Рішення № 94436218, 20.01.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/10241/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

під головуванням судді Єршової Л.С.,

за участю секретарів судового засідання Радзімовської Р.О., Гасанова Р.Г.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Прокопович І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

встановив:

До Приморського районного суду міста Одеси звернувся ОСОБА_2 з позовом до Департаменту Внутрішньої безпеки Національної поліції України, Державної казначейської служби України про стягнення з Держави в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , моральної шкоди у розмірі 110000,00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.06.2017 року відносно ОСОБА_2 , який обіймав посаду начальника 1-го міжрайонного відділу УПН ГУНП в Одеській області, ОУ ДВБ НПУ складено протокол №3/2017 про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-9 КУпАП.

Як стверджує ОСОБА_2 15.06.2017 року, його фактично затримали в громадському місці, та здійснили «зачитування» вказаного протоколу з грубим порушенням чинного законодавства, без виклику для дачі пояснень, з порушенням права на захист, з приниженням людської гідності. Оскільки позивач перебував під значним психо-травмуючим впливом, у нього загострились хронічні захворювання, він перебував на амбулаторному лікуванні.

Наслідком незаконних дій співробітників ОУ ДВБ НПУ стала гіпертонічна хвороба, яка стала причиною суттєвої зміни способу життя, звичок та бажань позивача. Позивач був змушений прикладати зусилля та витрачати певний час, щоб довести свою непричетність до корупційного правопорушення перед родичами, друзями та знайомими, колегами по службі.

24.07.2017 року постановою Приморського районного суду м. Одеси провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 172-9 КУпАП щодо ОСОБА_2 закрито у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що діями співробітників ОУ ДВБ НПУ, йому спричинено моральну шкоду, що і стало приводом для звернення до суду.

11.11.2019 року позов прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Департаментом Внутрішньої безпеки Національної поліції України надано до суду відзив на позовну заяву (а.с. 108-114), в якому відповідач просить у повному обсязі відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 , оскільки на даний час відсутнє будь-яке рішення суду щодо визнання дій ДВБ НПУ неправомірними, а це є однією з вимог при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди. На думку представника відповідача, сам факт складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення не є притягненням до адміністративної відповідальності, а лише фіксацією правопорушення, і постанова суду про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 172-9 КУпАП щодо ОСОБА_2 у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, є достатньою моральної сатисфакцією у даній ситуації. Ніякі заходи примусу зі сторони держави до особи не застосовувались.

У відзиві на позовну заяву відповідач Державна казначейська служба України (а.с. 131-138) також просить відмовити у задоволенні позову, через те, що Державною казначейською службою України не спричинена моральна шкода позивачу, складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення не є притягненням до адміністративної відповідальності, та ОСОБА_2 не доведено протиправності дій працівників ДВБ НПУ, причинно-наслідкового зв`язку між діями працівників ДВП НПУ та моральною шкодою, що виражається в психоемоційному стресі. Відповідач вважає, що сума моральної шкоди, яку просить стягнути позивач, є необґрунтовано завищеною та невірно розрахованою.

ОСОБА_2 надано до суду відповідь на відзив Департаменту Внутрішньої безпеки Національної поліції України (а.с. 154-157) та відповідь на відзив Державної казначейської служби України (а.с. 149-153), в яких позивач посилається на необґрунтованість позицій відповідачів та наполягає на тому, що ним доведено та підтверджено належними доказами факт протиправних дій співробітників Одеського управління ДВБ НПУ, їх вину, спричинену шкоду та причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправними діяннями останніх.

У судове засідання з`явився представник позивача, який підтримав позовну заяву у повному обсязі.

Представник відповідача Департаменту Внутрішньої безпеки Національної поліції України у судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача Державної казначейської служби України у судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні допитувався свідок ОСОБА_3 .

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані сторонами докази, допитавши свідка, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15.06.2017 року відносно ОСОБА_2 , який обіймав посаду начальника 1-го міжрайонного відділу УПН ГУНП в Одеській області, ОУ ДВБ НПУ складено протокол №3/2017 про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-9 КУпАП.

20 червня 2017 року ОСОБА_2 був госпіталізований до ДУ «ТМО МВС України в Одеській області» з діагнозом: гіпертонічна хвороба 2 ст. з високим ризиком. На лікуванні позивач знаходився до 08.07.2017 року включно.

10 липня 2017 року у зв`язку з погіршенням ОСОБА_2 було госпіталізовано до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, де перебував на лікуванні до 21.07.2017 року, з діагнозом: сечокам`яна хвороба, камені обох нирок.

Як вбачається з висновку фахівця №2 лікаря судового медика Варсана Є.Б., який провів судово-медичне дослідження медичної документації ОСОБА_2 (а.с. 39-52), стан здоров`я ОСОБА_2 після події від 15.06.2017 року значно погіршився, так як він перебував в стані вираженого психологічного стресу (за даними психологічного дослідження - викликаного діями співробітників правоохоронних органів). Даний патологічний стан у вигляді вираженого психологічного стресу з гострою відповідною реакцією організму на нього, проявився перш за все, в неускладненому гіпертонічному кризі зі специфічними скаргами на погіршення стану здоров`я, завищенні артеріального тиску, значному почастішанню пульсу, почервонінні шкіри обличчя і шиї, підвищеній тривозі, зниженому фону настрою і поганому сну. Ушкодження, яке було у ОСОБА_2 (в даному конкретному випадку, такою є - перенесена психічна травма у вигляді вираженого психоемоційного стресу з гострою реакцією порушенням функцій організму, і, наявністю тривалих залишкових явищ протягом більше 7 місяців), що спричинило тривалий розлад здоров`я строком понад 3 тижнів (більш ніж 21 день), і за цим критерієм, відповідно до п. 2.2.2. «Правил судово-медичного ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995 року, відноситься до тілесних ушкоджень СЕРЕДНЬОГО ступеня тяжкості.

