Ухвала суду № 94289531, 21.01.2021, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

№ провадження 2/646/398/2021

Справа № 646/2754/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.01.2021 року м. Харків

Червонозаводський районний суд м.Харкова у складі:

Головуючого судді Теслікової І.І.,

за участю секретаря Бєлівцової О.А.,

позивача – ОСОБА_1

представника позивача- ОСОБА_2

представника відповідача Жирного О.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про поновлення на роботі,-

встановив:

12.05.2020 року позивач звернувся до Червонозаводського районного суду м. Харкова з позовною заявою до відповідача про поновлення на посаді економіста 1 категорії в АТ «Укртрансгаз» з 04.05.2020 року.

15.06.2020 року до Червонозаводського районного суду м. Харкова надійшла заяву про уточнення розміру позовних вимог, яка була залишена без руху ухвалою суду від 16.06.2020 року.

В подальшому 24.06.2020 року позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог.

Крім того, 13.07.2020 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12.11.2020 року прийнято заяву ОСОБА_1 від 13.07.2020року про збільшення позовних вимог до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі. Розгляд справи здійснювати з урахуванням заяви про (збільшення) уточнення позовних вимог.

Разом з тим, під час дослідження позовних вимог під час судового розгляду судом встановлено, що позивач за результатом розгляду справи просить суд:

- про визнання незаконним і скасувати наказ АТ « Укртрансгаз» № 381-к від 30.04.2020 року про звільнення ОСОБА_1 , економісті 1 категорії філії «Оператор газотранспортної системи України» Акціонерного товариства «Укртрансгаз »;

- зобов`язати АТ «Укртрансгаз» поновити на посаді економісті 1 категорії в Акціонерному товаристві «Укртрансгаз » з 05.05.2020 року із одночасним вчиненням усіх дій відповідно до приписів ч. 2 ст. 235 КЗпП України.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Тобто позивач одночасно при прийнятті рішення про поновлення на роботі просить суд прийняти рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи не зазначаючи період та суми яка підлягає стягненню.

Позивач та представник позивача вважає про відсутність підстав для залишення без руху позовної заяви.

Представник відповідача поклався на розсуд суду.

Суд встановивши ці обставини під час судового розгляду , вислухавши думку сторін, приходить до наступного.

Згідно з ч. 1статті 4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати вимогам, викладеним уст. 175 ЦПК України, а також вимогам ст. 177 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч.4 ст.177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Положеннями ст.4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви майнового характеру фізичною собою повинен бути сплачений судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У позовній заяві крім іншого, з посиланням на застосування ч.2 ст. 235 КЗпП України позивачем заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка є вимогою майнового характеру.

Відповідно до ч. 1 ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно зі ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників.

Таким чином, поняття «заробітна плата» та «середній заробіток» не є тотожними поняттями.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України в ухвалі від 18 липня 2019 року № 766/16312/16-ц, у якій зазначено, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є вимогами про стягнення заробітної плати, а отже підлягають оплаті судовим збором. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.05.2018 № 307/3251/16 та від 06.11.2019 № 753/1534/18.

Також, в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 року у справі № 369/10046/18 зазначено, що за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

З урахуванням вищевикладеного, пільг щодо сплати судового збору за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу Законом України "Про судовий збір" не передбачено.

Відомостей того, що позивач має інші пільги щодо сплати судового збору не надано.

Отже, позивач на усунення недоліків позовної заяви повинен заначити період за який вважає стягнути середній заробіток, розмір середнього заробітку, та надати оригінал квитанції про сплату судового збору відповідно до положення ст.4 Закону України «Про судовий збір».

Визначити суму судового збору суд не має можливості у зв`язку із не зазначення суми майнового характеру.

Разом з тим, суд ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16.06.2020 року вже залишав позовну заяву саме з тих підстав, а саме не сплати судового збору за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але позивачем не здійснені дії на усунення недоліків зазначені у вищезазначеної ухвали, а лише викладає цю вимогу в іншій редакції, а саме одночасним вчиненням усіх дій відповідно до приписів ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при цьому не зазначає період, суму та не надає знову доказів про сплату судового збору, що може бути розцінена судом як зловживання позивачем процесуальними правами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі № 199/6713/14-ц зазначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). За змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.

Частиною 11 ст. 187 ЦПК України визначено, що суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175,177цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

У разі не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачу.

Враховуючи викладене вище, вимоги діючого законодавства, з урахуванням думки сторін, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає залишенню без руху, з наданням позивачу строку на усунення недоліків, та звертає увагу позивача на те, що нормами ЦПК України не передбачено подання уточненої позовної заяви, а процесуальні права та обов`язки сторін передбачені ст. 49 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 43, 81, 83, 126,175,177,185, 260, 261 , 353 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву (уточнену) ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» від 13.07.2020 залишити без руху.

Встановити строк для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали судді про залишення позовної заяви без руху.

В разі неусунення недоліків позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.

Ухвала в частині визначення розміру судового збору може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів в порядку ч. 2 ст.261, ст.354 ЦПК України.

Суддя Теслікова І.І.