Рішення № 9433473, 18.05.2010, Ріпкинський районний суд Чернігівської області

Справа № 2 102 / 2010 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2010 року смт. Ріпки

Ріпкинський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого - судді Шляхова В. І.,

за участю секретарів Нерус Н. І., Прохоренко А. В.,

позивача, її представників;ОСОБА_1 і адвоката ОСОБА_2

та представників відповідача, - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Ріпки цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Замглайського дитячого будинку-інтернату Головного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та понесених судових витрат,

встановив:

ОСОБА_6 (далі Позивач) звернулася до суду з позовом до Замглайського дитячого будинку-інтернату Головного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації (далі Відповідач), вказуючи що з 03. 03. 1992 року вона працювала у відповідача санітаркою - палатною. Наказом N 72 від 31 грудня 2009 року звільнена за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) без урахування її тривалого безперервного стажу роботи в установі, сумлінного ставлення до праці, статусу «Ветеран праці», того, що її визнано постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС, за 2 місяці до цього про вивільнення їй не було повідомлено, та відповідні відомості не були передані службі зайнятості, іншу роботу відповідач їй не пропонував. 31 грудня 2009 року, в день звільнення, вона працювала, але відповідач не видав їй трудову книжку, копію наказу про звільнення та не провів повний розрахунок. 01 січня 2010 року, вже після звільнення, працювала у відповідача, а про своє звільнення дізналася тільки 03. 01. 2010 року, коли після вихідних вийшла на роботу. Відповідач порушив її трудові права, що призвело до негативних змін в її житті, після звільнення порушився її сформований уклад життя, вона докладала додаткові зусилля для пошуку засобів для існування, не мала можливості працевлаштуватися, через що морально страждала. Після відкриття провадження у справі й під час її розгляду, позивач неодноразово уточнювала позовні вимоги. 21 квітня 2010 року остаточно визначилася що до вимог й просила - визнати її звільнення з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України незаконним, поновити її на роботі няні-палатної у Замглайському дитячому будинку-інтернаті, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнути у відшкодування моральної шкоди 500 грн. та 400 грн. у відшкодування понесених судових витрат у справі, яка розглядається після розєднання вимог із заведенням справи № 2-256/2010 р. (а.с. 124 126).

У судовому засіданні позивач та її представники уточнені вимоги підтримали з підстав викладених вище.

За її згодою позивач допитана як свідок та показала суду, що 2 листопада 2009 року розписалася про те, що ознайомлена про можливе звільнення усього педагогічного та молодшого медичного персоналу інтернату у майбутньому. Таке попередження не вважає належним, оскільки в подальшому для оформлення звільнення їй не видавали обхідний лист, тощо. Тоді ж, у листопаді, з відповідним наказом ознайомилася на дошці оголошень, але до нього не було додано список осіб, які підлягають вивільненню. Про те, що звільнено саме її дізналася 31 грудня 2009 року від вихованців, коли о 20 год. вийшла у нічну зміну. Отже вивільнення з роботи було несподіваним, тому що особисто не була про це попереджена, а тому була позбавлена можливості завчасно вжити заходів до працевлаштування. Також відповідач працевлаштував на вільні посади осіб, які не мали перед нею переваг та не урухував що її дочка навчається у ВНЗ на платній основі, після звільнення їй було важко відшукати кошти для оплати навчання дочки. Службою зайнятості на облік не була поставлена через відсутність трудової книжки та наказу про звільнення. Від таких дій відповідача морально страждала, на її звернення той не реагував.

Її представник, за усною заявою, ОСОБА_7, позовні вимоги просив задовольнити, оскільки на його думку зміни штатного розпису відповідача не грунтуються на відомчій нормативній базі, отже скорочення штатів не відбулося а у сукупності це призвело до незаконного вивільнення позивача.

Представник позивача ОСОБА_2 вимоги також просив задовольнити, адже звільнення позивача відбулось без дотримання термінів попередження про наступне вивільнення, урахування переваг позивача на залишення на роботі, передбачених ч. 2 ст. 42 КЗпП України, а також через те, що після видання наказу про звільнення відповідач фактично уклав новий трудовий договір з позивачем, допустивши її до роботи 01 січня 2010 року.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали в повному обсязі наголошуючи на повній відповідності дій відповідача вимогам КЗпП України та необгрунтованності вимог позивач. При цьому представник ОСОБА_3, як свідок (з його згоди) показав суду, що скорочення позивача та інших осіб молодшого медичного персоналу відбулося за для приведення штатів інтернату до вимог нормативних документів, при звільненні ОСОБА_6 ним враховувалася продуктивність праці та кваліфікація останьої, тому підстав для застосування до неї додаткових гарантій не було, порядок її вивільнення дотримано й праця позивача 01 січня 2010 року є складовою відповідної робочої зміни персоналу від 31 грудня 2009 року, а тому не свідчить про фактичне укладення нового трудового договору.

Письмово представник за довіреністю (а.с. 50) ОСОБА_4 у задоволенні позову просив відмовити з підстав встановлених судом (а.с. 121). Представник ОСОБА_5 наголошує на потребі відмови в позові, оскільки управлінські рішення відповідача є правомірними й прийнятими в межах його компетенції.

Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 суду показали, що також звільнені відповідачем за скороченням, вважають звільнення позивача незаконним, а ОСОБА_6 гарною працівницею, до роботи якої не може бути жодних нарікань.

Допитана в якості свідка секретар Замглайського дитячого будинку-інтернату ОСОБА_10 показала, що 30. 10. 2009 р. за вказівкою директора роздрукувала наказ № 65 про попередження, в тому числі й осіб молодшого медичного персоналу, про скорочення чисельності працюючих з 31. 12. 2009 р. та додаток до нього. Того ж числа особисто ознайомила ОСОБА_6 зі змістом наказу про що остання розписалася в додатку.

Показання економіста відповідача ОСОБА_11 суду, як свідка, що до порядку нарахування й виплати позивачу належних коштів та про обставини отримання нею трудової книжки не мають правового значення.

З показань свідка ОСОБА_12 убачається, що праця позивача у зміну з 31 грудня 2009 року на 01 січня 2010 року за відомчими нормативними документами, положеннями колективного договору та Правилами внутрішнього трудового розпорядку є працею у 2009 році а не у 2010 році й це відображено у табелях обліку використання робочого часу. Згідно «Табелів» ОСОБА_6 30 жовтня 2009 року не працювала, 31 жовтня 2009 року заступила у зміну з 20 год. та наступний день коли вона працювала, - це 02 листопада 2009 року й ці відомості відповідають дійсності.

Заслухавши пояснення, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, суд виходить з того, що згідно із ст. 10 Цивільного процесуального Кодексу України (далі ЦПК України) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За вищевикладених обставинах суд встановив наступні обставини та правовідносини:

З 03. 03. 1992 року по 31.12.2009 року позивач працювала у відповідача санітаркою палатною (назва посади змінювалася) та на цій посаді відповідачем неодноразово заохочувалася (а.с. 56-57). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництв аі праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. За для приведення чисельності працівників відповідача у відповідність до вимог наказів Міністерства праці та соціальної політики України № 411 від 01.10.2008 р. та головного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської облдержадміністрації № 221 від 31. 10. 2008 р., у звязку з переводом вихованців інтернату по досягненню ними 18-річного віку до молодіжного відділення, та, відповідно, через зменшення кількості вихованок, 30. 10. 2009 р. відповідачем було видано наказ № 65, яким найманий персонал попереджено про скорочення чисельності працюючих з 31. 12. 2009 р. без зазначення кількості осіб, які будуть звільнені. З наказом відповідач ознайомив 53 особи з числа педагогічних працівників та молодшого медичного персоналу (а.с. 26-28; 75-82). Суд дійшов висновку, що з наказом позивач належним чином була ознайомлена 02 листопада 2009 року, а не 30 жовтня 2009 року. Показання в цій частині свідка ОСОБА_10 спростовані показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_12, та відомостями з табелів відповідача обліку використання робочого часу молодшого медичного персоналу за жовтень листопад 2009 року, що примусово вилучені судом для дослідження (а.с. 145, 187 192) («Табелі» підлягають поверненню відповідачу після набрання рішенням суду законної сили). Наказом № 72 від 31. 12. 2009 р. (а.с. 29) позивача було звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України через скорочення чисельності працюючих. Зі штатних розписів відповідача станом на 01.11.2009 р. та з 31. 12. 2009 р. (а.с. 18-25) убачається, що у відповідача відбулися такі зміни в організації виробництва, які потягли скорочення штату молодших медичних сестер (палатних). Таким чином, суд встановив що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці зокрема, скорочення працівників, через що не можна вважати що наказ № 72 є незаконним. Проте звільнення позивача з вказаної підстави було можливе лише за умов додержання відповідачем норм законодавства, що регламентують порядок, що передує звільненню найманого працівника, зокрема ч. 2 ст. 40, ст. 42, ст. 492 КЗпП України (при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації, тощо).

Судом встановлено, що у справі положення ч. 1 ст. 43 КЗпП України застосованню не підлягають, оскільки позивач визнає, що не є членом профспілки, але також встановлено, що відповідач, всупереч імперативів законодавства, позивача попередив про наступне вивільнення менш ніж за 2 місяці, не пропонував ОСОБА_6 іншу роботу, хоча, зважаючи на штатні розписи на 01.11.2009 р. та з 31. 12. 2009 р. (зі штату були виведені зокрема 12 одиниць молодших медичних сестер (палатних), а також були введені 2 одиниці молодших медичних сестер (супровідниць) та 1 одиниця штатного працівника кухні), повинен був запропонувати їй вакантну посаду, але усупереч законодавству цього не зробив та на вакантні посади перевів ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, отже позивач звільнена відповідачем без законної підстави. До того ж відповідач належним чином не повідомив службу зайнятості про наступне вивільнення позивача (а.с. 40). Суд погоджується з учасниками про те, що позивач наряду з працівниками які залишились працювати, має рівну кваліфікацію, адже ніхто з них не має спеціальної освіти, не проходив підвищення кваліфікації, отже у будь-кого з них відсутні переваги щодо рівня кваліфікації. Суд погоджуєтьс з позовною стороною про те, що всі наймані працівники, які обіймали у відповідача аналогічні з позивачем посади перед виданням наказу № 72, мали однакову продуктивність праці, оскільки відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу, що продуктивність праці позивача була нижчою ніж інших працівників, а дисциплінарні стягнення до позивача ним не застосовувалися. Отже при вивільненні позивача відповідач повинен був врахувати те, що на залишення на роботі вона мала над ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_14, ОСОБА_18, ОСОБА_19 та ОСОБА_20 таку перевагу, як тривалий і безперервний стаж в установі, а відповідач приймаючи рішення про звільнення позивача безпідставно виходив з того, що у неї нижча продуктивність праці перед іншими працівниками, які залишені на роботі і не пропонував їй іншу роботу (а.с. 56-57, 127 142; 148 - 155), що підтверджує висновок суду про звільнення позивача без законних підстав.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Отже в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню з допущенням судового рішення в частині поновлення позивача на попередній роботі до негайного виконання. Приймаючи таке рішення суд виходить з того, що у засіданні не знайшли свого підтвердження доказами твердження позовної сторони про те, що штатні розписи відповідача на 01.11.2009 р. та з 31. 12. 2009 р. є незаконними (останні не скасовані й не оскаржені і не є предметом спору), праця позивача 01 січня 2010 року є фактичним укладенням трудового договору між сторонами (ч. 4 ст. 24 КЗпП України) після звільнення відповідачем позивача на підставі наказу № 72, - оскільки з колективного договору та Правил внутрішнього трудового розпорядку вбачається, що праця позивача у зміну з 31 грудня 2009 року за додатком до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 30. 09. 2009 р. № 10338/0/14-08/13 за нормами тривалості робочого часу віднесена до 2009 року (а.с. 156 186) та показання свідка ОСОБА_12 (головний бухгалтер відповідача), які в суді цій частині ніким не спростовані, статус позивача- «Ветеран праці», та постраждалої внаслідок аварії на ЧАЕС за діючим трудовим законодавством не надають позивачу будь яких переваг при вивільненні.

Внаслідок розгляду справи також встановлено, що порушення законних прав позивача відповідачем призвело до втрати ОСОБА_6 нормальних життєвих звязків і вимагали від останьої додаткових зусиль для організації свого життя (а.с. 7 14; 54 55; 61 63; 68), що за ст. 2371 КЗпП України тягне потребу часткового задоволення заявлених вимог в цій частині, оскільки позивач не надала відповідний розрахунок, з якого вона визначила заявлену суму відшкодування, а допитана в якості свідка ОСОБА_6 взагалі мала намір відмовитися від цієї вимоги, але так й не подала до суду відповідної заяви (а.с. 107), тому при визначення розміру відшкодування суд виходить з засад розумності, виваженості й справедливості ураховуючи характер, спосіб завдання та тривалість моральних страждань позивача.

