Рішення № 94460736, 27.01.2021, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Тернівський районний суд міста Кривого Рогу

Дніпропетровської області

Справа № 215/3226/20

Провадження 2/215/495/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

у складі: головуючої-судді - Красюк К.І.

за участю секретаря - Паращенко В.Д.

розглянувши в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» про стягнення одноразової допомоги, середнього заробітку за час затримки при розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, у якій з урахуванням уточнень від 30.06.2020 року в бік зменшення обсягу позовних вимог, остаточно просив стягнути з відповідача на свою користь 2824,05 грн в порядку недоплаченої одноразової допомоги при звільненні; 79625,28 грн середнього заробітку за час затримки при розрахунку за період з 21.04.2006 року по 21.05.2014 року. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він у період з 22.12.1967 по 06.05.1968 та з 06.10.1971 по 20.04.2006 працював у відповідача за різними професіями, зокрема, слюсарем дробильної фабрики, дозировщиком, газозварювальником, газовиком, електрослюсарем, електромонтажником. 20.04.2006 р. звільнився за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію

за ст. 38 КЗпП України. У травні 2020 року він дізнався, що має право відповідно до Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2005-2006 рік на одноразову (вихідну) допомогу при звільненні, оскільки пропрацював у відповідача більше 20 років і був звільнений у зв`язку із виходом на пенсію за власним бажанням. При звільненні з підприємства йому не була виплачена одноразова вихідна допомога в зв`язку із виходом на пенсію в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат.

Ухвалою судді від 09 червня 2020 року відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, роз`яснено відповідачу право подати клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін та подати відзив на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

07.07.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що умови та порядок виплати працівникам одноразової допомоги при виході на пенсію повинні були встановлюватись у Колективному договорі на 2005-2006 роки на рівні підприємства, який був укладений між генеральним директором та спільним представницьким органом профспілкових організацій ВАТ «Північний ГЗК». На момент звільнення позивача – 20.04.2006 р., у п.9.8 колдоговору було передбачено, що при виході на пенсію працівникам комбінату виплачувалась матеріальна допомога у розмірі 100 грн щомісячно протягом 1 року з дати звільнення за рахунок коштів підприємства. Що стосується одноразової допомоги в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, яку позивач просить стягнути з відповідача, то положення п.6.1 Галузевої угоди гірничо-промислового комплексу на 2007-2008 роки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки на момент звільнення позивача ця угода не набрала чинності, а тому підстав для виплати такої допомоги не було. Окрім того, розглядаючи позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення одноразової матеріальної допомоги в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, суд, на думку відповідача, повинен врахувати принцип співмірності між сумою середнього заробітку за час затримки при розрахунку та сумою одноразової допомоги при виході на пенсію, яку, на думку позивача, відповідач мав виплатити йому при звільненні. За розрахунками позивача сума середнього заробітку понад 30 разів перевищує розмір одноразової допомоги, що не відповідає принципу співмірності. Також відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності. Просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Ухвалою судді від 14.12.2020 року визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судовому засіданні.

29.12.2020 року до суду надійшла заява позивача про розгляд справи за його відсутності. Просив задовольнити позовні вимоги з урахуванням поданих раніше уточнень.

27.01.2021 року до суду надійшла заява представника відповідача про розгляд справи за її відсутності. Проти задоволення позовних вимог позивача заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов.

Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 у період з 22.12.1967 по 06.05.1968 та з 06.10.1971 по 20.04.2006 працював у відповідача за різними професіями, що підтверджуються копією трудової книжки та не оспорюється сторонами (а.с. 6-10).

Згідно із записом у трудовій книжці ОСОБА_1 звільнено з підприємства 20.04.2006 р. за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, ст.38 КЗпП України.

Позивачу при звільненні із підприємства відповідача одноразова допомога при виході на пенсію, що передбачена Галузевою угодою на 2005-2006 роки не виплачувалась (а.с. 12).

Відповідно до копії довідки ПрАТ «ПівнГЗК» від 05.05.2020 року №436, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за період з 01.02.2006 року по 31.03.2006 року склала 941,35 грн, середньогодинна заробітна плата – 5,62 грн

(а.с. 11).

Як слідує з п.6.1 Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2005-2006 роки, зобов`язання роботодавця виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу у порядку, передбаченому колективним договором, та в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: при стажі від 20 і більше років - тримісячної середньої заробітної плати.

Відповідно до положень ст.13 КЗпП України, колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Згідно зі ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, Генеральною та Галузевими (регіональними) угодами.

Статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Також, стаття 9 цього Закону передбачає, що положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угоди діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.

З урахуванням викладеного і того, що колективний договір ПрАТ «Північний ГЗК» на 2005-2006 роки погіршує становище працівників підприємства в порівнянні з умовами Галузевої угоди, оскільки встановлює обов`язковість до віку особи, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин умов саме Галузевої угоди, виконання якої є обов`язком для відповідача.

Галузевою угодою гірничо-металургійного комплексу України в частині соціальних гарантій (соціального захисту), яка була чинна на час звільнення позивача із підприємства передбачено виплачувати при виході на пенсію працівнику одноразову допомогу залежно від стажу його роботи на підприємстві без встановлення віку особи.

