Ухвала суду № 94367949, 22.01.2021, Лиманський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Краснолиманський міський суд Донецької області)

Справа № 236/3325/20

Провадження № 1-кп/236/65/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2021 року м. Лиман

Краснолиманський міській суд Донецької області, у складі:

головуючого судді Бєлоусова А.Є.,

при секретарі Коломацькому О.А.,

за участю:

прокурора Вікторова В.В.,

потерпілого ОСОБА_1 ,

захисника Савченка Є.О.,

обвинуваченого ОСОБА_2 ,

при розгляді у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лиман кримінальне провадження (№ за Єдиним державним реєстром досудових розслідувань 12020050420000470 від 20.07.2020 року) за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Краснолиманським міським судом Донецької області здійснюється розгляд кримінального провадження (№ за ЄРДР 12020050420000470 від 20.07.2020 року) за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України. Чергове судове засідання щодо розгляду справи було призначено на 22.01.2021 року о 13 год. 15 хв..

Під час судового розгляду справи було здійснено допит обвинуваченого ОСОБА_2 ,, потерпілого ОСОБА_1 , свідка ОСОБА_3 ; в судовому засіданні 22.01.2021 року було здійснено допит свідка ОСОБА_4 ; інші свідки обвинувачення, на необхідності вислухати показання котрих наполягає прокурор, не прибули до суду.

Згідно зі ст. 322 КПК України судовий розгляд відбувається безперервно, крім часу, призначеного для відпочинку; при цьому не вважаються порушеннями безперервності судового розгляду випадки відкладення судового засідання внаслідок неприбуття сторони або інших учасників кримінального провадження.

З огляду на це, суд вважає за необхідне для забезпечення прибуття до суду свідків обвинувачення відкласти судове засідання щодо розгляду кримінальної справи № 236/3325/20 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, на 03.03.2021 року на 15 год. 00 хв..

Крім того, ухвалою суду від 20.10.2020 року відносно обвинуваченого ОСОБА_2 було обрано на час судового розгляду кримінальної справи № 236/3325/20 запобіжний захід у виді тримання під вартою, встановлено строк дії ухвали суду в частині застосування запобіжного заходу з 20.10.2020 року по 16.12.2020 року.

Ухвалою суду від 02.12.2020 року було продовжено дію раніше обраного відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час судового розгляду кримінального провадження (справа № 236/3325/20) запобіжного заходу у виді тримання під вартою у Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» на строк з 02.12.2020 року по 29.01.2021 року.

На теперішній час розгляд кримінальної справи № 236/3325/20 не завершено.

Прокурор Вікторов В.В. у судовому засіданні 22.01.2021 року заявив клопотання про продовження на 60 днів строку дії раніше обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Своє клопотання прокурор мотивує обґрунтованістю підозри ОСОБА_2 у скоєнні умисного тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, необхідністю забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, наявністю ризиків з боку обвинуваченого в подальшому переховуватись від суду, вчиняти інші правопорушення, здійснювати протиправний вилив на потерпілого та свідків.

На думку прокурора, обвинувачений не є працевлаштованим, не має міцних соціальних зв`язків, під впливом суворості можливого покарання за скоєння тяжкого злочину обвинувачений може намагатись уникнути суду, наслідки та ризик втечі для обвинуваченого у цьому випадку можуть бути визнані менш небезпечними, ніж покарання за скоєний злочин та процедура його відбування. За твердженням прокурора, ОСОБА_2 , перебуваючи на волі, може вчинити інше кримінальне правопорушення, характер скоєного ним діяння вказує на схильність до спричинення тілесних ушкоджень іншим особам. Крім того, як зазначає прокурор, обвинуваченому були відкриті матеріали досудового розслідування, йому відомі анкетні дані та місце мешкання свідків і потерпілого у справі, що може спонукати ОСОБА_2 під час перебування на волі чинити протиправний тиск на цих осіб.

Прокурор вважав необхідним продовжити застосування до ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки (на думку сторони обвинувачення) інші, більш м`які запобіжні заходи, не здатні нівелювати існування ризиків у кримінальному провадженні з боку цієї особи.

Потерпілий ОСОБА_1 підтримав заявлене прокурором клопотання щодо продовження строку раніше обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_2 не заперечував своєї вини у скоєнні інкримінованого йому діяння, однак вказав, що не намагався переховуватись від органу досудового розслідування та суду, не намагався протиправно впливати на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, водночас не заперечував проти задоволення клопотання сторони обвинувачення та продовження відносно нього раніше обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою ще на 60 днів.

Захисник Савченко Є.О. підтримав позицію обвинуваченого з приводу клопотання, заявленого прокурором.

Клопотання сторони обвинувачення суд вирішує таким чином.

За змістом ч.1 ст. 92 КПК України, за загальним правилом, обов`язок доказування у кримінальному провадженні покладається на слідчого, прокурора.

Згідно зі ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому гл. 18 КПК.

Як зазначено у ч.4 ст. 176 (гл. 18 розд. ІІ) КПК України, під час судового провадження запобіжні заходи застосовуються судом за клопотанням прокурора.

Згідно зі ст. 177 (гл. 18 розд. ІІ) КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

При цьому підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії.

Згідно з ч.1 ст. 183 (гл. 18 розд. ІІ) КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним ризикам.

Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів (ч.1 ст. 197 (гл. 18 розд. ІІ) КПК України).

Клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.1 ст. 199 (гл. 18 розд. ІІ) КПК України).

Оцінюючи наведені підстави для продовження у даній конкретній справі відносно ОСОБА_2 раніше обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Органи державної влади, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Основного Закону). Ст. 29 Конституції України гарантується право кожної людини на свободу та особисту недоторканність.

Згідно зі ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Україною 17.07.1997 року ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 1950), яка набрала чинності для України 11.09.1997 року. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу при розгляді відповідних клопотань, слідчий суддя, суд щоразу зобов`язаний враховувати, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини. Саме така правова позиція висловлена у п.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.04.2013 року № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України».

Вирішуючи питання про наявність обґрунтованої підозри, поняття якої не міститься в національному законодавстві, слід виходити з його визначення, наведеного у п.175 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04) від 21.04.2011 року, де зазначено, що обґрунтована підозра - це існування фактів і інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти і інформація, якими сторона обвинувачення обґрунтовує причетність ОСОБА_2 до вчинення кримінального правопорушення, кваліфікованого за ч.2 ст. 121 КК України, в обвинувальному акті та реєстрі матеріалів досудового розслідування відображені з достатньою мірою для висновку про обґрунтованість повідомленої йому підозри.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 28.10.1994 року у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v. the United Kingdom), заява № 14310/88, зазначив, що факти, які викликають підозру, не обов`язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження, що є завданням наступних етапів кримінального процесу. Як вбачається із додатків до обвинувального акта, стороною обвинувачення зібрані певні докази у кримінальному провадженні, а саме: протокол огляду місця події, протокол огляду трупа ОСОБА_5 , протоколи допиту підозрюваного, допиту потерпілого, допитів свідків, протокол слідчого експерименту за участю підозрюваного, висновки експертів. Однак ці докази мають бути досліджені на більш пізніх етапах судового розгляду справи.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_2 органом досудового розслідування пред`явлено обвинувачення у скоєнні тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи (ч.2 ст. 121 КК України), санкція відповідної статті КК України передбачає за скоєння такого злочину покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.

Обвинувачений не є працевлаштованим, не має міцних соціальних зв`язків, під впливом суворості можливого покарання за скоєння тяжкого злочину обвинувачений може намагатись уникнути суду, наслідки та ризик втечі для обвинуваченого у цьому випадку можуть бути визнані менш небезпечними, ніж покарання за скоєний злочин та процедура його відбування. Суд враховує на фоні складної суспільно-політичної обстановки на території Донецької області високу імовірність виїзду особи на територію, котра є тимчасово непідконтрольною державній владі України, що тягнутиме за собою неминуче ускладнення процедури подальшого судового розгляду кримінальної справи.

Оцінюючи існування з боку ОСОБА_2 ризику вчинити інше кримінальне правопорушення суд враховує, що інкриміноване особі діяння (заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_5 , котрі спричинили смерть останнього) на теперішній час припинилось зовсім, твердження сторони обвинувачення про можливість вчинити інше правопорушення є абстрактним, не було підтверджене певними доказами в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вже неодноразово висловлював у своїй практиці позицію, згідно з якою «висновки про наявність небезпеки вчинення нових правопорушень мають бути підкріплені конкретними фактами» (п.134 рішення Суду у справі «Александр Макаров проти Росії» (Aleksandr Makarov v. Russia), заява 15217/07, від 12.03.2009 року). Відтак, прокурором не доведено існування з боку ОСОБА_2 ризику вчинити інше кримінальне правопорушення.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Мамедова проти Росії», заява № 7064/05, від 01.06.2006 року, п.79, вказав, що на початкових стадіях розслідування ризик втручання особи у здійснення правосуддя міг виправдовувати її тримання під вартою, однак після того, як докази були зібрані, ця підстава своє значення втратила.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Летельє проти Франції», заява № 12369/86, від 26.06.1991 року, п. 39, визнав, що реальна небезпека чинення тиску на свідків може таки бути на початку справи, але з часом вона значно зменшується й врешті зникає зовсім.

Як вбачається зі змісту реєстру матеріалів досудового розслідування, потерпілий ОСОБА_1 , свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 були допитані стороною обвинувачення в період з 21.07.2020 року до 16.09.2020 року. Стороною обвинувачення не надано до суду жодних доказів, котрі дозволяли б поза розумним сумнівом припускати можливість впливу обвинуваченого на вказаних осіб (заяв потерпілого чи свідків про наявність протиправного тиску на них з боку обвинуваченого, звернень з цього приводу до правоохоронних органів тощо). Потерпілий ОСОБА_1 , свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 були допитані також під час судового розгляду справи. Доказів наявності соціальних зв`язків обвинуваченого з потерпілим та іншими свідками стороною обвинувачення не надано.

