Ухвала суду № 94375563, 19.01.2021, Приморський районний суд м. Одеси

19.01.2021

Справа №522/14465/20

Провадження по справі № 1-кп/522/19/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Циб І.В.,

за участі секретаря судового засідання – Маланчової В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Одеси клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката Козак А.В., про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12019160500005691 від 19.10.2019 року,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора – Карачебана А.О.,

представника потерпілого ОСОБА_2 – адвоката Косова О.В.,

захисників – Казарян І.С., Маркова С.О., Козак А.В., Продан М.О., Потопальського С.М., Коваль О.А.,

обвинувачених – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , –

перекладача – Арнацької Т.Є., –

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні №12019160500005691 від 19.10.2019 року відносно ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 КК України, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186 КК України.

Від захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката Козак А.В., надійшло клопотання про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12019160500005691 від 19.10.2019 року.

З наданих суду матеріалів вбачається, що постановою слідчого СУ ГУНП в Одеській області Гой І.Л. від 17.03.2020 року визнано речовим доказом майно вилучене в ході обшуку ОСОБА_1 , серед яких: посвідка на постійне місце проживання ОСОБА_1 НОМЕР_1 та посвідчення водія НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 23.03.2020 року по справі №947/5393/20 клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області Гой І.Л., яке погоджено прокурором відділу прокуратури Одеської області Данилко А.С. про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12019160500005691 від 19.10.2019 року за ознаками скоєння кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187, ч.2 ст. 189 КК України, було задоволено та накладено арешт на майно, яке вилучене 17.03.2020 року в ході проведення обшуку за місцем мешкання підозрюваного ОСОБА_1 , серед якого, окрім іншого майна, були посвідка на постійне місце проживання та посвідчення водія, що належать ОСОБА_11 .

Прокурор в судовому засіданні зазначив, що посвідка на постійне місце проживання та посвідчення водія на ім`я ОСОБА_1 не мають відношення до кримінального провадження, що наразі розглядається судом. Пояснив, що арешт на них було накладено помилково. Вважає, що повернення зазначених документів не впливатиме на розгляд даного кримінального провадження.

Інші учасники кримінального провадження не заперечували проти скасування арешту на вищевказані документи.

Заслухавши пояснення захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката Козак А.В., обвинуваченого ОСОБА_1 , думку прокурора та інших учасників процесу, дослідивши матеріали провадження, а також надане стороною захисту клопотання, суд доходить наступних висновків.

Вимогами статті 170 КПК України, передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.

Абзацом 2 частини 1 статті 174 КПК України передбачено, що арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_12 вказав, що з 2000 року проживає в місті Одесі, в 2013 році отримав посвідку на постійне місце проживання, має сім`ю, яку до затримання забезпечував, працюючи водієм в таксі, права на керування транспорними засобами отримував в місті Одесі.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката Козак А.В., вказала що посвідка на постійне місце проживання та посвідчення водія, на яке накладено арешт ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 23.03.2020 року, помилково визнані речовими доказами у даному кримінальному провадженні та не містять будь-яких даних, які підлягають доказуванню у вказаному кримінальному провадженні, проте порушують права обвинуваченого, враховуючи, що посвідка на постійне місце проживання являється єдиним документом ОСОБА_10 , який посвідчує його особу, та необхідна для користування соціальними правами. Зазначила, що без посвідки на постійне місце проживання та водійського посвідчення ОСОБА_13 не має можливості працевлаштуватись та забезпечувати свою сім`ю, звертатись до медичних закладів та інших державних та комунальних органів. Вказала, що до кримінального провадження ОСОБА_12 працював водієм, тому для працевлаштування обвинуваченому необхідно мати водійське посвідчення.

Таким чином, суд доходить висновку, що накладення арешту на вищевказане майно, зокрема документ, що посвідчує особу обвинуваченого та водійське посвідчення, не виправдовує в даному випадку втручання у права та свободи особи, а навпаки такий захід забезпечення кримінального провадження порушує права обвинуваченого на працевлаштування. Крім того, арештовані документи не мають доказового значення для даного кримінального провадження.

Враховуючи наведене, суд вважає, що ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Одеси від 23.03.2020 по справі №947/5393/20 арешт накладено необгрунтовано та безпідставно на посвідку на постійне місце проживання ОСОБА_1 НОМЕР_1 та посвідчення водія НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 , у зв`язку з чим такий арешт необхідно скасувати, оскільки потреба в застосуванні цього заходу відпала та зазначене майно не має відношення до вказаного кримінального провадження, тому клопотання захисника підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 131, 132, 170, 173, 174, 372, 376 КПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката Козак А.В., про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №12019160500005691 від 19.10.2019 року – задовольнити.

Арешт накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Одеси від 23.03.2020 по справі №947/5393/20 на посвідку на постійне місце проживання ОСОБА_1 НОМЕР_1 та посвідчення водія НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 – скасувати.

Посвідку на постійне місце проживання ОСОБА_1 НОМЕР_1 та посвідчення водія НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 – повернути його власнику.

Ухвала підлягає негайному виконанню з моменту її проголошення.

Виконання ухвали покласти на прокурора у кримінальному провадженні.

Копію ухвали направити сторонам кримінального провадження.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Приморського

районного суду м. Одеси І.В. Циб