Рішення № 94286270, 11.01.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.2021м. ДніпроСправа № 904/4885/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. за участю секретаря судового засідання Прокопенко А.В., розглянув спір

за позовом Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, м. Синельникове Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, м. Дніпро

до відповідача-1: Комунального закладу "Васильківський психоневрологічний інтернат" Дніпропетровської обласної ради", с. Медичне Дніпропетровської області

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна", смт. Покровське Дніпропетровської області

про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити земельну ділянку

Представники:

від прокуратури Карюк Д.О.

від позивача не з`явився

від відповідача-1 не з`явився

від відповідача-2 Дубіна А.С.

СУТЬ СПОРУ:

Синельниківська місцева прокуратура Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, у якому просить:

- визнати недійсним договір про спільну діяльність від 26.09.2017, укладений між Комунальним закладом "Васильківський психоневрологічний інтернат" Дніпропетровської обласної ради" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Родіна";

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Родіна" звільнити земельну ділянку державної форми власності площею 632,6 га, що надана в постійне користування Комунальному закладу "Васильківський психоневрологічний інтернат" Дніпропетровської обласної ради" на території Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області;

- стягнути солідарно з відповідачів на користь прокуратури Дніпропетровської області понесені судові витрати на сплату судового збору у сумі 4 204,00 грн.

Звернення з позовом до суду прокурор обґрунтовує наступним.

Відповідно до вимог статті 131-1 Конституції України, у випадках, передбачених законом, на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді.

Відповідно до частини З статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статтею 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяв) про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес жави».

Згідно з рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 за № 3-рп/99 прокурори та їх заступники мають право звертатися до суду з позовними заявами в інтересах держави. Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Пунктом 2 зазначеного рішення встановлено, що під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Недотримання відповідачами вимог законодавства України з приводу використання земель державної власності безумовно порушує інтереси держави, як інституту, який покликаний врегулювати відносини у певній сфері.

Звернення прокурора до суду спрямовано на задоволення суспільної потреби у встановленні законності при вирішенні такого значимого питання як правомірність використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, що здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте, з метою захисту інтересів держави прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежним чином.

Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло і з власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Статтею 15-1 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Пунктом 31 вищезазначеного Положення, передбачено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Так, відповідно до вимог п.1, п.п. 13 п. 4 наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (затвердженого в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 № 1391/29521) «Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру» Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастр, який здійснює державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі щодо дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, а також дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду. Крім того, Головне управління Держгеокадастру в області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України.

Порушення інтересів держави в даному випадку полягає в тому, що спірний договір про спільну діяльність укладено з грубим порушенням вимог законодавства, не дотримано встановлений законодавством порядок набуття та реалізації прав на землю, а також майнові інтереси держави щодо володіння, розпорядження та користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності.

Проте, Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області не вживаються належні та ефективні заходи, спрямовані на захист інтересів держави, у судовому порядку шляхом пред`явлення позовної заяви.

Так, Синельниківською місцевою прокуратурою направлено на адресу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області лист (запит) за № 04/43-2523вих20 від 30.07.2020 щодо порушень вимог чинного законодавства та вжиття заходів реагування за ними.

На вказаний запит Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області надано відповідь №10-4.61-5666/2-20 від 26.08.2020, згідно з якою жодних заходів реагування на повідомлення про порушення чинного законодавства не вжито.

Наведені обставини, а також той факт, що уповноваженим органом, в даному випадку Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області неналежним чином не здійснюється захист порушених інтересів держави в передбаченому законом порядку, що є підставою для звернення керівника Синельниківської місцевої прокуратури з даним позовом до суду.

Враховуючи викладене, судом встановлена наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що оспорюваний договір порушує права позивача, як органу який реалізує права держави на землю, у зв`язку з тим, що останній суперечить вимогам Земельного кодексу України в частині додержання процедури припинення та надання у користування земельних ділянок державної форми власності, а також не спрямований на досягнення спільної мети.

