Постанова № 9435401, 13.04.2010, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2010 року <ЧАС >м.ПолтаваСправа № 2а-47498/09/1670 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді –Чеснокової А.О.,

при секретарі –Лисенко М.С.,

за участю:

представника позивача - Шаповалова І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Комерційна компанія "Локо"до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської областіпро скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

27 жовтня 2009 року ПП "Комерційна компанія "Локо"звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької ОДПІпро скасування податкового повідомлення-рішення № 0000402302/02332 від 21 липня 2009 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перевіркою відповідача встановлені порушення податкового законодавства, а саме: віднесення суми ПДВ у розмірі 60000 грн. до складу дозволеного податкового кредиту в податковій декларації за січень 2009 року за операціями, що проведені на підставі нікчемного правочину. Позивач вказує, що податковий орган протиправно ставить йому у вину формування податкового кредиту на підставі податкових накладних виданих ТОВ "Тікко", яке має ознаки фіктивності, оскільки діючим законодавством не передбачено обов'язку платника податків перевіряти на ознаки фіктивності свого контрагента, в зв’язку з чим позивач вважає, що ним правомірно сформований податковий кредит з ПДВ за січень 2009 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав суду клопотання, в якому просить відкласти розгляд справи через хворобу представника відповідача, доказів, які б свідчили про те, що він дійсно перебуває на лікарняному, до суду не надав.

Суд вважає необхідним зазначити, що інститутом представництва не обмежено коло осіб, які можуть бути представниками на основі закону.

Відповідно до частини 7 статті 56 Кодексу адміністративного судочинства України, законним представником органу, підприємства, установи, організації в суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом.

Оскільки відповідачем у справі є орган державної влади, таким чином представляти його інтереси в суді може як керівник, так і інша особа уповноважена законом, положенням, статутом.

Відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

За таких підстав суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних в ній доказів в порядку статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного.

Судом встановлено, що ПП "Комерційна компанія "Локо" 23 травня 2005 року зареєстровано як юридичну особу (ідентифікаційний код 33510308).

Позивач перебуває на податковому обліку у Кременчуцькій ОДПІ та є платником ПДВ (свідоцтво платника ПДВ № 23486853 від 07 червня 2005 року).

Працівниками Кременчуцької ОДПІ з 09 липня 2009 по 10 липня 2009 року проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку з питань взаємовідносин з ТОВ "Тікко" за період січень 2009 року.

За результатами перевірки 14 липня 2009 року відповідачем складено Акт № 3071/23-309/33510308, в якому зафіксовано порушення підпункту 7.4.1, пункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме:

Сума ПДВ у розмірі 60000,00 грн. безпідставно віднесена ПП "Комерційна компанія "Локо" до складу податкового кредиту у податковій декларації по ПДВ за січень 2009 року за операціями, що проведені на підставі нікчемного правочину підлягає зменшенню. В результаті чого позивачем занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за січень 2009 року на суму ПДВ –60000, 00 грн.

Із акту перевірки вбачається, що ПП «Комерційна компанія «Локо» здійснює діяльність в галузі оптової торгівлі хімічними продуктами та іншими видами оптової торгівлі товарно-матеріальних цінностей, що одержані із-зі кордону. В зв’язку з тим, що на підприємстві відсутні власні складські приміщення та автомобільний транспорт, позивачем було укладено угоду з ТОВ «Тікко»№ 10-16 від 16 жовтня 2008 року на здійснення послуг із зберігання та вантажних послуг. На виконання умов угоди ТОВ «Тікко»було виписано рахунок-фактуру № ТС-0000016 від 29 січня 2009 року та податкову накладну № 47 від 29 січня 2009 року.

Сума податку на додану вартість за зазначеною податковою накладною включена до податкового кредиту відповідного періоду, відображеного у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним Додатку 5 до податкової декларації з ПДВ та даним декларації з ПДВ за січень 2009 року.

В Додатку № 5 до податкової декларації з ПДВ «Розшифровки податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»за січень 2009 року було віднесено суму ПДВ у розмірі 60000, 00 грн.

Як зазначено в акті перевірки, порушення виникли внаслідок включення ПП «Комерційна компанія «Локо»до складу податкового кредиту суми ПДВ по податковій накладній, отриманій від постачальника ТОВ «Тікко», яке не має основних фондів, виробничих активів і найманих працівників. Підприємство за юридичною адресою не знаходиться, що підтверджено актом обстеження від 10 лютого 2009 року № 4.

Відповідачем зазначено, що під час перевірки було встановлено відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, а отже і відсутня фінансово-господарська діяльність, тому угоди укладені та такі, що виконувались протягом перевіряємого періоду між ТОВ «Тікко»та його постачальниками й покупцями (споживачами) не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

На підставі вищенаведеного акту відповідачем 21 липня 2009 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000402302/0/2332, яким позивачу донараховано ПДВ на суму 60000,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 30000,00 грн.

З вимогою про визнання протиправним та скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення Позивач звернувся до суду.

Згідно з частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку податковому повідомленню-рішенню Кременчуцької ОДПІ№000402302/0/2332 від 21 липня 2009 року, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 16 жовтня 2008 року між ТОВ "Тікко" та ПП "Комерційна компанія "Локо" укладений договір № 10-16 щодо надання послуг із завантаження, перевезення та зберігання товарно-матеріальних цінностей - фільтруючих матеріалів кларсель CBL та кларсель DICB. Виконання умов договору підтверджується актом здачі-прийняття робіт № ТС-0000016 від 29 січня 2009 року. Сторони один до одного жодних претензій не мають. Таким чином, договір надання послуг від 16 жовтня 2009 року виконаний сторонами в повному обсязі та належним чином.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 № 168/97-ВР (надалі –Закон України "Про ПДВ") податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 7.5 статті 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що підтверджує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про ПДВ" встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами) згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Вимоги щодо оформлення податкової накладної викладені в підпункті 7.2.1 статті 7 Закону України «Про ПДВ»на підставі якого платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, яка повинна мати перераховані у вказаній нормі дані.

Відповідно до матеріалів справи, позивач, дійсно сформував податковий кредит у січні 2009 року на суму ПДВ - 60000,00 грн. на підставі податкової накладної виданої ТОВ "Тікко" № 47 від 29 січня 2009 року, виписаною і оформленою з врахуванням всіх вимог до оформлення і виписки податкових накладних, передбачених Законом України «Про ПДВ».

Як вбачається із акту перевірки, ТОВ «Тікко»повністю задекларував в складі податкових зобов’язань суму ПДВ, що віднесена ПП «Комерційна компанія «Локо»до складу податкового кредиту.

Таким чином, ПП «Комерційна компанія «Локо»віднесло до складу податкового кредиту суму ПДВ, підтверджену податковою накладною продавця (ТОВ «Тікко»), яка виписана належним чином і суми по якій враховані у складі податкового зобов’язання продавця.

Посилання відповідача на те, що податкова накладна оформлена неналежним чином, оскільки в ній зазначена адреса, за якою ТОВ «Тікко»не знаходиться, що підтверджено актом обстеження, судом до уваги не приймаються.

Як вбачається із матеріалів справи, на момент здійснення господарських операцій ТОВ «Тікко»знаходилось за адресою: м. Кременчук, вул. Жовтнева, буд. 1, кв. 147. Дана адреса зазначена і в податковій накладній. Доказів, які б спростовували даний факт, відповідачем не надано.

Відповідно до частин 1-2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

За таких обставин, покупець не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей, наданих продавцем.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону України «Про ПДВ»визначено, що платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.1 статті 10 цього ж Закону платники податку несуть відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення податку до бюджету відповідно до законодавства України.

З огляду на наведені законодавчі приписи несплата ПДВ продавцем сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Відповідальності за взаємовідносини постачальника ТОВ «Тікко»з бюджетом ПП«Комерційна компанія «Локо»не несе.

Посилання відповідача в акті перевірки на те, що дані угоди суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними, суд оцінює критично, виходячи з наступного.

Згідно із частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Абзацом 1 частини 1 статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Частина 1 статті 228 ЦК України зазначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов’язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Суд зазначає, що хоча відповідач і використав в акті перевірки такий термін, як "нікчемний правочин", відповідач не звернув уваги на те, що згідно із частиною 2 статті 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. Кременчуцькою ОДПІ, при використанні терміну "нікчемний правочин", не звернуто увагу на те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у частині 1 статті 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у частині 1 статті 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 частини 2 статті 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним, тощо.

Відповідач не звернув увагу на те, що згідно із частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається з матеріалів справи, суперечність мети укладеного договору № 10-16 від 16 жовтня 2008 року інтересам держави і суспільства Кременчуцька ОДПІ вбачає у спрямованості мети ПП «Локко»на ухилення від сплати податків. Відповідач посилається на наявність ознак нікчемності зазначеного договору на підставі того факту, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою, відсутня фінансово-господарська діяльність.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що на момент укладення спірного договору, ТОВ «Тікко»було зареєстровано в ЄДРПОУ, що підтверджується копією Витягу та не заперечувалось сторонами, мало свідоцтво платника податку на додану вартість, в якому зазначено місцезнаходження: м. Кременчук, вул. Жовтнева, буд. 1, кв. 147.

Відповідно до вимог статті 207 ГК України умисел на ухилення від сплати податків, повинен виникнути заздалегідь, тобто бути наявним при укладанні угоди, зобов’язання.

Відповідачем не доведено обставин, які підтверджують той факт, що, укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави і суспільства. Навпаки, зазначені відповідачем факти свідчать про те, що позивач сплатив ТОВ «Тікко»в ціні надання послуг також податок на додану вартість. Сама по собі угода не є такою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

З огляду на викладені вище обставини та норми законодавства, суд приходить до висновку, що відповідач не довів того, що зміст спірного договору не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору, тому не має підстав вважати цей договір недійсним (нікчемним) із вказаних відповідачем підстав.

Таким чином, з вищенаведених підстав судом відхиляються твердження податкового органу, щодо фіктивності договорів між Позивачем та ТОВ "Тікко".

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірного повідомлення-рішення покладено на податковий орган.

Відповідач не довів суду правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163, 185 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Приватного підприємства "Комерційна компанія "Локо" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції№ 0000402302/0/2332 від 21 липня 2009 року.

          Стягнути з Державного бюджету України на користь "Комерційна компанія "Локо" витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

          Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративному суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України –з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено 19 квітня 2010 року.

          Суддя                                                                                А.О. Чеснокова