Як видно з матеріалів справи, позивач відпрацював на підприємстві відповідача близько 35 років та був звільнений за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (із змінами та доповненнями) затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати. Пунктом 2 вищевказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що на ОСОБА_1 розповсюджується дія п.6.1 Галузевої Угоди гірничо-металургійного комплексу України та йому при звільненні роботодавцем повинна була сплачена вихідна допомога в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, що становить: 941,35*3=2824,05 грн.

Слід зауважити, що відповідач у своєму відзиві на позов зазначає про виплату позивачу щомісячної матеріальної допомоги у розмірі 100 грн протягом 1 року

з дня звільнення, при цьому у позовній заяві мова йде про одноразову допомогу при звільненні, розмір якої залежить від стажу роботи на підприємстві, з чого вбачається, що відповідач не враховує різницю між цими двома поняттями, і, зокрема, доказів виплати такої матеріальної допомоги відповідачем суду не надано.

Положеннями ст. 47 КЗпП України встановлений обов`язок для власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені

в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Нормами ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі несплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки передбачені в ст.116 цього Кодексу при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу від 17.07.1997 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та вимог ст.41 Конституції України, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно роз`яснень, викладених у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», при визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку судам необхідно врахувати розмір спірної суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, вини роботодавця у порушенні строків її виплати та інших конкретних обставин справи.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Так, позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки за період з 21.04.2006 року по 21.05.2014 року, тобто за 1968 робочих днів, у сумі 79625,28 грн., з розміром та розрахунком якого суд погоджується.

При цьому, суд вважає, що зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, це право позивача, що не суперечить приписам ст.13 ЦПК України, а тому, окрім того, що позивачем проведено розрахунок за період лише до 2014 року

(а не до 2020), позивачем також самостійно зменшено розмір позовних вимог з 89578,44 грн до 79625,28 грн.

Щодо доводів відповідача про застосування до спірних правовідносин принципу співмірності, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити, що зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України є правом суду, а не обов`язком. При цьому, у кожному конкретному випадку при вирішенні спору суд має виходити із конкретних обставин справи. Так, відповідачем не було здійснено виплату належних позивачу сум ще у 2006 році, коли рівень життя та курс валют суттєво відрізнявся від сьогоденних умов. У 2006 році грошові кошти у розмірі 2824,05 грн були суттєвою сумою, оскільки на той час мінімальна заробітна плата в Україні становила приблизно 350 грн, а середня зарплата по Україні становила приблизно 700-900 грн. Таким чином, принцип співмірності сум, який просить застосувати відповідач, в даному випадку застосувати неможливо, оскільки станом на час розгляду справи розмір мінімальної заробітної плати становить 6000 грн, що у понад 17 разів перевищує показник 2006 року. Окрім того, позивачем за власною ініціативою вже було зменшено розмір сум до відшкодування.

Що стосується посилань представника відповідача на те, що позивач помилково в обґрунтування позову посилається на пункт 6.1. Галузевою угодою гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки, то слід зауважити, що у позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що у травні 2020 року він дізнався, що має право відповідно до Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2005-2006 рік на одноразову (вихідну) допомогу при звільненні, оскільки пропрацював у відповідача більше 20 років і був звільнений у зв`язку із виходом на пенсію за власним бажання. Надалі за текстом дійсно міститься посилання на Галузеву угоду гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки, однак вбачається, що має місце описка, яка не може бути самостійною та безумовною підставою для відмови позивачу у позові. Окрім того, таке помилкове посилання не змінює того факту, що позивач при звільненні у 2006 році дійсно мав право на отримання одноразової допомоги при звільненні.

Доводи представника відповідача про те, що при зміні власників підприємства після продажу пакету акцій положення Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2005-2006 роки припинили свою дію, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами або посиланнями на відповідні пункти угоди щодо умов та підстав припинення її дії.

Щодо доводів представника відповідача стосовно пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду, то вони є необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України роз`яснив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Рішенням №8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч. 2ст. 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України роз`яснив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішеннях Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року, дає підстави вважати, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Також згідно зі ст. 23 Закону України «Про оплату праці», структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Оскільки вихідна допомога є грошовою виплатою, яка не передбачена актами чинного законодавства та входить до структури заробітної плати, а тому позовні вимоги щодо її виплати не обмежується будь-яким строком звернення до суду.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з ПрАТ «Північний ГЗК» підлягає стягненню на користь держави судовий збір.

На підставі викладеного, ст. ст. 16, 47, 116, 117, 233 КЗпП України, ЗУ «Про колективні договори і угоди», керуючись ст. ст. 12, 13, 81,141, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» на користь ОСОБА_1 2824,05 грн в порядку недоплаченої одноразової допомоги при звільненні;

79625,28 грн середнього заробітку за час затримки при розрахунку за період з 21.04.2006 року по 21.05.2014 року, а всього 82449 (вісімдесят дві тисячі чотириста сорок дев`ять) грн 33 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» на користь держави в особі Державної судової адміністрації України, код ЄДРПОУ 2655795 (отримувач коштів: ГУК у м. Києві /м.Київ/ 22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в розмірі 840 грн 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», ЄДРПОУ - 00191023, місцезнаходження: 50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг.

Повний текст рішення складено та підписано 27.01.2021 року.

Суддя: