Рішення № 94360606, 20.01.2021, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" січня 2021 р. Cправа № 902/1142/20

Господарський суд Вінницької області у складу судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Шушковій А.П.

За участю представників

позивача Пустовойтов Д.М., ордер серія КС №782918 від 30.10.2020.

відповідача Капітон О.Н., згідно паспорта

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи

за позовом: Малого приватного підприємства Фірма "ЕРІДОН" (вул. Воздвиженська, буд. 46, с. Княжичі, Києво-Святошинський район, Київська область, 08143)

до: Фермерського господарства Капітон Нифонта Ігнатовича (вул. О.Ткача, буд. 71, с. Кивачівка, Теплицький район, Вінницька область, 23810)

про стягнення 216617,68 грн.

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство Фірма "ЕРІДОН" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фермерського господарства Капітон Нифонта Ігнатовича про стягнення 216617,68 грн, з яких: 199843,90 грн - заборгованість за поставлений товар, 2096,72 – пені, 8386,89 грн – 48% річних та 6290,17 грн – за користування товарним кредитом.

Ухвалою суду від 27.11.2020 відкрито провадження у справі №902/1142/20 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 22 грудня 2020 року.

17.12.2020 на електронну адресу суду надійшла заява представника МПП "Ерідон" Пустовойтова Д.М. б/н від 15.12.2020 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 17.12.2020 задоволено заяву представника МПП "Ерідон" Пустовойтова Д.М. б/н від 15.12.2020 про участь у судовому засіданні 22.12.2020 о 11:30 год. у справі №902/1142/20 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, за допомогою системи відеоконференцзв`язку EasyCon.

22.12.2020 до суду від позивача надійшло клопотання про залучення доказів до матеріалів справи, в якому зазначено що 15.12.2020 відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості в сумі 19843,90 грн, що стверджується платіжним дорученням №430, копію якого долучено до даного клопотання.

Також, 22.12.2020 на офіційну електронну адресу суду від відповідача надійшли пояснення №21 від 21.12.2020.

Ухвалою від 22.12.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті на 20 січня 2021 р. Крім того, задоволено усне клопотання представника позивача про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, за допомогою системи відеоконференцзв`язку EasyCon

Ухвалою від 23.12.2020 на підставі ч. 4 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України повернуто без розгляду Фермерському господарству Капітон Нифонта Ігнатовича пояснення з додатками № 21 від 21.12.2020.

На визначену судом дату з`явились представники сторін, представник позивача приймав участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

В судовому засіданні представник позивача заявив усне клопотання про закриття провадження у справі в частині основного боргу, яка була оплачена відповідачем після відкриття провадження у справі, що підтверджується доданим до клопотання платіжним дорученням №430 від 15.12.2020, решту позовних вимог просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні визнав позовні вимоги та заявив усне клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Письмових пояснень чи відзиву на позовну заяву відповідачем до суду не подано, у зв`язку з чим, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 20.01.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши думку представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

10 березня 2020 між Малим приватним підприємством Фірма "ЕРІДОН" (позивач, в договорі Постачальник) та Фермерським господарством Капітон Нифонта Ігнатовича (відповідач, в договорі Покупець) було укладено договір поставки № 1912/20/160, відповідно до п 1.1. якого в порядку та на умовах цього Договору Постачальник зобов`язується поставити Покупцю продукції виробничо-технічного призначення (надалі - «Товар»), а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість такого Товару.

Найменування, асортимент та кількість Товару, який підлягає поставці за цим Договором, зазначаються в Додатках, які є його невід`ємною частиною (п. 1.2. Договору).

Ціна Товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США або Євро), зазначається в Додатках до цього Договору. Ціна Товару в національній валюті є орієнтовною та остаточно визначається на дату фактичної оплати Товару на умовах цього Договору. Еквівалент ціни Товару в іноземній валюті, який зазначено в Додатку до цього Договору, незмінним на весь період дії цього Договору. Загальна вартість Товару, що постачається за цим Договором (ціна Договору), визначається Додатками та видатковими накладними, з врахуванням пункту 3.2. Договору. У випадку розбіжності даних у Додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни Товару, перевагу має видаткова накладна (п. 2.1., 2.2. та 2.3. Договору).

Оплата Товару здійснюється Покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових кошті на банківський рахунок Постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором та Додатками до нього. У випадку поставки Товару на умовах попередньої оплати, допускається оплата та поставка Товару на підставі Рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки, без укладення Додатків до цього Договору. Датою оплати Товару вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника. Сторони погодили, що визначення ціни та загальної вартості Товару, що підлягає оплаті Покупцем здійснюється в національній валюті України, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні встановленому на Міжбанківській валютній біржі на момент закриття торгів у день, що передує даті оплати Товару (п. 3.1. та 3.2. Договору).

Здійснюючи оплату Товару, Покупець зобов`язаний зазначати у платіжному дорученні за яким саме Додатком до цього Договору та/або Рахунком на оплату, та/або видатковою накладною, а також, у разі необхідності, за який саме Товар здійснюється оплата. У разі відсутності такої інформації, а також у разі порушення Покупцем грошових зобов`язань за цим Договором, отриманий платіж зараховується Постачальником на власний розсуд (п. 3.7. Договору).

Незалежно від встановлених (визначених) цим Договором та Додатками до нього умов та строків виконання зобов`язання (зобов`язань) з оплати отриманого Товару, Постачальник набуває право вимоги дострокового виконання Покупцем зобов`язання (зобов`язань) за цим Договором з оплати отриманого Товару, а Покупець безумовно, беззаперечно та безвідклично зобов`язується виконати такі вимоги Постачальника, в строк не пізніше 7 (семи) робочих днів з дати отримання відповідної письмової вимоги Постачальника (п. 3.8. Договору).

Умови та строки поставки Товару зазначаються у Додатках до цього Договору або у Рахунку на оплату, який містить істотні умови поставки (п. 5.1. Договору).

Перехід права власності на Товар від Постачальника до Покупця, а також приймання Товару по кількості та якості, здійснюється в момент передачі Товару за видатковою накладною. Датою передачі Товару є дата оформлення видаткової накладної, яка підписується представником Покупця. Підпис представника Покупця у видатковій накладній може бути завірений відтиском печатки Покупця та свідчить про отримання Товару Покупцем: по кількості - відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної у видатковій накладній; по якості - відповідно до показників та характеристик, зазначених у документах про якість та походження Товару (п. 5.3. Договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками Сторін та скріплення печаткам Сторін та діє до 31.12.2020 року, а в частині проведення розрахунків за поставлений Товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, як мало місце під час дії цього Договору (п. 9.2. Договору).

10.03.2020 між сторонами підписано Додаток № 1912/20/160/1-МО до договору поставки №1912/20/160 від 10.03.2020, в якому сторонами погоджено асортимент, кількість, ціна, загальна вартість, строк оплати, а саме: добриво-азотно-фосфорно-калійно-сірчане, кількість 20,0 т., загальною вартістю 286720,08 грн з ПДВ, оплата повної вартості Товару, який постачається на умовах цього Додатку, здійснюється Покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2.-3.3. Договору поставки, в наступному порядку: 30,30% від загальної вартості Товару Покупець сплачує на умовах попередньої оплати в строк до 13.03.2020р.; 69,70% від загальної вартості Товару Покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 05.10.2020р.

На виконання умов Договору та Додатку до нього позивач 03.04.2020 поставив відповідачу добриво-азотно-фосфорно-калійно-сірчане в кількості 20,0 т., загальною вартістю 286720,08 грн, що стверджується видатковою накладною № 10912 від 03.04.2020 р (а.с. 15).

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково на загальну суму 86876,18 грн, що стверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 846 від 03.04.2020 та № 845 від 03.04.2020 (а.с. 16-17).

Станом на 06.10.2020 не оплаченим залишився товар в сумі 199843,90 грн.

Відповідач оплату заборгованості не здійснив, з огляду на це позивач був змушений звернутись до суду з вимогою про стягнення з відповідача 199843,90 грн - заборгованість за поставлений товар, 2096,72 – пені, 8386,89 грн – 48% річних та 6290,17 грн – за користування товарним кредитом.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Приписами статей ст. 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем, в порушення прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки №1912/20/160 від 10.03.2020р. та Додатку до договору поставки №1912/20/16/1-МО від 10.03.2020, не було здійснено остаточної оплати вартості поставленого позивачем товару, за таких обставин, на день подачі позовної заяви до суду у відповідача рахувалась заборгованість в сумі 199843,90 грн.

