Рішення № 94420707, 26.01.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2021 р. Справа № 120/5639/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Теплицького районного військового комісаріату та Вінницького обласного військового кмісаріату про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) до Теплицького районного військового комісаріату (відповідач, Теплицький РВК), в якій позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 04.10.2019 року та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку за вищевказаний період.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказав, що при звільненні з військової служби - 04.10.2019 року відповідач безпідставно нездійснив нарахування та виплату йому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період проходження ним військової служби з 2015 року по 2019 рік. Позивач переконаний, що невиплата грошової компенсації вказує на протиправну бездіяльність відповідача 1 та порушує його права та законні інтереси, оскільки компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбачена ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Відтак, у зв`язку із звільненням зі служби він набув право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення. Наведені обставини спонукали позивача звернутися до суду за захистом порушених, на його думку, прав.

Ухвалою суду від 16.10.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

02.11.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 35159/20), в якому Теплицький РВК просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Першочергово зазначає, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, визначений ч. 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки про порушення свого права ОСОБА_1 знав на час свого звільненні зі служби, тобто в жовтні 2019 року. Окрім цього, наголосив, що відповідач - Теплицький районний військовий комісаріат, в силу приписів п. 7 Положення про військові комісаріати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 389 від 03.09.2013 року, не може бути відповідачем у даній справі, оскільки не має статусу юридичної особи, не має самостійного балансу та реєстраційного рахунку в органах казначейства, а є відокремленим структурним підрозділом Вінницького обласного військового комісаріату. З огляду на викладене просив відмовити в задоволені заявленого позову.

09.11.2020 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 36288/20), в якій останній спростовує доводи відповідача та наводить додаткову аргументацію обґрунтованості своїх вимог. Окрім цього позивачем також подана заява від 09.11.2020 року про зменшення позовних вимог. Відповідно до вказаної заяви позивач просить врахувати помилковість зазначення у прохальній частині позову періодів нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2015 року по 2019 рік, оскільки таке право останній набув лише наприкінці 2017 року.

На підставі вищевикладеного, позивач уточнив (зменшив) позовні вимоги, шляхом викладу останніх в наступній редакції:

- визнати протиправною бездіяльність Теплицького районного військового комісаріату щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 04.10.2019 року;

- зобов`язати Теплицький районний військовий комісаріат нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 04.10.2019 року.

Враховуючи вимоги статті 47 КАС України дана заява прийнята судом до розгляду.

В подальшому, ухвалою суду від 07.12.2020 року до участі у справі на підставі частин 3, 4 статті 48 КАС України, а також враховуючи пункт 7 Положення про військові комісаріати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 389 від 03.09.2013 року, в якості другого відповідача залучено Вінницький обласний військовий комісаріат (далі - відповідач 2, Вінницький ОВК).

21.01.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від Вінницького ОВК (3171/21), в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Так, відповідач 2 зазначає, що згідно з п. 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Таким чином, після отримання статусу учасника бойових дій позивач набув додаткову пільгу, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а саме додаткову відпустку зі збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Разом з тим, скористатися цієї пільгою позивач не міг, оскільки пункт 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" забороняє додаткові відпустки військовослужбовців під час особливого періоду. За таких обставин відповідач 2 вважає, що правових підстав для виплати позивачу компенсації за додаткову відпустку наразі не має.

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові аргументи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_1 від 14.11.2017 року, виданим Управлінням персоналу штабу оперативного командування "ПІВДЕНЬ".

Відповідно до довідки Теплицького РВК від 07.10.2020 року № 1661, майор ОСОБА_1 проходив військову службу у Теплицькому РВК з 04.11.2015 року по 04.10.2019 року.

Наказом військового комісара Теплицького районного військового комісаріату (по стройовій частині) від 04.10.2019 року № 128 майора ОСОБА_1 , заступника військового комісара - начальника мобілізаційного відділення Теплицького районного військового комісаріату, звільненого наказом командира військової частини А 2393 від 28.09.2019 року № 275 з військової служби у відставку відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (за станом здоров`я), з 04.10.2019 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Бершадського РВК Вінницької області. Даним наказом не було передбачено завдання на виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Позивач вважає, що невиплата відповідачем при звільненні з військової служби грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Тому за захистом своїх порушених прав та інтересів позивач звертається до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями) установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до вимог ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, виходячи з норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є гарантованою пільгою для учасників бойових дій.

Статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (зі змінами та доповненнями) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.

Так, згідно з п. 19 ст. 10-1 цього Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду".

Водночас, визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями), відповідно до якої особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".

Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відтак підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Так, відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Водночас суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Суд вважає, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку в цілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

Вказане рішення набрало чинності, оскільки залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року (провадження № 11-550заі19). Серед іншого, у цій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною третьою статті 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Отже, в силу вимог процесуального закону врахування судом правових висновків Верховного Суду, зокрема тих, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, є обов`язковим.

Підсумовуючи, суд зауважує, що згідно з нормами чинного законодавства, якими врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки при звільненні зі служби.

Судом встановлено, що будучи учасником бойових дій, позивач не використав дні додаткової відпустки за період з 2018 року по 2019 рік, що не заперечується відповідачами у поданих відзивах на позовну заяву, а також у довідці Теплицького РВК від 07.10.2020 року № 1661, а отже набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв`язку із звільненням зі служби - 04.10.2019 року.

Разом із тим, оскільки позивач проходив військову службу у Теплицькому РВК, то протиправна бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, допущена вказаним суб`єктом владних повноважень, адже саме останній зобов`язаний був при звільненні позивача з військової служби видати відповідний наказ про нарахування та виплату позивачу такої компенсації та направити його безпосередньо до розпорядника бюджетних коштів.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що позовні вимоги в цій частині належить задовольнити.

Щодо позовних вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень нарахувати та виплатити позивачу грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 року № 389 (далі - Положення №389) військові комісаріати є місцевими органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації в особливий період людських і транспортних ресурсів на відповідній території. Військові комісаріати утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві, інших містах, районах, районах у містах.

Пунктом 6 Положення № 389 визначено, що штатні посади військових комісаріатів комплектуються військовослужбовцями і працівниками Збройних Сил (далі - працівники) відповідно до їх штату та штатного розпису. Добір військовослужбовців для комплектування військових комісаріатів, їх призначення на посади, проходження військової служби та звільнення з неї здійснюється відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Призначення на посади та звільнення з посад військових комісарів та інших військовослужбовців військових комісаріатів здійснюється посадовими особами відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців. Військовий комісар призначає на посаду та звільняє з посади працівників військового комісаріату.

Згідно з пунктом 7 Положення № 389 обласні військові комісаріати є юридичними особами, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Інші військові комісаріати є відокремленими підрозділами відповідних обласних військових комісаріатів.

Так, суд звертає увагу на те, що Вінницький обласний військовий комісаріат є належним відповідачем у частині позовних вимог зобов`язального характеру, незважаючи на те, що позивач проходив військову службу у Теплицькому районному військовому комісаріаті, оскільки останній повністю підпорядковується Вінницькому обласному військовому комісаріату, який і здійснює фінансове забезпечення, грошові виплати.

Відтак позивач знаходився на фінансовому забезпеченні Вінницького обласного військового комісаріату, де безпосередньо здійснюється нарахування грошового забезпечення і саме Вінницький обласний військовий комісаріат слід зобов`язати нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористану відпустку за вищевказаний період.

Відносно доводів Теплицького РВК щодо пропущення позивачем строку звернення до суду з цим позовом, то суд вважає їх безпідставними, оскільки згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у вищезазначеній постанові від 21.08.2019, право військовослужбовців на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, жодним строком не обмежується (пункт 40 постанови).

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного позову.

Оскільки, позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", а витрат, пов`язаних з розглядом справи не встановлено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 72, 77, 78, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 291, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Теплицького районного військового комісаріату щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період проходження військової служби з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 04 жовтня 2019 року.

Зобов`язати Вінницький обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період проходження військової служби за 2018-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 04 жовтня 2019 року.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 26.01.2021.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач 1: Теплицький районний військовий комісаріат (вул. Чорновола, буд. 4-Ж, смт. Теплик, Теплицький район, Вінницька область, 24402, код ЄДРПОУ: 26606935).

Відповідач 2: Вінницький обласний військовий комісаріат (вул. Д.Галицького, буд. 31, м. Вінниця, 21000, код ЄДРПОУ: 08362793).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович