Рішення № 94345227, 19.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2021 року м. Київ № 640/1978/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Служби безпеки України про стягнення коштівОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з позовом до служби безпеки України (далі - відповідач), в якому просить суд:

стягнути зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.06.2018 року по 19.12.2018 року у розмірі 157 983 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу при звільнені протиправно не сплачено всіх належних коштів, чим порушено вимоги статті 116 Кодексу законів про працю України, через що в порядку передбаченому статтею 117 Кодексу відповідач має сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку, а саме за 179 днів в розмірі 157 983 гривень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.02.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

16 березня 2020 року на виконання ухвали про відкриття провадження у справі відповідачем надано відзив на адміністративний позов, який проти позовних вимог заперечив у повному обсязі.

Відзив обґрунтовано тим, що норми Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців, а положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не визначено права військовослужбовців звільнених з військової служби звертатись за стягненням саме середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.

Крім того, відповідач зазначає, що затримка у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні була спричинена відсутністю бюджетних асигнувань, водночас при першій можливості суми призначені до виплати були одразу перераховані позивачу.

17 березня 2020 року позивачем подано відповідь на відзив у якій останній зазначає, що положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, разом з тим не визначений порядок виплати такої допомоги, за таких умов роботодавець має керуватись загальним трудовим законодавством, а саме Кодексом законів про працю України, яким чітко передбачено обов`язок роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач проходив військову службу в органах Служби безпеки України з 31.07.2006 року по 23.06.2018 року, за останнім перед звільненням місцем служби на посаді консультанта-експерта з оперативних питань 2 відділу 2 управління інформаційної безпеки Служби безпеки України.

23 червня 2018 року відповідно до наказу Служби безпеки України від 15.06.2018 року № 740-ос позивача звільнено з військової служби в запас на підставі підпункту «а» пункту 61, підпунктом «г» пункту 62 та пункт 88-1 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 року № 1262/2007 у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, та було виключено зі списків особового складу з 23.06.2018 року.

Водночас, позивач зазначає, що одноразова грошова допомога при звільненні, йому була виплачена лише 19.12.2018 року, тобто на 179 днів пізніше, ніж остаточний розрахунок під час звільнення.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, вважаючи, що затримкою розрахунку порушені його права та інтереси позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15 дійшов висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З вказаного слідує, що передбачений частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже виходячи з аналізу вищевикладеного, можна прийти до висновку, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, суд враховує висновки Пленуму Верховного Суду України, викладені в його постанові від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у якій, зокрема, зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

З вказаного слідує, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Крім того, стаття 23 Загальної Декларації з прав людини встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, в контексті приписів статей 116, 117 Кодексу законів про працю України суд приходить до висновку, що останні спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року по справі №805/977/16-а.

Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вже зазначалось, 23 червня 2018 року позивач був звільнений з військової служби в Збройних Силах України, а одноразову грошову допомогу при звільненні йому сплачено 19 грудня 2018 року, що не заперечується відповідачем.

Тобто, з вказаного слідує, що остаточний розрахунок відповідачем здійснено не в день звільнення позивача, а з порушенням строків встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України, а саме - 19 грудня 2018 року.

Таким чином, затримка остаточного розрахунку з позивачем становить з 23 червня 2018 року по 19 грудня 2018 року, оскільки 19 грудня 2018 року є днем припинення правопорушення щодо невиплати позивачу всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідачем не заперечується факт не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні.

В той же час, порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям станом на час виникнення спірних правовідносин визначено Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок» від 25 березня 1992 року №2232-XII, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII.

Суд зазначає, що наведені нормативно - правові акти не містять в собі положень, які б врегульовували порядок обчислення грошового забезпечення військовослужбовцям за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.

З огляду на вказане, суд вважає за необхідне застосувати аналогію закону, відтак, застосовувати до спірних правовідносин постанову Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100) при визначенні середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку.

Пунктом 5 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно пунктом 8 вказаного порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) зарплата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за це період.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача повинен бути розрахований починаючи з 23 червня 2018 та закінчуючи днем припинення правопорушення, а саме 19 грудня 2018 року.

При цьому, суд звертає увагу на необґрунтованість доводів відповідача про непоширення на військовослужбовців Кодексу законів про працю України, оскільки спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, відтак, у даному разі застосуванню підлягає трудове законодавство.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року у справі №825/1732/17 та від 18 липня 2017 у справі №825/598/17.

Подаючи даний адміністративний позов позивач заявив позовну вимогу про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.06.2018 року по 19.12.2018 року у розмірі 157 983 гривень, без заявлення вимоги про визнання протиправної бездіяльності щодо своєчасної виплати такої грошової допомоги.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Водночас, згідно частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, враховуючи належний спосіб захисту прав позивача, суд дійшов до висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльності щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні позивача та стягнути на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.06.2018 року по 19.12.2018 року.

Так, позивачем до матеріалів справи надано розрахунок середнього заробітку відповідно до довідки про доходи Служби Безпеки України № 21/2/2-1311 від 09.12.2019 року відповідно до якого середньоденний заробіток позивача за останні два місяці становить 882,59 грн.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача який має бути стягнений на його користь становить 157 983 гривні (179 днів по 882,59 грн.).

З огляду на те, що відповідачем не надано заперечень в частині розрахунку, суд дійшов до переконання про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.06.2018 року по 19.12.2018 року у розмірі 157 983 гривень.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких підлягають відшкодуванню або оплаті витрати позивача - не суб`єкта владних повноважень лише при задоволенні адміністративного позову.

Враховуючи задоволення позовних вимог, позивач має право на відшкодування документально підтвердженого судового збору у розмірі 1579,90 грн. з бюджетних асигнувань Служби безпеки України.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 ) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України (код ЄДРПОУ 00034074, адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33) щодо несвоєчасного розрахунку при звільнені ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 ).

3. Стягнути зі Служби безпеки України (код ЄДРПОУ 00034074, адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.06.2018 року по 19.12.2018 року у розмірі 157 983 (сто п`ятдесят сім тисяч дев`ятсот вісімдесят три) гривень 00 копійок.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 ) документально підтверджені судові витрати у розмірі 1579,90 грн. (одна тисяча п`ятсот сімдесят дев`ять гривень, 90 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Служби безпеки України (код ЄДРПОУ 00034074, адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя І.М. Погрібніченко