Вирок № 94405048, 26.01.2021, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

№ 322/637/17

пр. № 1-кп/336/70/2021

ВИРОК

Іменем України

26 січня 2021 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого судді Дацюк О.І.

при секретарі Скибі О.Б.

за участі прокурорів Якушева Ю.С., Бабича О.І., Тамаркова Є.Р.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника адвоката Бондаренка В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за звинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт. Новомиколаївка Новомиколаївського району Запорізької області, громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , освіта вища, не одруженого, працюючого завідувачем Новомиколаївського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,

звинуваченого у скоєнні злочинів, передбачених ст. 332 ч. 2, ст. 366 ч. 1 КК України,—

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_1 обвинувачується у скоєнні злочинів за наступних обставин.

Наказом голови Державної міграційної служби України № 973-к від 19.10.2012 року та наказом начальника Управління ДМС України в Запорізькій області № 205-к від 19.10.2012 року ОСОБА_1 призначено на посаду завідувача Новомиколаївського районного сектору УДМС України в Запорізькій області.

Згідно посадової інструкції від 02.01.2013 року ОСОБА_1 є державним службовцем та виконує організаційно-розпорядчі функції, пов?язані з виконанням завдань та заходів, що проводяться ДМС України. При цьому у період з січня по липень 2014 року ОСОБА_1 фактично був єдиною службовою особою і співробітником даного органу.

На початку січня 2014 року ОСОБА_1 , перебуваючи у смт. Новомиколаївка Новомиколаївського району Запорізької області, будучи службовою особою – завідувачем Новомиколаївського РС УДМС України в Запорізькій області, вступив у злочинну змову з ОСОБА_2 , направлену на сприяння громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_3 у незаконному переправленні громадян Ісламської Республіки Іран: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , через державний кордон України, шляхом надання засобів, а саме незаконного оформлення та видачі вказаним іноземцям, в тому числі і ОСОБА_3 , паспортів громадян України на ім?я неіснуючих осіб, достовірно знаючи про дійсну мету їх використання для оформлення їм паспортів громадян України для виїзду за кордон з метою подальшого незаконного переправлення цих осіб через державний кордон України.

Надавши згоду на участь в реалізації вказаного злочинного плану, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 фотокартки трьох вищезазначених іноземців встановленого зразку, які останньому у свою чергу надав ОСОБА_3 , що були необхідні для подальшого незаконного оформлення їм у Новомиколаївському РС УДМС України в Запорізькій області паспортів громадян України.

У подальшому з метою виконання взятих на себе обов?язків та ролі у спільному з ОСОБА_2 вказаному злочинному плані ОСОБА_1 розробив злочинний план щодо незаконного документування зазначених громадян Ісламської Республіки Іран паспортами громадян України на ім?я неіснуючих осіб, а також приховання своєї злочинної діяльності і надання своїм протиправним діям законного вигляду, яким передбачалась видача вказаних паспортів замість нібито утрачених місцевими мешканцями.

У період часу з 16.01.2014 року по 19.06.2014 року ОСОБА_1 , втілюючи розроблений ним злочинний план, будучи єдиною службовою особою Новомиколаївського РС УДМС України в Запорізькій області та його завідувачем, використовуючи своє службове становище і діючи умисно, на виконання обумовленого раніше з ОСОБА_6 спільного злочинного плану, направленого на сприяння ОСОБА_3 у незаконному переправленні іноземних громадян через державний кордон України, шляхом надання засобів у вигляді паспортів громадян України на ім?я неіснуючих осіб з фотокартками вказаних іноземців, та достовірно знаючи мету їх подальшого використання для отримання відповідних паспортів громадян України для виїзду за кордон, в порушення вимог чинного законодавства, яким регламентовано обмін паспорту громадянина України замість утраченого та реєстрацію місця проживання особи, всупереч своїх службових обов?язків та з метою прикриття своєї протиправної діяльності і надання своїм злочинним діям законного вигляду, завів відповідні справи по втраті паспортів: № 2 від 16.01.2014 року по втраті паспорту неіснуючою особою на ім?я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , № 8 від 19.02.2014 року по втраті паспорту неіснуючою особою на ім?я ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , № 21 від 10.04.2014 року по втраті паспорту неіснуючою особою на ім?я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також відповідні справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. ст. 197, 198 КУпАП, за вигаданими ним фактами втрати паспортів вказаними неіснуючими особами: № 12 від16.01.2014 року відносно ОСОБА_7 , № 45 від 19.02.2014 року відносно ОСОБА_8 , № 82 від 10.04.2014 року відносно ОСОБА_9 , в офіційні документи яких вніс завідомо неправдиві відомості.

