Рішення № 94455591, 20.01.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2021 р. № 520/10575/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мар`єнко Л.М.,

при секретарі судового засідання - Рєзнік Е.О.,

за участю: представників позивача - Шамраєва М.Є., Логунова В.О.

представника відповідача - Виноградова В.О.

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЛ-ОІЛ" (вул. 23 Серпня, буд. 55 А, кв. 19,м. Харків,61103) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057) про визнання протиправними та скасування наказу та податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Харківській області №2138 від 01 липня 2020 року про проведення фактичної перевірки господарюючого об`єкта ТОВ "ВАЛ-ОІЛ" (код ЄДРПОУ 38381921), розташованого за адресою: Кільцевий шлях, 2 (окружна дорога Київ-Довжанський, 482-км), смт Мала Данилівка;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00002690510 від 31.07.2020 року Головного управління ДПС у Харківській області, яким застосовано до ТОВ "ВАЛ-ОІЛ" штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 240000,00 грн. за платежем Акцизний податок на пальне (код платежу 14021900).

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що податкове повідомлення-рішення №00002690510 від 31.07.2020 року та наказ №2138 від 01 липня 2020 року про проведення фактичної перевірки господарюючого об`єкта ТОВ "ВАЛ-ОІЛ" Головного управління ДПС у Харківській області є протиправними, прийняті з порушенням правил чинного законодавства України, а тому підлягають скасуванню.

Відповідач проти позову заперечував, від представника відповідача - Поярко І., через канцелярію суду, надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просила відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач під час спірних правовідносин діяв у спосіб та у межах, визначених чинним законодавством.

Представники позивача - Шамраєв М.Є., Логунов В.О., в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив, а також додаткових письмових поясненнях.

Представник відповідача - Виноградов В.О. у судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, наведені у письмовому відзиві на позов та письмових поясненнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Працівниками ГУ ДПС у Харківській області на підставі наказу ГУ ДПС у Харківській області від 01.07.2020 року №2138 "Про проведення фактичних перевірок", згідно направлень від 01.07.2020 року №2137, №2139, №2189 проведено фактичну перевірку АЗС ТОВ «ВАЛ ОІЛ», що знаходиться за адресою: Кільцевий шлях, 2 (окружна дорога Київ-Довжанський, 482-й км.) смт. Мала Данилівка, Харківська область.

За результатами проведеної перевірки ГУ ДПС у Харківській області було складено акт №240/20/30/РРО/38381921 від 10.07.2020 на підставі якого контролюючим органом було встановлено порушення статті 230 ПК України.

Як зазначено у акті перевірки - встановлено факт реалізації пального АЗС у період з 01.04.2020 року по 10.07.2020 року без застосування рівнемірів-лічильників у кількості 5 шт. відповідно до кількості резервуарів пального та без застосування введених належним чином в експлуатацію витратомірів-лічильників на 7 місцях відпуску пального.

Позивачем були подані заперечення на акт перевірки 14.07.2020 року №19.

За результатами розгляду вказаних заперечень відповідачем відмовлено у їх задоволенні (а.с.24).

За результатами висновків вказаного акту відповідачем складено податкове повідомлення-рішення від 31.07.2020 року № 00002690510, яким, на підставі п.п. 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 і пункту 128-1 ПК України застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 240000 (двісті сорок тисяч) гривень 00 копійок за платежем Акцизний податок на пальне (код платежу 14021900).

Позивач, не погоджуючись з наказом Головного управління ДПС у Харківській області №2138 від 01 липня 2020 року та податковим повідомленням-рішенням №00002690510 від 31.07.2020 року, звернувся до суду із вказаним позовом.

Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування наказу, суд зазначає наступне.

Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «…за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.»

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Наказ про проведення перевірки є актом індивідуальної дії одноразового застосування, відповідно до якого виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією відповідачем певних владних повноважень та можливим порушенням охоронюваних законом інтересів позивача, він вичерпує свою дію фактом його виконання, а саме, - проведенням відповідної перевірки.

Тобто, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16 грудня 2019 року справу передав на розгляд судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі статей 346, 347 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 3 жовтня 2019 року (справа №820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа № 815/4392/15).

У цих судових рішеннях Верховний Суд висловив правову позицію, що саме на етапі допуску до перевірки суб`єкт господарської діяльності може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної виїзної або фактичної перевірки.

Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 17.04.2019 у справі № 825/1439/17, від 21.02.2020 у справі №826/17123/18.

Стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Абзацами першим-четвертим підпункту 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

При цьому абзац п`ятий підпункту 81.1 статті 81 ПК України визначає, що у разі непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється (абзац шостий підпункту 81.1 статті 81 ПК України).

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що законодавцем встановлено випадки, коли платник податків може скористатись правом не допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки:

- непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків документів, визначених абзацами другим-четвертим пункту 81.1 статті 81 ПК України (направлення та наказу на проведення перевірки, службового посвідчення);

- оформлення документів, вказаних в абзацах другому-третьому пункту 81.1 статті 81 ПК України, з порушенням вимог, встановлених цим пунктом.

Разом з тим, не допуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

Право на судовий захист відображене і у частині першій статті 5 КАС України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 суд відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа № 815/4392/15) тощо.

Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформувала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Така правова позиція відповідає завданням та основним засадам адміністративного судочинства, закріпленим у статті 2 КАС України.

Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №826/17123/18.

Крім того, позивач помилково зазначає, що підставою для видання наказу від 01.07.2020 року №2138 вказано п.п.80.2.2 та п.п. 80.2.7 ст.80 ПК України, оскільки зі змісту вказаного наказу вбачається, що підставою для проведення фактично стали п.п.80.2.2 та п.п.80.2.5 ст.80 ПК України.

Відповідно до п.80.2 ст.80 ПК України - фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- п.п.80.2.2 ст.80 ПК України - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

- п.п.80.2.5 ст.80 ПК України - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу щодо призначення перевірки від 01.07.2020 року №2138, з огляду на факт вичерпання останнім дії внаслідок реалізації, а також наявність підстав для його прийняття, не підлягають задоволенню.

Щодо предмету виявлених порушень та правомірності застосування штрафних санкцій суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 230.1 статті 230 ПК України, акцизні склади та акцизні склади пересувні утворюються з метою підвищення ефективності роботи із запобігання та боротьби з незаконним виробництвом і обігом спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, пального, посилення контролю за повнотою та своєчасністю надходження до бюджету акцизного податку.

Відповідно до підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України, акцизний склад це спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, а також приміщення, розташовані на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, навантаження-розвантаження, зберігання пального (крім скрапленого газу природного, бензолу, метанолу), за винятком приміщень для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального розпорядником акцизного складу.

Згідно з підпунктом 14.1.224 пункту 14.1 статті 14 ПК України розпорядник акцизного складу це суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, навантаження-розвантаження, зберігання пального (крім скрапленого газу природного, бензолу, метанолу), крім суб`єктів господарювання, які використовують приміщення, розташовані на митній території України, для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального.

Підпунктом 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України встановлено, що акцизні склади, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізація пального, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на акцизному складі, та рівнемірами-лічильниками рівня таких товарів (продукції) у резервуарі, а для скрапленого газу, інших газів, бутану, ізобутану за зазначеними в цьому підпункті кодами УКТЗЕД - також можуть бути обладнані пристроями для вимірювання рівня або відсотка пального у резервуарі (далі - рівнемір-лічильник) на кожному введеному в експлуатацію стаціонарному резервуарі, розташованому на акцизному складі.

Витратоміри-лічильники та резервуари повинні відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, проведені відповідно до законодавства, а рівнеміри-лічильники повинні відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, або калібрування, проведені відповідно до законодавства. У разі відсутності позитивного результату повірки або оцінки відповідності, або калібрування витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників для цілей цього Кодексу акцизні склади, на яких вони розташовані, вважаються необладнаними витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками.

Платники податку - розпорядники акцизних складів зобов`язані зареєструвати:

а) усі розташовані на акцизних складах резервуари, введені в експлуатацію, витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники у розрізі акцизних складів - в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі;

б) усі акцизні склади - в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Один акцизний склад може бути зареєстрований виключно одним розпорядником акцизного складу. Один розпорядник акцизного складу може зареєструвати один і більше акцизних складів.

Забороняється здійснення реалізації пального без наявності зареєстрованих витратомірів-лічильників, рівнемірів-лічильників та резервуарів, без реєстрації акцизного складу.

Відповідно до пункту 230.1.3 пункту 230.1 статті 230 ПК України, розпорядники акцизних складів зобов`язані на кожному акцизному складі щоденно (крім днів, в які акцизний склад не працює) формувати дані про фактичні залишки пального на початок та кінець звітної доби та про добові фактичні обсяги отриманого та реалізованого пального (далі у цьому розділі - обсяг обігу пального) у розрізі кодів товарних підкатегорій згідно з УКТ ЗЕД у літрах, приведених до температури 15° С.

Дані про фактичні залишки пального та про обсяг обігу пального формуються після проведення останньої операції з обігу пального у звітній добі, але не пізніше 23 години 59 хвилин цієї доби, до початку здійснення операцій з обігу пального у добу, що настає за звітною добою, та подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, не пізніше 23 години 59 хвилин доби, що настає за звітною добою.

Дані про залишки пального та про обсяг обігу пального подаються електронними засобами зв`язку у формі електронних документів, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Електронні документи заповнюються автоматично шляхом передачі до них даних з витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників (під час виходу з ладу, проведення повірки або калібрування рівнеміра-лічильника або витратоміра-лічильника - заповнюються відповідальною особою розпорядника акцизного складу).

Згідно положень пункту 230.1.4 пункту 230.1 статті 230 ПК України, порядок ведення Єдиного державного реєстру витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі, передачі облікових даних з них електронними засобами зв`язку до контролюючих органів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У такому реєстрі міститься податкова інформація про розпорядників акцизних складів, наявні у них акцизні склади, розташовані на акцизних складах резервуари, витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники, їх серійні (ідентифікаційні) номери, а також дані про фактичні залишки пального на початок та кінець звітної доби та про фактичний обсяг обігу пального у розрізі кодів товарних підкатегорій згідно з УКТ ЗЕД, акцизних складів та розпорядників акцизних складів.

Дані про фактичні залишки пального на початок та кінець доби та про фактичний обсяг обігу пального у розрізі кодів товарних підкатегорій згідно з УКТ ЗЕД, акцизних складів та розпорядників акцизних складів зіставляються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, з показниками системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Що стосується обладнання акцизних складів, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, навантаження-розвантаження, зберігання пального, витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками, то пунктом 12 підрозділу 5 розділу XX ПК України встановлено, що розпорядники акцизних складів відповідно до вимог цього Кодексу зобов`язані обладнати акцизні склади витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками та зареєструвати їх в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі в строки, зокрема, акцизний склад, де розташовано резервуари, загальна місткість яких не перевищує 1000 куб. метрів, - не пізніше 1 січня 2020 року.

Пунктом 18 до внесення до нього змін Законом України №391-ІХ від 18.12.2019 року було встановлено, що норми пункту 128-1 статті 128-1 ПК України застосовуються до розпорядників акцизних складів, на яких розташовано резервуари, загальна місткість яких не перевищує 1000 куб. метрів (крім розпорядника акцизного складу, який до 1 липня 2019 року не підпадав під визначення платника податку відповідно до пункту 212.1 статті 212 цього Кодексу) з 1 січня 2020 року.

Проте Законом України № 391-ІХ від 18.12.2019 року були внесені зміни та слово "січня" замінено словом "квітня".

Таким чином, законодавець встановив, що відповідальність розпорядників акцизних складів за відсутність обладнання акцизних складів, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, навантаження-розвантаження, зберігання пального, витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками може наступити лише з 01.04.2020 року, тобто фактично надав розпорядникам вказаних складів додатковий термін для обладнання акцизних складів, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, навантаження-розвантаження, зберігання пального, витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками.

Перевіркою встановлено факт реалізації пального АЗС у період з 01.04.2020 року по 10.07.2020 року без застосування рівнемірів-лічильників у кількості 5 шт. відповідно до кількості резервуарів пального та без застосування введених належним чином в експлуатацію витратомірів-лічильників на 7 місцях відпуску пального.

Водночас, в ході розгляду справи представником позивача зазначено, що відповідачем невірно зазначено порушення, оскільки рівнеміри-лічильники були застосовані - обладнані, але не були зареєстровані.

