Ухвала суду № 94352129, 25.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

25 січня 2021 р. Справа № 160/15816/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Златіна Станіслава Вікторовича розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

27.11.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 20.10.2020 року №1718-УБД «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (Ідентифікаційний код юридичної особи 39792822) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Медведівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Медведівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів. Не зважаючи на те, що до заяви були додані усі необхідні документи, визначені законом, наказом від 20.10.2020 №1718-УБД відповідач відмовив у наданні дозволу, посилаючись на те, що бажана земельна ділянка має накладення на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні інших осіб на підставі державних актів на право постійного користування землею.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

11.01.2021 року відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому зазначено, бажана земельна ділянка, яку бажає отримати позивач, має накладення на земельні ділянки, які зареєстровані за іншими особами: на право постійного користування землею гр. ОСОБА_2 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІV-ХР №027251 від 11.03.2001р., гр.. ОСОБА_3 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІV-ХР №027257 від 11.03.2001р., та гр. ОСОБА_4 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІV-ХР №027258 від 11.03.2001р. Також відповідачем було заявлено клопотання про закриття провадження у справі, яке підтримано позицію, викладену в позовній заяві відзив на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із клопотанням від 05 вересня 2019 року, в якому просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ- 01.03.), яка знаходиться на території Медведівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6323182700:03:000:0168. Відповідач розглянув клопотання Позивача та видав наказ від 20.10.2020 №1718-УБД «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», за змістом якого позивачу відмовлено у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Відмова обґрунтована тим, що згідно з доданими до заяви графічними матеріалами, земельна ділянка, яку планує отримати у власність гр. ОСОБА_1 має накладання на земельні ділянки які перебуває у постійному користуванні гр. ОСОБА_2 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії IV-XP № 027251 від 11.03.2001, гр. ОСОБА_3 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії IV-XP № 027257 від 11.03.2001, гр. ОСОБА_4 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії IV-XP № 027258 від 11.03.2001, а також на земельні ділянки які зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 26.08.2020 за № 2156797663231 на ім`я гр. ОСОБА_5 , від 26.08.2020 за № 2156754563231 на ім`я гр. ОСОБА_6 , від 02.10.2020 за № 2188421563231 на ім`я гр, ОСОБА_7 , від 02.07.2020 за №2117463363231 на ім`я гр. ОСОБА_8 та від 25.08.2020р. за № 2155344863231 на ім`я гр. ОСОБА_9 . Згідно із частиною 5 статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідач, доводячи правомірність оскаржуваної відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідно до наказу від 20.10.2020 року за №1718-УБД, посилається на те, що земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач, має накладання на земельні ділянки які перебуває у постійному користуванні гр. ОСОБА_2 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії IV-XP № 027251 від 11.03.2001, гр. ОСОБА_3 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії IV-XP № 027257 від 11.03.2001, гр. ОСОБА_4 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії IV-XP № 027258 від 11.03.2001р.

Державні акти які видані громадянину ОСОБА_2 (Державний акт серії IV-XP № 027251 від 11.03.2001), громадянину ОСОБА_3 (Державний акт серії IV-XP № 027257 від 11.03.2001) громадянину гр. ОСОБА_4 (Державний акт серії IV-XP № 027258 від 11.03.2001р.) та посвідчують, що їм у постійне користування надано земельну ділянку, яка розташовані на території Медведівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.

Відповідно до частини 5 статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно із статтями 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Частиною 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

У частині 2 статті 92 ЗК України визначено коло суб`єктів, що можуть набувати у постійне користування земельні ділянки державної та комунальної власності, і громадяни до них не належать.

Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Відповідно до пунктів 2, 10 Розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр" № 3613-VI від 07.07.2011 земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 "Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинним і підлягають заміні у разі добровільною звернення громадян або юридичних осіб (постанова Верховного суду України від 26.09.2011 року № 6-14цс11).

Обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься в п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного суду України від 22.09.2005 року. Так, Конституційний Суд України рішенням від 22.09.2005 № 5-рп 2005 (справа № 1-17 2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. При цьому Конституційний суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею) виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, та на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення нього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Крім того, Законом України "Про Державний земельний кадастр" (чинний та в редакції з 01.01.2013) встановлено, що документ, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності ним Законом, є дійсними.

Чинне законодавство не містить чіткого регулювання щодо порядку переоформлення права користування земельними ділянками, тобто приведення його у відповідність до діючої редакції Земельного кодексу України.

Відтак, у осіб, які користуються земельними ділянками на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, чітко не встановлений законом обов`язок вчиняти дії, що пов`язані із переоформленням такого права на право власності або право оренди, до законодавчо визначеної та встановленої нормативно-правовими актами відповідно до процедури.

Отже, Державні акти на право постійного користування землею серії IV-XP № 027251 від 11.03.2001, Державний акт серії IV-XP № 027257 від 11.03.2001,Державний акт серії IV-XP № 027258 від 11.03.2001р., є чинними та нікими не скасовано.

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області зазначає, що за інформацією відділу у Кегичівському районі Головно управління Держгеокадастру у Харківській області, зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач, має накладання на земельні ділянки які перебуває у постійному користуванні гр. ОСОБА_2 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії IV-XP № 027251 від 11.03.2001, гр. ОСОБА_3 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії IV-XP № 027257 від 11.03.2001, гр. ОСОБА_4 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії IV-XP № 027258 від 11.03.2001р.

Отже, станом на сьогодні треті особи гр. ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 вважається законними користувачами вказаної земельної ділянки, що свідчить про необхідність отримання їх згоди на розроблення технічної документації із землеустрою земельної ділянки (її частини) в порядку, визначеному статтею 118 ЗК України.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як убачається з установлених судом фактичних обставин справи, спірні правовідносини обумовлені незгодою ОСОБА_1 з правомірністю рішення органу місцевого самоврядування про відмову у наданні йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні іншого суб`єкта, якому таке право надано цим органом місцевого самоврядування як розпорядником земель комунальної власності.

Отже, у цій справі існує спір про право на земельну ділянку, що виключає можливість його розгляду за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності (постійного користування) на земельну ділянку.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 16 ЦК одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із земельних відносин.

Та обставина, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, не змінює правової природи спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Визнання недійсним рішення відповідача впливає на права третьої особи, а тому в цьому випадку існує спір про право, що у свою чергу унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.

Аналогічна правова позиція щодо визначення судової юрисдикції у справах з аналогічним предметом позову міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 727/10968/17, від 03.04.2019 у справі № 727/1002/17, від 05.06.2019 у справі № 666/944/15-а, від 05.06.2019 у справі № 367/5344/17.

Ураховуючи наведене, суд вважає, що спір у цій справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 238, 239, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Клопотання відповідача про закриття провадження у справі - задовольнити.

Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вул.Космічна, б.21 8-9 поверх,м.Харків,61022, код ЄДРПОУ 39792822) про визнання протиправним наказу та зобов`язання вчинити певні дії - закрити.

Роз`яснити позивачу його право на звернення для захисту прав до суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Роз`яснити позивачу, що на підставі ч. 2 ст. 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя (підпис) С.В. Златін

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Помічник судді Лісна А.М.