У вказаний період часу ОСОБА_1 , реалізуючи вказаний злочинний план, із залученням невстановленої слідством особи за невстановлених обставин та місці, оформив від імені неіснуючих осіб ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відповідні заяви про нібито втрату ними своїх паспортів, що стало підставою для заведення ним зазначених справ по втраті паспортів та про адміністративні правопорушення. При цьому вказаних неіснуючих осіб він оформив як місцевих мешканців з метою проведення відповідної перевірки в рамках лише свого територіального підрозділу ДМС України, завідувачем і єдиним співробітником якого він був, що надавало йому змогу особисто приймати рішення про видачу паспортів, не звертаючись до інших підрозділів для перевірки законності документування цих осіб попередніми паспортами.

Після цього, продовжуючи свою злочинну діяльність із залученням невстановленої слідством особи, ОСОБА_1 також вніс до офіційних документів зазначених справ та до інших офіційних документів неправдиві відомості про прізвище, ім?я, по батькові, даті і місце народження, адресу реєстрації місця проживання, місце роботи, номери мобільних телефонів, серії та номер втрачених паспортів, а також сам факт та обставини їх втрати, а саме у:

Протокол про адміністративне правопорушення ПР МЗП 043938 від 16.01.2014, постанову про накладення адміністративного стягнення ПН МЗП 043938 від 16.01.2014, висновок за заявою про втрату паспорту ОСОБА_7 від 11.02.2014, картку реєстрації особи на ім?я ОСОБА_7 , картку реєстрації особи на ім?я ОСОБА_8 , протокол про адміністративне правопорушення ПР МЗП 043971 від 19.02.2014, постанову про накладення адміністративного стягнення ПН МЗП 043971 від 19.02.2014, висновок за заявою ОСОБА_8 про втрату паспорту від 18.03.2014, картку реєстрації особи на ім?я ОСОБА_9 , висновок за заявлю про втрату паспорту ОСОБА_9 від 03.05.2014, протокол про адміністративне правопорушення ПР МЗП 054408 від 10.04.2014, постанову про накладення адміністративного стягнення ПР МЗП 054408 від 10.04.2014.

Всі зазначені документи ОСОБА_1 завірив своїми підписами, як службова особа Новомиколаївського РС УДМС України в Запорізькій області, з метою подальшої незаконної видачі паспортів громадян України на ім?я вказаних неіснуючих осіб, від імені яких вони були заповнені невстановленою слідством особою, залученої ОСОБА_1 , з метою прикриття своєї протиправної діяльності, чим також створено враження законності їх оформлення.

При цьому для проведення звірки, передбаченої порядком обміну паспортів, та складання висновку за результатами розгляду заяви про втрату паспорту, що фактично є підставою для подальшої видачі нового паспорту, ОСОБА_1 , діючи умисно, з метою приховання своєї протиправної діяльності та реалізуючи розроблений ним злочинний план із залученням невстановленої слідством особи та використовуючи відповідні бланки заяв (форма № 1) старого зразка, надруковані ще у 1996 році, оформив відповідні заяви на отримання попередніх нібито втрачених паспортів на ім`я вказаних неіснуючих осіб, а саме від 05.11.1998 року на ім?я неіснуючої особи ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , нібито зареєстрованого в смт. Новомиколаївка, куди вклеїв отриману від ОСОБА_6 фотокартку громадянина Ісламської Республіки Іран Саджані ОСОБА_10 ; від 22.10.2001 року на ім?я неіснуючої особи ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , нібито зареєстрованого в смт. Новомиколаївка, куди вклеїв отриману від ОСОБА_6 фотокартку громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_3 ; від 20.11.2001 року на ім?я неіснуючої особи ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , нібито зареєстрованого у смт. Новомиколаївка, куди вклеїв отриману від ОСОБА_6 фотокартку громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_4 , з підробленими підписами колишніх посадових осіб вказаного органу, що працювали у той період часу, створивши тим самим враження дійсного існування цих осіб і законність їх документування нібито втраченими паспортами, що дало йому змогу скласти відповідні зазначені недостовірні висновки за результатами розгляду заяв про втрату паспортів та прийняти рішення про видачу цим неіснуючим особам нових паспортів.

В той же період часу з 16.01.2014 по 19.06.2014 ОСОБА_1 за невстановлених слідством місці та обставин із залученням невстановленої слідством особи, будучи службовою особою та використовуючи своє службове становище, діючи умисно та реалізуючи спільний з ОСОБА_6 вказаний вище злочинний план, створивши всі необхідні умови для незаконного документування трьох зазначених громадян Ісламської Республіки Іран паспортами громадян України, оформив офіційні документи, передбачені відповідним порядком, у які вніс завідомо неправдиві відомості про прізвище, ім`я, по батькові, дату і місце народження, адресу реєстрації місця проживання, прізвище, ім`я, по батькові, серії і номер попередніх паспортів, перевірку правильності заповнення, затвердження підпису особи, яка звернулась, підстави і правильність оформлення паспорту, та його отримання особисто цією особою, а саме у наступні заяви про видачу паспорту:

від 16.01.2014 на ім`я неіснуючої особи ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , куди вклеїв фотокартку громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отриману від ОСОБА_6 ;

від 19.02.2014 на ім`я неіснуючої особи ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , куди вклеїв фотокартку громадянина Ісламської Руспубліки Іран ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , отриману від ОСОБА_6 ;

від 10.04.2014 на ім`я неіснуючої особи ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , куди вклеїв фотокартку громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отриману від ОСОБА_6 .

Всі зазначені заяви ОСОБА_1 , маючи всі необхідні вказані вище офіційні документи, до яких він вніс зазначені завідомо неправдиві відомості, наявність яких створювало враження законності його дій і давало підстави для подальшого оформлення і видачі паспортів громадян України на ім?я фактично неіснуючих осіб ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , діючи умисно та реалізуючи спільний з ОСОБА_6 злочинний план по сприянню ОСОБА_3 в організації незаконного переправлення зазначених громадян Ісламської Республіки Іран через державний кордон України, використовуючи своє службове становище, видав завідомо неправдиві офіційні документи, а саме паспорти громадян України:

12.02.2014 громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 на ім?я неіснуючої особи ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вклеївши на першу сторінку відповідну фотокартку даного іноземця, отриману від ОСОБА_12 ;

25.03.2014 громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 на ім?я неіснуючої особи ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вклеївши на першу сторінку відповідну фотокартку даного іноземця, отриману від ОСОБА_12 ;

03.05.2014 громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 на ім?я неіснуючої особи ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , вклеївши на першу сторінку відповідну фотокартку даного іноземця, отриману від ОСОБА_12 ; які особисто завірив своїм підписом як завідувач Новомиколаївського РС УДМС України в Запорізькій області.

Крім того, у вказані паспорти на ім?я неіснуючих осіб ОСОБА_1 також вніс завідомо недостовірні відомості щодо адрес реєстрації місця проживання цих осіб, а саме: ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_3 ; ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_4 , які також завірив своїм підписом як службова особа Новомиколаївського РС УДМС України в Запорізькій області, достовірно знаючи про те, що вказані особи ніколи не реєстрували там свого місця проживання та фактично не проживали.

Вищевказані дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ст. 366 ч. 1 КК України як видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

Після цього приблизно наприкінці червня 2014 року, знаходячись у смт. Новомиколаївка Новомиколаївського району Запорізької області, ОСОБА_1 , продовжуючи сприяти ОСОБА_3 в організації незаконного переправлення двох вказаних громадян Ісламської Республіки Іран через державний кордон України та реалізуючи спільний з ОСОБА_6 злочинний план, передав зазначені вище підроблені паспорти громадян України на ім?я неіснуючих осіб безпосередньо ОСОБА_6 , який у свою чергу передав їх ОСОБА_3 для подальшого оформлення ним відповідних паспортів громадян України для виїзду за кордон, достовірно знаючи, що вони будуть використані останнім для незаконного переправлення вищезазначених іноземців через державний кордон України під виглядом громадян України.

Вказані дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ст. 332 ч. 2 КК України як сприяння організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України наданням засобів, вчинене службовою особою з використанням службового становища, щодо кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений вину у скоєнні інкримінованих злочинів заперечував повністю. По суті обвинувачення пояснив, що з жовтня 2012 року працює керівником Новомиколаївського районного сектору УДМС України в Запорізькій області. Навесні 2014 року надійшли заяви від ОСОБА_7 та ОСОБА_9 щодо видачі нових паспортів замість втрачених. У відповідності до встановленого порядку з архіву були взяті заяви форми № 1 про видачу паспортів на імена вказаних громадян, за якими зокрема і були встановлені їх особи. Потім було направлено запит щодо реєстрації місця проживання вказаних громадян та отримано відповідь про те, що вони зареєстровані проживаючими у смт. Новомиколаївка. Також за базою «Армор» перевірено чи не перебувають громадяни у розшуку. За результатом перевірки складені висновки про видачу паспортів замість втрачених. Також на вказаних громадян були складені протоколи про адміністративні правопорушення та вони були притягнуті до адміністративної відповідальності. В подальшому зазначеним особам були видані паспорти громадян України. ОСОБА_1 вказував, що діяв у відповідності до своїх службвоих обов?язків та вимог чинного законодавства, порушень не допускав, з ОСОБА_6 знайомий не був та побачив вказаного чоловіка лише у 2015 році під час виклику до СБУ.

