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб, насамперед, на пенсійне забезпечення та визначається, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України.

Громадянин пенсійного віку, який перебуває у складних життєвих обставинах, якого зареєстровано внутрішньо переміщеною особою, має право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 01.01.2004 року №1058-IV пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії.

Статтею 46 цього Закону визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058-IV, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Проте, жоден з таких випадків управлінням Пенсійного фонду не застосований та не доведений. З огляду на наведене, відповідачем порушено вимоги статті 49 Закону № 1058-IV, оскільки позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав. З точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відбулось втручання у право власності позивача і таке втручання не було законним.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17), 20 березня 2018 року (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).

Водночас, відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як було встановлено судом, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для невиплати позивачу пенсії за період з 08.01.2017р. по 29.02.2020р. При цьому, позивачем було надано довідку від 17 січня 2017 року №0000087907 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Разом із тим, матеріали справи не містять рішення пенсійного органу про припинення виплати пенсії позивачу.

Слід також зазначити, що вимоги ст.49 Закону України №1058-ІV є пріоритетними поряд з вимогами, встановленими постановами Кабінету Міністрів України, якими врегульовано окремі питання обліку та соціального забезпечення вимушених переселенців.

Вказані підзаконні нормативні акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року № 263/7763/17.

Водночас, посилання відповідача на норми постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014р. № 637 є безпідставними, враховуючи положення ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є пріоритетними для застосування у даних правовідносинах.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що нездійснення відповідачем виплати нарахованої пенсії позивачу за період з 08.01.2017 р. по 29.02.2020 р. було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини (далі також - ЄСПЛ) неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France" № 17862/91), у справі "Вєренцов проти України"№ 20372/11).

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом звернення до суду з позовною вимогою про стягнення з відповідача нарахованої та невиплаченої пенсії, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок допущення протиправних дій відповідачем щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсійних виплат за період з 08.01.2017р. по 29.02.2020р., за таких обставин, враховуючи положення частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та статтю 13 Конвенції, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права в даному випадку є зобов`язання відповідача виплатити позивачу нараховану та невиплачену пенсію в розмірі 54807,42 грн. за період з 08 січня 2017 року по 29 лютого 2020 року.

Вирішуючи питання щодо застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Так, пенсія по втраті годувальника призначається конкретній особі та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас, пенсія стає "нарахованою" в момент призначення пенсії і залишається такою до її чергової зміни.

У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону № 1058-IV визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз зазначених положень статті 46 Закону №1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Тобто, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.

Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем виплати пенсії позивачу свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат.

Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах встановлено ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України .

Згідно ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зважаючи, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов`язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, з урахуванням того, що позивачем не наведено належних обґрунтувань та не надано доказів, що підтверджують необхідність застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням рішення, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у даній справі.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

За приписами п. 1 ч.1 ст. 371 вказаного Кодексу, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Виходячи з наведених вимог, слід допустити негайне виконання цього рішення в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць відповідності до вимог п.1 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач відповідно до ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільнений, таким чином судом не здійснювався розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262, 382, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсії, призначеної по втраті годувальника за період з 08 січня 2017 року по 29 лютого 2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 нараховану та не виплачену пенсію по втраті годувальника, в розмірі 54807,42 грн. за період з 08 січня 2017 року по 29 лютого 2020 року, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в АТ "Ощадбанк".

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії ОСОБА_1 у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко