Рішення № 94421553, 27.01.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2021 р. Справа№200/8873/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3215 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, а також стягнення середньоденного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини А3215 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а також стягнення середньоденного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 18.05.2016 по 17.05.2019 він проходив службу у Військовій частині А 3215. Позивач вказує на те, що він приймав безпосередню участь у проведенні антитерористичної операції на сході України та має статус учасника бойових дій. Наказом № 106 від 17.05.2019 його було звільнено зі служби у запас за підпунктом «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту).

При звільненні позивачу, як він зазначає, не була виплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2019 рік.

З цього приводу ОСОБА_1 звертався з листом до відповідача (липні 2020 року), де просив дати роз`яснення щодо вирішення питання про нарахування та виплати грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Однак, відповідач відмовив у виплаті такої компенсації, чим, на думку позивача, порушив його права.

З огляду на наведене, позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2019 рік, зобов`язати відповідача виплатити таку компенсацію.

Крім того, позивач зазначає, що при проведенні розрахунку при звільненні суми спірної компенсації за невикористані дні відпустки позивачу як учаснику бойових дій не виплачені з вини відповідача, тому на думку позивача, відповідач повинен нести відповідальність, що передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України. У зв`язку з чим позивач просить суд також стягнути на його користь з військової частини середньоденний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 17.05.2019 по день фактичного розрахунку.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву. В обґрунтування незгоди представник Військової частини А3215 зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», які кореспондуються з нормами ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або неповнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Отже, на думку відповідача, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» законодавством не передбачено, у зв`язку з чим вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на наведене, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 30.09.2020 Донецький окружний адміністративний суд позов ОСОБА_1 до Військової частини А3215 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, а також стягнення середньоденного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - залишив без руху. Надав ОСОБА_1 - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду за вимогою про стягнення середньоденного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із долученням належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів настання цього наслідку через дію поважної причини.

Ухвалою від 27.10.2020 суд продовжив строк на усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини А3215 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, а також стягнення середньоденного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Надав позивачу термін протягом десяти днів, починаючи з наступного дня після отримання цієї ухвали, впродовж якого позивач має надати суду клопотання про поновлення пропущеного строку звернення.

30.11.2020 суд виніс ухвалу, якою клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду із даною позовною заявою, - задовольнив. Визнав поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду із даним адміністративним позовом та поновив пропущений строк звернення до суду. Прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А3215 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, а також стягнення середньоденного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відкрив провадження по справі № 200/8873/20-а. Клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження – задовольнив. Розгляд адміністративної справи № 200/8873/20-а визначив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Про вказане свідчать копії паспорта позивача, а також картки платника податків (а.с. 5).

У період з 18.05.2016 по 17.05.2019 року ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині А 3215, що підтверджено копіями контракту, військового квитка серії АВ № 024283 від 18.05.2016, а також довідки від 14.06.2019 № 882 (а.с.10-14, 15-а).

Наказом № 106 від 17.05.2019 позивача було звільнено зі служби у запас за підпунктом «а» п. 2 ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням контракту) (а.с. 7).

Позивач приймав безпосередню участь у проведенні антитерористичної операції на сході України та має статус учасника бойових дій, що посвідчується копіями довідок про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 13.05.2019 № 723 та № 723/а, а також копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 09 червня 2017 року (а.с.6, 8, 9).

У липні 2020 позивач звернувся до відповідача із запитом щодо нарахування та виплати йому компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки.

Листом відповідача від 10.08.2020 № 5308 ОСОБА_1 надано інформацію щодо використання ним відпусток та зазначено про те, що додаткові відпустки, визначені ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», не переносяться на інший період, виплату грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки законодавством не передбачено. Тому позивачу відмовлено в нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпуски (а.с.16).

Позивач не погодившись з діями відповідача щодо невиплати йому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки, звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Спірним питанням у даних правовідносинах є не нарахування та невиплата ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд звертає увагу сторін, що за наслідками апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду набрало законної сили рішення Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (№ Пз/9901/4/19) за позовом ОСОБА_2 до Військової частини А1815 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, позов задоволено в повному обсязі.

Зазначена справа в частині позовних вимог щодо нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій розглядається як типова.

Суд зазначає, що в силу вимог частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносин, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Нормами статті 4 Закону України від 5 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" встановлені такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час".

Відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 8 статті 10-1 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (стаття 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").

В статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

З аналізу викладено можливо дійти висновку, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки".

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Питання щодо кількості наданих невикористаних днів щорічної додаткової відпустки позивачу, як учаснику бойових дій, передбачених п. 12 ч.1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" відповідачем не розглянуто.

Тому суд вважає, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період 2016-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення коштів за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-39цс11, а тому для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Як встановлено судом, при звільненні зі служби позивачу протиправно не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 – 2019 роки. Отже, і бездіяльність відповідача в цій частині є протиправною.

При цьому, для проведення розрахунків належної до стягнення суми суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Водночас, в матеріалах справи відсутні розрахунки суми компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Як вже зазначалось вище, нарахування грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За таких обставин, суд приходить висновку, що позовні вимоги в цій частині наразі є передчасними, тому не підлягають задоволенню.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до вимог ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини А3215 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, а також стягнення середньоденного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, отже судовий збір не підлягає розподілу.

На підставі викладеного та керуючись 2, 5-10, 159, 160, 171, 199-204, 205, 246, 250, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини А3215 (код ЄДРПОУ 26614633, 46010, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Дубовецька, буд. 1) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, а також стягнення середньоденного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3215 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, за період 2016 - 2019 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 травня 2019 року.

Зобов`язати Військову частину А3215 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, за період 2016 – 2019 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 травня 2019 року.

В решті позовних вимог, - відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 27.01.2021.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Голуб