Рішення № 94515118, 26.01.2021, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 644/5830/20

Провадження № 2/645/342/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2021 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м.Харкова у складі: головуючого судді - Шарка О.П., секретаря судових засідань - Христенко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду у місті Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаззбут» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з газопостачання,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВ ГАЗ ЗБУТ» звернулося до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 заборгованість за період з 01.09.2015 р. по 30.06.2020 р. в сумі 34 064,04 грн., 3% річних - 3 474,83 грн., інфляційні втрати - 8 814,58 грн. та

судові витрати у розмірі 2102,00 грн.

В обгрунтування позову зазначив, що ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» з 01.07.2015р. здійснює господарську діяльність з постачання природного газу та території Харківської області на підставі ліцензії на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, виданої Національною Комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг України (далі - НКРЕКП), згідно постанови №1588 від 21.05.2015р. (переоформлена на безстрокову постановою від 08.09.2015р. № 2283), та згідно постанови від 11.05.2017 року №633 (виданої на постачання природнього газу на території України). Більш того, на ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» покладено спеціальні обов`язки щодо постачання природного газу населенню Харківської області згідно Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (затверджено Постановою КМУ № 758 від 01.10.2015, з 01.04.2017 - відповідно до Постанови КМУ № 187 від 22.03.2017, з 01.11.2018 - відповідно до Постанови КМУ № 867 від 19.10.2018). Відповідач є споживачем послуг з постачання природного газу, які надаються ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ». Відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи (Операторами ГРМ) регулюються Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП № 2496 від 30.09.2015 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1382/27827. Відповідно до п. 2 розділу III Правил постачання природного газу побутовому споживачу

здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Регулятором, які є однаковими для всіх побутових споживачів України. Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам було офіційно опубліковано ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» в газеті «Слобідський край» № 156 від 31.12.2015 р., та розміщений на офіційному сайті Товариства https://khaaszbut.104.ua1. АT «Харківміськгаз» (код ЄДРПОУ 033595521 з 01.07.2015 о. на підставі Закону України «Про ринок природного газу» № 329 від 09 04.2015 о. в контексті обставин даної справи провадить господарську діяльність з розподілу природного газу на території м. Харкова та Харківської області, тобто, є Оператором ГРМ. За даним оператора ГРМ за адресою: АДРЕСА_1 особовий рахунок відкрито на ім`я ОСОБА_1 , між ТОВ «ХАРКІВГАЗЗБУТ» та ОСОБА_1 договір на постачання природного газу є таким, що укладений шляхом заявочного приєднання, позивач зазначає, що між ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» та гр. ОСОБА_1 договір на постачання природного газу є таким, що укладений шляхом заявочного приєднання.

У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав суду пояснення, аналогічні викладеним вище.

У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що обставини викладені у позовній заяві є недоведеними, ОСОБА_1 разом із батьком ОСОБА_2 та бабусею ОСОБА_3 21.03.2005 року набули право власності на 60/100 часток квартири АДРЕСА_2 . Разом із цим, відповідачем, з часу набуття права власності на зазначене майно, до його припинення шляхом відчуження на підставі договору міни від 13.07.2019 року вказана квартира не використовувалась, оскільки у ній проживав його батько ОСОБА_2 . Доказів акцепту ОСОБА_1 умов публічного договору постачання природного газу щодо квартири АДРЕСА_2 позивачем до заяви не додано. Відповідач вважає не доведеним факт наявності договірних відносин між позивачем та відповідачем, що виключає виникнення зобов`язань у відповідача перед позивачем, окрім того, позивачем не надано доказів на підтвердження відкриття абонентського рахунку № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , а також жодних відомостей про підстави відкриття вказаного рахунку, дату його відкриття тощо. Крім того, наданий суду розрахунок заборгованості не містить реквізитів позивача, виготовлений не на бланку позивача.

Також представник позивача надав суду заяву про застосування строків позовної давності до позовної заяви.

Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази, приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що предявляється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

З огляду на вказані норми закону позивач, обравши певний спосіб захисту цивільного права перед судом, має довести, шляхом подання належних та допустимих доказів, що надані підприємствами - виробниками/виконавцями житлово-комунальних послуг відомості про заборгованість є неправомірними , які порушують, не визнають або оспорюють охоронювані законом його цивільні права.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача суми заборгованості за порушення зобов`язання за договором, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» з 01.07.2015р. здійснює господарську діяльність з постачання природного газу та території Харківської області на підставі ліцензії на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, виданої Національною Комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг України, згідно постанови №1588 від 21.05.2015р. (переоформлена на безстрокову постановою від 08.09.2015р. № 2283), та згідно постанови від 11.05.2017 року №633 (виданої на постачання природнього газу на території України).

На ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» покладено спеціальні обов`язки щодо постачання природного газу населенню Харківської області згідно Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (затверджено Постановою КМУ № 758 від 01.10.2015, з 01.04.2017 - відповідно до Постанови КМУ № 187 від 22.03.2017, з 01.11.2018 - відповідно до Постанови КМУ № 867 від 19.10.2018). Відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи (Операторами ГРМ) регулюються Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП № 2496 від 30.09.2015 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1382/27827. Відповідно до п. 2 розділу III Правил постачання природного газу побутовому споживачу

здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Регулятором, які є однаковими для всіх побутових споживачів України.

Відповідач є споживачем послуг з постачання природного газу, які надаються ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ».

За даним оператора ГРМ за адресою: АДРЕСА_1 особовий рахунок відкрито на ім`я ОСОБА_1 .

Відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи (Операторами ГРМ) регулюються Правилами постачання природного газу, затвердженимипостановою НКРЕКП від 30.09.2015за № 2496 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1382/27827.

Відповідно до п.2 ч.1ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»послуги з постачання та розподілу природного газу віднесено до комунальних.

Згідно п. 5 ч. 2ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»встановлено обов`язок споживачів оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно наданого ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за несплату послуг з газопостачання за період з 01.09.2015 р. по 30.06.2020 р. в сумі 34 064,04 грн., та не погашена станом на момент подання даної заяви до суду, що підтверджується розрахунком суми заборгованості.

Однак, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою 7 серпня 2020 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У своїй заяві представник відповідача просив суд про застосування строків позовної давності.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню, суд стягує з відповідачів суму заборгованості за надані послуги з газопостачання в межах строків позовної давності в період з серпня 2017 року по 30 червня 2020 року у розмірі 13164 грн. 19 коп.

У зв`язку з затосуванням строку позовної давності, суд дійшов висновку, що вимоги банку про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних, виходячи з суми боргу 46353 грн. 44 грн., є необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, то відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд присуджує судові витрати позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (13164 грн. 19 коп.х 2102 грн. / 46353 грн. 44 грн.= 596 грн. 96 коп.).

Керуючись ст. ст.258,259,264-265,279,280-284 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаззбут» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з газопостачання задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаззбут» (п/р НОМЕР_3 в АТ «Ощадбанк», МФО 351823, код ЄДРПОУ 39590621) , заборгованість за послуги з газопостачання за період з серпня 2017 року по 30 червня 2020 року у розмірі 13164 грн. 19 коп.(тринадцять тисяч сто шістдесят чотири гривні дев`ятнадцять копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаззбут» (п/р НОМЕР_4 в ПАТ Банк «Кліринговий дім» м. Київ, МФО 300647, код ЄДРПОУ 39590621; судовий збір у розмірі 596 грн. 96 коп. (п`ятсот дев`яносто шість гривень дев`яносто шість копійок).

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Надруковано в нарадчій кімнаті.

Повний тексті рішення виготовлено 01.02.2021 року.

Головуючий-суддя: