Рішення № 94297649, 20.01.2021, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/6692/20

2/212/597/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2021 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Ваврушак Н.М., секретаря судового засідання Нестеренко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, за відсутності сторін, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо - збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, -

встановив:

10 вересня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - Відповідач) про стягнення моральної шкоди, завданої працівнику ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків в розмірі 188920 гривень 00 копійок.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що в період часу з 01.08.1978 року по 08.12.1979 року позивач працював помічником машиніста екскаватора в кар`єрі Криворізького центрального гірничо-збагачувального комбінату, правонаступником якого являється Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат». Виконання трудових обов`язків на вказаній посаді характеризувалось підвищеною запиленістю повітря робочої зони. Внаслідок дії на організм даного шкідливого виробничого фактору, у позивача виникло хронічне професійне захворювання. У зв`язку з ушкодженням здоров`я, позивач19.02.2001 року вперше пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами, якого позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, визначено ступінь втрати професійної працездатності 40 %.

В подальшому позивач неодноразово 15.12.2004 року, 07.12.2005 року, 06.12.2007 року проходив огляди медико-соціальною експертною комісією, за результатами яких експерта комісія дійшла до аналогічних висновків щодо стану здоров`я позивача.10.12.2009 року позивач повторно пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами якого позивачу встановлено безстрокова втрата професійної працездатності в ступені 40% та призначено ІІІ групу інвалідності, визначено необхідність забезпечення медикаментозним лікуванням, виробами медичного призначення.

Зазначає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, в період роботи позивача, ОСОБА_1 втратив своє здоров`я, втратив можливість повноцінно працювати, повинен систематично проходити лікування.

11 вересня 2020 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, справу призначено до судового розгляду без повідомлення (виклику) учасників справи.

24 листопада 2020 року представник відповідача надав суду письмові пояснення на позовну заяву, у яких просив суд ухвалити рішення про відмову позивачу в задоволенні позову. В обґрунтування зазначив, що позивачем не доведено факту завдання йому моральної шкоди та її розмір, вказав на відсутність вини відповідача в спричиненні шкоди здоров`ю позивача, що на думку відповідача вказує на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

25 листопада 2020 року судом призначено розгляд даної цивільної справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судовому засіданні на 10.00 годину 20.01.2021 року.

20.01.2021 року позивач та його представник до суду не з`явились. Представник позивача подав до суду заяву, в якій просив провести розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача до суду не з`явився, подав письмову заяві, в якій просив провести розгляд справи за його відсутності, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`активно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач, ОСОБА_1 , у період часу з 01 серпня1978 року по 08 грудня 1979 року працював на посаді помічника машиніста екскаватора в кар`єрі Криворізького центрального гірничо-збагачувального комбінату, тобто перебував у трудових правовідносинах з юридичною особою, правонаступником якої являється відповідач.

Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання від 18.01.2001року у позивача виявлено хронічне професійне захворювання, яке виникло внаслідок роботи в шкідливих умовах на Криворізькому центральному гірничо-збагачувальному комбінаті (1 рік4 місяці). Шкідливим виробничим фактором на вказаному робочому місці являлась запиленість повітря робочої зони, концентрація якої перевищувала гранично-допустиму (10,2-18,5 мг/м3 при гранично допустимій 6,0 мг/м3).

Згідно виписки з акта огляду медико-соціально експертної комісії від 19.02.2001 року позивачу вперше встановлено 40% втрати працездатності та визначено третю групу інвалідності внаслідок професійного захворювання. При повторних неодноразових переоглядах медико-соціальною експертною комісією 15.12.2004 року, 07.12.2005 року, 06.12.2007 року знаходили своє підтвердження первинні висновки комісії щодо стану здоров`я позивача. 10.12.2009 року за результатами повторного огляду медико-соціальною експертною комісією позивачу визначено безстрокову втрату професійної працездатності в ступені 40%, встановлено ІІІ групу інвалідності - безстроково, визначено необхідність в забезпеченні медикаментозним лікуванням, виробами медичного призначення, лікувальною фізкультурою, встановлено протипоказання до роботи в умовах переохолодження, в умовах виробничого пилу (а.с.11-15).

Згідно медичної документації наявної в матеріалах справи внаслідок професійного захворювання позивач неодноразово проходи медичне лікування, при госпіталізації до медичних установ встановлювались скарги позивача на больові відчуття, порушення функції органів дихання (а.с.19-28).

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).

Втрата професійної працездатності позивача, що стало підставою для звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, вперше встановлена висновком медико-соціальної комісії 18.01.2001року, тобто мала місце до набрання чинності Цивільного кодексу України 01 січня 2004 року, суд приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися положення Цивільний кодекс Української РСР 1963 року та законодавства, яке було чинним на момент встановлення позивачу втрати професійної працездатності первинно.

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно ст. 153 КЗпП України та ст. 17 Закону України «Про охорону праці» передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Статтею 173 Кодексу законів про працю України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Враховуючи зазначені положення законодавства, відповідач мав створити позивачу, як і іншим працівникам належні та безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого пошкодження здоров`я чи настання смерті були б неможливими.

Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про охорону праці» відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

За правилами ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вище зазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.

Такий підхід узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14,№ 6-188цс14та №6-207цс14.

Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 6000 грн.

Тобто, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди визначений на законодавчому рівні (ст. 440-1 ЦК УРСР) складає 30000,00 гривень.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Надаючи оцінку доводам сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Наведені вище докази свідчать, що ушкодження здоров`я, заподіяне позивачу під час виконання ним трудових обов`язків, спричиняє йому моральні й фізичні страждання, які полягають в суттєвому порушенні функцій органів дихання, обмеженні можливості вести звичний спосіб життя, повною мірою реалізовувати свої наміри в професійній сфері, постійному перенесенні відчуття болю та незручностей у повсякденному житті, призводять до необхідності залучення додаткових зусиль для організації життя, отримання лікування.

Матеріали справи чітко доводять, що зазначені негативні явища мають місце в житті позивача у зв`язку із професійним захворюванням, яке призвело до втрати позивачем професійної працездатності в ступені 40%, погіршенні функцій організму, тому суд приходить до висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода.

Суд відхиляє заперечення відповідача про недоведеність факту завдання моральної шкоди, оскільки судом встановлено факт втрати позивачем працездатності внаслідок професійного захворювання, що об`активно призвело до моральних страждань.

Доводи представника відповідача щодо відсутності доказів вини відповідача суд також не приймає до уваги, оскільки судом встановлені обґрунтовані правові підстав для покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди роботодавцем своєму працівнику, що втратив працездатність внаслідок трудового каліцтва.

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди суд враховує глибину фізичних та моральних страждань позивача, істотність вимушених негативних змін в його житті, ступінь втрати ним професійної працездатності, безстроковість даних негативних змін, потребу в медикаментозному лікуванні, ступінь вини відповідача в спричиненні шкоди, факт роботи позивача в шкідливих умовах на інших підприємствах, виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, та визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 40000,00 гривень, що буде домірним спричиненій позивачу шкоді та достатнім для її відшкодування.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору на користь держави в сумі 840,80 грн.

Керуючись ст. 153 , 173 КЗпП України, ст. 440-1 ЦК УРСР, ст. 3, 12, 81, 141, 263, 265 ЦПК України суд,-, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо - збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 40000,00 гривень (сорок тис. грн. 00 коп.) без урахування податку з доходів фізичних осіб, інших зборів та обов`язкових платежів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судові витрати в розмірі 840,80 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 00190977, 50066,м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.

Повний текст рішення складено та підписано без проголошення 20.01.2021 року.

Суддя: Н. М. Ваврушак