В ході судового розгляду судом допитані свідки, про допит яких заявили сторона обвинувачення та захисту, досліджені письмові докази, надані сторонами, з урахуванням позицій учасників провадження щодо належності та допустимості доказів обвинувачення та захисту.

Свідок обвинувачення ОСОБА_13 пояснила, що у 2014 році працювала головним спеціалістом Новомиколаївського районного сектору УДМС України в Запорізькій області, була присутня при вилучені документів, які стосувались видачі паспортів ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 . Форми 1 по особам заповнює працівник сектору, а підписує начальник.

Свідок ОСОБА_17 показала, працювала головним спеціалістом Новомиколаївського районного сектору УДМС України в Запорізькій області з осені 2013 року, але з 2014 по 2016 роки перебувала у відпустці. У 2015 році її запросили на допит до відділення поліції, показували форми № 1 та пропонували впізнати почерк, підпис та вказати чи вірно заповнено форму. Перед судовим засіданням прокурор їй ОСОБА_18 переслав копію протоколу її допиту в ході досудового слідства.

Свідок ОСОБА_19 суду повідомила, що раніше до 2000 року працювала в паспортному столі. У будинку АДРЕСА_5 мешкає родина ОСОБА_20 , чи мешкав хтось із ними та хто саме їй не відомо.

Свідок ОСОБА_21 пояснила, що з липня 2005 року по листопад 2012 року працювала у Новомиколаївському районному секторі УДМС України в Запорізькій області. Через деякий час її запросили до відділення поліції, де працівники СБУ показували їй форми 1 на ОСОБА_14 , ОСОБА_16 та ОСОБА_15 та пропонували вказати ким підписані ці форми, але вона не знає, бо тоді не працювала. Зазвичай громадяни самостійно заповнюють форму, а підписує її начальник сектору та паспортист, що видає паспорт. Напередодні допиту в судовому засіданні їй переслали копію протоколу її допиту, адже вона не пригадувала про що йдеться мова.

Судом не допитаний свідок ОСОБА_6 , оскільки стороною обвинувачення явка цього свідка забезпечена не була. Судом вживались заходу для допиту свідка в режимі відеоконференцзв?язку, однак, за повідомленням прокурорів свідок не відповідав на телефонні дзвінки та повідомлення у месенджері Вайбер. Привід свідка за ухвалою суду виконаний не був.

Також судом досліджені письмові докази, надані стороною обвинувачення відповідно до переліку (т. 2 а.с. 153).

Постановою начальника СВ УСБ України в Запорізькій області від 01.04.2015 року у кримінальному провадженні № 22014080000000123 від 11.11.2014 року за ст. 332 ч. 2 КК України визначено групу слідчих.

Постановою прокурора прокуратури Запорізької області від 25.06.2015 року кримінальні провадження № 12015080300000035 від 24.01.2015 року за ст. 364 ч. 1 КК України та № 22014080000000123 від 11.11.2014 року за ст. 332 ч. 2 КК України об`єднані в одне провадження №№ 22014080000000123.

Постановою прокурора прокуратури Запорізької області від 25.06.2015 року з кримінального провадження № 22014080000000123 від 11.11.2014 року за ст. 14 ч. 1 ст. 332 ч. 2 КК України в окреме провадження виділено матеріали досудового розслідування щодо ОСОБА_6 , про що внесені відомості до ЄРДР під № 22015080000000085.

Постановою прокурора прокуратури Запорізької області Палагути О.В. від 02.10.2015 року кримінальне провадження № 22015080000000102 за ст. 364 ч. 1 та кримінальне провадження № 220150800000001114 від 02.10.2015 року за ст. 332 ч. 2 КК України об`єднані в одне провадження.

Постановою прокурора прокуратури Запорізької області від 05.08.2015 року з кримінального провадження № 22014080000000123 від 11.11.2014 року за ст. 14 ч. 1 332 ч. 2 КК України в окреме провадження виділено матеріали досудового розслідування за фактом вчинення посадовими особами Ново миколаївського районного сектору ДМС України ів Запорізькій області кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 ч. 1 КК України, про що внесені відомості до ЄРДР під № 22015080000000102.

