Рішення № 94360661, 14.01.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.01.2021 Справа № 904/5832/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ізі Лайф", м. Київ

до Відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіо-Партнер Груп", м. Дніпро

Відповідача-2 Компанії "Еф.Ті.Ен.Монітор ЛТД", Лондон

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача-1 - ОСОБА_1 , м. Київ

про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів

Суддя Ліпинський О.В.

Секретар судового засідання Перебийніс О.О.

Представники:

від позивача Варяничко С.В.

від відповідача-1 не з`явився

від відповідача-2 Данильчук О.І.

від третьої особи не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ізі Лайф" (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіо-Партнер Груп" (далі - Відповідач-1) та Компанії "Еф.Ті.Ен.Монітор ЛТД" (далі - Відповідач-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ41-140618 від 14.06.18.

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що виконавчий орган ТОВ "Імперіо-Партнер Груп" (колишня назва - ТОВ "Група УМВБ"), учасником якого є Позивач, уклав спірний договір з продажу простих іменних акцій з перевищенням повноважень, визначених статутом товариства, зокрема, без прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників товариства.

Крім того, Позивач вважає, що спірний правочин суперечить вимогам ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України, оскільки вчинений керівником товариства у своїх власних інтересах.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

30.01.2020 суд, з метою належного повідомлення Відповідача-2-нерезидента про час і місце розгляду справи ухвалив про направлення на адресу останнього судових документів із застосуванням Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах від 15.11.1965 .

Відповідач-2 подав відзив на позовну заяву, за змістом якого проти задоволення позовних вимог заперечував, у тому числі, посилаючись на те, що оспорюваний правочин не порушує корпоративні права Позивача, як учасника товариства, оскільки жодним чином не змінює сукупність його прав та обов`язків, що відповідно, свідчить про обрання останнім неналежного способу захисту своїх прав та є підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідач-1 явку представника в засідання суду не забезпечував, про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, які містяться в матеріалах справи.

Третя особа в засіданнях участь не приймала, письмових пояснень щодо позову або відзиву не подала.

20.08.2020 суд закрив підготовче провадження, справу призначив до судового розгляду по суті.

З підстав, передбачених п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, ухвалою від 12.10.2020 року провадження у справі було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку справи № 904/920/19.

Після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі, суд поновив провадження та продовжив розгляд справи.

В порядку ст.ст. 233, 240 ГПК України, в судовому засіданні 14.01.2021 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, складання повного рішення відкладено на строк до десяти днів з дня закінчення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні, заслухавши стислий зміст та підстави вимог і заперечень сторін, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як убачається з матеріалів справи, в 2013 році Позивач став учасника ТОВ «Група «УМВБ», назву якого в подальшому змінено на ТОВ «Імперіо-Партнер Груп» (далі Відповідач-1), з часткою в розмірі 111 701 683,00 грн., що дорівнює 13% статутного капіталу.

14.06.2018 між відповідачем-1 та відповідачем-2, за представництвом брокера, укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ41-140618 (далі - договір), за умовами якого відповідач-1 продав, а відповідач-2 прийняв у власність прості іменні акції в бездокументарній форми випуску, емітовані Приватним акціонерним товариством "Українська міжбанківська валютна біржа" номінальною вартістю 100 (сто) грн. 00 копійок, у кількості 35 964 штук на загальну суму 3 596 400,00 грн.

Пунктом 2.1. зазначеного договору встановлено, що оплата цінних паперів перераховується протягом 3 років з дати їх поставки.

Від імені продавця договір підписано заступником генерального директора відповідача-1 - Бобишевим Андрієм Олександровичем, на підставі довіреності від 02.01.2018 № 201801-01-д. Від імені покупця (відповідача-2), договір підписано директором - Гінзбург Олександром Леонідовичем.

За даними з картки компанії Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІО-ПАРТНЕР ГРУП" у період з 18.04.2016 по 13.07.2018 ОСОБА_2 перебував на посаді генерального директора зазначеного товариства.

17.07.2018 Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку ухвалено рішення № 495 "Про надання ОСОБА_2 письмового погодження щодо набуття істотної участі у професійному учаснику фондового ринку ПрАТ "Українська міжбанківська валютна біржа", тобто у сукупності 64,895 % статутного капіталу.

Отже, на час укладення спірного договору, ОСОБА_2 був генеральним директором відповідача-1 - продавця за спірним договором та одночасно директором і кінцевим бенефіціарним власником відповідача-2 - покупця за спірним правочином.

Пунктами 10.6.7. та 10.9.2. Статуту ТОВ "ГРУПА "УМВБ", в редакції, яка була чинна на час укладення спірного договору, було встановлено обмеження щодо укладення договорів на суму, яка перевищує 200 000 (двісті тисяч) грн., а так само щодо надання доручень на їх укладення. При цьому, за доводами Позивача, рішення про надання дозволу на укладення спірного договору та видачу довіреності для його вчинення, уповноваженим органом товариства не приймалося.

З огляду на викладені обставини, Позивач зазначає про те, що спірний правочин суперечить вимогам ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України, оскільки він вчинений відповідачем-2 у своїх власних інтересах та під час перебування на посаді генерального директора відповідача-1, тобто у момент коли він перебував у статусі єдиного повноважного представника відповідача-1, та з перевищенням наданих повноважень, а отже, підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Згідно з положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України та статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є його порушення, невизнання або оспорення. Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину до моменту визнання його недійсності судом.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

У статті 116 Цивільного кодексу України закріплені права учасників господарського товариства у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема: брати участь в управлінні товариством, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Згідно зі статтею 167 Господарського кодексу України правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацію, зокрема шляхом участі в загальних зборах, є однією зі складових корпоративних прав. Відтак зазначені права можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, якщо учасник не зміг взяти участь у загальних зборах та/або належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо, тобто не зміг належним чином реалізувати своє право на участь в управлінні.

При цьому відповідно до статей 92, 97 Цивільного кодексу України дієздатність юридичної особи реалізується через її органи у межах визначених законом та статутом повноважень. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положень статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства, рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

З викладеного вбачається, що за укладеним господарським товариством договором, права та обов`язки набуває саме товариство як сторона договору. При цьому сукупність прав та обов`язків безпосередньо учасників цього товариства укладенням товариством договору жодним чином не змінюється.

Представництвом, відповідно до ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 Цивільного кодексу України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи.

Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди учасників цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника, оскільки директор діяв саме від імені товариства, а не його учасника.

Наведена правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.01.2020 року у справі № 910/5676/18, від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16. В ухвалах від 17.12.2019 у справі № 916/1731/18 та від 13.01.2020 у справі № 910/10734/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не вбачає підстав для відступу від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного в зазначених постановах.

Як вище встановлено судом, згідно рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА "УМВБ" № 15 від 20.09.2013 та № 16 від 03.10.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ІЗІ ЛАЙФ" увійшло до складу засновників (учасників) ТОВ "ГРУПА "УМВБ" (пізніше перейменовано у ТОВ "Імперіо-Партнер Груп") із розміром внеску до статутного капіталу - 111 701 683,00 грн., що складає 13 % статутного капіталу.

Виконавчим органом Товариства є Рада директорів Товариства, яку очолює Генеральний директор. Вона здійснює керівництво поточною діяльністю Товариства та несе відповідальність за виконання покладених на Товариство задач. Рада директорів вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, що становлять компетенцію Зборів Товариства та Наглядової ради. Рада директорів Товариства призначається та підзвітна Зборам Товариства. До прийняття рішення зборами Товариства про створення ради директорів (її склад), виконавчим органом управління Товариства є - генеральний директор (одноособово). (пункти 10.1., 10.2. Статуту).

Генеральний директор товариства здійснює керівництво діяльністю Ради директорів, несе персональну відповідальність за виконання покладених на товариство завдань, розподіляє обов`язки між членами ради директорів, керівниками структурних підрозділів та визначає їх повноваження. (пункт 10.8. Статуту).

Відповідно до пункту 10.9.2. Статуту Рада директорів Товариства без попередньої згоди Наглядової ради розпоряджається майном та коштами товариства в межах наданих йому прав, представляє товариство у відносинах з будь-якими українськими та іноземними юридичними та фізичними особами, укладає в країні та за кордоном договори (контракти) та будь-які інші угоди від імені Товариства на суму, що не перевищує 200 000,00 грн. та видає довіреності на здійснення таких угод (дій).

Наглядова рада приймає рішення та надає згоду на вчинення дій щодо укладання товариством, його філіями, дочірніми підприємствами будь-яких правочинів, договорів (угод), у тому числі купівлі-продажу, дарування, міни, позики, кредитних, лізингу, поруки, застави ті ін. на суму, що перевищує 200 000,00 грн. (пункт 11.5.6. Статуту).

Таким чином, Генеральний директор відповідача-1 мав право видати довіреність, на підставі якої було укладено спірний договір (вартість якого значно перевищує 200 000,00 грн.) лише за умов надання згоди Наглядової ради на вчинення таких дій.

Водночас, з урахуванням правової позиції викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/5676/18, № 916/2084/17, № 905/2559/17, № 904/10956/16, про те, що підписання директором Товариства Договору без передбаченого статутом попереднього погодження учасниками Товариства може порушувати права та інтереси Товариства, а не корпоративні права Позивача, сформувалася стала єдина судова практика з розгляду спорів у подібних правовідносинах.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ІЗІ ЛАЙФ" не є стороною Договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ41-140618 від 14.06.2018 року, а обґрунтовує своє право на оспорювання даного Договору тим, що є учасником ТОВ "ГРУПА "УМВБ" із часткою в статутному капіталі останнього в розмірі 13 %.

У той же час, з урахуванням вищенаведеного, підписання директором Товариства Договору, як і видання довіреності на підставі якої було укладено даний Договір, без передбаченого статутом попереднього погодження відповідним органом Товариства не може порушувати корпоративні права Позивача, оскільки не змінює сукупність його прав та обов`язків по відношенню до Товариства.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 року у справі № 525/505/16-ц).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 922/1500/18 та № 916/1134/18.

За перелічених обставин, враховуючи відсутність порушення Договором прав та інтересів Позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, суд не надає оцінку іншим доводам останнього, викладених у позовній заяві.

Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 126, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили у відповідності до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25.01.2021

Суддя О.В. Ліпинський