Ухвала суду № 94352347, 21.01.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

21 січня 2021 р. Справа №200/8646/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Аканова О.О.,

при секретарі Ревва Е.Г.,

за участю

позивач до суду не з`явився;

представника відповідача - Зубар М.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській області (місцезнаходження: 84300, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Ярослава Мудрого, 56, код ЄДРПОУ 20001504) про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби; стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, яка виразилась у несвоєчасній виплаті грошових компенсацій за недоотримане речове майно і невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації утриманого з грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій податку на доходи фізичних осіб в сумі 689157 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом голови Служби безпеки України від 08.12.2017 №1495-ос його звільнено з військової служби, а наказом від 20.12.2017 №477-ос виключено зі списків особового складу Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях. Зазначив, що відповідачем виплачено грошові компенсації на загальну суму 207 888,40 грн.: грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій виплачена 19.08.2020; грошова компенсація за недоотримане речове майно - 26.01.2018; одноразова грошова допомога при звільненні - 16.01.2018 року.

Позивач до суду не з`явився, про час, місце, дату розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача у судовому засіданні просив суд залишити позов без розгляду чи відмовити у задоволенні позову.

Відповідачем до суду відповідачем надано відзив на позовну заяву і пояснення щодо заяви про уточнення позовних вимог, в яких відповідач просив залишити позовну заяву без розгляду з посиланням на пропущення позивачем строку звернення до суду.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-74 КАС України, суд дійшов про наступне.

Позивач в позовній заяві, зокрема, просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, яка виразилась у несвоєчасній виплаті грошових компенсацій за недоотримане речове майно та одноразової грошової допомоги при звільненні.

Позивача звільнено зі служби 08.12.2017 року.

До позовної заяви позивачем додано довідку про нараховані та виплачені кошти при звільненні від 08.09.20 №15/772, в якій зазначено, що вихідна допомога при звільненні 174281,64 грн. перерахована на картковий рахунок 16.01.2018; грошова компенсація речового майна 18497,89 грн. перерахована на картковий рахунок 22.12.2017, 30.01.2018року.

Згідно з частинами першою та другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною шостою статті 161 КАС України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до частини першої, шостої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Кодекс адміністративного судочинства України не пов`язує право суду поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Таким чином, у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

Клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинно містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу нараховано та виплачено кошти при звільненні: вихідну допомогу при звільненні 174281,64 грн. перераховано на картковий рахунок 16.01.2018; грошову компенсацію речового майна 18497,89 грн. перераховано на картковий рахунок 22.12.2017, 30.01.2018 року.

Таке твердження позивачем не заперечується.

Суд зважає на те, що позивачем не надано посилань на будь які норми законодавства, які передбачають обов`язковість досудового врегулювання зазначеного спору, що б унеможливило звернення з таким позовом до суду.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу встановлено наступне.

За статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

В аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином, про порушення своїх прав в частині виплати грошової компенсації за недоотримане речове майно позивачу стало відомо з дня проведення із ним фактичного розрахунку, тобто з 30.01.2018 - дня остаточного розрахунку, а в частині виплати одноразової грошової допомоги при звільненні - з 16.01.2018 року.

Суд зазначає, що саме з цього часу й розпочинається перебіг тримісячного строку для звернення позивача до суду з заявою про вирішення спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Натомість, позивач звернувся до суду із вказаною позовною заявою 14.09.2020, тобто після спливу визначеного тримісячного строку.

Позивачем не надано жодних доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду.

Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, яка виразилась у несвоєчасній виплаті грошових компенсацій за недоотримане речове та одноразової грошової допомоги при звільненні слід залишити без розгляду, оскільки відповідно до Рішення Конституційного суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні цих видів компенсації встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах Стаббігс та інші проти Великобританії, Девеер про Бельгії виходить з того, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення таких строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Вказаної правової позиції дотримується і Верховний Суд, зокрема, у постановах від 06.03.2019 по справі № 820/394/17, від 06.03.2019 по справі № 805/1985/18-а.

Відповідно до вимог частини 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, зокрема, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

На підставі викладеного, суд у відповідності до вимог статті 123 КАС України вважає, що за таких обставин позовну заяву слід залишити без розгляду.

Керуючись статтями 122, 123, 183, 240, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву залишити без розгляду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, яка виразилась у несвоєчасній виплаті грошової компенсації за недоотримане речове майно, вихідної допомоги при звільненні.

Вступну та резолютивну частину ухвали виготовлено в нарадчій кімнаті 21 січня 2021 року. проголошено в судовому засіданні в присутності представника відповідача.

Повний текст ухвали виготовлено 25 січня 2021 року.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо розгляду справи було здійснено в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О.О. Аканов