Рішення № 94354750, 25.01.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/2568/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернулась в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 23.09.2020 № 24-2680/14-20-сг, яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Кельменецької селищної ради, Кельменецького району, Чернівецької області, розмір земельної ділянки 0,5 га, кадастровий №7322055100:02:001:0030, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність з таких підстав: невідповідність положень статті 198 Земельного кодексу України;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області затвердити погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Кельменецької селищної ради, Кельменецького району, Чернівецької області, розміром 0,5 га, кадастровий № 7322055100:02:001:0030;

- стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

1. Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржуваним наказом йому відмовлено у затвердженні проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність, з підстав невідповідності положень статті 198 Земельного кодексу України.

На думку позивача, спірний наказ є протиправним та таким, що підлягає скасуванню виходячи з наступного.

Звертає увагу суду на те, що наказом відповідача від 08.04.2020 року позивачеві надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована на території Кельменецької селищної ради, Кельменецького району, Чернівецької області, орієнтований розмір земельної ділянки 0,50 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. На підставі даного наказу розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. В подальшому, готовий проект землеустрою було подано на погодження експерту, висновком якого підтверджено відповідність проекту землеустрою земельному законодавству та прийнятим нормативно - правовим актам.

Посилаючись на вимоги Земельного Кодексу України та норми Закону України "Про землеустрій" зазначив, що у випадку якщо, експерт при погодженні проекту землеустрою дійде висновку про те, що він відповідає вимогам законів та прийнятим відповідно до них нормативно правовим актам, то на етапі затвердження відповідний орган Держгеокадастру позбавлений права відмови у затвердженні проекту землеустрою із даних підстав і зобов`язаний у двотижневий строк прийняти рішення про затвердження проекту та про надання земельної ділянки у власність особи.

Відтак вважає, що виконав всі передбачені законодавством вимоги та пройшов всі етапи, які передували затвердженню документації відповідачем, тому відмова у затвердженні проекту землеустрою є протиправною.

Щодо висновків відповідача про відсутність у проекті землеустрою погодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами, зазначив те, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому наголошував, що норми статті 198 Земельного Кодексу вказують, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Відтак, у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж, слід вважати що відбулось погодження меж.

Окрім іншого вважає, що ефективним засобом правового захисту, в даному випадку є зобов`язання відповідача затвердити погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивача для ведення особистого селянського господарства.

2. Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов в обґрунтування якого заперечив щодо задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Вважає, що в оскаржуваному наказі чітко зазначено підставу прийняття відмови, зокрема, невідповідність положень статті 198 Земельного кодексу України.

Крім того зазначив, що надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування, оскільки, дозвіл не є правовстановлюючим актом.

Заперечив також щодо вимог зобов`язального характеру зазначивши при цьому, що дії посадових осіб відповідача є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу.

3. 22.01.2021 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій наведено переважно аналогічні аргументи як і в позовній заяві. Крім цього, представником позивача подано заяву в порядку частини 7 статті 139 КАС України.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ В СПРАВІ.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ ТА ВІДПОВІДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.

1. Згідно наказу Головного Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 08.04.2020 року № 24-1522/14-20-СГ, ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Кельменецької селищної ради, Кельменецького району Чернівецької області, орієнтовний розмір земельної ділянки 0,50 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства . (а.с.18)

2. Відповідно до висновку експерта від 14.05.2020 року № 6373/82-20 позивачеві погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ - 01.03) за адресою: на території Кельменецької селищної ради Кельменецького району Чернівецької області.

Згідно пункту 8 зазначеного висновку встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачеві для ведення особистого селянського господарства відповідає земельному законодавству та прийнятим до нього нормативно - правовим актам. (а.с.31)

3. Судом також досліджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (01.03), на території Кельменецької селищної ради, Кельменецького району Чернівецької області із додатками. (а.с.14-35)

4. 23.09.2020 року наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області № 24-2680/14-20-СГ відмовлено гр. ОСОБА_1 у затвердженні проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Кельменецької селищної ради Кельменецького району Чернівецької області, розмір земельної ділянки 0,5000 га кадастровий номер 7322055100:02:001:0030, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність з таких підстав: невідповідність положень статті 198 Земельного кодексу України. (а.с. 13)

5. Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 06.11.2020 року № 29-24-0.31-4054/2-20 зазначено, що підставою відмови у затверджені проекту із землеустрою є відсутність погоджених меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами. (а.с.36)

ДО ВКАЗАНИХ ПРАВОВІДНОСИН СУД ЗАСТОСОВУЄ НАСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ТА РОБИТЬ ВИСНОВКИ ПО СУТІ СПОРУ.

1. Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

2. Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

При цьому, з огляду на зміст пп."в" частини 3 статті 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

На підставі пункту "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

3. Відповідно до частини 2 статті 50 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 р. №858-IV проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Частиною 8 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Згідно з частиною1 статті 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до частини 4 та 5 статті 186-1 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Частиною 6 статті 186-1 Земельного кодексу України визначено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

З огляду на частину 9 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Частиною 10 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

4. Системний аналіз наведеного вище дає підстави дійти висновку, що Земельним кодексом України визначено підстави за яких може бути відмовлено в погодженні і затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, натомість погоджений проект підлягає безумовному затвердженню у двотижневий строк з дня його отримання, оскільки підставою для відмови в затвердженні проекту землеустрою може бути лише не погодження проекту землеустрою у порядку встановленому статті 186-1 Земельного кодексу України та відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду зазначеною у постанові від 06.03.2019 р. у справі №1640/2594/18 (провадження №К/9901/67463/18), що в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України суд застосовує до спірних правовідносин.

5. Як встановлено судом, поданий позивачем на затвердження до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом безоплатної передачі останньому для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель, що перебувають у державній власності Кельменецької селищної ради Кельменецького району Чернівецької області погоджений експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Львівській області - висновок про розгляд документації із землеустрою від 14.05.2020 р. (а.с.31).

При цьому суд наголошує, що перевірка відповідності проекту землеустрою вимогам чинного законодавства здійснюється саме на стадії погодження проекту землеустрою, а не на стадії його затвердження.

Приймаючи спірне рішення відповідач як підставу його прийняття зазначив невідповідність положень статті 198 ЗК України.

В свою чергу, вимоги ж статті 198 ЗК України стосуються кадастрових зйомок, а саме - комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок, що включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.

З встановлених обставин справи вбачається, що відповідач приймаючи спірне рішення не визначив, в чому ж полягає невідповідність кадастрової зйомки по проекту землеустрою позивача, та яка гіпотеза вказаної статті не дотримана під час проведення визначеного комплексу робіт при виготовленні проекту землеустрою.

Отже, у відповідача на час прийняття спірного наказу були відсутні підстави для відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом безоплатної передачі позивачеві для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель, що перебувають у державній власності Кельменецької селищної ради Кельменецького району Чернівецької області.

Відтак, оскаржуваний наказ про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки не містить жодної законодавчо встановленої підстави для відмови в затвердженні проекту землеустрою.

Зважаючи на викладене суд дійшов висновку, що спірний наказ винесено необґрунтовано, а тому він підлягає визнанню протиправним та скасуванню, оскільки підстава, яка визначена в спірному наказі - невідповідність положень статті 198 ЗК України, не узгоджується з встановленими обставинами справи.

Слід також зазначити і те, що за приписами статті 198 Земельного кодексу України кадастрова зйомка включає в себе зокрема погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Згідно п. 3.12. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 року № 376, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Відтак, непогодження суміжними землекористувачами меж земельної ділянки не є само по собі підставою для прийняття уповноваженим органом рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність.

Такий висновок ґрунтується також на рішеннях Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 681/1039/15-ц, від 18.04.2018 року № 346/4408/15-ц, який наголошує, що "Акт погодження меж земельної ділянки є складовою частиною технічної документації, на підставі якої орган місцевого самоврядування, реалізуючи власну компетенцію, приймає рішення про передачу громадянам безоплатно земельних ділянок у власність.

При цьому кадастровою зйомкою є комплекс робіт, яку проводять юридичні та фізичні особи, які одержали в установленому порядку ліцензію на проведення геодезичних і картографічних робіт, а при їх проведенні суміжні землекористувачі погоджують межі земельних ділянок і вказані дії не впливають на правовий режим земельної ділянки і не є юридичним фактом, на підставі якого виникають, змінюються чи припиняються земельні правовідносини, оскільки в результаті кадастрових робіт створюється лише інформаційна база.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є "погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами". Із наведеного вище не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Видається, що погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені).".

6. Підсумовуючи викладене, відмова Головного управління Держгеокадастру у прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою та передачі спірної земельної ділянки у власність є безпідставною та такою, що не ґрунтується на приписах закону.

7. Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Звертаючись до суду, позивачем надано достатній обсяг доказів, які вказують на правомірну поведінку і дії останнього, що в свою чергу відповідачем не спростовано.

За частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази в призмі норм національного законодавства, суд вважає, що відповідач, відмовляючи позивачеві у затвердженні проекту землеустрою, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій", без дотримання вимог частини 2 статті 2 КАС України, а тому наявні підстави для визнання оскаржуваного наказу протиправним.

8. З приводу позовних вимог про зобов`язання затвердити погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд зазначає наступне.

Обираючи спосіб захисту порушеного права суд враховує, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

У даній справі повноваження відповідача щодо затвердження або відмови у затвердженні проекту землеустрою визначені статтею 118 Земельного кодексу України.

Умови за яких повноважний орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, то такий орган зобов`язаний прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою. Тобто ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у повноважного органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Таким чином, повноваження щодо затвердження або відмови у затвердженні проекту землеустрою за своєю правовою природою не є дискреційними.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.12.2019 р. у справі №823/59/17 (провадження №К/9901/32364/18).

Оскільки під час розгляду справи судом встановлено, що у відповідача не було правових підстав для відмови позивачеві у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом безоплатної передачі для ведення особистого селянського господарства, відтак належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача затвердити відповідний проект землеустрою.

9. Отже суд погоджується з обґрунтуваннями позивача, оскільки такі обґрунтування є беззаперечними і такими, що доведені в ході судового розгляду справи.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази і довести певні обставини, які свідчать про правомірність його дій/бездіяльності, законність прийнятих рішень. Однак, відповідач у згаданих правовідносинах, жодним доказом або ж нормою законодавства не спростував доводів позивача.

Беручи до уваги наведене, та оцінюючи надані сторонами по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, отже підлягають задоволенню повністю.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

1. Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а тому слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати - судовий збір в сумі 840,80грн.

2. Разом з позовними вимогами, представником позивача - адвокатом Пастух В.В. заявлено клопотання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат - витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 3500,00 грн.

Перевіривши доводи заяви представника позивача про стягнення судових витрат суд зазначає наступне

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно частин 1, 2 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 статті 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до частин 1, 7 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно частини 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Крім цього, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 10.12.2019 у справі № 10.12.2019.

На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу адвоката надано:

- копію договору про надання правової допомоги, додаткову угоду № 1 від 27.10.2020 року ;

- розрахунок витрат за надання правової допомоги;

- акт приймання - передачі виконаної роботи до договору про надання правової допомоги від 22.01.2021 до договору про надання правової допомоги від 27.10.2020 року № 13/20 та додаткової угоди від 27.10.2020 року № 1;

- квитанцію до прибуткового касового ордеру №4 від 22.01.2021 р. на суму 3500,00 грн;

Як вбачається з розрахунку витрат на надання правової допомоги вартість однієї години наданих адвокатом послуг становить 1000,00 грн.

Кількість витраченого часу відповідно до розрахунку суми послуг за надану правничу допомогу становить 3 годин 30 хвилин, з яких:

- первинна консультація та ознайомлення з наявними матеріалами, подання адвокатського запиту від 27.10.2020 року - 30 хвилин ;

- підготовка та подання позовної заяви з додатками - 2 години;

- підготовка та подання відповіді на відзив - 1 година ;

Загальна вартість послуг адвоката становить 3500,00 грн.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання - передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Суд зазначає, що в матеріалах цієї справи наявний належним чином складений договір про надання правничої допомоги, оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та документи, які свідчать про оплату позивачем послуг адвоката.

Однак, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягає зменшенню виходячи із принципу співмірності, що також визначено ч. 5 ст. 134 КАС України.

Суд вважає, що визначена адвокатом сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, за результатами розгляду справи в розмірі 3500,00 грн, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на те, що предметом розглядуваного спору, є справа незначної складності, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами майнового характеру, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат підлягає стягненню в сумі 2000,00 грн.

Крім того, суд звертає увагу, що на розгляді в Чернівецькому окружному адміністративному суді знаходяться аналогічні справи, згідно відомостей КП "Діловодство спеціалізованого суду", в яких представником позивача є ОСОБА_2 , відповідачем виступає Головне Управління Держгеокадастру в Чернівецькій області, а обґрунтування позовних вимог, а так само і самі вимоги - є аналогічними за змістом.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу необхідно задовольнити частково з підстав наведених вище.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 23.09.2020 № 24-2680/14-20-сг, яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Кельменецької селищної ради, Кельменецького району, Чернівецької області, розмір земельної ділянки 0,5 га, кадастровий №7322055100:02:001:0030, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

3. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області затвердити погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Кельменецької селищної ради, Кельменецького району, Чернівецької області, розміром 0,5 га, кадастровий № 7322055100:02:001:0030.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області судові витрати - судовий збір в сумі 840,80 грн.

5. Клопотання представника позивача - Пастуха Вадима Васильовича, про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (вул. Героїв Майдану, 194-А,м. Чернівці, 58013, код ЄДРПОУ: 39909396).

Суддя О.В. Боднарюк