Проте, суд зазначає, що відповідно до пункту 128-1.1 статті 128-1 ПК України - необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі рівнеміра-лічильника на введеному в експлуатацію резервуарі, розташованому на акцизному складі, та/або витратоміра-лічильника на місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованого на акцизному складі, а також необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників обсягу виробленого спирту етилового витратоміра-лічильника спирту етилового на місці отримання та відпуску спирту етилового, розташованого на акцизному складі, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 20000 гривень за кожний необладнаний резервуар та/або незареєстрований рівнемір-лічильник, а також за кожне необладнане місце відпуску пального наливом з акцизного складу або за кожне місце отримання та відпуску спирту етилового, та/або незареєстрований витратомір-лічильник/витратомір-лічильник спирту етилового.

Водночас, слід зазначити, що судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Акт перевірки - це документ, в якому зафіксовано факти та оціночні судження осіб, що її проводили, тому до акта можуть пред`являтися лише ті вимоги, що стосуються, доказів. Оцінка акта перевірки, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас відповідно до зазначених норм, право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення, дія чи бездіяльність прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюванні рішення, дія чи бездіяльність є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі собою не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього.

Податковий орган не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб`єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень про визначення грошових зобов`язань, що приймаються на підставі такого акта, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податків порушень, а оцінка акта перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного суду № П/811/2893/14 від 08.09.2020 року.

Таким чином, з аналізу вищевикладеного, суд приходить до висновку, що помилка у визначенні понять "необладнання" та "незареєстрований" у акті перевірки №240/20/30/РРО/38381921 від 10.07.2020 не впливає на розмір санкцій та правомірність винесення податкового повідомлення-рішення з штрафною санкцією, факт не реєстрації лічильників був встановлений та не заперечувався представниками позивача в ході розгляду справи.

Проте, як вбачається з письмових пояснень директора ТОВ «ВАЛ-ОЙЛ» Логунова В.О. , на обліку підприємства, підрозділ - АЗС Мала Данилівна, яка розташована за адресою: Харківська обл, смт Мала Данилівна, Кільцевий Шлях, Окружна дорога Київ- Довжанський 482 км, буд.2, наявні наступні марки нафтопродуктів:

- Бензин автомобільний марки А-92 код УКТЗЕД 2710124194

- Бензин автомобільний марки А-95 код УКТЗЕД 2710124512

- Дизельне паливо код УКТЗЕД 2710194300

- Газ скраплений код УКТЗЕД 2711190000

Кожному виду нафтопродукта відповідає один резервуар для зберігання ПММ.

Тобто фактично реалізація пального проводилась з використанням 4 резервуарів, а не 5, як помилково зазначено в акті перевірки, тобто фактично наявне порушення щодо нереєстрації 4 рівномірів - лічильників.

Зазначене підтверджується відомостями з періодичних звітів РРО, що підтверджують реалізацію пального на АЗС Мала Данилівка за період квітень 2020 року - червень 2020 року (копії Z-звітів додаються).

Також, на АЗС Мала Данилівка, яка розташована за адресою: Харківська обл, смт Мала Данилівка, Кільцевий Шлях, Окружна дорога Київ-Довжанський 482 км, буд.2, реалізація пального здійснювалась через 3 паливнороздавальні колонки:

- Колонка ПРК WD 587_1 - 2 лічильних механізми та 4 місця видачі;

- Колонка ПРК WD 587_2 - 2 лічильних механізми та 4 місця видачі;

- Колонка газораздаточна АСТРА-1У (ІД) з Резервуаром СУГ-10.Н.1

На підтвердження вищевказаних обставин позивачем надано копії актів приймання- передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів.

Водночас, надано копії формулярів (паспортів) на вказані колонки, з яких також вбачається, що на паливнороздавальних колонках WD 587/2/4 установлено по 2 лічильних механізми, а на паливнороздавальній колонці АСТРА-1У (ІД) - 1 лічильний механізм.

При цьому, паливнороздавальні колонки WD 587 не мають технічної можливості відпуску одного виду пального з 2-х пістолетів одночасно.

