Рішення № 94338051, 20.01.2021, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/11242/20

Провадження №2/523/1098/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2021 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Дяченко В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Мица А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Куліндорівський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом про стягнення з відповідача заборгованості з виплати середнього заробітку за період часу з 28.03.2020 по день ухвалення судового рішення в розмірі 44 271, 30 (сорок чотири тисячі двісті сімдесят одна гривня 30 коп.) та відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень, 00 коп.).

В обґрунтування позову зазначено про те, що з 06 жовтня 2006 року позивач перебуває у трудових відносинах з ДП «Куліндорівський комбінат хлібопродуктів» державного комітету України з державного матеріального резерву (наразі - Державне підприємство «Куліндорівський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України). З 28 березня 2020 року позивач є військовослужбовцем, який проходить військову службу за контрактом в зоні Операції об`єднаних сил та захищає Державу від дій агресора, однак, з моменту прийняття останнього на військову службу по теперішній час відповідачем не виплачено ОСОБА_1 середній заробіток, у зв`язку з чим, позивач вважає дії відповідача щодо невиплат йому середнього заробітку під час проходження військової служби за контрактом у Збройних Силах України незаконними та такими, що порушують його права, так як не перерахування відповідачу компенсацій з Державного бюджету або відсутність гарантій такого перерахування, не може бути підставою для відмови відповідача виконувати вимоги статті 119 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (надалі - КЗпП України) та статті 39 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон №2232-XII). Крім того, внаслідок таких неправомірних дій позивачу завдано моральну шкоду, яку останній оцінює у 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень, 00 коп.).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 03 серпня 2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Відповідно до ч. 8 ст. 279 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, ви кладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

08 вересня 2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача не заперечує факт невиплати середнього заробітку позивачу та посилається на те, що у зв`язку з втратою чинності Постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №105 на підставі Постанови КМУ №307 від 10 квітня 2019 року, в якій було затверджено «Порядок виплат компенсації за 2014-2015 роки підприємствам, установам, організаціям, фермерським господарствам, сільськогосподарським виробничим кооперативам незалежно від підпорядкування і форми власності та фізичним особам - підприємцям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом» та відсутності на теперішній час будь-якого нормативного документу, яким регулюється порядок виплати компенсації підприємствам у межах середнього заробітку працівників, прийнятих на військову службу за контрактом у ДП «Куліндорівський КХП» відсутні законні підстави щодо виплат середнього заробітку позивачу, до моменту врегулювання питання щодо механізму та порядку виплат з Державного бюджету України грошових коштів на виплату середнього заробітку.

14 вересня 2020 року представником позивача – адвокатом Кедик В.П. подано до суду відповідь на відзив, в якому остання не погоджується з доводами відповідача та посилається на позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній в постанові від 13 лютого 2019 року по справі №524/3828/16-ц (провадження № 61-15512св18), відповідно до якої не перерахування відповідачу компенсацій з Державного бюджету, передбачених Порядком компенсації, або відсутність гарантій такого перерахування, не може бути підставою для відмови відповідача виконувати вимоги статті 119 КЗпП України та статті 39 Закону №2232-XII.

Сторони в судове засідання не з`явились, заяв та клопотань не надали.

Суд розглядає справу відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, надходить до наступних висновків.

Щодо трудових гарантій під час проходження військової служби

Судом встановлено, що наказом виконувача обов`язків головного директора ДП «Куліндорівський комбінат хлібопродуктів» державного комітету України з державного матеріального резерву (наразі - Державне підприємство «Куліндорівський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України) від 06.10.2006 р. №300-К, ОСОБА_1 прийнято на роботу на вищевказане підприємство в відділ головного енергетика на посаду майстра компресорної та сантехнічної дільниці з оплатою згідно штатного розпису, оклад – 763, 00 (сімсот шістдесят три гривні 00 коп.), що підтверджується завіреною належним чином копією наказу.

Наказом №147-к від 06 липня 2015 року ОСОБА_1 переведено на посаду заступника начальника управління технічного забезпечення з оплатою згідно штатного розпису, оклад – 3290, 00 (три тисячі двісті дев`яносто гривень 00 коп.) + 15% за особливий характер роботи та 40 % за складність та напруженість у роботі, що підтверджується завіреною належним чином копією наказу.

