Рішення № 94352679, 25.01.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2021 року м. Житомир справа № 240/6237/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0281 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини А0281 (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А0281 щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з лютого 2014 року по день виключення зі списків особового складу частини - 27 серпня 2019 року;

- зобов`язати військову частину А0281 нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з лютого 2014 року по день виключення зі списків особового складу частини - 27 серпня 2019 року, із встановленням базового місяця для обчислення індексації - лютий 2014 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А0281 щодо невиплати йому середнього заробітку за весь час затримки грошового забезпечення по день фактичного розрахунку;

- зобов`язати військову частину А0281 нарахувати та виплатити йому суму середнього заробітку відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України за період з 27 серпня 2019 року по 20 березня 2020 року в сумі 154494,60 гривень.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він проходив службу у військовій частині А0281 на посаді заступника начальника технічної частини 95 окремої десантно-штурмової бригади. Вказує, що в період з лютого 2014 року по день виключення зі списків особового складу частини (27 серпня 2019 року) він не отримав у повному обсязі кошти на які мав право за час проходження військової служби, оскільки нарахування та виплата йому грошового забезпечення проводилися відповідачем не в повному обсязі, зокрема, за період вказаний період індексація грошового забезпечення йому не виплачувалась. Крім того зазначає, що при звільненні його з військової служби військова частина А0281 не провела з ним повного розрахунку, оскільки грошова компенсація за невикористані протягом 2016-2019 років календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій та матеріальна допомога для вирішення соціально побутових питань були виплачена йому 20 березня 2020 року, а не в день звільнення зі служби (27 серпня 2020 року), чим на порушила вимоги статті 116 Кодексу законів про працю України. У зв`язку з цим ОСОБА_1 вважає, що він відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою від 23 квітня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі №240/6237/20 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 подав до суду клопотання, в якому просив суд витребувати у військової частини А0281 наступні докази: інформацію про розмір його заробітної плати у період з лютого 2014 року по липень 2019 року та про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення у зазначений період, а також довідку про його доходи за період з січня по червень 2019 року.

Розглянувши вищезазначене клопотання, суд прийняв ухвалу віл 24 квітня 2020 року, якою клопотання задовольнив та витребував у Військової частини А0281 довідку про розмір нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з грудня 2013 року по серпень 2019 року включно, із відображенням в такій довідці щомісячних розмірів всіх складових його грошового забезпечення, в тому числі й розміру його посадового окладу та індексації грошового забезпечення, а також із зазначенням в довідці інформації щодо того, який базовий місяць був встановлений ОСОБА_1 та застосований при розрахунку йому індексації грошового забезпечення у грудні 2013 року та у січні 2014 року.

26 травня 2020 року на електронну пошту суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому військова частина А0281 заперечувала проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи таку позицію відповідач зазначив, що згідно з довідкою від 19.05.2020 №2248 в період з грудня 2018 рок по серпень 2019 року ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення виплачувалась. Крім того відповідач зазначив, що відповідно до ст. 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, індексації грошових доходів населення, у тому числі грошового забезпечення, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік. У спірний період виплата позивачу грошового забезпечення та інших виплат військовослужбовцям здійснювалась військовою частиною А0281 виключно у межах фінансових ресурсів. Також обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати індексації грошового забезпечення відповідач повідомив, що роз`ясненням директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2 було визначено не нараховувати індексацію грошового забезпечення до окремого роз`яснення. З приводу позовних вимог про стягнення середнього заробітку військова частина А0281 зазначила, що стаття 117 КЗпП, яка передбачає обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки з працівником розрахунку при звільненні, на правовідносини, які виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплат заробітної плати, не розповсюджуються. Водночас, грошова компенсація за невикористані протягом 2016-2019 років календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій та матеріальна допомога для вирішення соціально побутових питань були виплачена позивачу на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 у справі №240/11538/19. Враховуючи наведене, відповідач просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в повному обсязі (а.с.32-37).

Відповідно до норм ст.ст. 257, 263 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що майор ОСОБА_1 проходив військову службу на заступника начальника технічної частини 95 окремої десантно-штурмової бригади.

На підставі наказу командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 23.07.2019 №82 позивача було звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (а.с.14).

Натомість, на підставі наказу командира військової частини А0281 (по стройовій частині) від 27.08.2019 №200 позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, починаючи з 27 серпня 2020 року (а.с.15).

Однак, при звільненні зі служби військова частина А0281 не провела з позивачем повного розрахунку та не виплатила ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані протягом 2016-2019 років календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій та матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань. У зв`язку з цим позивач звертався до суду.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 у справі №240/11538/19 позов ОСОБА_1 до військової частини А0281 було задоволено: визнано протиправною бездіяльність військової частини А0281 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік; зобов`язано військову частину А0281 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.08.2019; визнано протиправною бездіяльність військової частини А0281 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, відповідно до протоколу №8 засідання комісії по розгляду клопотань на виплату матеріальної допомоги від 06.09.2019 військової частини А3771; зобов`язано військову частину А0281 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік відповідно до протоколу №8 засідання комісії по розгляду клопотань на виплату матеріальної допомоги від 06.09.2019 військової частини А3771, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.08.2019.

На виконання вказаного судового рішення 20 березня 2020 року військовою частиною А0281 було виплачено ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в загальному розмірі 52954,43 гривень, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача, відкритого в АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.17).

При цьому, середній заробіток за весь час затримки виплати вказаної грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік ОСОБА_1 військовою частиною А0281 не виплачувався.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що в період проходження військової служби з лютого 2014 року по 27 серпня 2019 року військова частина А0281 щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з лютого 2014 року по не виплачувала йому індексацію грошового забезпечення.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не виплати йому середнього заробітку за час повного розрахунку при звільненні та індексації грошового забезпечення за період з лютого 2014 року по 27 серпня 2019 року протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам в частині позовних вимог щодо виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

З наданої військовою частиною А0281 на виконання ухвали від 24.04.2020 про витребування доказів довідки від 19.05.2020 №2348 про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення (а.с.42) вбачається, що в період з грудня 2018 року по серпень 2019 року індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 виплачувалась.

З огляду на що, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з грудня 2018 року по серпень 2019 року не підлягають задоволенню, у зв`язку з їх безпідставністю.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, доказів здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з лютого 2014 по листопад 2018 року військова частина А0281 до суду не надала.

Таким чином, в ході розгляду справи судом встановлено та не спростовано відповідачем, що в період з лютого 2014 по листопад 2018 року ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.

При цьому, обґрунтовуючи правомірність дій щодо невиплати індексації відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на відсутність коштів передбачених на виплату індексації грошового забезпечення та на роз`яснення Департаменту фінансів МОУ від 04.01.2016 №248/3/9/1/2, яким встановлено не нараховувати індексацію грошового забезпечення до окремого роз`яснення Міністерства соціальної політики України.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам щодо наявність у позивача права на проведення індексації його доходів, суд зазначає наступне.

Преамбулою Закону України від 03.07.1991 №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Приписами статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Підстави для проведення індексації визначені статтею 4 Закону №1282-ХІІ, відповідно до якої індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Статтею 6 Закону №1282-XII передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 5 Закону № 1282-ХІІ встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно до ст. 9 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно з ст. 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).

Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Згідно п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1)підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік .

В контексті наведеного суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

З аналізу наведених вище нормативно-правових актів, вбачається що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Про те, як вже зазначалося, позивачу за період з лютого 2014 по листопад 2018 року не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо її не нарахування та невиплати.

Щодо доводів відповідача про відсутність у вказаний період фінансових ресурсів для виплати індексації грошового забезпечення, як підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивачу, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

З огляду на вищевикладене, складна фінансово-економічна ситуація в державі жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність коштів для виплати індексації судом не приймається до уваги, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Суд також вважає безпідставними посилання відповідача на роз`яснення Департаменту фінансів МОУ від 04.01.2016 №248/3/9/1/2 оскільки роз`яснення не є нормативно-правовим актом, натомість відповідач має діяти відповідно до закону, який має вищу юридичну силу, а тому суд критично ставиться до таких посилання відповідача як підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивача та не приймає їх до уваги.

З огляду на зазначене, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку, а тому бездіяльність військової частини А0281 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з лютого 2014 по листопад 2018 року є протиправною, з огляду на що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб`єктом владних повноважень, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 245 КАС України суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину А0281 нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з лютого 2014 по листопад 2018 року.

