Рішення № 94506484, 25.01.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/7087/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд:

в складі головуючої судді - Потабенко В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Олійник Л.В.,

за участі:

представника позивача - Трофімова Р.В., згідно довіреності,

представника відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львова за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Кінологічний НЦ Західного регіонального управління ДПС України, відповідач), у якій просить стягнути з Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на свою користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 15.10.2019 по день фактичної виплати 28.05.2020 терміном 225, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення) нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач при звільненні його з військової служби та виключенні зі списків особового складу не провів з ним повного розрахунку при звільненні, а саме не виплатив індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за період з 2016 по 2018 рік. Наголосив, що частково розрахунок при звільненні з ним було проведено 15.10.2019, однак остаточний розрахунок при звільненні було здійснено лише 28.05.2020. Таким чином, позивач зазначає, що періодом затримки розрахунку при звільненні є період з 15.10.2019 по 28.05.2020, що становить 225 днів. У зв`язку з цим, звернувся з позовом до суду про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за вказаний період.

Ухвалою судді від 04.09.2020 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 23.09.2020 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.

13.10.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №52470).

Ухвалою судді від 02.12.2020 вирішено продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, з підстав викладених у позові, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не прибув. Свою позицію щодо позову виклав у відзиві (вх. №52470), у якому зазначив, що позивач звільнився зі служби 01.08.2018. Враховуючи виплату за несвоєчасний розрахунок індексації при звільненні 15.10.2019 та упускаючи цей строк при розрахунку, виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій було здійснено 28.05.2020, відтак строк затримки розрахунку складає 225 днів. Зазначив, що відповідно до довідки про розрахунку середнього заробітку, середньоденне грошове забезпечення становить 361,05 грн. Таким чином, сума компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 81236,25 грн. Водночас, представник відповідач зазначив, що невиплачена сума під час звільнення є значно меншою, ніж заявлена позивачем сума грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. У зв`язку з цим, представник відповідача просить застосувати до даних відносин принцип співмірності.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, повно, всебічно і обгрунтовано з,ясувавши всі обставини справи, дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Кінологічному навчальному центрі Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на посаді старшого техніка - начальника групи спеціального зв`язку відділення технічного та криптографічного захисту інформації відділу зв`язку.

Наказом начальника Кінологічного навчального центру від 18.07.2018 № 139-ОС позивач звільнений з військової служби в запас.

Наказом начальника Кінологічного навчального центру від 07.08.2018 № 152 - ОС позивача виключено з списків особового складу частини.

З матеріалів справи видно, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 у справі №380/695/20 задоволено позов ОСОБА_1 до Кінологічного навчального центру про стягнення індексації грошового забезпечення.

Фактична виплата індексації грошового забезпечення згідно вказаного судового рішення була здійснена 15.10.2019.

В подальшому, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.04.2020 у справі № 380/2292/20 було зобов`язано Кінологічний навчальний центр нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016-2018 років.

28.05.2020 на виконання вищевказаного рішення суду відповідачем була здійснена оплата коштів на розрахунковий рахунок позивача в розмірі 15187,63 грн.

Вважаючи, що непроведення повного розрахунку при звільненні дає позивачу право на стягнення в судовому порядку середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною ч. ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст.116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі ст.117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 року у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16.

Таким чином, оскільки грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (01.08.2018), вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.

Щодо розрахунку суми стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, то суд враховує наступне.

Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі Меньшакова проти України, а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15.09.2015 провадження №21-1765а15). Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зважаючи на приписи ч. 2 ст. 116 Кодексу законів про працю України, відповідач зобов`язаний був виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учасник бойових дій та індексацію грошового забезпечення у повному обсязі у день звільнення 01.08.2018, проте остаточно виконав свій обов`язок лише 28.05.2020.

Враховуючи, що працівникові не виплачена належна йому грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку у день звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.

При цьому, суд звертає увагу на те, що як роз`яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно зі ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Згідно з абз. 1 п. 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що позивача звільнено з військової служби 01.08.2018.

Водночас, оскільки відповідачем було частково здійснено розрахунок при звільненні 15.10.2019, а остаточний розрахунок при звільненні проведено 28.05.2020, строк затримки розрахунку складає - 225 календарних днів.

Відповідно до довідки розрахунку середнього заробітку за час затримки при звільненні за період з 15.10.2019 по 28.05.2020, за два місяці перед звільненням сума виплат позивача становила 22023,80 грн., а саме у червні 2018 року - 11011,90 грн., у липні 2018 року - 11011,90 грн.

Розмір середньоденного грошового забезпечення склав 361,05 грн. (22023,80 грн. / 61 робочий день).

Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації - 225, отже сума середнього грошового забезпечення становить 81236,25 грн. (361,05 грн. х 225 днів).

Суд зазначає, що в порівнянні із визначеною сумою виплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (15185,41 грн.), вищевказані розрахункові суми (81236,25 грн.) не можна вважати співмірними, оскільки такі в декілька разів перевищують суму такої компенсації.

Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Зокрема, істотність частки складових компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 15185,41 грн. (сума компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій) / 81236,25 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 % = 18,69 %.

Тобто, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 18,69 %, становить: 361,05 грн. (середня заробітна плата позивача за один день) х 18,69 % = 24363,74 грн.

Отже, за 255 календарних днів затримки розрахунку грошова компенсація середнього заробітку за цей час затримки розрахунку складає 24363,74 грн.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 24363,74 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Щодо судового збору, суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч.1ст. 5 Закону України "Про судовий збір" і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Стягнути з Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321498, адреса: 80074, Львівська область, Сокальський район, м. Великі Мости, вул. Львівська, 166) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 24363 (двадцять чотири тисячі триста шістдесят три) гривні 74 коп. середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 29.01.2021.

Суддя Потабенко В.А.