Рішення № 94340673, 21.01.2021, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/1901/20

Провадження № 2/487/261/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

21.01.2021 року м. Миколаїв

Заводський районний суд міста Миколаєва в складі:

головуючого судді Притуляк І.О.,

за участю секретаря Янковець Г.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення

ВСТАНОВИВ:

02.04.2020 року представник АТ КБ «ПриватБанк» – адвокат Савіхіна А.М., звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яким просила виселити відповідачів з будинку АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстрації у вказаному місці проживання у відповідному органі реєстрації. Крім того просила, стягнути з відповідачів витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначила, що 29.10.2016 року АТ КБ «ПриватБанк» в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, 14.09.2007, який був посвідчений приватним нотаріусом ММНО Рябоконь К.Л. та зареєстрований у державному реєстрі під номером №1775, отримав у власність будинок АДРЕСА_1

Проте доступу до вказаного майна представники позивача отримати не можуть, оскільки у вказаному будинку зареєстровані і проживають відповідачі. В порядку досудового врегулювання, на виконання положень ч. 1 ст. 109 ЖК УРСР, ними було направлено на адресу відповідачів письмову претензію про добровільне звільнення приміщення та зняття з реєстрації, яка залишилась без відповіді та виконання.

Посилаючись на вимоги до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Іпотеку», просила позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 03.04.2020 року позовну заяву було прийнято до розгляду у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 23.10.2020 року підготовче провадження по справі було закрито та призначено розгляд справи по суті.

Представники позивачів до судового засідання не з`явились про час та місце розгляду скарги були повідомлені належним чином, надали заяву в якій просили провести розгляд позовної заяви за їх відсутності, заявлені вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідачі до судового засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про поважність причини неявки до суду не повідомили.

У відповідності до положень ст. 280-281 ЦПК України, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення по справі.

Суд, дослідивши подані сторонами докази, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 07.09.2007 року між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» () правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк») за було укладено кредитний договір №NK1PG04040053.

З метою забезпечення вищенаведеного зобов`язання, 14.09.2007 року, між сторонами був укладений іпотечний договір №1775, предметом якого став житловий будинок з усіма господарськими та побутовими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

29.10.2016 року між АТ КБ «ПриватБанк» в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність вищевказаний будинок, про що

свідчить рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу, Чернігівської області Завалієва А.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32176722 від 02.11.2016 року.

Згідно до інформації наданої Департаментом з надання адміністративних послуг ММР від 29.12.2017 №19.02.02.10/3462/17 станом на 28.12.2017 року, у житловому будинку АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ..

25.11.2019 року, представником АТ КБ «ПриватБанк» Савіхіною А.М., на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , було направлено вимогу про добровільне звільнення приміщення житлового будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно зі ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Стаття 391 ЦК України наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частин першої, другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина третя статті 40 Закону України «Про іпотеку»).

Вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в разі звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини третьої статті 40 Закону України «Про іпотеку».

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2947цс15, яка в подальшому підтримана Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, провадження № 14-317цс18), також аналогічна позиція була висловлена у постанові Верховного суду 24.06.2020 року у справі № 139/839/19, провадження № 61-6920св20.

Так, відповідно до п. 35.2 умов Іпотечного договору від 14.09.2007 року, за цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов`язань Іпотекодавцем за кредитним договором від 07.09.2007року за №NK1PG04040053, укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем по: - поверненню кредиту, наданого у вигляді не поновлюваної кредитної лінії, в сумі 32340,00 доларів США, в т.ч. на наступні цілі: на придбання житлового будинку, зазначеного в п.35.3 цього договору в сумі 26400, 00 доларів США, а також на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених Кредитним договором у розмірі 5940,00 доларів США на строк з 07.09.2007 року по 06.09.2027 року.

Згідно з п. 35.3 Іпотечного договору, в забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором та Іпотекодавця зобов`язань за цим договором Іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_4 на підставі Договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом ММНО Матвєєвою І.М. від 07.09.2007року за №929.

Таким чином, судом встановлено, що будинок який є предметом вказаного позову був, приданий ОСОБА_4 за кредитні кошти, наразі він належить на праві власності позивачеві, проте позивачем не було дотримано процедури повідомлення відповідачів про необхідність звільнити займане приміщення, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання відповідачами вимоги, представника АТ КБ Приватбанк» від 25.11.2019 року.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку що за відсутності в матеріалах справи відомостей стосовно належного отримання відповідачами письмової вимоги іпотекодержателя про добровільне звільнення житлового приміщення яке є предметом іпотеки, позові вимоги АТ КБ «Приватбанк» є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.10,18,23,76,279,258,259,263-265,280,282,352,354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем безпосередньо або через Заводський районний суд м. Миколаєва до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, апеляційної скарги, якщо їх не буде подано, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», м. Київ вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570

Відповідачі: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1

Головуючий суддя: І.О. Притуляк