Разом з тим, після відкриття провадження у справі відповідач сплатив здійснив оплату за поставлений товар в розмірі 19843,90 грн, що стверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 430 від 15.12.2020 на суму 19843,90 грн, яке додано позивачем до клопотання ро залучення доказів до матеріалів справи від 22.12.2020 (а.с. 57-58).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

За наведених обставин, з урахуванням поданих позивачем доказів сплати грошових коштів у розмірі 19843,90 грн, після відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 19843,90 грн., у зв`язку із чим провадження у справі в цій частині основного боргу підлягає закриттю відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, з покладенням витрат на сплату судового збору в цій частині на відповідача.

В результаті викладеного, господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню в сумі 180 000,00 грн, як обґрунтовані, підтвердженні доказами та визнані відповідачем.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 2096,72 – пені, 8386,89 грн – 48% річних та 6290,17 грн – за користування товарним кредитом.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.6.2. Договору Покупець - за несвоєчасну оплату Товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого Товару за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 6.7. Договору, в разі невиконання Покупцем зобов`язань щодо оплати Товару у відповідності до умов цього Договору, Покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь Постачальника компенсаційний платіж в розмірі 48% (сорок вісім відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, Сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст.625 Цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

Крім того сторони в п. 6.8. Договору, домовились про те, що нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим Договором відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (Трьох) років. При цьому, вказаний пункт (положення) вважається двосторонньою угодою сторін цього Договору про збільшення строків позовної давності та строків нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів).

Статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

П.п. 6.1., 6.2., 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

В підписаному між сторонами Додатку до Договору поставки, сторони п. 5 передбачили, що у разі порушення Покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого Товару на строк більше 15 (П`ятнадцять) календарних днів, Покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36 % річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем Товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли Товар підлягав оплаті за умовами цього Додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого Товару.

Суд здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 2096,72 – пені, 8386,89 грн – 48% річних та 6290,17 грн – за користування товарним кредитом помилки не виявив, а тому заявлені позивачем вимоги, є такими що передбачені договором та законом.

Водночас, дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд приймає рішення про зменшення розміру 48% річних на 50%, з власної ініціативи, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини Постанови Великої палати Верховного Суду України від 18.03.2020 у справі №902/417/18 слідує, що главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до встановлених обставин справи, за змістом пункту 6.7. укладеного сторонами договору, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення штрафних санкцій та розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд, оцінивши надані сторонами докази у сукупності із об`єктивними обставинами складної ситуації у державі, економічного її становища та епідеміологічною ситуацією в країні у зв`язку з COVID-19, проведення відповідачем часткових проплат за поставлений товар до подачі позовної заяви до суду та після відкриття провадження у справі, незначний термін прострочення відповідачем заборгованості, враховуючи положення ст.129 Конституції України, а також те, що винятковість обставин є оціночним поняттям, господарський суд дійшов висновку про наявність виняткових обставин які є підставою для зменшення розміру 48% річних на 50%.

Крім того судом взято до уваги відсутність в діях відповідача умисних дій (заздалегідь передбачуваних).

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню судом частково.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на відповідача в повному розмірі, оскільки в частині закриття провадження та в частині зменшення 48% річних витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в розмірі не враховуючи закриття та зменшення.

Керуючись статтями 2, 3, 7, 13, 46, 73, 74, 76-80, 86, 91, 113, 118, 129, 231, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 252, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Провадження у частині стягнення 19843,90 грн. основного боргу закрити.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Фермерського господарства Капітон Нифонта Ігнатовича (вул. О. Ткача, буд. 71, с. Кивачівка, Теплицький район, Вінницька область, 23810, код ЄДРПОУ 34886698) на користь Малого приватного підприємства Фірма "ЕРІДОН" (вул. Воздвиженська, буд. 46, с. Княжичі, Києво-Святошинський район, Київська область, 08143, код ЄДРПОУ 19420704) 180 000,00 грн. - основного боргу, 2096,72 грн. - пені, 4193,44 грн. - 48% річних, 6290,17 грн. - плата за користування товарним кредитом та 3250,00 грн. – відшкодування витрат на сплату судового збору.

4. У частині стягнення 4193,44 грн. -48% річних відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

6. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається відповідно до ст.ст. 256, 257 та п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено 25 січня 2021 р.

Суддя Маслій І.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Воздвиженська, буд. 46, с. Княжичі, Києво-Святошинський район, Київська область, 08143)

3 - відповідачу (вул. О.Ткача, буд. 71, с. Кивачівка, Теплицький район, Вінницька область, 23810)