Рішення № 94490617, 29.01.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" січня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/3344/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи №916/3344/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми “Агросвіт” (28034, Кіровоградська область, Олександрійський район, смт. Приютівка, вул. Межева, 2/1, код ЄДРПОУ 23233729)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРО-ДАР” (68100, Одеська область, Татарбунарський район, м. Татарбунари, 138 км. Дороги Одеса-Рені, код ЄДРПОУ 32272111)

про стягнення 80 521,43грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми “Агросвіт” звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРО-ДАР” про стягнення 80 521,43грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати вартості отриманого за видатковими накладними №25/02-000002 від 13.05.2019 та №25/05-000021 від 31.05.2019р. товару.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.11.2020р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/3344/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.

Ухвала суду від 30.11.2020р. була надіслана позивачу на визначену у позовній заяві адресу та отримана останнім 08.12.2020р., що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням.

Відповідачу по справі ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його адресу реєстрації та отримана останнім 10.12.2020р., що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учассуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Водночас, суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зі змісту ст. 165 ГПК України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступне.

Як вказує позивача, 13.05.2019 року та 31.05.2019 року, ТОВ НВФ “Агросвіт” було поставлено ТОВ «Агро-Дар» десикант Совела, РК(20л) у кількості 400літрів на загальну суму 76149,60грн.. Фак передачі товару підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними №25/02-000002 від 13.05.2019р. на суму 37 968грн. та №25/02-000021 від 31.05.2019р. на суму 38 181,60грн. копії яких містяться в матеріалах справи.

Крім того, при отримання товару Відповідач надав доручення на отримання ТМЦ №41 від 10.05.2019р. та №51 від 28.05.2019р.

Проте, як зазначає позивач, всупереч домовленості між сторонами оплату за придбане товар Відповідач не провів.

За посиланнями позивача з метою врегулювання ситуації щодо існуючої заборгованості Відповідача перед Позивачем, він неодноразово направляляв листи про необхідність розрахунку за отриманий Відповідачем товар.

Так, 22 жовтня 2019р. Відповідачу було направлено Вимогу про сплату коштів за отриманий товар вих. №732 від 21 жовтня 2019р., що підтверджується накладною Укрпошти за №2800100643590 від 22.10.2019р., фіскальним чеком про сплату за відправлення цінного листа з описом та описом вкладення у цінний лист. Дана Вимога була отримана Відповідачем 31 жовтня 2019р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, проте була залишена останнім без відповіді та задоволення.

Крім того, в зв`язку з нездійснення відповідачем оплати вартості отриманого товару, позивачем відповідно до вимог ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 2 315,79грн. та інфляційні витрати в сумі 2 056,04грн.

Посилаючись на порушення відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати вартості отриманого товару, Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми “Агросвіт” звернулось до господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Дійсно, згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, підставою звернення до суду є наявність порушеного особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. При цьому, в силу ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України, для правочинів (за змістом ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, договір між двома особами є двостороннім правочином) між юридичними особами встановлена письмова форма. Разом з тим, згідно ст. 218 Цивільного кодексу України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсності, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у томі числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Частина 1 статті 692 ЦК України встановлює, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи з 13.05.2019 року та 31.05.2019 року, ТОВ НВФ “Агросвіт” було поставлено ТОВ «Агро-Дар» десикант Совела, РК(20л) у кількості 400літрів на загальну суму 76149,60грн.. Фак передачі товару підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними №25/02-000002 від 13.05.2019р. на суму 37 968грн. та №25/02-000021 від 31.05.2019р. на суму 38 181,60грн. копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно з ч.1 ст.181 ГК допускається укладення договору шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень. Саме таким підтвердженням є зазначені вище накладні, згідно яких Відповідач отримав товар від Позивача.

З матеріалів справи вбачається, що Позивачем 22 жовтня 2019р. Відповідачу було направлено Вимогу про сплату коштів за отриманий товар вих. №732 від 21 жовтня 2019р., що підтверджується накладною Укрпошти за №2800100643590 від 22.10.2019р., фіскальним чеком про сплату за відправлення цінного листа з описом та описом вкладення у цінний лист. Дана Вимога була отримана Відповідачем 31 жовтня 2019р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, проте була залишена останнім без відповіді та задоволення.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача вартості отриманого та неоплаченого товару в сумі 76 149,60грн. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

При цьому відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування факту наявності відповідного заборгованості.

В свою чергу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Крім того, в зв`язку з нездійснення відповідачем оплати вартості отриманого товару, позивачем відповідно до вимог ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 2 315,79грн. та інфляційні витрати в сумі 2 056,04грн.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов`язання у гривневому вираженні.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості отриманого тору, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних, нарахованих за несвоєчасну оплату вартості отриманого товару в розмірі 2 315,79грн., судом встановлено, що вказаний розрахунок 3% річних було здійснено позивачем вірно. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних, нарахованих за несвоєчасну оплату вартості отриманого товару в розмірі 2 315,79 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або не знецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

Враховуючи викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату вартості отриманого товару в розмірі 2 056,04грн., наразі встановлено, що вказаний розрахунок інфляційних втрат був здійснений позивачем невірно, щодо визначення сукупного індексу інфляції .

Так, здійснивши перерахунок інфляційних витрат за допомогою системи «Ліга Закон», судом встановлено, що загальна сума інфляційних витрат яка підлягає задоволенню становить 1 993,24грн..

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми “Агросвіт” є обґрунтовані, підтверджуються належними та допустимими докази, проте враховуючи перерахунок інфляційних витрат підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми “Агросвіт” (28034, Кіровоградська область, Олександрійський район, смт. Приютівка, вул. Межева, 2/1, код ЄДРПОУ 23233729) до Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРО-ДАР” (68100, Одеська область, Татарбунарський район, м. Татарбунари, 138 км. Дороги Одеса-Рені, код ЄДРПОУ 32272111) – задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРО-ДАР” (68100, Одеська область, Татарбунарський район, м. Татарбунари, 138 км. Дороги Одеса-Рені, код ЄДРПОУ 32272111) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми “Агросвіт” (28034, Кіровоградська область, Олександрійський район, смт. Приютівка, вул. Межева, 2/1, код ЄДРПОУ 23233729) основний борг в сумі 76 149 (сімдесят шість тисяч сто сорок дев`ять)грн. 60коп., 3% річних в сумі 2 315 (дві тисячі триста п`ятнадцять)грн. 79коп, інфляційні витрати в сумі 1 993 (одна тисяча дев`ятсот дев`яносто три)грн. 24коп. та судовий збір в розмірі 2 100 (дві тисячі триста сто)грн. 36коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.Ф. Погребна

Повний текст складено 29 січня 2021 р.