З приводу позовних вимог щодо встановлення базового місяця лютий 2014 року при виплаті індексації грошового забезпечення за спірний період, суд зазначає, що ці вимоги не підлягають задоволенню, оскільки визначення розміру належної позивачу за період з лютого 2014 по листопад 2018 року індексації грошового забезпечення, в тому числі й визначення базового місяця для її обрахунку, віднесено законодавцем до виключної компетенції відповідача. В свою чергу суд не має повноважень визначати складові елементи нарахування індексації та здійснювати її розрахунок до моменту його проведення відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини. У даній справі таке нарахування відповідачем здійснено ще не було.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Беручи до уваги, що спір з приводу базового місяця, який має бути встановлений позивачу при визначенні індексації грошового забезпечення за період з лютого 2014 по листопад 2018 року відсутній, суд в даному випадку не повинен та не уповноважений втручатися у дискреційні повноваження щодо виконання відповідачем обов`язку з визначення базового місяця для обрахунку розміру належної позивачу за період з лютого 2014 по листопад 2018 року індексації грошового забезпечення, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за затримку з ним повного розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що не заборонено спеціальним законодавством.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 у справі №823/2249/18.

Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», а саме: у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15). Та підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У даному ж випадку військова частина А0281 не провела з позивачем повного розрахунку при звільненні та не виплатила ОСОБА_1 грошову компенсаціяю за невикористані протягом 2016-2019 років календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій та матеріальну допомога для вирішення соціально побутових питань.

Вказані грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в загальному розмірі 52954,43 гривень, були виплачені ОСОБА_1 20 березня 2020 року на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 у справі №240/11538/19, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача, відкритого в АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.17).

Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем був проведений не 27 серпня 2019 року (в день звільнення з військової служби), а 20 березня 2020 року.

Зважаючи на приписи частини 2 статті 116 Кодексу законів про працю України, відповідач зобов`язаний був виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій та матеріальну допомога для вирішення соціально-побутових питань у повному обсязі у день звільнення 27 серпня 2019 року, проте виконав свій обов`язок лише 20 березня 2020 року (а.с.17).

Враховуючи, що позивачу не виплачена належна йому компенсація за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у день звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.

Метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд виходить із такого.

Як роз`яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

На виконання вимог ухвали суду військова частина А0281 надала до суду довідку від 20.01.2021 №111, з якої вбачається, що розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 становить 744,78 гривень.

При цьому, тривалість затримки повного розрахунку з позивачем становить 206 календарних днів (з 28.08.2019 по 20.03.2020).

Таким чином розмір середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні становить 153424,68 гривень (206 календарних днів х 744,78 грн. = 153424,68 грн).

Водночас, суд вважає, що у порівнянні із виплаченими із затримкою грошовою компенсацією за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та матеріальною допомогою для вирішення соціально-побутових питань в загальному розмірі 52954,43 гривень, суму середнього заробітку в розмірі 153424,68 гривень не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму заборгованості.

Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений у постанові від 30.10.2019.

Істотність частки своєчасно невиплачених сум грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 34,51% (52954,43 гривень (сума грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) : 153424,68 гривень (сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичної виплати) = 0,3451 (34,51 %)).

Таким чином, із врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника, суд дійшов висновку, що стягненню на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час затримки з розрахунку при звільненні в розмірі 52946,86 гривень (744,78 грн. (розмір середньоденного грошового забезпечення) х 206 календарних днів (кількість днів затримки розрахунку) х 34,51 % (істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком) = 52946,86 грн.)

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності у подібних правовідносинах викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №806/345/16, від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом стягнення з військової частини А0281 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки з ним повного розрахунку при звільненні в розмірі 52946,86 гривень.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки, позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів доведено, а відповідачем не спростовано протиправність бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з лютого 2014 по листопад 2018 року та щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки з ним повного розрахунку при звільненні, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Зважаючи на відсутність документально-підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 263, 267, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини А0281 (проспект Миру, 39, м.Житомир, 10004; код ЄДРПОУ 08104621) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0281 (проспект Миру, 39, м. Житомир, 10004; код ЄДРПОУ 08104621) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період з лютого 2014 по листопад 2018 року включно.

Зобов`язати військову частину А0281 (проспект Миру, 39, м. Житомир, 10004; код ЄДРПОУ 08104621) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з лютого 2014 по листопад 2018 року включно.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0281 (проспект Миру, 39, м. Житомир, 10004; код ЄДРПОУ 08104621) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати військову частину А0281 (проспект Миру, 39, м. Житомир, 10004; код ЄДРПОУ 08104621) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток в розмірі 52946,86 грн. (п`ятдесят дві тисячі дев`ятсот сорок шість гривень вісімдесят шість копійок) за час затримки в період з 28.08.2019 по 20.03.2020 виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович