Рішення № 94453307, 28.01.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2021 р. Справа№320/9641/20

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стойки В.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо невиплати сум добових витрат за час перебування у службових відрядження за 2018-2019 роки;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 добові за час перебування у відрядженнях за 2018-2019 роки у розмірі 25320,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебував на службі в органах Національної поліції та 31.08.2020 року був звільнений. Під час проходження служби позивач перебував у службових відрядженнях проте добові за такі відрядження не отримав, що і стало приводом звернення до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 року адміністратвину справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії було передано на розгляд Донецького окружного адміністративного суду.

Ухвалою від 30.11.2020 року прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

23.12.2020 року до суду надійшов відзив, згідно змісту якого відповідач зазначив, що п. 9 розділу III Інструкції про службові відрядження поліцейських у межах України, затвердженої наказом МВС України від 02.08.2017 № 672 визначено, що витрати на службове відрядження відшкодовуються відповідно до постанови КМУ № 98 та Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (далі - Інструкція № 59). Пунктом 17 Розділу III Інструкції № 59 визначено, що після повернення з відрядження працівник зобов`язаний до закінчення п`ятого банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, виданих на відрядження.

З цього, на думку відповідача, вбачається, що ОСОБА_1 після повернення з відрядження повинен був надати усі документи до Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Донецькій області протягом 5 банківських днів з дати повернення до місця роботи.

Відповідач наголошує, що ч. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Частиною 1 статті 47 Бюджетного кодексу України передбачено, що відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України. Частиною 3 цієї статті визначено, що розпорядники бюджетних коштів забезпечують управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом. З цього вбачається, що для отримання компенсації витрат на відрядження позивач зобов`язаний був надати до УФЗБО ГУНП в Донецькій області документи, що підтверджували витрати, пов`язані з відрядженням, до кінця бюджетного періоду, тобто витрати у 2018 році до 31.12.2018, витрати у 2019 році - до 31.12.2019, витрати у 2020- до 31.12.2020.

Відповідач звертає увагу суду на те, що за періоди відряджень з 07.12.2019 по 05.01.2020 та з 06.01.2020 по 04.02.2020 позивачу було виплачено компенсацію витрат на відрядження у 2020 році в сумі 3600, 00, що підтверджується платіжним дорученням від 30.09.2020 № 6610. Частиною 1 статті 48 БКУ визначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років; довгострокових зобов`язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; середньострокових зобов`язань за договорами на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.

Враховуючи те, що у кошторисі на 2018 та 2019 роки не було запитано виділення бюджетних коштів на компенсацію ОСОБА_1 витрат на відрядження у цих роках, то головним розпорядником бюджетних коштів та розпорядником бюджетних коштів другого рівня не було виділено бюджетних коштів для виплати зазначеної компенсації. Відсутність запитуваних коштів у 2018 та 2019 роках пов`язано безпосередньо з ненаданням ОСОБА_1 доказів на підтвердження витрат, пов`язаних з відрядженням у цих роках.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи наведене, суд розглядає позовну заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, відзиву, суд з`ясував наступні обставини справи.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 07.11.2015 року перебував на службі в органах ГУ НП в Донецькій області.

Згідно Наказу ГУ НП в Донецькій області від 29.06.2018 року № 172, ОСОБА_1 відряджено з 21.06.2018 року до особливого розпорядження. Про перебування у відрядженні свідчить Талон-відрядження, Картка автоматизованої інформаційної системи “Відрядження” та Посвідчення про відрядження 105/К № 13 на період з 21.06.2018 по 19.08.2018 року.

Згідно Наказу ГУ НП в Донецькій області від 17.08.2018 року № 212, ОСОБА_1 відряджено з 20.08.2018 року до 19.09.2018 року. Про перебування у відрядженні свідчить Талон-відрядження, Картка автоматизованої інформаційної системи “Відрядження” та Посвідчення про відрядження 105/К № 15 на період з 20.08.2018 по 19.09.2018 року.

Згідно Наказу ГУ НП в Донецькій області від 13.09.2018 року № 2385, ОСОБА_1 відряджено з 19.09.2018 року до 18.10.2018 року. Про перебування у відрядженні свідчить Талон-відрядження, Картка автоматизованої інформаційної системи “Відрядження” та Посвідчення про відрядження 105/К № 16 на період з 19.09.2018 по 18.10.2018 року.

Згідно Наказу ГУ НП в Донецькій області від 23.10.2018 року № 2042, продовжено відрядження ОСОБА_1 з 19.10.2020 року по 17.11.2018 року на 30 діб. Про перебування у відрядженні свідчить Талон-відрядження, Картка автоматизованої інформаційної системи “Відрядження” та Посвідчення про відрядження 105/К № 17 на період з 19.10.2018 по 17.11.2018 року.

Згідно Наказу ГУ НП в Донецькій області від 21.11.2018 року № 2993, продовжено відрядження ОСОБА_1 з 19.11.2018 року по 18.12.2018 року на 30 діб. Про перебування у відрядженні свідчить Талон-відрядження, Картка автоматизованої інформаційної системи “Відрядження” та Посвідчення про відрядження 105/К № 18 на період з 19.11.2018 по 18.12.2018 року.

Згідно Наказу ГУ НП в Донецькій області від 20.12.2018 року, продовжено відрядження ОСОБА_1 з 20.12.2018 року по 18.01.2019 року на 30 діб. Про перебування у відрядженні свідчить Талон-відрядження, Картка автоматизованої інформаційної системи “Відрядження” та Посвідчення про відрядження 105/К № 22 на період з 20.12.2018 по 18.01.2019 року.

Згідно Наказу ГУ НП в Донецькій області від 17.01.2019 року № 114, продовжено відрядження ОСОБА_1 з 18.01.2019 року по 16.02.2019 року на 30 діб. Про перебування у відрядженні свідчить Талон-відрядження, Картка автоматизованої інформаційної системи “Відрядження” та Посвідчення про відрядження 105/К № 1 на період з 18.01.2019 року по 16.02.2019 року.

Згідно Наказу ГУ НП в Донецькій області від 16.02.2019 року № 377, продовжено відрядження ОСОБА_1 з 17.02.2019 року по 18.03.2019 року на 30 діб. Про перебування у відрядженні свідчить Талон-відрядження, Картка автоматизованої інформаційної системи “Відрядження” та Посвідчення про відрядження 105/К № 2 на період з 17.02.2019 року по 18.03.2019 року.

Згідно Наказу ГУ НП в Донецькій області від 22.04.2019 року № 1011, продовжено відрядження ОСОБА_1 з 25.04.2019 року по 24.05.2019 року на 30 діб. Про перебування у відрядженні свідчить Талон-відрядження, Картка автоматизованої інформаційної системи “Відрядження” та Посвідчення про відрядження 105/К № 3 на період з 25.04.2019 року по 24.05.2019 року.

Згідно Наказу ГУ НП в Донецькій області від 22.05.2019 року № 1307, продовжено відрядження ОСОБА_1 з 25.05.2019 року по 23.06.2019 року на 30 діб. Про перебування у відрядженні свідчить Талон-відрядження, Картка автоматизованої інформаційної системи “Відрядження” та Посвідчення про відрядження 105/К № 5 на період з 25.05.2019 року по 23.06.2019 року.

Згідно Наказу ГУ НП в Донецькій області від 25.06.2019 року № 1613, продовжено відрядження ОСОБА_1 з 25.06.2019 року по 24.07.2019 року на 30 діб. Про перебування у відрядженні свідчить Талон-відрядження, Картка автоматизованої інформаційної системи “Відрядження” та Посвідчення про відрядження 105/К № 6 на період з 25.06.2019 року по 24.07.2019 року.

Згідно Наказу ГУ НП в Донецькій області від 25.07.2019 року № 1917, продовжено відрядження ОСОБА_1 з 25.07.2019 року по 23.08.2019 року на 30 діб. Про перебування у відрядженні свідчить Талон-відрядження, Картка автоматизованої інформаційної системи “Відрядження” та Посвідчення про відрядження 105/К № 7 на період з 25.07.2019 року по 23.08.2019 року.

Згідно Наказу ГУ НП в Донецькій області від 29.08.2019 року № 2255, продовжено відрядження ОСОБА_1 з 27.08.2019 року по 25.09.2019 року на 30 діб. Про перебування у відрядженні свідчить Талон-відрядження, Картка автоматизованої інформаційної системи “Відрядження” та Посвідчення про відрядження 105/К № 8 на період з 27.08.2019 року по 25.09.2019 року.

Листом від 11.06.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про компенсацію добових витрат на відрядження у тому числі за період 2018-2019 рр.

Листом ГУ НП в Донецькій області від 22.06.2020 року № 748/26/01-2020, наданим у відповідь на Лист позивача від 11.06.2020 року за вхідним № 2958, повідомлено про повернення без виконання посвідчень про відрядження за період 2018-2019 рр. у зв`язку з несвоєчасністю їх надання.

Наказом ГУ НП в Донецькій області № 366 о/с від 31.08.2020 року, позивача звільнено зі служби.

Матеріали справи не містять доказів виплати позивачу добових за вказані у Наказах періоди.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону України “Про Національну поліцію”, Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 “Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів”, постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426 “Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції Державної фіскальної служби, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту”, Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за № 218/2658, та з метою визначення особливостей направлення в службові відрядження поліцейських затверджено Інструкцію про службові відрядження поліцейських у межах України (далі - Інструкція № 672, станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно п. 1, 2 Розд. 1 Інструкції № 672, ця Інструкція визначає особливості направлення у службові відрядження поліцейських структурних підрозділів апарату центрального органу управління поліції, міжрегіональних територіальних органів Національної поліції та головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, областях, м. Києві, у тому числі їх територіальних (відокремлених) підрозділів (управлінь, відділів, відділень поліції), а також підприємств, закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи (підрозділи) поліції), у межах України. Службовим відрядженням вважається поїздка поліцейського за наказом, підписаним керівником органу поліції або особою, яка виконує його обов`язки, його першим заступником або заступниками відповідно до їх компетенції, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового завдання поза місцем його постійної служби.

Як встановлено п. 1 Розд. ІІ Інструкції № 672, при направленні поліцейського у службове відрядження видається наказ, підписаний керівником органу поліції або особою, яка виконує його обов`язки, його першим заступником або заступниками відповідно до розподілу функціональних обов`язків (посадових інструкцій). У наказі зазначаються пункт призначення, найменування органу поліції, у тому числі його територіального (відокремленого) підрозділу (управління, відділу, відділення), куди відряджено працівника, строк та мета відрядження. Зміна строків відрядження або пунктів призначення здійснюється шляхом видання нового наказу тощо.

Згідно п. 2, 3 Розд. ІІ Інструкції № 672, строк перебування поліцейського у відрядженні визначається керівником, але не може перевищувати 30 календарних днів з урахуванням часу перебування в дорозі, за винятком випадків, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 “Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів” (далі - постанова КМУ № 98), та випадків, передбачених пунктами 4 та 6 цього розділу. З дозволу керівника органу поліції або особи, яка виконує його обов`язки, ураховується затримка у відрядженні з причин, що не залежать від відрядженого поліцейського, за наявності підтвердних документів. При цьому загальний строк відрядження не може перевищувати 60 календарних днів. Рішення керівника органу поліції або особи, яка виконує його обов`язки, про продовження строку службового відрядження поліцейського оформляються наказом. Поліцейським, направленим у службові відрядження, за кожний день перебування у відрядженні в межах строків, передбачених пунктом 2 цього розділу, виплачуються добові в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Як передбачено п. 10 Розд. ІІІ Інструкції № 672, фактичний час перебування в службовому відрядженні визначається за наявними відмітками в посвідченні про відрядження, засвідченими підписами керівників та печаткою органів (підрозділів) поліції, куди відряджений поліцейський, а також за місцем проходження служби. Відмітки в посвідченні про відрядження засвідчуються печаткою. У разі зазначення в наказі про відрядження підрозділу поліції (у тому числі відокремленого), до якого відряджено працівника, відмітки в посвідченні про відрядження про прибуття та вибуття проставляються керівником такого підрозділу (або його заступником відповідно до розподілу обов`язків), та засвідчуються печаткою цього підрозділу. У разі відсутності відміток про вибуття з місця постійної служби, прибуття у відрядження та повернення з відрядження добові витрати не відшкодовуються.

Згідно викладеному, суд зазначає, що визначення фактичного часу перебування у відрядженні, і як наслідок цього - виплата добових, здійснюється на підставі оформлених належним чином посвідченнях про відрядження.

Пунктом 12, 14 Розд. ІІІ Інструкції № 672 закріплено, виплата добових поліцейським не здійснюється за дні, коли вони забезпечуються харчуванням за рахунок держави (у передбачених законодавством випадках). Розміри добових витрат та гранична сума витрат на найм житлового приміщення за добу визначаються відповідно до додатка 1 до постанови КМУ № 98.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 року № 98, затверджено суми витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, згідно з додатком 1, яким визначено, що добові витрати на відрядження по Україні становлять – 60 грн.

Відповідно п. 16, 17, Розд. ІІІ Інструкції № 672 після повернення зі службового відрядження протягом п`яти робочих днів поліцейський зобов`язаний подати до бухгалтерської служби картку АІС “Відрядження” у паперовому вигляді, посвідчення про відрядження та звіт про використання коштів. У разі якщо під час службових відряджень поліцейський отримав готівку із застосуванням платіжних карток, він подає звіт про використання виданих на відрядження коштів і повертає суму надміру використаних коштів до закінчення третього банківського дня після завершення відрядження (банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи). Поліцейський заповнює картку АІС “Відрядження” відповідно до порядку її заповнення, визначеного в посвідченні про відрядження.

В п. 18, 19 Розділу ІІІ Інструкції № 672 зазначено, що якщо до бухгалтерської служби звіт про використання коштів подано заповненим неповністю, з помилками та/або без підтвердних документів, його разом зі всіма документами повертають поліцейському без виконання. Поліцейський у строк до трьох робочих днів з часу повернення звіту про використання коштів повинен подати до бухгалтерської служби виправлений звіт про використання коштів та підтвердні документи. Не дозволяється видавати аванс на відрядження поліцейському, який не відзвітував про авансові кошти, отримані та витрачені в попередньому відрядженні.

Згідно матеріалів справи, позивачем до відповідача було надано заяву від 11.06.2020 року про компенсацію добових за період 2018-2019 рр. Проте відповідачем не було здійснено таку компенсацію у зв`язку з пропуском строку на надання такої заяви за певні періоди з посиланням на положення Бюджентого кодексу України.

Проте суд зазначає, що положеннями Бюджентого кодексу України, на які посилається відповідач, встановлено порядок відшкодування коштів, витрачених при відрядженні, проте заборони на відшкодування таких коштів при порушенні порядку Бюджетний кодекс України не містить. Крім цього суд враховую беззаперечне право позивача на отримання добових.

Суд не приймає доводи відповідача з приводу порушення позивачем строків надання посвідчень про відрядження за період 2018-2019 років, оскільки позивач відповідно до наказів знаходився у відрядженнях у м.Київі протягом 2018-2020 років фактично без перервно, що унеможливлювало подачу посвідчень про відрядження.

Нормами статті 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1 статті 117 Кодексу законів про працю України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці співробітників ГУ НП не встановлено відповідальність за невиплату або несвоєчасну виплату належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 01.03.2018 у справах № 806/1899/17, № 806/1551/17, від 19.04.2018 у справі № 806/1183/16 та від 14.03.2019 у справі № 820/660/17.

Відтак застосовуючи вищевказані положення КЗпП України, в межах даних правовідносин та враховуючи наявність права на отримання добових за умови порушення порядку їх відшкодування, суд вбачає протиправність в діях відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 добових. Проте, враховуючи встановлений п. 18, 19 Розділу ІІІ Інструкції № 672 обов`язок відповідача перевірити правильність та належність документів, суд вважає за належне зобов`язати відповідача повторно розглянути питання про виплату ОСОБА_1 добових з урахуванням висновків суду.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Потенційний обов`язок суб`єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності в суді посилює його відповідальність при прийнятті рішень, вчиненні інших дій чи допущенні бездіяльності.

Презумпція винуватості суб`єкта владних повноважень відповідача також означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії, бездіяльність відповідача і про порушення права, свободи чи інтересу відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує на основі доказів.

Враховуючи, що відповідач надав суду достатніх доказів, які б спростували позицію та доводи позивача, суд доходить висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, на підставі ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, адреса місцезнаходження: 87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 86) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії,-задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 сум добових витрат за час перебування у службових відрядження за 2018-2019 роки.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Донецькій області повторно розглянути питання про виплату ОСОБА_1 добових з урахуванням висновків суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Стойка