28 березня 2020 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади полковника ОСОБА_2 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, що підтверджується завіреною належним чином копією наказу.

28 березня 2020 року наказом командира військової частини А0989 (по особовому складу) №62-РС Позивача призначено на посаду водія-слюсара ремонтного відділення автомобільної техніки ремонтного взводу автомобільної техніки ремонтної роти військової частини А0989.

28 березня 2020 року наказом командира військової частини А0989 (по стройовій частині) №134 Позивача зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, що також підтверджується завіреною належним чином копією наказу.

Положеннями ст. 119 КЗпП України передбачено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону №2232-XII, на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби: особи рядового складу, які проходять строкову військову службу або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, резервісти, військовозобов`язані, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, особи віком від 18 років, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту, та не досягли граничного віку перебування на військовій службі - на військову службу за контрактом осіб рядового складу.

Згідно ч. 2 ст. 39 Закону №2232-XII, громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Стаття 1 Закону України «Про оборону України» передбачає, що особливий період — це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період — це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Отже, відповідно до законодавства в Україні настав особливий період, який діє донині. Особливий період буде скасовано окремим Указом Президента України після стабілізації ситуації на сході України.

Відповідно до п. 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять:

- військову службу за контрактом осіб рядового складу;

- військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.

З урахуванням викладеного, за позивачем повинно зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток, під час дії особливого періоду, на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення незалежно від строків військової служби за укладеним контрактом.

Однак, з моменту прийняття позивача на військову службу та до дня з позовною заявою до суду, середній заробіток останньому відповідач не виплачує. Даний факт не заперечується сторонами та підтверджується наданою до суду відповіді Державного підприємства «Куліндорівський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України на запит від 13.06.2020 р. ОСОБА_1 .

Суд критично ставиться до доводів відповідача про те, що у Державного підприємства «Куліндорівський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України відсутні законні підстави щодо виплат середнього заробітку позивачу через відсутність порядку виплати компенсації підприємствам у межах середнього заробітку працівників, прийнятих на військову службу за контрактом. Адже, не перерахування відповідачу компенсацій з Державного бюджету або відсутність гарантій такого перерахування, не може бути підставою для відмови відповідача виконувати вимоги статті 119 КЗпП України та статті 39 Закону №2232-XII.

Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року по справі № 524/3828/16-ц.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо розрахунку виплати середнього заробітку позивачу

З урахуванням приписів ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України, а саме Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок № 100).

Відповідно до вимог п.2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абз. 3 п. 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні розміру середньоденного заробітку необхідно використовувати наступну формулу:

ЗПдн/год = ЗПф : РДф,

де ЗПдн/год — середньоденна (середньогодинна) заробітна плата;

ЗПф — сума заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом розрахункового періоду робочі дні (години);

РДф — кількість робочих днів (годин), фактично відпрацьованих у розрахунковому періоді.

З довідки від 23.07.2020 р. про доходи позивача за період часу з 01.09.2019 по 29.02.2020 рр., наявної в матеріалах справи, вбачається, що останньому за два останні місяці роботи (січень, лютий) було нараховану заробітну плату: за січень – 13442 грн. 14 коп., за лютий – 13552 грн. 55 коп.

Як заявлено в суді представником позивача – адвокатом Юшинською І.Є. та не спростовується відповідачем, за правилами внутрішнього трудового розпорядку Державного підприємства «Куліндорівський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України на підприємстві встановлено п`ятиденний робочий тиждень.

На підставі цих даний розраховано, що протягом двох місяців (січень - лютий 2020 року) позивачем фактично відпрацьовано 40 (сорок) робочих днів, з урахуванням святкових (неробочих) днів.

Виходячи з наведеного, середньоденний заробіток позивача складає 674, 87 (шістсот сімдесят чотири гривні 87 коп.).