Постановою прокурора прокуратури Запорізької області Палагути О.В. від 02.02.2016 року кримінальне провадження № 22015080000000102 за ст. 364 ч. 1 та ст. 332 ч. 2 КК України та кримінальне провадження № 220160800000000004 від 01.02.2016 року за ст. 332 ч. 2 КК України об`єднано в одне провадження.

Постановою прокурора прокуратури Запорізької області Палагути О.В. від 08.02.2016 року у кримінальному провадженні № 22015080000000102 юридичну кваліфікацію кримінального правопорушення за ст. 364 ч. 1 КК України змінено на ст. 366 ч. 1 КК України.

Постановою в.о. прокурора Запорізької області від 09.02.2016 року проведення досудового розслідування у кримінальному провадження за підозрою ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених ст. 366 ч. 1, ст. 332 ч. 2 КК України доручено слідчим СВ УСБ України в Запорізькій області (відомостей про те, кому саме зі слідчих доручено проведення досудового розслідування постанова не містить).

Постановою першого заступника Генерального прокурора України від 16.02.2016 року проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22015080000000102 за підозрою ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених ст. 366 ч. 1, ст. 332 ч. 2 КК України доручено слідчому відділу УСБ України в Дніпропетровській області (відомостей про те, кому саме зі слідчих доручено проведення досудового розслідування постанова не містить).

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26.05.2015 року у кримінальному провадженні № 22014080000000123 від 11.06.2014 року за ст. 332 ч. 2 КК України надано дозвіл на обшук квартири у АДРЕСА_6 за місцем фактичного мешкання громадянина Ісламської республіки Іран ОСОБА_3 з метою відшукання та вилучення паспортів громадян України на ім`я ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , їх копій або документів щодо їх отримання, паспортів та інших документів невстановлених громадян Ісламської республіки Іран, тощо (т. 1 а.с. 224).

Відповідно до копії протоколу обшуку від 15.06.2015 року (т. 2.а.с. 63) були вилучені документи, зокрема паспорт громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_11 , паспорт громадянин Ісламської республіки Іран на ім`я ОСОБА_3 , посвідка на постійне проживання на ім`я ОСОБА_22 , картка платника податків на ім`я ОСОБА_11 , нотаріально посвідчені довіреності, фотографії, папірці з рукописними написами, інші документи.

16.06.2015 року слідчим Скрипка О.В. оглянуті паспорт громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_11 , паспорт громадянин Ісламської республіки Іран на ім`я ОСОБА_22 , посвідка на постійне проживання на ім`я ОСОБА_22 , картка платника податків на ім`я ОСОБА_11 , нотаріально посвідчені довіреності, фотографії, папірці з рукописними написами, інші документи.

На аркушах справи т. 1 а.с. 151-187 містяться копії документів, позначені як додатки до протоколу огляду від 16.06.2015 року.

17.06.2015 року слідчим у кримінальному провадженні № 22014080000000123 був оглянутий від 11.11.2014 року за ст. 332 ч. 2 КК України планшетний комп`ютер, в ході огляду якого були виявлені зображення.

17.06.2015 року слідчим у кримінальному провадженні № 22014080000000123 від 11.11.2014 року за ст. 332 ч. 2 КК України був оглянутий мобільний телефон, вилучений під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_22 , в ході огляду якого були виявлені фотографії (опис змісту фотографій, а рівно і самі фотографії до копії протоколу додані не були).

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 01.07.2015 року у кримінальному провадженні № 22014080000000123 від 11.11.2014 року за ст. 332 ч. 2 КК України надано дозвіл на тимчасовий доступ до речей та документів, що перебувають у Новомиколаївському відділенні Вільнянської ОДПІ ГУ ДФС України оригіналів документів, що стали підставою для оформлення та отримання ОСОБА_11 картки платника податків.

У відповідності до протоколу тимчасового доступу до речей та документів від 16.07.2015 року слідчим у приміщенні Новомиколаївського відділення Вільнянської ОДПІ ГУ ДФС Запорізької області було вилучено облікову картку фізичної особи платника податків від 26.06.2014 року на ім`я ОСОБА_11 (т. 2 а.с. 1).

На підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25.06.2015 року (т. 2 а.с. 74) та відповідно до протоколу тимчасового доступу до речей та документів від 02.07.2015 року (т. 2 а.с. 81) у приміщенні районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району було вилучено виписку з Державного реєстру виборців.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26.08.2015 року у кримінальному провадженні № 22015080000000102 від 05.08.2015 року за ст. 364 ч. 1 КК України надано дозвіл на тимчасовий доступ до речей та документів, що перебувають у Новомиколаївському відділенні Вільнянської ОДПІ ГУ ДФС України оригіналів документів, що стали підставою для оформлення та отримання ОСОБА_7 та ОСОБА_9 картки платника податків.

У відповідності до протоколу тимчасового доступу до речей та документів від 08.09.2015 року слідчим у приміщенні Новомиколаївського відділення Вільнянської ОДПІ ГУ ДФС Запорізької області були вилучені облікові картки фізичної особи платника податків на імена ОСОБА_7 та ОСОБА_9 а також копії довіреності від імені ОСОБА_9 та ОСОБА_7 (т. 2 а.с. 6)

Згідно висновку експерта від 18.12.2015 року (т. 2 а.с. 56) у заявах про видачу паспорту форми № 1 на імя ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 фотокартки не замінювались.

Згідно із постановою слідчого від 30.09.2015 року у кримінальному провадженні № 22015080000000102 від 05.08.2015 року за ст. 364 ч. 1 КК України призначено почеркознавчу експертизу.

Відповідно до висновку експерта № Д/260 від 26.10.2015 року рукописні записи на поштовому конверті та інші рукописні записи, а також підпис посадової особи на другій та одинадцятій сторінці паспорту на ім`я ОСОБА_11 виконані ОСОБА_1 , рукописні записи на першій, другій та одинадцятій сторінці паспорту на ім?я ОСОБА_11 виконані ОСОБА_21 .

Згідно із постановою слідчого від 07.10.2015 року у кримінальному провадженні № 22015080000000102 від 05.08.2015 року за ст. 364 ч. 1, ст. 332 ч. 2 КК України призначено почеркознавчу експертизу щодо належності підписів у заявах про видачу паспортів форми 1.

Відповідно до висновку експерта № Д/271 від 31.10.2015 року підписи у заявах про видачу паспорту форми № 1 на імена ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 виконані відповідно не певними особами, а саме не ОСОБА_19 , не ОСОБА_23 , не ОСОБА_24 , а іншою особою.

Підпис у графі «паспорт оформив паспортист» у заяві про видачу паспорту на ім?я ОСОБА_9 виконаний ОСОБА_21 .

За висновком експертів від 11.08.2016 року (т. 2 а.с. 14) у заявах про видачу паспорту (форма № 1) на імена ОСОБА_9 , датованій 05.11.1998 року, ОСОБА_25 , датованій 22.10.2001 року, ОСОБА_7 , датованій 20.11.2001 року, відсутні ознаки штучного зістарювання документів. Записи з лицьової сторони заяв про видачу паспорту на імена ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 виконані ймовірно пізніше вересня 2011 року.

Згідно висновку експерта № 111/16 від 11.04.2017 року (т. 2 а.с. 37) рукописний текст у заявах про видачу паспорту форма № 1 від 05.11.1998 року на ім`я ОСОБА_9 , на ім`я ОСОБА_11 від 22.10.2001 року, на ім`я ОСОБА_7 від 20.11.2001 року виконаний не ОСОБА_1 , підпис у формах № 1 на ім`я ОСОБА_11 та ОСОБА_7 виконаний ОСОБА_1 .

Відповідно до протоколу впізнання від 15.06.2016 року свідку ОСОБА_6 було пред`явлено чотири фотознімки чоловіків, серед яких свідок впізнав ОСОБА_1 , вказавши, що останній на прохання ОСОБА_22 виготовив три паспорти громадян України на ім`я ОСОБА_7 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , які власноруч передавав ОСОБА_3

Вироком Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 26.10.2015 року ОСОБА_6 визнано винним та засуджено за скоєння злочину, передбаченого ст. 332 ч. 2 КК України.

Судом також досліджені копії висновків за результатами службового розслідування щодо законності документування паспортом громадянина України ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 (т. 1 а.с. 200-223).

При аналізі та оцінці доказів, які надані сторонами кримінального провадження, та досліджені судом безпосередньо, суд керується наступними положеннями чинного законодавства.

Стаття 337 КПК України вказує, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, загальних принципів кримінального судочинства, положень статей 84, 85, 86, 89 КПК України та практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації", одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Статтею 7 КПК України закріплені загальні засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Відповідно до вимог ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ч. ч. 1, 2, 5 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Згідно правового змісту норм ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Стаття 62 Конституції України гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи трактуються на його користь, саме у цьому полягає основоположний принцип презумпції невинуватості.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на слідчого та прокурора.

Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні №1-31/2011 від 20.10.2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та постановлення законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду справ при винесенні вироків» №5 від 29.06.1990 року, в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені в судовому засіданні, а всі сумніви у справі, в тому числі що стосуються достатності зібраних фактичних даних, якщо вичерпані всі можливості їх доповнення та усунення, повинні тлумачитися і вирішуватися на користь підсудних.

Статті 370, 373 КПК України вказують, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього кодексу. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" передбачає, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі "Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії" від 6 грудня 1988 року Європейський Суд з прав людини встановив, що "принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину, обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь обвинуваченого (підсудного).

Тягар доведення факту вчинення обвинуваченим (підсудним) злочину покладений на сторону обвинувачення і не може перекладатися на захист, що чітко та недвозначно висловлено у низці рішень Європейського Суду з прав людини, зокрема, у Рішенні по справі "Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії № 10590/83 від 6 грудня 1988 р. та § 39 Рішення Страсбурзького суду "Капо проти Бельгії" № 4291/98 від 13 січня 2005 року.

Таким чином, у правовій державі при ухваленні судового рішення не допускається обвинувальний ухил, по суті якого кожен, хто постав перед судом повинен бути визнаний винним, а навпроти гарантується та усіляко забезпечується презумпція невинуватості особи.

Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу.

При цьому саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов`язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.

З урахуванням вищевикладених положень чинного законодавства та практики Європейського суду з прав людини, суд, проаналізувавши в сукупності надані сторонами кримінального провадження та досліджені під час судового слідства докази, дійшов наступних висновків.

Суд не оцінює в якості доказів на підтвердження обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_1 копії висновків за результатами службового розслідування, адже судом не досліджувались безпосередньо ті першоджерела, які стали підставою для відповідних висновків. Крім того, висновки працівників УДМС України в Запорізькій області не мають доказового значення у кримінальному провадженні.

Суд не оцінює в якості доказу протокол огляду телефону, вилученого під час обшуку житла ОСОБА_22 , за відсутності в цьому протоколі конкретної інформації, яка б мала значення по цій справі.

Судом також не оцінюються в якості преюдиційних по цьому провадженню обставини, які встановлені вироком суду щодо ОСОБА_6 , адже ОСОБА_1 у цьому кримінальному провадженні статусу обвинуваченого не мав, а відповідно і був позбавлений можливості реалізувати відповідні права.

Суд не приймає до уваги в якості доказу на користь версії обвинувачення протокол впізнання ОСОБА_1 свідком ОСОБА_6 , адже зазначена слідча дія проведена без дотримання положень ст. 228 КПК України, адже перед проведенням впізнання свідок не був опитаний про зовнішній вигляд і прикмети особи, яку впізнають, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, не було складено про це відповідного протоколу.

Крім того, по суті викладених у протоколі пояснень ОСОБА_6 повідомив слідчому відомості про відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_26 , не зазначивши при цьому звідки йому ті обставини стали відомі.

Як вже зазначалось вище, стороною обвинувачення суду не було надано можливості допитати свідка ОСОБА_6 , хоча для забезпечення явки цієї особи до суду у прокурора було достатньо часу (майже рік), а судом усіляко сприяв стороні обвинувачення у забезпеченні можливості допиту свідка (шляхом застосування приводу, забезпечення відеоконференцзв?язку за допомогою власних технічних засобів, тощо), що у свою чергу позбавило можливості безпосередньо з?ясувати обставини, про які зазначено в протоколі впізнання.

Враховуючи, що суду не були надані первинні матеріали, які послугували предметом дослідження експертом в ході проведення експертизи № 111/16, а також не надані протоколи отримання умовно-вільних та експериментальних зразків почерку ОСОБА_1 , до вказаних документів не мала доступу і сторона захисту, тож суд не приймає до уваги висновок експерта про те, що рукописні тексти у формах № 1 на ім`я ОСОБА_11 , ОСОБА_7 виконані ОСОБА_1 , враховуючи також і те, що експертом зазначено лише про ймовірність виконання таких написів саме обвинуваченим.

Вирішуючи питання щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні інкримінованих йому злочинів, суд керується наступним.

Станом на 2014 рік питання оформлення та видачі паспортів громадянам України регулювалось Порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженим наказом МВС України 13.04.2012 року № 320 (далі Порядок).

Пунктом 6.1 Порядку визначено, що для оформлення паспорта замість утраченого або викраденого особа подає:

заяву про втрату або викрадення паспорта за зразком, наведеним у додатку 8 до цього Порядку (далі - заява про втрату паспорта);

заяву;

дві (три - у разі одержання втраченого паспорта в іншому територіальному підрозділі) фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см;

платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита або копію документа про звільнення від сплати державного мита;

документи, на підставі яких у паспорті проставляються відмітки, визначені в пункті 2.3 розділу ІІ цього Порядку (пред`являє за наявності);

копію постанови про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи за заявою особи до органів внутрішніх справ про викрадення паспорта (пред`являє за наявності).

Відповідно до п. 6.3 Порядку працівником територіального підрозділу здійснюється перевірка особи за реєстраційними обліками.

Якщо втрачений паспорт був отриманий у територіальному підрозділі, до якого подано заяву про втрату паспорта, здійснюється звірка даних особи та її фотозображення з даними і фотокарткою, уклеєною до заяви про видачу попереднього паспорта.

Після проведення необхідних перевірок за заявою про втрату паспорта працівником територіального підрозділу складається висновок за заявою про втрату паспорта, який затверджується керівником цього підрозділу. У цьому висновку зазначаються результати перевірки і прийняте рішення про видачу паспорта.

За версією обвинувачення, ОСОБА_1 завів справи по втраті паспортів неіснуючими особами, а також справи про адміністративне правопорушення, оформив від імені неіснуючих осіб заяви про видачу паспорту замість втраченого, внісши до них неправдиві відомості щодо цих осіб, оформив заяви про видачу паспортів форми № 1 на імена неіснуючих осіб, після чого видав завідомо неправдиві паспорти громадян України.

Передавши вказані паспорти особі, справу щодо якої виділено в окреме провадження, ОСОБА_1 сприяв організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України шляхом надання засобів.

Водночас стороною обвинувачення не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що громадян України ОСОБА_11 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 фактично не існувало, а під документами на імена цих осіб фактично жили громадяни Ісламської Республіки Іран.

Суд також погоджується і з тим, що стороною обвинувачення не надано доказів на підтвердження того, що громадянами Ісламської Республіки Іран Саджані ОСОБА_10 ; ОСОБА_26 ; ОСОБА_4 був здійснений незаконний перетин державного кордону України. При цьому стороною обвинувачення взагалі не надано доказів фактичного існування громадян Ісламської Республіки Іран Саджані ОСОБА_10 та ОСОБА_4 , їх в`їзду на територію України, оформлення ними паспортів громадян України для виїзду за кордон та фактичний перетин державного кордону України з використанням цих паспортів.

Також суду не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 були виготовлені форми № 1 на вказаних осіб, а також що саме ним були оформлені заяви про видачу паспортів замість втрачених.

Стороною обвинувачення не спростовані доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 діяв у відповідності до Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженим наказом МВС України 13.04.2012 року № 320, адже в обвинуваченні не наведено жодних порушень вказаного порядку, які б, за версією обвинувачення, були б допущені ОСОБА_1 .

Висновки експертизи про те, що форми № 1 були виготовлені ймовірно пізніше вересня 2011 року, висновків суду не спростовують, адже по-перше, експертом не надано чіткої відповіді щодо часу виготовлення цих документів, по-друге, відсутні докази того, що форми № 1 виготовлені саме ОСОБА_1 , який розпочав роботу лише з жовтня 2012 року.

Досліджені ж в судовому засіданні докази у своїй сукупності не підтверджують наявності в діях ОСОБА_1 будь-яких порушень покладених на нього службових обов`язків, його обізнаності про діяльність ОСОБА_6 , щодо якого наявний вирок суду, що набрав законної сили.

З урахуванням вищевикладених висновків суду щодо належності доказів та їх оцінки, оскільки висновки суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях, суд вважає, що стороною обвинувачення не доведено належними, достатніми та допустимими доказами та поза розумним сумнівом, що у діях ОСОБА_1 наявний склад обох інкримінованих злочинів, внаслідок чого обвинуваченого належить виправдати.

Доля речових доказів судом не вирішується, адже про наявність у цьому кримінальному провадженні речових доказів стороною обвинувачення документів не надано.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368, 369, 373, 374 КПК України,—

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених ст. 366 ч. 1 та ст. 332 ч. 2 КК України, визнати невинуватим та виправдати у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочинів.

Копію вироку учасники провадження мають право отримати в суді негайно після його проголошення. Учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні, копію вироку надіслати не пізніше наступного дня після ухвалення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, та може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.І. Дацюк