На підтвердження вищенаведеного суду надано копію керівництва з експлуатації паливнороздавальної колонки Wayne Dresser.

Відповідно до підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки, встановлені на акцизних складах, на які є позитивні результати повірки або оцінка відповідності, проведені відповідно до законодавства, виконують функції витратомірів-лічильників.

Відтак, на АЗС за адресою: Харківська обл, смт Мала Данилівка, Кільцевий Шлях, Окружна дорога Київ-Довжанський 482 км, буд. 2 наявні 5 місць відпуску пального, тобто 5 витратомірів-лічильників, а не 7, як помилково зазначено в акті перевірки.

Тобто, фактично наявне порушення - нереєстрація саме 5 витратомірів-лічильників.

Враховуючи те, що відповідачем застосовано штрафні санкції за 5 незареєстрованих рівномірів-лічильників та 7 незареєстрованих витратомірів-лічильників у розмірі 240000 грн. (20000х5+20000х7), а позивач фактично використовував 4 рівноміри-лічильники та 5 витратомірів-лічильників, судом встановлено, що відповідачем помилково застосовано до позивача штрафні санкції на суму 60000,00 грн., тому позовні вимоги в частині визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення №00002690510 від 31.07.2020 року на суму штрафних санкцій у розмірі 60000,00 грн. підлягають задоволенню.

Щодо застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЛ-ОІЛ" штрафних (фінансових) санкції (штраф) у розмірі 180000,00 грн., суд зазначає, що факт реалізації у період з 01.04.2020 року по 10.07.2020 року без реєстрації лічильників у загальній кількості 9 шт. (4 рівноміру та 5 витратоміру), встановлений в ході розгляду справи та не заперечується представниками позивача - ТОВ «ВАЛ-ОІЛ», що свідчить про наявність підстав для застосування штрафних санкцій у визначеному розмірі, а саме: 180000,00 грн.

Водночас, суд зазначає, що позивач мав можливість після 01.04.2020 р. зупинити реалізацію пального у зв`язку із відсутністю виконання вимог ПКУ щодо обов`язкового встановлення витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників.

В якості обґрунтування своїх доводів, позивач вказує, що акцизний склад повинен бути обладнаний рівнемірами-лічильниками з 01.04.2020 року, враховуючи неможливість їх поставки у зв`язку з запровадження в Україні карантинних заходів - висновки відповідача він вважає необґрунтованими.

Суд не погоджується із такими доводами позивача, з огляду на те, що вони спростовуються нормами ПК України.

Так, як вже зазначено раніше, нормами ПК України визначено обов`язок обладнати акцизний склад витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками та зареєструвати їх в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі, в даному випадку, у строк не пізніше 01.01.2020 року (п. 22 підрозд. 5 розд. XX ПК України та відповідно до п. 12 підрозд. 5 розд. XX ПК України).

Суд зазначає, що невиконання контрагентом умов договору поставки, не звільняє позивача від обов`язку дотримання вимог п.п. 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України, з урахуванням пункту 18 підрозділу 5 розділу ХХ «Перехідні положення».

Суд зазначає, що податкове повідомлення-рішення №00002690510 від 31.07.2020 року на суму штрафних санкцій у розмірі 180000,00 грн. винесено контролюючим органом на підставі, у порядку та у спосіб, що визначені законом, внаслідок чого, є правомірним.

Суд звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.

Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЛ-ОІЛ" підлягають задоволенню частково.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЛ-ОІЛ" (вул. 23 Серпня, буд. 55 А, кв. 19,м. Харків,61103) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057) про визнання протиправними та скасування наказу №2138 від 01 липня 2020 року та податкового повідомлення-рішення №00002690510 від 31.07.2020 року - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00002690510 від 31.07.2020 року Головного управління ДПС у Харківській області, в частині застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЛ-ОІЛ" штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 60000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м.Харків, вул.Пушкінська, 47, код ЄДРПОУ 43143704) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЛ-ОІЛ" (вул. 23 Серпня, буд. 55 А, кв. 19,м. Харків,61103, код ЄДРПОУ 38381921) судовий збір у розмірі 900.00 грн. (дев`ятсот гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, з урахуванням Розділу VІ Прикінцевих положень КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 28.01.2021 року.

Суддя Мар`єнко Л.М.