Рішення № 94430839, 27.01.2021, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/18030/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді Виниченко Л.М.,

при секретарі Ганжа Д.О.,

за участі представника позивача Калашник О.М.,

представника відповідача Лазара О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві адміністративну справу № 755/18030/20 за позовом громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про скасування рішення про примусове повернення іноземця до країни походження або третьої країни та заборону в`їзду на територію України,-

у с т а н о в и в:

Громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 в особі представника Калашник О.М. звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва із адміністративним позовом у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та заборону в`їзду від 13.06.2019 року.

Одночасно представник позивача також просить поновити строк оскарження спірного рішення, вказуючи, що 02.11.2020 року позивачем було поінформовано про те, що їй не було дозволено перетнути кордон з Україною під час прибуття з іншої країни з огляду на доручення, направлене на адресу Державної прикордонної служби України Центральним міжрегіональним управлінням ДМС в м. Києві та Київській області. Вказує, що на адресу відповідача одразу було направлено адвокатський запит на який було отримано відповідь про те, що відносно ОСОБА_1 складено рішення від 13.06.2019 року про примусове повернення іноземця до країни походження або третьої країни та заборону в`їзду на територію України. Зазначає, що позивач дізналася про оскаржуване рішення 16.11.2020 року, а тому строк оскарження такого рішення пропущено з поважних причин які полягають у тому, що позивач по перше, не знала про наявність оскаржуваного рішення, а по друге, позивач належить до вкрай вразливої категорії населення в Україні, а саме до шукачів притулку, а сім`я позивача, що складається із чоловіка та трьох дітей перебувають у процедурі отримання статусу біженця, що підтверджується відповідною довідкою.

Позовні вимоги мотивовано тим, що громадянка РФ ОСОБА_1 , маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань з політичних причин в Російській Федерації, прибула до України шукати захисту відповідно до ратифікованих Україною міжнародних конвенцій. Проте, 02.11.2020 року ОСОБА_1 було відмовлено перетині кордону з Україною під час прибуття з іншої країни з огляду на доручення направлене на адресу Державної прикордонної служби України Центральним міжрегіональним управлінням ДМС в м. Києві та Київській області.

Представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 намагалася отримати захист в Україні. Відносно неї було складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП. Під час складення протоколу за ч. 1 ст. 203 КУпАП також 13.06.2019 року було винесено рішення про примусове повернення іноземця до країни походження або третьої країни та заборону в`їзду на територію України, а тому коли ОСОБА_1 після виїзду із України хотіла повернутися до своєї сім`ї, її не пропустили на територію України, залишивши дітей без матері, а чоловіка без дружини. Вказане рішення вважає таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно складено протиправно, є необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, прийняте без дослідження та вивчення обставин справи які мають значення для її вирішення. Можливість скористатися правовою допомогою позивачу співробітниками міграційної служби роз`яснено не було, які документи складались щодо позивача останній не було пояснено.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27.11.2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання та витребувано від відповідача Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області належним чином завірену копію матеріалів щодо громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі яких було винесено оскаржуване рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни (а.с. 24, 25).

21 січня 2021 року на адресу Дніпровського районного суду м. Києва від Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на виконання ухвали суду від 27.11.2020 року надійшли витребувані матеріали щодо позивача (а.с. 35-54).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 Калашник О.М. підтримала позовні вимоги та викладені у позові обставини, додатково пояснила, що про спірне рішення позивачу відомо не було, влітку 2020 р. двох менших дітей позивач вивезла в Російську Федерацію до своїх батьків на літо, проте повернутися назад в Україну до свого чоловіка та дитини не змогла, кордони були закриті через епідемію коронавірусу, потім на лікуванні в реанімації знаходився батько позивача, позивач була вагітна, через тиск на її сім`ю позивач виїхала на деякий час до Туреччини, коштів для існування не мала, тому повернулась до РФ, в Україну намагалась в`їхати декілька разів, востаннє на кордоні позивач змогла лише передати двох дітей своєму чоловіку, її не пропустили. ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач народила четверту дитину, сім`я розлучена.

Представник відповідача Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Лазар О.О. в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність та законність винесеного рішення.