Відтак, прокурором не доведено існування з боку ОСОБА_2 ризику протиправного тиску на потерпілого та свідків.

Аналізуючи у своїй правозастосовній практиці питання застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що тримання під вартою є винятковим видом запобіжного заходу та застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе відвернути певні ризики, при цьому обов`язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (рішення у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року, заява № 40107/02, п. 80).

У кримінальному провадженні можуть бути застосовані такі запобіжні заходи (ч. 1 ст. 176 КПК): особисте зобов`язання; особиста порука; застава; домашній арешт; тримання під вартою. Види цих заходів законодавцем наведено у порядку зростання ступеня суворості; відповідно найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

З урахуванням наданих ОСОБА_2 під час судового розгляду справи пояснень з приводу відсутності правовстановлюючих документів на нерухоме майно (житловий будинок, в якому фактично мешкав до взяття під варту обвинувачений), недоведеності існування згоди члена сім`ї обвинуваченого (бабусі) на його перебування в житлі впродовж судового розгляду справи, застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 , не є можливим, оскільки порушуватиме право власників нерухомого майна на вільне володіння, користування, розпорядження таким майном (ст. 41 Конституції України).

Будь-якими особами, котрі заслуговували б на довіру, на час розгляду судом питання про продовження строку застосування відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою не були взяті зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків, а відтак, запобіжний захід у виді особистої поруки відносно згаданої особи не може бути застосовано. Запобіжний захід у виді особистого зобов`язання є недостатнім для забезпечення виконання ОСОБА_2 процесуальних обов`язків у вказаному кримінальному провадженні з огляду на тяжкість інкримінованого йому діяння.

Отже, підстави для обрання більш м`якого запобіжного заходу відносно ОСОБА_2 відсутні.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» (заява № 12369/86) від 26.06.1991 року вказав, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Така ж позиція відображена в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/97) від 26.07.2001 року.

Суд зобов`язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст. 183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.

За змістом ч.2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Оцінюючи в сукупності особу ОСОБА_2 , обставини вчинення кримінального правопорушення, необхідність забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також доведеність прокурором наявності обставин, передбачених ч.1 ст. 194 КПК України, існування відносно обвинуваченого одного з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд вважає за необхідне продовжити застосування відносно обвинуваченого раніше обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою 59 днів (із можливістю внесення застави).

Продовжуючи застосування раніше обраного щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд одночасно визначає заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Нормами ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» визначено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 1 січня 2021 року - 2270,00 грн.. Отже, в грошовому вираженні визначена судом сума застави становить 181600,00 грн., що з урахування матеріального стану підозрюваного є достатнім для забезпечення виконання ОСОБА_2 обов`язків, встановлених КПК.

Таким чином, розглядуване клопотання прокурора про продовження раніше обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжного заходу підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7,8, 131, 176, 177, 178,183, 194,195, 322, 331 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У зв`язку із необхідністю забезпечення прибуття до суду свідків обвинувачення відкласти судове засідання щодо розгляду кримінальної справи № 236/3325/20 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, на 03.03.2021 року на 15 год. 00 хв..

Клопотання прокурора щодо продовження строку дії раніше обраного запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_2 задовольнити.

Продовжити дію обраного відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час судового розгляду кримінального провадження (справа № 236/3325/20) запобіжного заходу у виді тримання під вартою у Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» на строк п`ятдесят дев`ять днів, тобто з 22.01.2021 року по 21.03.2021 року.

Визначити для обвинуваченого заставу у розмірі 80 (вісімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, в грошовому вираженні - 181600 (сто вісімдесят одна тисяча шістсот) гривень 00 копійок.

У разі внесення застави, яка може бути внесена у будь який момент, покласти на обвинуваченого ОСОБА_2 такі обов`язки: прибувати до прокурора або до суду за першою вимогою; не залишати територію смт. Дробишеве (Лиманська об`єднана територіальна громада) Краматорського району Донецької області без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора або суд про зміну свого місця проживання.

Роз`яснити обвинуваченому та заставодавцю, що у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з`явиться за викликом прокурора, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Копію цієї ухвали надати обвинуваченому негайно після її оголошення.

Копію цієї ухвали направити для виконання до адміністрації Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№6)».

Ухвала суду може бути оскаржена на підставі рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 року № 4-р/2019 в частині продовження застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою до Донецького апеляційного суду через Краснолиманський міський суд Донецької області впродовж семи днів з дня її проголошення (для особи, яка перебуває під вартою, строк подання апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення). В іншій частині ухвала суду окремому апеляційному оскарженню не підлягає.

Суддя -