Обчислюючи розмір середньомісячної і середьоденної заробітної плати, суд виходить з того, що сторонами вони визначені у розмірі 1045 грн. 63 коп. та, відповідно, 33 грн. 73 коп., що відповідає «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (а.с. 71 72), тобто спір про розмір нарахувань між сторонами відсутній, а тому з відповідача на користь позивача за час вимушеного прогулу підлягає стягненню 4755 грн. 93 коп. (1045,63 Х 4 + 33,73 Х 17) і з цієї суми відповідачу належить провести належні відрахування податків та обовязкових зборів.

Суд дійшов висновку, що позивачу незаконним звільненням з боку відповідача все ж таки завдану моральну шкоду і цей факт знайшов своє підтвердження у засіданнях, але в межах 200 грн., які й належать до стягнення.

У зв'язку із тим, що позивача законодавчо було звільнено від сплати судового збору та ІТЗ при подачі позову до суду, то їх слід стягнути із відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що особа, яка бере участь в справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом, що узгоджується зі змістом ст. 79 ЦПК України та відповідно до ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Аркуші справи 11-14; 34 35; 88 90; 106 109; 114; б/н. підтверджують, що адвокат ОСОБА_2 представляв інтереси позивача, як представник за ордером та на підставі договору про надання правової допомоги. Позивач за надання правової допомоги сплатила адвокату 400 грн., що підтверджено квитанцією до прибуткового касового ордеру. Ця сума не перевищує розмірів передбачених Граничними розмірами компенсації витрат, повязаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. № 590, тому витрати на правову допомогу, слід стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених вимог.

Повний текст виготовлено в одному примірнику особисто головуючим по справі суддею 18 (вісімнадцятого) травня 2010 року.

На підставі ст. ст. 40, 42, 492, 232, 235, 2371 КЗпП України, керуючись ст. ст. 10; 11; 57 - 61; 79 - 81; 84; 88; 208 209; 212- 215; 218; 293; 367 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_6, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та понесених судових витрат, задовольнити частково.

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, поновити на роботі в Замглайському дитячому будинку- інтернаті Головного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації на посаді молодшої медичної сестри (палатної).

Стягнути з Замглайського дитячого будинку-інтернату Головного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації (МФО 853592, код ЗКПО 03189937, р/р 35417003001932 в УДК Ріпкинського району Чернігівської області, юридична адреса: вул. Леніна, 19, смт. Замглай, Ріпкинського району Чернігівської області), на користь ОСОБА_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 4755 (чотири тисячі сімсот пятдесят пять) грн. 93 коп. (сума визначена без утримання обовязкових платежів) середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 січня 2010 року по 17 травня 2010 року, 200 (двісті) грн. 00 коп. у відшкодування моральної шкоди та 400 (чотириста) грн. 00 коп. компенсації витрат понесених на правову допомогу, а всього 5355 (пять тисяч триста пятдесят пять) грн. 93 коп.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з Замглайського дитячого будинку-інтернату Головного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації (МФО 853592, код ЗКПО 03189937, р/р 35417003001932 в УДК Ріпкинського району Чернігівської області, юридична адреса: вул. Леніна, 19, смт. Замглай, Ріпкинського району Чернігівської області), у доход бюджету Ріпкинської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області (розрахунковий рахунок 31419537700422 ГУДК у Чернігівській області, код ЄДРПОУ: 21409644; МФО 853592) 59 (пятдесят девять) грн. 50 коп. судового збору та у доход бюджету Ріпкинського району Чернігівської області (розрахунковий рахунок 31215259700421 ГУДК у Чернігівській області, код ЄДРПОУ: 21409644; МФО 853592) 120 (сто двадцять) грн. 00 коп. витрат з інформаційно - технічного забезпечення розгляду цивільної справи в Ріпкинському районному суді Чернігівської області.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на роботі в Замглайському дитячому будинку- інтернаті Головного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації на посаді молодшої медичної сестри (палатної).

Рішення набирає законної сили по закінченню строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернігівської області через Ріпкинський районний суд шляхом подання в 10 денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги або шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Суддя В. І. Шляхов