З огляду на викладені норми, при обчисленні розміру середнього заробітку з дня проходження позивачем військової служби за контрактом (28.03.2020 р.) до дня винесення судового рішення, слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період перебування ОСОБА_1 на військовій службі, який дорівнює 203 робочих дня, помножений на середньоденний заробіток 674,87 грн. (203 х 674, 87 = 136 998,05 грн.). З огляду на викладене, суд не приймає до уваги розрахунки щодо суми середнього заробітку, зазначені у позовній заяві.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн., суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд наголошує на тому, що під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

При цьому, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом статті 23 Цивільного кодексу (далі – ЦК) України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.

Наведені позивачем в позовній заяві мотиви ґрунтуються на порушенні його трудових прав з боку відповідача, що виразилося, зокрема, у невиплаті належної йому заробітної плати, в результаті чого він перебував в стані постійного стресу.

Вирішуючи питання про розмір завданої моральної шкоди, суд виходить із характеру неправомірних дій відповідача, їх наслідків для позивача, тривалість його страждань і переживань, беззаперечної зміни укладу його життя, оцінивши усі чинники завданої моральної шкоди, виходячи із морально-правових імперативів справедливості, розумності й добросовісності, суд приходить до висновку, що з Державного підприємства «Куліндорівський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 слід стягнути 10 000, 00 (десять тисяч гривень 00 коп.) у якості відшкодування моральної шкоди.

Поряд з цим, на адресу суду від представника позивача надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Суд, розглянувши зазначену заяву, прийшов до наступних висновків.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК, докази щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Така вимога ч. 8 ст. 141 ЦПК застосовується і до справ, що розглядаються у спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

На підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано: копію угоди про надання правової допомоги №26-08/-2020 від 25 серпня 2020 року, копію додаткової угоди №1 від 02 грудня 2020 року до угоди №26-08/-2020 від 25 серпня 2020 року, копію акту № 1 приймання-передачі виконаних послуг по угоді №26-08/-2020 від 25 серпня 2020 року, копію рахунку-акту №1 від 02.12.2020 р., копію угоди про надання правової допомоги №1-12/20 від 03 грудня 2020 року, копію додаткової угоди №1 від 03 грудня 2020 року до угоди №1-12/20 від 03 грудня 2020 року, копію акту № 1 приймання-передачі виконаних послуг по угоді №1-12/20 від 03 грудня 2020 року, копію рахунку-акту №1 від 15.12.2020 р., а також копію рахунку-акту №2 від 20.01.2021 р.

Винагорода за вказані послуги визначена в розмірі 6 000,00 грн. (3 000 грн. + 1 000 грн. + 1 000 грн. + 1 000 грн.).

З огляду на викладене, враховуючи складність справи та надані адвокатом послуги, час, витраченим адвокатом на надання таких послуг, обсяги наданих адвокатом послуг, значення справи для сторони, суд зазначає, що витрати на правничу допомогу у сумі 6 000,00 грн. відповідають принципу співмірності, а час, витрачений представниками позивача на надання послуг, є обґрунтованим, у зв`язку з чим, заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 5, 6, 10, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Куліндорівський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди – задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними дії Державного підприємства «Куліндорівський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь період проходження останнім військової служби за контрактом.

Стягнути з Державного підприємства «Куліндорівський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України (код ЄДРПОУ: 05519327) на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) заборгованість з виплати середнього заробітку за період часу з 28.03.2020 р. по день ухвалення судового рішення у розмірі 136 998,05 грн. (сто тридцять шість тисяч дев`ятсот дев`яносто вісім гривень, 05 коп.).

Стягнути з Державного підприємства «Куліндорівський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України (код ЄДРПОУ: 05519327) на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 10 000, 00 (десять тисяч) гривень.

Стягнути з Державного підприємства «Куліндорівський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України (код ЄДРПОУ: 05519327) на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 (шість тисяч) гривень.

Стягнути з Державного підприємства «Куліндорівський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України (код ЄДРПОУ: 05519327) на користь держави судовий збір у розмірі 3 674, 95 грн. (три тисячі шістсот сімдесят чотири гривні, 95 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через Суворовський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 20.01.2021 року.

Суддя -