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши подані сторонами документи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши всі зібрані по справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

У поданій заяві представник позивача просить поновити строк на оскарження рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 13.06.2019 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , посилаючись на те, що позивач дізналася про наявність оскаржуваного рішення осінню 2020 року коли не змогла перетнути кордон України, а саме рішення представник позивача отримала 16.11.2020 року, а тому строк оскарження такого рішення пропущено з поважних причин які полягають у тому, що позивач не знала про наявність оскаржуваного рішення, також позивач належить до вкрай вразливої категорії населення в Україні, а саме до шукачів притулку, а сім`я позивача, що складається із чоловіка та трьох дітей перебувають у процедурі отримання статусу біженця.

Враховуючи наведені представником позивача доводи для поновлення процесуального строку для звернення до суду та з огляду на зміст копії оспорюваного рішення, у якому наявний підпис позивача про його отримання за відсутності перекладача, у суду є об`єктивні сумніви, що позивач дійсно розуміла українську мову і у такому випадку відсутні підстави вважати, що позивачу були роз`яснені всі її права, у тому числі на отримання правової допомоги і вона в повній мірі розуміла зміст прийнятого щодо неї рішення і його наслідки, у зв`язку з чим суд вважає, що процесуальний строк звернення із заявою про оскарження рішення позивачем пропущений з поважних причин, а тому підлягає поновленню.

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно вимог ч. 1 ст. 288 КАС України, позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Судом встановлено, що 13.06.2019 року головним спеціалістом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Добровольською І.Ю. складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР ЦМУ № 003690, відповідно до якого в м. Києві по вул. Петропавлівській, 11 о 14 год. 00 хв. було виявлено громадянку Російської Федерації ОСОБА_1 , яка порушила правила перебування іноземців в Україні, а саме проживала без документів на право проживання в Україні (а.с. 40, 41).

На підставі протоколу про адміністративне правопорушення від 13.06.2019 року, першим заступником начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Пустовіт О.О. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН ЦМУ № 003690 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій зазначено, що 13.06.2019 року о 14 год. 00 хв. в м. Києві по вул. Петропавлівській, 11 виявлено громадянку Російської Федерації ОСОБА_1 , яка порушила правила перебування іноземців в Україні, а саме проживала без бокументів на право проживання в Україні, чим порушила ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та вчинила адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП (а.с. 42, 43).

Вказаною постановою на ОСОБА_1 накладене адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 5 100,00 грн.

Також 13.06.2019 року головним спеціалістом відділу адміністративної діяльності управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Добровольською І.Ю. ухвалено рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким ОСОБА_1 зобов`язано покинути територію України у термін до 12.07.2019 року та заборонено в`їзд на територію України терміном на три роки до 12.06.2022 року (а.с. 44, 45).

Як убачається зі змісту спірного рішення, 13.06.2019 року по АДРЕСА_1 , було виявлено громадянку РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка порушила законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні. У ході опитування громадянка РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пояснила, що в Україну вона прибула 01.05.2018 року з приватною метою. Кордон України перетнула через ПП «Гоптівка». Після закінчення терміну перебування своєчасно не виїхала у зв`язку з сімейними обставинами. До органів міграційної служби для отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні, легалізації свого становища на тимчасове проживання або дозволу на імміграцію в Україну не зверталась. В Україні проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Встановлені обставини, а саме: нелегальне становище громадянки РФ ОСОБА_1 свідчать про те, що нею порушені вимоги ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

За змістом розписки до вказаного оскаржуваного рішення, позивач своїм підписом підтвердила, що її повідомлено про прийняте відносно неї рішення про примусове повернення, вона зобов`язалась не пізніше 12.07.2019 року залишити територію України та з вимогами ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо видворення в примусовому порядку у разі ухилення від виїзду за межі України у визначений час позивач ознайомлена.

Відповідно до змісту вказаної розписки, перекладач при її оформленні був відсутній (а.с. 46).

За вимогами ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до частини 1 ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

Рішення про заборону в`їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 року № 353/271/150 (далі - Інструкція).

Згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.

Відповідно до п. 5 розділу 1 Інструкції, підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

Згідно норми ч. 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

За змістом ст. ст. 6, 7 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземця або особу без громадянства може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або їм може бути надано тимчасовий захист у порядку, встановленому законом.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку (ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

В`їзд в Україну та виїзд з України здійснюється: іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України (ст. 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в`їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону. Правила щодо реєстрації іноземців та осіб без громадянства не поширюються на осіб, які з наміром визнання їх біженцями в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні чи отримання притулку або тимчасового захисту, незаконно перетнули державний кордон України. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції здійснює реєстрацію іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія закону про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в Україні, лише за наявності одного з документів, що видаються таким особам відповідно до зазначеного закону (ст. 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов`язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій (ст. 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Положенням ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду. Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Нормою ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено вичерпний перелік обставин, за яких іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн, зокрема: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Також забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.

Згідно ч. 3 ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Мотивуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує, що маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань з політичних причин в Російській Федерації, вона прибула до України в пошуках захисту.

Позивач в обґрунтування позову зазначила, що вона намагалася отримати захист в Україні, оскільки тут на законних підставах перебуває її чоловік та троє її малолітніх дітей, найменшій з яких одинадцять місяців. Вказала, що її чоловік та діти перебувають в процедурі отримання статусу біженця.

Як убачається із письмових пояснень від 13.06.2019 року, які надавались позивачем громадянкою РФ ОСОБА_1 , позивач прибула в Україну 01.05.2018 року з приватною метою. Кордон України перетнула через ПП «Гоптівка». Після закінчення терміну перебування своєчасно не виїхала у зв`язку з сімейними обставинами. До органів міграційної служби для отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні, легалізації свого становища на тимчасове проживання або дозволу на імміграцію в Україну не зверталась.

Отже, у поясненнях позивача, відповідно яких приймалося спірне рішення, ОСОБА_1 не повідомляла про факти, які б викликали у неї обгрунтовані побоювання загрози її життю та безпеки, через що вона не може повернутися до своєї країни, а також про обставини стосовно членів її родини.

Виходячи з наведеного, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено положеннями Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а тому правові підстави щодо скасування рішення в частині примусового повернення з України відсутні.

В решті позовних вимог суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Із матеріалів справи убачається, що обґрунтовуючи підстави для скасування оскаржуваного рішення, позивач посилається на те, що при прийнятті рішення уповноваженою особою відповідача не враховано сімейний стан позивача, наявність у неї трьох неповнолітніх дітей, найменшій з яких лише 11 місяців, та не враховано, що її чоловік з дітьми перебувають на території України на законних підставах, а відтак відповідачем вчинено дії направлені на роз`єднання сім`ї.

На підтвердження позовних вимог позивачем серед іншого надано суду копії довідки про звернення за захистом в Україні № НОМЕР_1 видану на ім`я ОСОБА_6 , паспорту РФ на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорту РФ на ім`я ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , свідоцтва про народження ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , довідки виданої ТОВ «Гімназія «Наше майбутнє» Шевченківського району м. Києва від 22.10.2020 р. № 80, відповідно якої дитина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , навчається в 2-А класі гімназії (а.с. 10-15).

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

В силу ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку, що відносини позивача з членами її сім`ї, зокрема, дітьми, складають «сімейне життя» для цілей застосування статті 8 Конвенції (п. 65 постанови у справі «Нунесс проти Норвегії» від 28.06.2011 р. (заява №55597/09).

На думку суду, у даній справі втручання у право на повагу до сімейного життя, передбачене ст. 8 Конвенції в контексті ухвалення рішення про заборону в`їзду на територію України на 3 роки не відповідає нормам законодавства.

Таке втручання не є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети - в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Під час розгляду справи, представником відповідача не наведено та не надано доказів негативної характеристики щодо позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, а саме в частині скасування спірного рішення про заборону в`їзду на територію України позивача строком на три роки.

Керуючись ст. ст. 3, 19 Конституції України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 року № 353/271/150, ст. ст. 1, 2, 5, 8-10, 77, 241-246, 250, 268, 269, 271, 288 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

у х в а л и в:

Поновити ОСОБА_1 строк для оскарження рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в місті Києві та Київській області від 13 червня 2019 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни.

Позов громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про скасування рішення про примусове повернення іноземця до країни походження або третьої країни та заборону в`їзду на територію України задовольнити частково.

Скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області від 13 червня 2019 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині заборони в`їзду на територію України строком на 3 (три) роки до 12 червня 2022 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, місцезнаходження: м. Київ, вул. Березняківська, 4-А, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 42552598.

Рішення суду складене 27 січня 2021 року.

Суддя