Рішення № 94322305, 11.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2021 року Справа № 804/871/16

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

15.02.2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 06.05.2016 року, просила:

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області на її користь суму вихідної допомоги в розмірі 12 741,30 грн., середній заробіток за період затримки у розрахунку по вихідній допомозі в розмірі 9 266,40 грн., грошову компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 7 371,00 грн., середній заробіток за період затримки у розрахунку по грошовій компенсації за невикористану відпустку в розмірі 9 266,40 грн., 3% річних в розмірі 571,74 грн. та 1 644,78 грн. в рахунок стягнення індексу інфляції за прострочення грошового зобов`язання, моральну шкоду в розмірі 3 000,00 грн., а всього до стягнення – 43 861,62 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.05.2016 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в сумі 12 741,30 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 101-102).

Не погодившись з таким судовим рішенням ОСОБА_1 та Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області подали апеляційні скарги до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, в яких позивач просила постанову суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог – змінити та задовольнити позов повністю, а відповідач просив постанову суду скасувати і в задоволенні позову відмовити повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016 року постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2016 року скасована та прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог (а.с. 161-162).

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій, просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю (а.с. 166-173).

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням п. 11 ч. 2 ст. 46, п. 8 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30.11.2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15.12.2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06.07.2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до пп. 4 п. 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України касаційну скаргу передано до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

Ухвалою Верховного Суду від 26.08.2020 року справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження на 27.08.2020 року (а.с. 194-195).

Постановою Верховного Суду від 27.08.2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016 року скасовано, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області середнього заробітку за період затримки у розрахунку при звільненні в розмірі 9 266,40 грн. і моральної шкоди в розмірі 3 000,00 грн. – скасовано та направлено справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншій частині постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2016 року залишена без змін (а.с. 196-212).

Причиною скасування рішень стало те, що суди попередніх інстанцій не досліджували питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки у розрахунку по вихідній допомозі в розмірі 9 266,40 грн не відповідають нормам матеріального права.

Також, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача, якими вона обґрунтовувала вимогу про стягнення моральної шкоди. Зокрема, не зазначив мотивів неприйняття/відхилення у якості доказу довідки медичної установи про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді, позаяк саме цим доказом позивач пояснила гостру потребу у невиплачених їй коштах. Натомість, суд обмежився загальним формулюванням про недоведеність належними доказами факту заподіяння моральної шкоди.

З огляду на це, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог є передчасним. Суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

09.09.2020 року адміністративна справа №804/871/16 повернулась на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду в частині вимог про стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області середнього заробітку за період затримки у розрахунку при звільненні в розмірі 9 266,40 грн. і моральної шкоди в розмірі 3 000,00 грн. та згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2020 року, передана на розгляд судді Сліпець Н.Є. (а.с. 213, 214)

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.09.2020 року адміністративну справу №804/871/16 суддею Сліпець Н.Є. прийнято до свого провадження, та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи на 01.10.2020 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 215-216).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що проходила публічну службу на посаді інспектора з охорони громадського порядку Томаківського районного відділу ГУ МВС в Дніпропетровській області, з якої була звільнена 06.11.2015 року через скорочення штатів. Однак, при звільнені зі служби відповідач не здійснив з нею повний розрахунок та не виплатив у повному обсязі належні кошти, а саме вихідну допомогу та грошову компенсацію за невикористану відпустку, у зв`язку з чим просить стягнути середній заробіток за період затримки розрахунку по вихідній допомозі та відшкодувати моральну шкоду.

13.10.2020 року представником відповідача було подано письмовий відзив на позов, у якому у задоволенні позову просив відмовити повністю, посилаючись на те, що остання посада, яку займала ОСОБА_1 перед виходом у відпустку по догляду за дитиною була посада інженера-програміста сектора інформаційних технологій Томаківського районного відділу ГУ МВС в Дніпропетровській області. При цьому, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, особам рядового і начальницького складу за час перебування у відпустці по догляду за дитиною грошове забезпечення не виплачується. Таким чином, ОСОБА_1 на час звільнення з ОВС грошове забезпечення (яке складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) не отримувала, у зв`язку з перебуванням у відпустці по догляду за дитиною без збереження заробітної плати, що передбачено п. 3 ст. 25 Закону України «Про відпустки». Крім того, спеціальним законодавством, що регулює спірні правовідносини, а саме Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Порядком обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393, не передбачені строки виплати одноразової грошової допомоги. Отже, законодавством не передбачено право звільненого через скорочення штатів працівника міліції на середній заробіток за весь час затримки по день фактичної виплати грошової допомоги при звільненні у зв`язку із скороченням штатів згідно зі ст. 117 КЗпП України. Також, звертав увагу суду на те, що ОСОБА_1 не надано суду жодних доказів наявності спричиненої моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між діями ГУМВС та негативними наслідками, у зв`язку з чим відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою суду від 25.11.2020 року витребувано у Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області належним чином завірені копії документів щодо звернення ОСОБА_1 після звільнення – 06.11.20215 року із заявою (вимогою) про здійснення з нею остаточного розрахунку, а також докази щодо виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2016 року, в частині стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в сумі 12 741,30 грн. та проведення з ОСОБА_1 розрахунку при звільненні.