24 липня 2017 року постановою Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/11163/17 провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 172-9 КУпАП щодо ОСОБА_2 закрито у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-9 КУпАП.

Судом під час розгляду справи досліджувались матеріали справ про адміністративне правопорушення №522/11163/17, №523/8142/17, матеріали службового розслідування за відомостями, викладеними у заяві ОСОБА_2 , матеріали кримінального провадження №42017160000001366, витребувані ухвалою суду від 16.03.2020 року.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження №42017160000001366, 26.02.2018 року старшим слідчим першого слідчого відділу управління прокуратури Одеської області Данилко Т.С. було винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (відсутність складу кримінального правопорушення), відповідно до якої в ході слідства не встановлений факт настання будь-яких суспільно небезпечних наслідків у вигляді спричинення істотної шкоди чи тяжких наслідків у вигляді спричинення істотної шкоди чи тяжких наслідків ОСОБА_2 , в результаті дій старшого оперуповноваженого в ОВС відділу оперативної роботи Одеського управління департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України Вербицького О.Д. та окремих працівників ДВБ в Одеській області.

Як вбачається з матеріалів службового розслідування за відомостями, викладеними у заяві ОСОБА_2 (а.с. 239-250), 07.11.2017 року складено висновок, затверджений 08.11.2017 року начальником Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України Ковалем Є.О., відповідно до якого відомості, що стали підставою для призначення службового розслідування, визнано такими, що підтвердиися частково в частині неякісного складення протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 чт. 172-9 КУпАП стосовно ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснив, що 15.06.2017 року він бачив як якісь люди у формі оточили його знайомого ОСОБА_2 , при цьому ОСОБА_2 намагався відійти від цих людей, але вони не давали йому це зробити, це відбувалось деякий час, потім всі розійшлися. ОСОБА_3 не знав, що відбувалось, а в подальшому ОСОБА_2 розповів йому, що його неправомірно притягують до адміністративної відповідальності і йому зачитували протокол про притягнення до адміністративної відповідальності. На запитання суду ОСОБА_3 зазначив, що не бачив щоб 15.06.2017 року до ОСОБА_2 особами у формі застосовувалось фізичне насильство або заходи впливу.

Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційних та цивільно-правових нормах: стаття 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закон № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі - Закон №266/94-ВР).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.

Статтями 2, 4 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.

Враховуючи викладене, суд погоджується з позицією відповідачів по справі, що у даному випадку Закон №266/94-ВР не підлягає застосуванню, оскільки за приписами статті 1 цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу, і в результаті встановлення такого факту та скасування відповідного виду стягнення справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю. В свою чергу, у справі №522/11163/17 24 підставою для закриття адміністративної справи стала відсутність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-9 КУпАП, тобто особа не піддавалась будь-якому виду адміністративного стягнення, стосовно неї був лише складений протокол, а суд з урахуванням повноважень, визначених КУпАП, встановив факт відсутності у діях особи адміністративного правопорушення, яке є підставою для застосування адміністративного стягнення. При цьому, суд зазначає, що позивач не обгрунтовує позовні вимоги приписами Закону №266/94-ВР.

В свою чергу, як зазначає ЄСПЛ, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Згідно з статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що у зв`язку з тим, що підставою для відшкодування шкоди є складення адміністративного протоколу і подальше адміністративне провадження, даних про застосування до позивача адміністративного арешту чи виправних роботи, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу судом установлено не було, тому до даних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1174 ЦК України.

Згідно з статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16.

Суд враховує, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).

Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу.

Суд критично відноситься до заперечень відповідачів відносно того, що вина працівників ДВБ НПУ під час складання протоколу про адміністративне правопорушення не встановлена і це позбавляє ОСОБА_2 права на відшкодування моральної шкоди, оскільки це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу, скасування самого протоколу про адміністративне правопорушення свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини.

Зазначена правова позиція була підтримана Верховним Судом у постанові від 10 січня 2019 року по справі № 532/1243/16-ц, постанові від 10 жовтня 2019 року по справі №569/1799/16-ц, в якій зокрема зазначено, що колегія суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про те, що закриття справи про адміністративне правопорушення відшкодування дає підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України та статті 1 Закону № 266/94-ВР і не є у залежності від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу та, чи понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Суд вважає доведеним позивачем факт наявності моральної шкоди, що завдана йому провадженням у справі про адміністративне правопорушення та полягає у приниженні честі, гідності, моральних переживаннях, фізичних стражданнях, порушенні нормальних життєвих стосунків.

На думку суду у даному випадку достатнім і справедливим буде стягнення на користь ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 10000,00 гривень.

При визначенні розміру компенсації моральної шкоди суд виходив із загальних засад розумності, справедливості, пропорційності та врахував тривалість провадження у справі про адміністративне правопорушення, яке здійснювалось близько двох місяців, необхідність зміни нормального життєвого стану та витрачання часу, коштів на відновлення прав, стан здоров`я позивача, який має гіпертонічну хворобу, тобто хворобу, за якою протипоказано нервово-психічні навантаження, оскільки наявна загроза гіпертонічного кризу.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 10000,00 (десять тисяч) гривень у відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Витрати у розмірі 1921,00 гривень (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 коп.), понесені на оплату судового збору, компенсувати позивачу ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Повне рішення складено 25 січня 2021 року.

Суддя Л.С. Єршова