Рішення № 94509304, 28.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2021 року м. Київ № 640/12875/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві провизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити діїВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 №Ф-224750-17 та стягнути з відповідача витрати понесені по сплаті судового збору.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що вона фактично не використовувала статус фізичної особи-підприємця та не отримувала дохід, є найманим працівником, а тому не повинна сплачувати єдиний соціальний внесок, як фізична особа-підприємець.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній стверджує про правомірність прийнятої ним вимоги та просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову. Зокрема, контролюючий орган вказав, що згідно інформаційної системи податкового органу ОСОБА_1 перебуває на обліку в ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДПС у м. Києві як ФОП з 30.05.1995 року та знаходиться на загальній системі оподаткування, у зв`язку із чим позивачу автоматично розраховано розмір мінімального страхового внеску за кожен місяць на загальну суму 29293,44 грн. за період з 2017 року по IV квартал 2019 року.

В свою чергу, позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, де остання наполягає на тому, що є найманим працівником, а відтак у неї відсутній обов`язок сплачувати єдиний соціальний внесок, як фізична особа-підприємець.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно із відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості щодо реєстрації ОСОБА_1 , які фізичної особи-підприємця відсутні.

16.05.2019 Головним управлінням ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-224750-17, якою повідомляється позивача про наявність станом на 30.04.2019 недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 21030,90 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення).

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі -ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.20013 року №755-IV (далі - Закон №755-IV), в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі - Закон №2464) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно із положеннями пункту 2 частини 4 статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Аналіз наведеного дає суду підстави вважати, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року №440/2149/19.

Згідно із наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІГНАР» №17 від 18.09.2013 року ОСОБА_1 прийнято на посаду флориста з посадовим окладом згідно штатного розкладу. Відповідно до наданої копії трудової книжки позивач працює в ТОВ «ІГНАР» і станом на час подання позовної заяви до суду.

Між тим, згідно із формою ОК-7 судом встановлено, що за період з 2017 року по 2019 рік сплачувались страхові внески у межах максимальної величини за рік.

Зазначене дає суду підстави дійти до висновку, що ОСОБА_1 є найманим працівником, із заробітної плати якої відраховувались податки та й відповідно єдиний внесок.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що позивач, є найманим працівником, вона є застрахованою особою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, тому мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягнута за рахунок його сплати роботодавцем, що в свою чергу, виключає наявність правових підстав для подвійної сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Доказів зворотного відповідачем до суду не надано.

При цьому, суд також акцентує увагу на тому, що відомості про реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця у Єдиному державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні, однак, з огляду на відсутність заперечень щодо вказаного позивачем, суд не надає таким обставинам оцінку.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про не відповідність спірного рішення критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, що, в свою чергу, зумовлює наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки адміністративний позов підлягає до задоволення, то судовий збір сплачений позивачем підлягає стягненню на його користь із відповідача.

Окрім того, ухвалою суду від 15.06.2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

При поданні вказаної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 630,60 грн., що підтверджується квитанцією №11 від 09.06.2020, а тому зважаючи на її задоволення та клопотання ОСОБА_1 про стягнення на її користь таких витрат, суд вважає наявними підстави для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат понесених нею на сплату судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 року №Ф-224750-17.

3. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) сплачений нею судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

4. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) сплачений нею судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 630 (шістсот тридцять) грн. 60 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева