Рішення № 94420708, 27.01.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

27 січня 2021 р. Справа № 120/7190/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилам спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (позивач) з адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення приписів Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" відповідач у 2019 році не забезпечив визначеного нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості одного робочого місця та не сплатив адміністративно-господарські санкції в розмірі 0,5 однієї середньої річної заробітної плати в сумі 23607 грн. Відтак, позивач нарахував відповідачу пеню за прострочення терміну сплати санкцій в розмірі 1047,84 грн. та звертається до суду з позовом про стягнення спірної заборгованості в примусовому порядку.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

За правилами ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Ухвалою суду від 30.11.2020 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

14.12.2020 до суду надійшли письмові пояснення на позовну заяву, за змістом яких відповідач з позовом не згоден. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що 13.03.2019 та 19.08.2019 подано звітність форми № 3-ПН та повідомлено про наявність відповідної вакансії центр зайнятості. Вважає, що ним ужито всіх заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю.

25.08.2020 ФОП ОСОБА_1 сформував та подав до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік, згідно з яким: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 10 осіб; навпроти інформації про середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, відповідач поставив прочерк. Навпроти інформації про кількість інвалідів, які повинні працювати відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", відповідач постави 1. Також відповідачем розрахована сума адміністративно-господарських санкцій - 23607 грн.

Вінницьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за результатами звіту зроблено висновок, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, як це передбачено ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

На підставі викладеного позивач нарахував відповідачеві пеню за прострочення терміну сплати санкцій в розмірі 1047,84 грн. та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з сумою адміністративно-господарських санкцій в примусовому порядку.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходив з такого.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ст. 18-1 вказаного Закону особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітним і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Водночас статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Суд також враховує, що загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин; далі - ГК України).

Відповідно до частини першої статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту вказаної частини можна дійти висновку, що ця норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій). Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Тому у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

На виконання зазначеної норми Закону №5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено Порядок №316.

Таким чином, на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому, статтею 18 Закону №875-XII також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається, як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми №3-ПН.

Наведене свідчить про те, що обов`язок роботодавця щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02.05.2018 у справі №804/8007/16.

Відтак, на суб`єкт господарювання покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 1.06.2018 у справі №819/639/17, від 31.10.2018 у справі №812/1136/18.

До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону №875-XII фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а у силу приписів частини третьої статті 18 названого закону - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, як випливає з приписів частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону №875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону №875-XII, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання Державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону №875-XII, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Відповідно до п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Про виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці звітують до Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) шляхом подання Звіту за формою № 10-ПІ, що затверджена наказом Мінпраці від 10.02.2007 № 42.

Звіт подається щорічно, до 01 березня усіма роботодавцями, у яких річна середньооблікова кількість штатних працівників становить вісім і більше осіб (ст. 19 Закону № 875).

Порядок заповнення Звіту, а також нюанси визначення показників для його заповнення регламентуються Інструкцією щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Мінсоцполітики від 10.02.2007 № 42.

Згідно з порядком заповнення звіту, у рядку 01 зазначається середньооблікова кількість штатних працівників (далі - СКШП) за звітний рік, визначена відповідно до п. 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату від 28.09.2005 № 286, далі - Інструкція № 286 (п. 3.1 Інструкції № 42).

У рядку 02 відображається СКШП за рік, яким згідно з чинним законодавством установлено інвалідність (п. 3.2 Інструкції № 42).

Під час розрахунку показника рядка 02 враховуються особи з інвалідністю:

місце роботи для яких є основним, тобто з веденням трудової книжки (додатково див. лист Фонду соцзахисту інвалідів від 25.05.2006 № 06ю-111/927-305/1).

Отже, оскільки протягом 2019 року осіб з інвалідністю у відповідача не працювало, то при заповненні звіту ф.10-ПІ відповідач правильно поставив прочерк у рядку 02.

Відповідно до п. п. 3, 5 розділу І Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 у редакції наказу від 05.12.2016 № 1476, форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Суд зауважує, що відсутність показника у рядку 02 звіту форми №10-ПІ сама по собі не є підтвердженням невиконання підприємством нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Як встановлено судом, у 2019 році у відповідача було наявне одне робоче місце (товарознавець) для працевлаштування особи з інвалідністю. Про наявність вакантного місця для працевлаштування осіб з інвалідністю ФОП ОСОБА_1 впродовж звітного періоду (2019 року) повідомляв Вінницьку районну філію Вінницького обласного центру зайнятості, зокрема у спосіб подання 13.03.2019 та 13.08.2019 звітностей за формою № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Також встановлено, що на запит позивача № 01-11/461 від 25.09.2020 Вінницький обласний центр зайнятості надав відповідь за №03-13/4008-20 від 21.10.2020, згідно із якою повідомив, що ФОП ОСОБА_1 протягом 2019 року подавав звіти за формою № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" для працевлаштування осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку. Так, зазначено, що відповідач подавав звіт 13.03.2019 та 23.08.2019. Повідомлено, що 13.03.2019, 22.03.2019, 23.09.2019 надано консультацію з питань працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні конкурувати на ринку праці, та надано інформацію по професійно-кваліфікаційний склад інвалідів з числа безробітних. При цьому у листі вказано, що у зв`язку з відсутністю підходящих кандидатур з числа безробітних та шукачів роботи, що відповідають вимогам потреб роботодавця, зазначених у поданих звітах 3-ПН, направлення на роботу не видавалися.

Зазначені обставини свідчать про те, що відповідачем вчинено всіх заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до порядку визначеного законом, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 04.07.2018 у справі № 818/521/16 та від 11.09.2018 у справі за №812/1135/18, згідно з якими обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування. Оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування чи відсутність у населеному пункті за місцезнаходження відповідача осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися.

Суд звертає увагу, що докази того, що відповідач створював перешкоди для працевлаштування осіб з інвалідністю чи вчиняв інші дії або бездіяльність, які б вказували на суб`єктивне невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування, вказаної категорії осіб, в матеріалах справи відсутні, не здобуті такі і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Отже, суд погоджується з доводами відповідача, що ним вжито належних заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та не допущено правопорушення, яке є підставою для застосування до нього штрафних санкцій, визначених стаття 20 Закону №875-XІI.

Крім цього, відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини "Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97), Суд визначив, що "… адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень".

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані суб`єктом владних повноважень докази на підтримку заявлених позовних вимог, суд приходить до переконання про відсутність достатніх правових підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону № 875-ХІІ, та нарахування пені.

Відтак у задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю.

З урахуванням положень ст. 139 КАС України питання про розподіл судових витрат у справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (21037, м. Вінниця, вул. Пирогова, 135-А, код ЄДРПОУ 13308892)

Відповідач: Фізична особи-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович