Рішення № 94323404, 13.01.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2021 року справа №380/4758/20

Львівський окружний адміністративний суд:

в складі головуючої судді – Потабенко В.А.,

за участю секретаря судового засідання – Олійник Л.В.,

за участі:

позивача – ОСОБА_1 ,

представників відповідача – Пасічник Ю.В., згідно довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львова за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу, -

в с т а н о в и в :

фізична особа – підприємець ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі – ГУ Держпраці у Львівській області, відповідач) з вимогою про визнання протиправною та скасування постанови начальника Головного управління Держпраці у Львівській області Вільхової Ольги Орестівни про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ4505/51425/АВ/ФС від 09.01.2020 в розмірі 125190,00 грн.

Позивач при обґрунтуванні позовних вимог зазначив, що не погоджується з оскаржуваною постановою про накладення штрафу за порушення вимог ч. 1 та ч. 3 ст. 24 Кодексу Законів про працю України (далі – КЗпП України), тобто за допущення працівника до роботи без укладення трудового договору. Зазначив, що оскаржувану постанову було винесено на підставі висновку, наведеного в акті інспекційного відвідування №ЛВ4505/1425/АВ від 19.11.2019, в якому не було враховано пояснень представника позивача та ОСОБА_2 , яка перебувала за адресою здійснення позивачем господарської діяльності. Зазначив, що станом на момент проведення інспекційного відвідування ОСОБА_2 було укладено цивільно – правову угоду з фізичною особою – підприємцем ОСОБА_3 . Однак, відповідачем при здійсненні інспекційного відвідування не було встановлено та враховано вказаних обставин. У зв`язку з цим вважає, що заходи контролю проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а викладені в акті перевірки висновки не відповідають обставинам справи. Враховуючи наведене, вважає висновки акта перевірки недостовірними, відтак просить суд визнати оскаржувану постанову протиправною та скасувати.

Ухвалою від 22.06.2020 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

17.07.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №35527). Відповідач зазначив, що в ході інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що фіксувалося засобами фото- та відеофіксації, матеріали якої долучені до акту, встановлено фактичний допуск працівника до роботи без укладення трудового договору (контракту), оформленого наказами чи розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначив, що 18.11.2019 за виконанням трудової функції було зафіксовано особу жіночої статі, яка знаходилися на кухні. Представник відповідача наголосив, що ні позивачем, ні його представником не було надано документів, що підтвердили оформлення трудових відносин з вищезазначеним працівником. Крім того, 18.11.2019 інспекторами праці було проведено спільний захід державного контролю разом з працівниками ГУ ДПС у Львівській області, за результатами якого було виявлено порушення вимог ч.1,3 ст.24 КЗпП України, постанови КМУ № 413. Так, актом про проведення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками №471/13-01-33- 07/ НОМЕР_1 від 22.11.2019 встановлено ті самі порушення, що і актом інспекційного відвідування № ЛВ4505/1425/АВ від 19.11.2019. Таким чином, в порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України ФОП ОСОБА_1 було фактично допущено до роботи працівника без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Враховуючи наведене, відповідач вважає позовні вимоги позивача безпідставними та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

23.07.2020 позивач подав відповідь на відзив (вх. №36836). Зазначив, що відповідач, отримавши пояснення представника позивача та копії підтверджуючих документів, які спростовували висновки про допуск ОСОБА_2 до роботи без укладення трудового договору, не здійснив жодних дій для того, щоб отримати додаткові пояснення ОСОБА_2 , щоб утвердитись у правильному трактуванні слів останньої. Таким чином, зроблені інспектором висновки в акті інспекційного відвідування, є передчасними, необґрунтованими, надуманими, та такими, що не відповідають дійсності.

Ухвалою від 05.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві та відповіді на відзив. Додатково зазначив про неможливість його притягнення до відповідальності за ст. 265 КЗпП України, оскільки його вже було притягнуто до відповідальності за ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення України (далі - КУпАП). Просив позов задовольнити у повному обсязі.

В судове засідання представник позивача не з`явилась, належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи. В судових засіданнях 25.11.2020 та 11.12.2020 позовні вимоги підтримала повністю з підстав, викладених в позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позов. Просила у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення позивача, представників позивача та відповідача, дослідивши докази, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що18.11.2019 працівниками ГУ Держпраці у Львівській області проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 щодо дотримання вимог законодавства про працю в частині виявлення неоформлених трудових відносин.

За результатами перевірки інспектором ГУ Держпраці у Львівській області Блажевською Р.Б. складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю, щодо ОСОБА_1 №ЛВ4505/1425/АВ. від 19.11.2019 та припис про усунення виявлених порушень №ЛВ4505/1425/АВ/П від 19.11.2019.

Копію припису та акту інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 отримала його представник за довіреністю Олійник А. Р. 19.11.2019, зазначивши, що зауваження будуть оформлені у встановленому законом порядку та строки.

22.11.2019 позивач скерував на адресу ГУ Держпраці у Львівській області зауваження до акту інспекційного відвідування та Припису.

Крім того, 29.11.2019 позивач звернувся до керівника ГУ Держпраціу Львівській області із скаргою у порядку, передбаченому п. 30 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №823 від 21.08.2019, у якій просив скасувати припис про усунення виявлених порушень №ЛВ4505/1425/АВ/П від 19.11.2019.

28.12.2019 рішенням про розгляд скарги на припис головного державного інспектора праці Блажевської Р.Б. про усунення виявлених порушень №ЛВ4505/1425/АВ/П від 19.11.2019, скаргу ФОП ОСОБА_1 задоволено, а припис скасовано.

09.01.2020 начальник ГУ Держпраціу Львівській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ 4505/1425/АВ/ФС в розмірі 125190 грн.

Позивач, не погоджуючись з вказаною постановою, звернувся до суду за захистом свого права.

При вирішенні спору, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” (далі - Закон №877-V), з наступними змінами та доповненнями, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

У відповідності до ч. 5 ст. 2 вказаного Закону зазначені у ч.4 цієї статті органи (в тому числі, органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення), що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами – підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 08.09.2004 № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 08.09.2004 № 1986-IV, та Законом України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”, визначає Порядок № 823, затверджений постановою Кабінетом Міністрів України від 21.08.2019 (далі - Порядок № 823).

Згідно вимог Порядку № 823, заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до п. 16-18 Порядку № 823, за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) (далі - акт), і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Згідно з ч. 8 ст. 7 Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Пунктом 20 Порядку №823 встановлено, що припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Відповідно до п.24 Порядку №823 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об`єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування (п.25 Порядку №823).

Як уже зазначалося вище, в ході проведеного інспекційного відвідування, Головним управлінням Держпраці у Львівській області виявлено порушення вимог ч.1, ч.3 ст. 24 КЗпП України, у зв`язку з чим постановою № ЛВ4505/1425/АВ/ФС від 09.01.2020 позивача притягнуто до відповідальності на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України на накладено штраф в сумі125190,00 грн.

Крім того, з матеріалів справи видно, що 10.01.2020 протоколом про адміністративне правопорушення № ЛВ4505/1425/АВ/П/ПТ позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 05.02.2020 у справі № 461/585/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.3 ст. 41 КУпАП та накладено штраф в сумі 8500,00 грн.

Вказана постанова залишена без змін постановою Львівського апеляційного суду від 03.08.2020 у справі №461/585/20 (провадження №33/811/826/20) та набрала законної сили.

У вказаних постановах судом було встановлена наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 41 КУпАП.

Так, згідно вказаних постанов, вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41КУпАП підтверджується даними, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення №ЛВ4505/1425/АВ/П/ПТ від 10.01.2020, акті інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ЛВ4505/1425/АВ від 19.11.2020, поясненнями представника позивача ОСОБА_4 , де зазначається, що станом на день проведення перевірки між ФОП ОСОБА_1 та іншими особами не укладено цивільно-правових договорів, направленні ГУ Держпраці у Львівській області від 14.11.2019 про проведення перевірки ФОП ОСОБА_5 . Дані докази є належними та допустимими.

Також у вищевказаних постановах вказувалося те, що представник позивача в своїх письмових поясненнях чітко вказала, що між ФОП ОСОБА_1 та іншими особами, якими були де-факто наймані працівники кафе “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, жодних цивільно-правових угод не було укладено, в тому числі строкових чи безстрокових трудових договорів (контрактів).

Крім того, в постанові Львівського апеляційного суду від 03.08.2020 у справі №461/585/20 (провадження №33/811/826/20) зазначено, що той факт, що припис про усунення виявлених порушень №ЛВ4505/1425/АВ/П від 19.11.2019 скасовано ГУ Держпраці у Львівській області, не є підставою для закриття провадження в справі, адже наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП стверджується протоколом про адміністративне правопорушення №ЛВ4505/1425/АВ/П/ПТ від 10.01.2020 та актом інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ЛВ4505/1425/АВ від 19.11.2020.

Відповідно до ч.6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Виходячи з наведеного, обставини, встановлені у постановах Галицького районного суду м. Львова від 05.02.2020 у справі № 461/585/20 та Львівського апеляційного суду від 03.08.2020 у справі №461/585/20 в частині допуску ФОП ОСОБА_1 до роботи працівника без укладення трудового договору не потребують додаткового встановлення при розгляду даної справи.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

У відповідності до ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст. 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Абзацом 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

За змістом ч.ч. 3, 4 ст. 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України (далі – ГК України).

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також КУпАП.

Відповідно до ч. 3 ст. 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, і ч. 2 ст. 265 КЗпП України і ч. 3 ст. 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Суд звертає увагу, що і ст. 265 КЗпП України і ст. 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язковго державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці” від 28.12.2014.

Вказаний Закон вніс комплексні зміни до чинного законодавства України з метою створення умов для стабілізації фінансового стану держави, зниження навантаження на фонд оплати праці та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих законів України. Елементом проведеної реформи стало оновлення системи юридичної відповідальності за вчинення відповідних правопорушень, що стосувалося не лише формалізації нових їхніх складів та посилення санкцій, але й запровадження додаткового нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності у сфері легалізації зайнятості.

Ключовою відмінністю ст. 265 КЗпП України та ч.3 ст. 41 КУпАП є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнута юридична особа як роботодавець (за ст. 265 КЗпП України) і посадова особа цієї юридичної особи (за ст. 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин.

Тобто при допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору в разі притягнення до відповідальності фізичної особи - підприємця на підставі абзацу 2 ч.2 ст. 265 КЗпП України та ч.3 ст. 41 КУпАП можуть збігатися суб`єкт відповідальності та вид порушення.

Як уже зазначалося, ФОП ОСОБА_1 було притягнено до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП, атакож накладено штраф на підставі абз. 2 ч.2 ст. 265 КЗпП України.

Суд наголошу, що Закон визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені в ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

В межах офіційного нормативного тлумачення вказаного конституційного припису, Конституційний Суд України у пункті 1.1. резолютивної частини Рішення від 30.05.2001 № 7-рп/2001 указав, що ним безпосередньо не встановлюються види юридичної відповідальності.

За цим положенням виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами.

Таким чином, на конституційному рівні відсутні обмеження суверенних повноважень держави щодо організації системи державного примусу з метою забезпечення виконання постановлених перед нею завдань і функцій (в частині запровадження на рівні закону як рішення вищої юридичної сили нових видів відповідальності, відповідних їм складів правопорушень і санкцій за їхнє вчинення).

Така позиція відповідає і практиці Європейського суду з прав людини, за якою держави повинні мати можливість законно обрати додаткові юридичні заходи у відповідь на соціально небезпечну поведінку (наприклад, недотримання правил дорожнього руху/ухилення від сплати податків) за допомогою різних процедур, що утворюють єдине ціле з тим, щоб вирішувати різні аспекти соціальної проблеми, що виникла, за умови, що застосовані юридичні засоби в сукупності не є надмірним тягарем для такої особи.

Частини 3, 4 ст. 265 КЗпП України конкретизували, що штрафи, накладення яких передбачено ч.2 цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 ГК України.

Штрафи, зазначені у ч. 2 цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Однією з таких санкцій є й адміністративно-господарський штраф.

Визначення адміністративно-господарських санкцій відповідає розумінню заходів державного примусу, що є наслідком вчинення відповідного правопорушення, та має єдину онтологічну основу із заходами юридичної відповідальності.

Нормативне номінування штрафів за ст. 265 КЗпП України як фінансових санкцій та формальне відмежування їх законодавцем від адміністративно-господарських свідчить про здійснення формальної правової кваліфікації відповідно до національного законодавства в межах автономного виду відповідальності з тяжінням до означення фінансової відповідальності.

За цих умов, нормативних та фактичних підстав відносити штрафи за ст. 265 КЗпП України до заходів адміністративної відповідальності немає.

Водночас, суд наголошує, що ч.3 ст.41 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства у формі накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб – підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Незважаючи на формальну відмінність видів відповідальності та, у зв`язку із цим, дотримання гарантій ч.1 ст. 61 Конституції України, абсолютна тотожність складу правопорушення та природи санкцій, вирішення питання одночасного застосування ст. 265 КЗпП України та ч. 3 ст. 41 КУпАП потребує саме у контексті принципу верховенства права особи, а не об`єктивної законності, передбачає необхідність дослідження відповідальності з позиції “комплексності” дії санкцій як елементів єдиної системи боротьби з правопорушенням, а не дублювання заходів відповідальності з метою фіскалізації штрафів.

Дослідження Пояснювальної записки до проекту, що у подальшому був прийнятий і набув чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці”, вказує на те, що суб`єктом відповідальності за ст. 265 КЗпП України належало визначати юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в той же час, ст. 41 КУпАП за нормативним підходом щодо суб`єкта адміністративної відповідальності, суб`єктом правопорушення встановлювала лише спеціального суб`єкта - посадових осіб юридичних осіб. Такий підхід мав забезпечувати очевидний комплексний характер впливу як щодо безпосереднього роботодавця, так і осіб, які формують та приймають рішення від його імені.

У практиці, зокрема, адміністративного судочинства застосовується загальний принцип in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права): у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків особи у її взаємовідносинах з державою (в особі відповідних суб`єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб`єкта приватного права).

Норми про застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням закріплені, зокрема, у ч.7 ст. 4 Закону України“Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”: у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків суб`єкта господарювання або повноважень органу державного нагляду (контролю), така норма трактується в інтересах суб`єкта господарювання.

Загальний принцип «non bis in idem», згідно з яким не може бути два рази особу притягнуто до відповідальності за одне й те саме, не виключає проведення подвійного провадження, за умови, що будуть виконані певні умови. Зокрема, в аспекті ст. 4 Протоколу № 7 ЄСПЛ такою умовою називає доведення, що подвійні провадження були “досить тісно пов`язані за суттю та у часі”. Інакше кажучи, що вони об`єднані на комплексній основі і утворюють єдине ціле. Це означає, що не тільки мета і засоби, які використовуються для її досягнення мають доповнювати одне одного за суттю та бути пов`язаними у часі, а й те, що можливі наслідки такого правового реагування на відповідну поведінку мають бути пропорційними і передбачуваними для осіб, яких вони стосуються.

Матеріальні критерії для визначення того чи існує досить тісний зв`язок за суттю, включають в себе:

- чи переслідують різні провадження взаємодоповнюючі цілі і, таким чином, стосуються не тільки in abstracto, але й in concreto, різних аспектів соціально неправомірної поведінки;

- чи є подвійність провадження передбачуваним наслідком (як в законодавстві так і на практиці), одного й того ж оспорюваного діяння (idem);

- чи проводяться паралельні провадження таким чином, щоб уникнути, наскільки це можливо, будь-якого дублювання у збиранні, а також оцінці доказів, зокрема, шляхом належної взаємодії між різними компетентними органами з тим, щоб факти, встановлені в одному провадженні також використовувалися в іншому провадженні;

- і, перш за все, чи враховується санкція у першому завершеному провадженні в тих провадженнях, які завершуються пізніше з тим, щоб особа, якої вони стосуються, не несла надмірний тягар. Останній ризик буде менш ймовірним у правових системах, де налагоджений компенсаційний механізм, призначений для забезпечення пропорційності загальної суми накладених штрафів (п. п. 130, 132 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини у справі «А. та Б. проти Норвегії» (А. and B. v. Norvey) (заяви № № 24130/11, 29758/11) від 15.11.2016).

В умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за ст. 265 КЗпП України та ч. 3 ст. 41 КУпАП, очевидно, що провадження не є пов`язаними за своєю суттю, виходячи з озвучених критеріїв, оскільки за цілями та застосовуваними санкціями не є взаємодоповнюючими, а передбачають подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього.

Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права – фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності отримує додатковий правовий статус. Оскільки правовий статус підприємця фізична особа з повною цивільною дієздатністю набуває в порядку реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з ч.1 ст. 42 Конституції України, ч.1 ст. 50 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), ч.1 ст. 128 ГК України.

Отже, фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за ч.2 ст. 265 КЗпП України та ч. 3 ст. 41 КУпАП в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу “non bis in idem”, як складового елементу принципу верховенства права.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 21.12.2018у справі №814/2156/16, в якій зазначено що правопорушення, передбачене у ч.2ст. 265 КЗпП України, так само, як і правопорушення, передбачене у ч.3 ст. 41 КУпАП, належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 22.12.2020 у справі №260/1743/19.

Крім того, у вказаній постанові Об`єднана палата Верховного Суду сформувала правовий висновок відповідно до якого:

- штрафи, передбаченні ст. 265 КЗпП України, є заходами фінансової відповідальності, підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає;

- фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за ч.2 ст. 265 КЗпП України та ч.3 ст. 41 КУпАП за вчинення правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу “non bis in idem” як складового елементу принципу верховенства права.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що враховує встановлені обставини у постанові Галицького районного суду м. Львова від 05.02.2020 у справі № 461/585/20, яка була залишена без змін постановою Львівського апеляційного суду від 03.08.2020 у справі №461/585/20, якими було встановлено факт допуску до роботи працівника без укладення трудового договору, а також враховує той факт, що позивачем було сплачено суму застосованого до нього штрафу в розмірі 8500,00 грн.

Водночас, враховуючи правовий висновок Об`єднаної палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 22.12.2020 у справі №260/1743/19, та з метою недопущення одночасного притягнення позивача до відповідальності за ч.2 ст. 265 КЗпП України та за ч.3 ст. 41 КУпАП в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу “non bis in idem” як складового елементу принципу верховенства права, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ4505/1425/АВ/ФС від 09.01.2020.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав належних доказів на підтвердження обґрунтованості своїх дій та прийняття оскаржуваної постанови. Водночас, доводи позивача є обґрунтованими та підтвердженим матеріалами справи.

Враховуючи викладене та зважаючи на встановлені обставини, суд дійшов висновку позовні вимоги задовольнити повністю.

Щодо судового збору, суд зазначає, що оскільки суд дійшов висновку про повне задоволення позову, за правилами, визначеними ст. 139 КАС України, судові витрати позивача у вигляді судового збору компенсуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 72-77, 132, 134, 139, 241-246, 250, 255, 295, підп. 15.5 п. 15 Перехідних положень КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ4505/1425/АВ/ФС від 09.01.2020.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області (код ЄДРПОУ 39778297, місцезнаходження: 79005, м. Львів, пл. Міцкевича, 8) на користь фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1251 (одна тисяча двісті п`ятдесят одна) гривня 91 коп.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 22.01.2021.

Суддя Потабенко В.А.