При цьому, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області зобов`язано надати витребувані докази до Дніпропетровського окружного адміністративного суду у строк до 04.12.2020 року.

23.12.2020 року на адресу суду від відповідача надійшли додаткові пояснення в яких зазначено, що постанова Верховного Суду від 27.08.2020 року не містить зобов`язання ГУМВС виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у сумі 12 741,30 грн., крім того, постанова КМУ від 07.11.2007 року №1294, та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення, на які посилається у постанові ВС, втратили чинність. Отже, на сьогодні відсутній порядок нарахування грошового забезпечення колишнім працівникам органів внутрішніх справ України (міліції), а тому здійснювати розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 не представляється можливим.

Позивач у судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини не явки суд не повідомила.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву з проханням розглянути справу за його відсутності.

Згідно із ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням відсутності позивача, належним чином повідомленої про дату, час та місце розгляду справи, заяви представника відповідача про розгляд справи у письмовому провадженні, наявності відзиву на позов, достатніх доказів у матеріалах справи для вирішення спору по суті заявлених вимог, суд ухвалив здійснити розгляд справи у письмовому провадженні.

Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову в частині вимог про стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області середнього заробітку за період затримки у розрахунку при звільненні та відшкодуванні моральної шкоди, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 13.04.2004 року проходила службу в органах внутрішніх справ на різних посадах. Остання посада відповідно наказу ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 20.04.2015 року № 162 о/с - інспектор з охорони громадського порядку Томаківського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області.

Наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 28.12.2012 року № 278 о/с дск (по особовому складу) старшому лейтенанту міліції інженеру-програмісту сектору інформаційних технологій Томаківського районного відділу ОСОБА_1 , надано відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 19.12.2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 (підстава: свідоцтво про народження від 14.11.2012 року НОМЕР_1 ).

Наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 13.10.2015 року №449 о/с (по особовому складу) старшому лейтенанту міліції інженеру-програмісту сектору інформаційних технологій Томаківського районного відділу ОСОБА_1 , надано відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею 4-х років з 07.10.2015 року по 07.10.2016 року (підстава: рапорт ОСОБА_1 від 08.10.2015 року та довідка про потребу дитини у домашньому догляді від 07.10.2015 року № 26).

Наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 06.11.2015 року №485 о/с (по особовому складу), згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, відповідно до п. 10 та п. 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» звільнено у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) старшого лейтенанта міліції інспектора з охорони громадянського порядку Томаківського районного відділу ОСОБА_1 , з 06.11.2015 року.

Вислуга років на день звільнення складала 11 років 06 місяців 23 дні.

Отже, спір між сторонами виник з підстав не здійснення відповідачем повного розрахунку при звільненні, стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодуванні моральної шкоди.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 18 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон № 565-XII; у редакції, чинній на час звільнення позивачки за скороченням штатів), порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), згідно з п. 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв`язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

За приписами п. 64 «Г» Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Статтею 19 Закону № 565-XII визначено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України.

В той же час, Закон № 565-XII і Положення № 114 не містять приписів щодо виплати компенсації (грошової допомоги) при звільненні у зв`язку із скороченням штатів. Однак, виплата грошової допомоги при звільненні особам рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ передбачена Законом України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII).

За змістом ст. 9 Закону № 2262-XII особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Крім того, пунктом 10 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

З системного аналізу наведених вище норм права вбачається, що умовою виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються зі служби у зв`язку із скороченням штатів, є наявність у таких осіб вислуги 10 років і більше.

При цьому, за приписами статті 9 Закону № 2262-XII та пункту 10 Порядку № 393 одноразова грошова допомога розраховується саме з місячного грошового забезпечення. Пунктом 3 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, яким затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція № 499), передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 1.3 Інструкції № 499, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначається залежно від посади, спеціального звання, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов служби.

Тобто, при звільненні працівника ОВС зі служби за скороченням штатів до розрахунку одноразової грошової допомоги мають включатися не лише основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, відсоткова надбавка за вислугу років), а також і додаткові його види.

Разом із тим, за приписами пункту 3.6.2 Інструкції № 499 особам рядового і начальницького складу за час перебування у відпустці по догляду за дитиною грошове забезпечення не виплачується.

Так, позивач проходила службу в органах міліції, порядок проходження якої, у тому числі й у частині виплати грошового забезпечення, врегульований спеціальним законодавством України, а саме: Законом № 2262-XII, Порядком № 393 та Інструкцією № 499.

Однак спеціальним законодавством щодо осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не врегульовано питання, яким чином має обраховуватись одноразова грошова допомога при звільненні у зв`язку із скороченням особі, яка станом на день звільнення перебувала у відпустці по догляду за дитиною і за якою грошове забезпечення не зберігалось і не нараховувалось. У той же час, норми спеціальних законів мають пріоритет у правозастосуванні, тоді як положення трудового законодавства підлягають застосуванню лише у тих випадках, коли нормами спеціальних законів спірні правовідносини не врегульовано.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у даному випадку підлягають застосуванню положення абз. 6 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок № 100), який, окрім іншого, визначає порядок обчислення вихідної допомоги державним службовцям, яка за своєю правовою природою подібна одноразовій грошовій допомозі при звільненні особи рядового і начальницького складу. Згідно з цією нормою, час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 07.02.2019 року у справі №804/5067/16 та від 30.01.2020 року у справі № 805/136/16-а, а також у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 року у даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2016 року, яка набрала законної сили 27.08.2020 року, стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в сумі 12 741,30 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, спір щодо наявності у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги, а так само про її розмір, між сторонами вже вирішено та в межах розгляду даної справи не розглядається.

Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки розрахунку по вихідній допомозі, суд зазначає наступне.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Законом України «Про міліцію», постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Положенням №114 та Інструкцією № 499, у тому числі п. 1.12 цієї Інструкції, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що не заборонено спеціальним законодавством.

При цьому, суд звертає увагу, що непоширення норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення. Проте, передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Закон № 2262-XII та Порядок № 393 визначають, що така допомога виплачується особам, які «звільняються» зі служби. Отже, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби.

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні через скорочення штатів працівника міліції не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється, оскільки такі доводи спростовуються наведеними вище нормами.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, виходячи з наведених вище вимог законодавства всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов`язку наступає передбачена нормами КЗпП України відповідальність.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнено зі служби з 06.11.2015 року, проте одноразова грошова допомога при звільненні станом на момент звернення до суду, тобто 15.02.2016 року, не була їй виплачена.

Крім того, судом встановлено, що сума одноразової грошової допомоги станом на час розгляду даної справи, залишається відповідачем не виплаченою, що не заперечується відповідачем у письмових поясненнях.

Отже, оскільки при звільненні позивачу не було виплачено одноразову грошову допомогу, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, в даному випадку, підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є факт проведення остаточного розрахунку із вивільненим працівником. Тобто, для того, щоб стягнути середній заробіток з вказаних підстав, позивач має набути права на його стягнення з дати остаточного розрахунку та обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має бути проведено з дотриманням постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Оскільки в ході розгляду даної справи судом встановлено факт невиплати відповідачем належної позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, тобто остаточного розрахунку з нею так і не було проведено, та у зв`язку з тим, що відсутній на час розгляду справи факт сплати одноразової грошової допомоги при звільненні, після чого позивач набуває права на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, саме з моменту отримання на рахунок спірної грошової допомоги, то на час розгляду даної справи, у суду відсутні підстави для остаточного розрахунку відповідача з позивачем при звільненні зі служби з 06.11.2015 року, у зв`язку з чим, дані позовні вимоги не підлягають розгляду в межах даної справи.

При цьому, суд роз`яснює право позивача на звернення до суду з даною позовною вимогою після отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з часу не проведення відповідачем остаточного розрахунку щодо середнього заробітку за час затримки при звільненні з дотриманням порядку та умов передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно із положеннями статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Так, згідно із правовою позицією Пленуму Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (п. 64, заява N 40450/04, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Судом під час розгляду справи встановлено протиправність дій відповідача стосовно не виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення позивача зі служби.

Також, судом встановлено, що сума одноразової грошової допомоги не виплачена відповідачем і на час розгляду даної справи, не дивлячись на те, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2016 року, яка набрала законної сили 27.08.2020 року, стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в сумі 12 741,30 грн.

Отже, невиконання відповідачем вимог статті 116 та 117 КЗпП України завдало позивачу певних моральних страждань та переживань, оскільки з вини відповідача вона та її родина своєчасно не отримали кошти, на які вправі були розраховувати при плануванні свого бюджету, що змусило позивача докладати додаткових зусиль для організації свого життя, звертаючись до суду, щоб довести порушення своїх прав.

Крім того, суд враховує, що позивач є матір`ю двох малолітніх дітей, які через особливості стану здоров`я та розвитку потребують додаткового піклування та догляду, що підтверджується довідкою медичної установи про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді, а тому невиплата належних їй сум позбавила її дітей належного та гармонійного розвитку.

Враховуючи вказані вище обставини, принципи розумності та справедливості, приймаючи до увагу той факт, що позивач з 2015 року до цього часу так і не отримала одноразову грошову допомогу, а також те, що період затримки виплати одноразової грошової допомоги складає понад 5 років, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заподіяну моральну шкоду у розмірі 3 000,00 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди, а тому дані позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з вимог вищенаведеного чинного законодавства України та обставин, встановлених в ході розгляду справи.

При цьому, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 06.11.2015 року по день звернення до суду з позовом не підлягає розгляду та задоволенню, як така, що заявлена передчасно.

Враховуючи, що позивач, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку із перебуванням головуючого судді у період з 28.12.2020 року по 06.01.2021 року у відпустці, рішення суду складено першого робочого дня - 11.01.2021 року.

Керуючись ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНН НОМЕР_2 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області (49101, м. Дніпро. вул. Троїцька, буд. 20-А, код ЄДРПОУ 08592141) про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3 000,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець