Постанова № 9438153, 14.04.2010, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

Копія

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

14.04.10Справа №2а-158/10/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:

головуючого судді - Дудкіної Т.М.;

суддів -Єфременко О.О.; Плієвої Н.Г.

при секретарі - Нікішенко Г.О.,

з участю: представника відповідачів - Лашкевич С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі адміністративну справу за позовомОСОБА_2доТериторіального управління Державної судової адміністрації України у м. Севастополі,Державної Судової Адміністрації України,Державного казначейства України, треті особи- Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Севастопольский апеляційний господарський суд,про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення недоотриманої заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду з зазначеним позовом, просить зобовязати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені ДСА України за бюджетною програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” для виплати судді Севастопольського апеляційного господарського суду Прокопанич Г.К. та стягнути з ТУ ДСА України в м.Севастополі та ДСА України на її користь заборгованість з щомісячного грошового забезпечення з січня 2006 року по грудень 2009 року в сумі 136824,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з січня 2006 року по грудень 2009 року позивач недоотримала заробітну плату з вини відповідачів, оскільки нарахування заробітку здійснювалося на підставі пункту 41 Постанови Кабінету Міністрів України “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”, тобто виходячи з мінімальної заробітної плати 332 гривні, незважаючи на те, що пункт 41 Постанови, судовим рішенням, набравши законної сили, визнаний незаконним та скасований, а розмір мінімальної заробітної плати неодноразово збільшувався.

У судове засідання позивач не зявилася, надала клопотання з проханням розглянути справу у її відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідачів ДСА України та ТУ ДСА в м. Севастополі надала заперечення на позов. У судовому засіданні просила у задоволенні позовних вимог відмовити з тих підстав, що ДСА України та ТУ ДСА в м. Севастополі права позивача не порушували, а їх дії відповідають вимогам Конституції України, законам України „Про державний бюджет України на 2005-2009 рр”, Бюджетному Кодексу України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України, Положенням про ДСА та ТУ ДСА, наказам і розпорядженням Голови ДСА, рішенням органів суддівського самоврядування, які є обовязковими для виконання.

Крім того, представник відповідачів наполягала на відмові у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Представник відповідача Державного казначейства України - у судове засідання не зявися, від нього надійшли заперечення на позов. Просить суд у позові до Державного казначейства України відмовити та розглянути справу за його відсутності.

Представник третьої особи Міністерства фінансів України у судове засідання не зявився, від нього надійшли заперечення на позов. Просить суд у позові до Міністерства фінансів України відмовити та розглянути справу за його відсутності.

Представники третіх осіб Севастопольського апеляційного господарського суду та Кабінету Міністрів України у судове засідання не зявилися, повідомлялися, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача субєкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Суд, вислухавши пояснення представника ДСА України та ТУ ДСА України, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що Постановою Верховної Ради України від 09 липня 2003 року № 1073-ІV ОСОБА_2 було призначено на посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду. Наказом Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.08.2003 р. №33-к позивача було призначено з 01.08.2003р. на посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду (а.с. 8).

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конституції державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами, Конституція та закони повинні гарантувати незалежність і недоторканність суддів (ч. 1 ст. 126 Конституції), а згідно з ч. 1 ст. 130 Основного Закону держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України “Про статус суддів” судді знаходяться на публічній службі зі здійснення правосуддя в Україні, держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення судів та суддів. Конституційний Суд України в своєму рішенні від 20.03.2002 зазначив, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і положеннями частини першої статті 129, частини першої статті 130 Конституції України у взаємозв'язку зі статтями 11, 14 Закону України “Про статус суддів” свідчать, що Верховна Рада України, приймаючи Державний бюджет, не вправі скасувати чи зменшити матеріальне та побутове забезпечення суддів без відповідної компенсації.

Заробітна плата судді як складова його матеріального та соціально-побутового забезпечення є елементом статусу судді (ст. 44 Закону "Про статус суддів").

За змістом ч. 1 згаданої ст. 44 Закону "Про статус суддів" (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову “Про оплату праці суддів” № 865 (з 16 січня 2008 назву постанови викладено у наступній редакції “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”) (далі Постанова) якою, затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів, а також (з 16 січня 2008 року) розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

Згідно з додатками 4, 5 до Постанови посадовий оклад судді Севастопольського апеляційного господарського суду становить 8,5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Поняття мінімальної заробітної плати визначено частиною першої статті 3 Закону України “Про оплату праці” і відповідно до цієї норми мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Відповідно до частини другої статті 9 цього Закону мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України у законі про Державний бюджет на відповідний рік. Так, Законом України “Про Державний бюджет на 2006 рік”, Законом України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, Законом України “Про Державний бюджет на 2008 рік”, Законом України “Про Державний бюджет на 2009 рік” визначені наступні розмірі мінімальної заробітної плати: з 1 січня 2006 року 350 гривень, з 1 липня 2006 року 375 гривень, з 1 грудня 2006 року 400 гривень, з 1 січня 2007 року 400 гривень, з 1 квітня 2007 року 420 гривень, з 1 липня 2007 року 440 гривень, з 1 жовтня 2007 року 460 гривень, 1 січня 2008 року 515 гривень, з 1 квітня 2008 року 525 гривень, з 1 жовтня 2008 року 545 гривень, з 1 грудня 2008 року 605 гривень, з 1 квітня 2009 року 625 гривень, з 1 липня 2009 року 630 гривень, з 1 жовтня 2007 року 650 гривень, з 1 листопада 2009 року 744 гривні на місяць.

Урядом України 31 грудня 2005 року прийнято постанову “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865” № 1310. Серед іншого, Постанову доповнено пунктом 4-1 за змістом якого розміри посадових окладів суддів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.

Таким чином, щорічне поетапне збільшення розміру мінімальної заробітної плати, що передбачається законами про Державний бюджет України, не призводить до збільшення розміру заробітної плати суддів, що на думку суду є обмеженням прав позивача.

Правовими позиціями Конституційного Суду, який, наводячи тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що містяться в ч. 3 ст. 22 Конституції, у Рішенні від 22.09.2005 N 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), зазначив, що "конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ч. 2), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ч. 3). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням".

Крім того, пункт 4-1 Постанови визнано незаконним постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2009 року і набрала законної сили.

Відповідно до довідок Севастопольського апеляційного господарського суду сума недонарахованої та не виплаченої заробітної плати позивачу без утримання податку з доходів фізичних осіб і внесків на соціальне страхування за період з 01 січня 2006 по 31 грудня 2009 року складає 136824,00 грн.

Зазначені розрахунки підтверджуються матеріалами справи та сумніву у суду не викликають.

Суд дійшов висновку, що підставою недоотримання позивачем заробітної плати є незаконне заниження розміру посадового окладу, внаслідок незастосування фактичного розміру мінімальної заробітної плати у збільшеному розмірі для встановлення посадового окладу та недонарахування щомісячних премій, надбавок за вислугу років, щомісячного грошового утримання та інших виплат, розмір яких залежить від розміру посадового окладу.

Зазначені виплати здійснюються з Державного бюджету України відповідно до встановленого законодавством порядку.

Статтями 120, 121 Закону України "Про судоустрій України" визначено основні засади та порядок фінансування судів.

Так, відповідно до частини першої статті 120 зазначеного закону, фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Частиною другою цієї статті передбачено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:

1) Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ;

2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремими рядками по загальних судах і спеціалізованих судах, а також окремими рядками по місцевих судах, апеляційних судах (у тому числі Апеляційному суду України), військових судах (місцевих та апеляційних разом) та окремо по Касаційному суду України та кожному вищому спеціалізованому суду. Ці видатки не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році (ч. 3 ст.120 Закону України "Про судоустрій України").

Державна судова адміністрація України розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції. Нормативи доводяться до кожного суду і повинні переглядатися не рідше одного разу на три роки. Кошторис витрат на утримання кожного суду затверджується на підставі зазначених нормативів (ч. 4 ст. 120 Закону України "Про судоустрій України").

Відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду згідно з затвердженими нормативами покладається на державну судову адміністрацію. Контроль за додержанням вимог цього Закону щодо фінансування судів здійснює Рада суддів України, а також органи державної влади, визначені законом (ч. 5 ст. 120 Закону України "Про судоустрій України").

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 126 Закону України "Про судоустрій України", до повноважень Державної судової адміністрації України віднесено виконання функцій головного розпорядника бюджетних коштів у випадках, передбачених цим Законом. Також з положень зазначеної статті вбачається, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Згідно з підпунктом 1 пункту 4 Положення про територіальні управління державної судової адміністрації, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.11.2004 № 205/04, “основним завданням територіальних управлінь є організаційне забезпечення діяльності загальних місцевих судів (далі - судів), яке становлять заходи фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру, спрямовані на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя”.

Колегія також враховує те, що Рада суддів України своїм рішенням від 27 червня 2008 р. №105, у зв'язку з визнанням незаконними пунктів 41 та 5 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. N 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" доручила Державній судовій адміністрації України, Конституційному Суду України, Верховному Суду України та вищим спеціалізованим судам України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 р. кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 1 червня 2005 р. по 31 грудня 2005 р. та за період 2005 - 2008 рр. у зв'язку з визнанням протиправним та скасування пунктів 41, 5 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. N 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" відповідно до постанов Печерського районного суду м. Києва від 21 грудня 2005 р. і 19 березня 2007 р.

Також Державній судовій адміністрації України за погодженням з Конституційним Судом України, Верховним Судом України та вищими спеціалізованими судами України доручено підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України 3 вересня 2005 р. N 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" у зв'язку із скасуванням пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. N 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" відповідно до постанови Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 р.

Однак, судом достовірно встановлено, що позивач у 2009 році, недоотриману заробітну плату у сумі, яка є предметом стягнення, не отримала, в звязку з чим, колегія приходить до висновку, що ДСА України неналежним чином виконала рішення Ради суддів України, оскільки доказів, виходячи з вимог ч.2 ст.71 КАС України, які б спростовували цю обставину суду не надано.

Враховуючи, що Севастопольський апеляційний господарський суд є спеціалізованим судом, та його фінансування не відноситься до повноважень Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Севастополі колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги до цього відповідача не підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що здійснювати виплату недоотриманої заробітної плати позивачу, за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів", відповідно Закону України "Про державний бюджет України" повинна Державна судова адміністрація України.

Також колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до норм "Бюджетного кодексу України", від 21.06.2001 № 2542-III, бюджетна програма - систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Згідно п. 1.1 розділу 1 Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2007 № 662, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.06.2007 за № 673/13940 (далі - Порядок) цей Порядок розроблено відповідно до частини четвертої статті 22, частини другої статті 32, статей 34, 35, 36, 47, 51 Бюджетного кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 1837, постанов Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 965 "Про затвердження Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів" (із змінами), від 28.02.2002 № 228 "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ" (із змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 № 296-р "Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів" (із змінами), наказу Міністерства фінансів України від 14.12.2001 № 574 "Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за N 3/6291.

Відповідно до пункту 1.2 розділу 1 Порядку він регулює взаємовідносини між Міністерством фінансів України як головним розпорядником бюджетних коштів (далі - головний розпорядник коштів) та центральними органами виконавчої влади та урядовими органами державного управління (далі - відповідальні виконавці) у процесі складання, затвердження та виконання державного бюджету за кодом відомчої класифікації видатків 350 "Міністерство фінансів України" (далі - КВКВ 350) відповідно до Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 № 604 "Про бюджетну класифікацію та її запровадження" (із змінами).

Пункт 1.3 розділу 1 Порядку встановлює, що статус відповідальних виконавців та особливості їх участі в бюджетному процесі визначено Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.12.2001 № 574, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за № 3/6291.

Згідно з п. 1.4 розділу 1 Порядку до системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входить вісім відповідальних виконавців, а саме: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005, № 1232, (далі - Постанова КМУ № 1232) якою затверджено "Положення про Державне казначейство України", Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням.

Згідно з п. 3, 4 Постанови КМУ № 1232 основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Відповідно до п. 9.1 ст. 9 Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007, № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” встановлені бюджетні видатки за програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” на 9500,00 тис. грн.

Разом з тим, колегія вважає, що вимоги позивача до Державного казначейства України задовольню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 48 Бюджетного Кодексу України та ч.4 Положення про Державне казначейство України, казначейство здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Виходячи з положень ст. ст. 120, 126 ЗУ „Про судоустрій України”, Положення про державну судову адміністрацію України, саме ДСА України виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів держбюджету щодо матеріального забезпечення діяльності судів, фінансового забезпечення суддів.

Ст. 21 Бюджетного Кодексу України визначено, що для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядниками бюджетних коштів.

Враховуючи, що Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується, є окремою юридичною особою, самостійно несе відповідальність за свої дії, а тому виходячи зі спірних правовідносин, слід визнати, що правовідносини між цим урядовим органом та позивачем відсутні, а тому покладати будь-які зобовязання щодо вчинення певних дій у даному спорі у суду відсутні.

Доводи представника Державної судової адміністрації про те, що обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом, є помилковими, оскільки законами про бюджет на відповідні роки посадові оклади суддів не визначались, а встановлення загальних обсягів фінансування заробітної плати не заміняє необхідності встановлення розмірів окладів законом.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що права позивача можуть бути відновлені шляхом стягнення з ДСА України, як органу, відповідального за фінансове забезпечення суддів, недоотриманої позивачем заробітної плати за 2006-2009 роки у сумі 136824,00 грн. (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів).

Сума, яка підлягає стягненню на користь позивача вказана без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів. Оскільки справляння податку і сплата податків та інших обовязкових платежів є обовязком роботодавця та працівника, зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів без визначення їх розміру.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до частин першої та другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно частини першої статті 17 Закону України “Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

Так, при розгляді справи “Кечко проти України” (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України “Про Державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 “Бурдов проти Росії”).

Конституцією України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Оскільки правові положення, які передбачають виплату заробітної плати та грошового утримання суддям є чинними, тому позивач має право на їх отримання у повному обсязі, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Право на грошове утримання не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Що стосується доводів ТУ ДСА в м. Севастополі та ДСА України відносно застосування положень ст.ст.99-100 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з пропуском позивачем річного строку для звернення з адміністративним позовом до суду, судова колегія не може погодитися з ними, оскільки частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи, що з приводу позовних вимог про стягнення заробітної плати відповідно до вимог частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення належній їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком, зазначені доводи відповідача не заслуговують уваги та не тягнуть за собою наслідків передбачених статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні проголошені тільки вступна та резолютивна частини постанови.

Постанова складена та підписана у порядку частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 19.04.2010 року

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) на користь судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_2 (99045, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) недоотриману заробітну плату за період з січня 2006 року по грудень 2009 року в сумі 136824,00 грн. (сто тридцять шість тисяч вісімсот двадцять чотири), утримавши з цієї суми податок та обовязкові збори.

У задоволенні позовних вимог до Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Севастополі та Державного казначейства України відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складення постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий суддяпідписТ.М. Дудкіна

Судді підписО.О. Єфременко

Судді підпис Н.Г. Плієва

З оригіналом згідно

Головуючий суддяТ.М. Дудкіна