У відзиві на позов відповідач проти позовних вимог заперечує, з огляду на таке.

Відповідно до статуту Закладу, в ньому функціонує підсобне господарство, метою якого являється організація трудової реабілітації та забезпечення підопічних предметами, матеріалами та інвентарем, основними продуктами харчування власного виробництва. Продукція, вироблена у підсобному господарстві використовується для забезпечення потреб і поліпшення умов проживання підопічних та розвитку Закладу.

Беручи до уваги відсутність у Закладі власних засобів для обробітку земельних ділянок, з метою забезпечення їх цільового використання та з метою отримання додаткових коштів для поліпшення умов утримання підопічних, відповідачем-1 було прийнято рішення про укладання договору про спільну діяльність з ТОВ «Родіна».

Крім того, відповідач-1 зазначає, що оскільки під час сумісного обробітку спірних земельних ділянок не відбувається їх відчуження, а землекористувач в особі Закладу залишається незмінним, підстав для звинувачення останнього у перевищенні обсягу цивільної дієздатності щодо розпорядження у прокурора немає.

На думку відповідача-1, під час спірних правовідносин між відповідачами розпорядження земельними ділянками загальною площею 632,6 Га не відбувалось, а Заклад належним чином користується наділеним йому правом постійного користування земельними ділянками.

Також відповідач-1 зазначає, що твердження прокурора щодо порушення Закладом норм Порядку укладання держаними підприємствами, установами, організаціями, а також господарським товариствами, у статутному капіталі яких є частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою КМУ № 296 від 11.04.2012 є безпідставними, оскільки Комунальний заклад «Васильківський психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради» за визначенням та Статутом являється комунальним підприємством, заснованими на спільній власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Дніпропетровської області та перебуває в управлінні Дніпропетровської обласної ради, дія вищевказаного Порядку на нього не розповсюджується, оскільки Заклад не є державним підприємством.

Отже, при укладанні договору про спільну діяльність порушень щодо його погодження з Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області з боку Закладу допущено не було, у зв`язку з тим, що такого обов`язку за Закладом законодавчо не встановлено.

З огляду на викладене, відповідач-1 вважає, що викладені обставини свідчать про відсутність підстав для визнання недійсним договору про спільну діяльність від 26.09.2017 року укладеного між Комунальним закладом "Васильківський психоневрологічний інтернат" Дніпропетровської обласної ради" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Родіна".

У відповіді на відзив прокурор з доводами відповідача-1, викладеними у відзиві на позов не погоджується, зазначаючи наступне.

В порушення норм визначених частиною 1 статті 95 Земельного кодексу України відповідач-1 фактично передав відповідачу-2 право господарювати на землі, «надавши до неї доступ» та право власності на посів і насадження сільськогосподарських та інших культур, вироблену продукцію, що прямо протирічить інституту «постійного користування земель».

Крім того, відповідач-1 зазначає, що відповідно до його Статуту в Закладі функціонує підсобне господарство, метою якого є організація трудової реабілітації та забезпечення підопічних предметами, матеріалами та інвентарем, основними продуктами харчування власного виробництва.

Проте, згідно умов спірного договору жодної трудової реабілітації підопічних не може відбуватися, оскільки фактично обробіток земельної ділянки здійснює ТОВ «Родіна».

Також, прокурор зазначає, що посилання відповідача-1 на відсутність у нього власних засобів для обробітку земельних ділянок не є підставою для укладання між відповідачами договору, який суперечить вимогам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, прокурор просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області були подані письмові пояснення, в яких останнє зазначає, що позовні вимоги Виконуючого обов`язки керівника Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області підтримує в повному обсязі, з огляду на наступне.

Комунальний заклад "Васильківський психоневрологічний інтернат" Дніпропетровської обласної ради" не наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками, враховуючи відсутність рішення повноваженого органу виконавчої влади щодо передачі земельної ділянки та інші вищевказані обставини, в даному випадку наявність підстави для визнання правочину недійсним згідно з приписами частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту та відноситься до земель державної форми власності, землевласником (розпорядником) якої є Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Посилаючись на статтю 1130 Цивільного кодексу України, позивач зазначає, що спірний договір не відповідає вимогам договору про спільну діяльність, оскільки сторонами не було дотримано порядку укладання договору, а також не отримано погодження Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, у зв`язку з чим просить суд визнати спірний договір недійсним та зобов`язати звільнити земельну ділянку.

Відповідачем-1 подані заперечення на відповідь прокурора на відзив, в яких останній зазначає насипне.

При укладанні відповідачам-1 та відповідачем-2 договору про спільну діяльність, порушень щодо користування земельною ділянкою не вбачається, оскільки сам факт укладання даного договору не потребує погодження з Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Крім того, відповідач-1 вказує на те, що зміни користування земельними ділянками за даним договором не відбувається, оскільки предметом цього договору є не зазначені земельні ділянки, а сільськогосподарська продукція, яка буде вирощена на них, ця продукція підлягає розподілу відповідно до розділу 4 Договору.

Згідно п.п. 6,5 Статуту Закладу, керівник Закладу самостійно вирішує питання діяльності Закладу за винятком тих, що віднесені Статутом та чинним законодавством до компетенції Органу управління майном.

Відповідно до п.п. 6,7,2 керівник Закладу представляє Заклад у відносинах з підприємствами, установами, організаціями та розпоряджається в установленому порядку його майном і коштами, укладає договір.

Таким чином, на думку відповідача-1, доводи прокурора щодо визнання недійсним договору про спільну діяльність від 26.09.2017 свідчить про відсутність підстав для визнання недійсним договору.

Відповідач-2 у відзиві на позов заперечує проти позовних вимог, з огляду на таке.

На думку останнього, під час розгляду даного позову прокурором не доведено та необґрунтовано підставу звернення до суду з в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області з даним позовом.

Крім того, відповідач-2 зазначає, що Комунальний заклад "Васильківський психоневрологічний інтернат" Дніпропетровської обласної ради" не є підприємством державної форми власності та підпадає під визначення статті 78 Господарського кодексу України, комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Отже, сторони при укладанні спірного договору не повинні були його погоджувати у відповідності до положень Постанови КМУ № 296 від 11.04.2012, оскільки ця постанова поширює свою дію лише на підприємства державної форми власності.

На думку відповідача-2, оспорюваний договір відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України містить всі умови договору про спільну діяльність щодо здійснення спільних дій його сторін і про спільну мету таких дій. Предметом договору є бажання сторін об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Тобто визначення вкладів учасників та мети спільної діяльності є умовами, які є основними при укладанні оспорюваного договору і вони передбачені договором.

Враховуючи викладене, відповідач-2 просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У відповіді на відзив прокурор з доводами відповідача-2, викладеними у відзиві на позов не погоджується, зазначаючи наступне, що усі підстави звернення керівником Синельниківської місцевої прокуратури до суду викладені в самій позовній заяві.

Крім того, прокурор зазначає, що в порушення норм визначених частиною 1 статті 95 Земельного кодексу України відповідач-1 фактично передав відповідачу-2 право господарювати на землі, «надавши до неї доступ» та право власності на посів і насадження сільськогосподарських та інших культур, вироблену продукцію, що прямо протирічить інституту «постійного користування земель».

Спірним договором порушуються права позивача як органу, який реалізує права держави на землю, укладений договір суперечить вимогам Земельного кодексу України в частині додержання процедури припинення та надання у користування земельних ділянок державної форми власності, а також не спрямований на досягнення спільної мети.

Тобто, на думку прокурора, відповідач-1 фактично передав спірну земельну ділянку, як вклад у спільну діяльність, зробивши її спільним майном, тим самим порушив право власності держави на вказану земельну ділянку.

Ухвалою від 09.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.10.2020.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна" в підготовче засідання 07.10.2020 не з`явився, подавши клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 07.10.2020 розгляд підготовчого засідання відкладався до 04.11.2020.

03.11.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю "Родіна" подано відзив на позовну заяву із клопотанням про поновлення строку на подачу останнього.

04.11.2020 Комунальним закладом "Васильківський психоневрологічний інтернат" Дніпропетровської обласної ради" подано клопотання про залучення документів до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні, яке відбулось 05.11.2020, прокурором та представником Комунальним закладом "Васильківський психоневрологічний інтернат" Дніпропетровської обласної ради" заявлені усні клопотання про відкладення розгляду справи, які господарським судом задоволено, у зв`язку з чим розгляд підготовчого засідання відкладався до 24.11.2020, про що постановлено ухвалу суду.

Представник Комунального закладу "Васильківський психоневрологічний інтернат" Дніпропетровської обласної ради" в підготовче засідання 24.11.2020 не з`явився, надіславши на електронну адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке господарським судом задоволено, у зв`язку з чим розгляд підготовчого засідання відкладався до 09.12.2020, про що постановлено ухвалу суду.

Під час підготовчого провадження господарським судом вирішені питання, визначені частиною 2 статті 182 ГПК України, у зв`язку з чим завершено підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 11.01.2021.

У судове засідання 11.01.2021 позивач не з`явився, надіславши електронним засобом зв`язку через канцелярію суду клопотання в якому зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача-1 у вказане судове засідання не з`явився, у зв`язку з зайнятістю в іншому судовому процесі, надавши до канцелярії суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Враховуючи запроваджені на території України заходи щодо убезпечення населення від поширення гострих респіраторних захворювань та в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи, а тому вважає можливим розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача-1 за наявними у ній матеріалами.

11.01.2021 у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (стаття 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши прокурора та представника відповідача-2, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає прокурор, під час вивчення стану додержання вимог земельного законодавства на території Васильківського району Дніпропетровської області встановлені порушення в частині використання земельних ділянок державної власності комунальними закладами району.

Встановлено, що розпорядженням голови Васильківської районної державної адміністрації №654-р-086 від 21.12.2006 ОКЗ «Васильківський психоневрологічний будинок-інтернат» у постійне користування надано дві земельні ділянки загальною площею 721,8662 га (320,7999 га та 401,0663 га) на території Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області для ведення підсобного господарства. Право ОКЗ «Васильківський психоневрологічний будинок-інтернат» на постійне користування земельною ділянкою площею 320,7999 га з кадастровим номером 1220786600:01:007:0008 підтверджується Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою Серія ЯЯ №043489 (а.с. 25), виданим 27.02.2007 та зареєстрованим в Книзі записів реєстрації актів на право власності на землі та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №030711800003. Право ОКЗ «Васильківський психоневрологічний будинок-інтернат» на постійне користування земельною ділянкою площею 401,0663 га з кадастровим номером 1220786600:01:007:0009 підтверджується Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою Серія ЯЯ №043490 (а.с. 26), виданим 27.02.2007 та зареєстрованим в Книзі записів реєстрації актів на право власності на землі та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №030711800002. Цільове призначення (використання) обох земельних ділянок визначено вказаними Державними актами «для ведення підсобного господарства».

Крім того, ОКЗ «Васильківський психоневрологічний будинок-інтернат» у постійне користування надано ще дві земельні ділянки загальною площею 22,351 га (13,2097 га та 9,1413 га) для обслуговування закладу соціального забезпечення на підставі Державних актів на право постійного користування земельною ділянкою Серія ЯЯ №043493 та Серія ЯЯ №043491, виданих 27.02.2007 (а.с. 27-27).

Таким чином, загальна площа земельних ділянок, які використовуються вказаним комунальним закладом становить 744,2172 га, з них ріллі 632,658 га, багаторічних насаджень - 8,6542 га, пасовищ - 55,9433 га, інші землі -46,9617 га.

У подальшому, Обласний комунальний заклад «Васильківський психоневрологічний будинок-інтернат» реорганізований в Комунальний заклад «Васильківський психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради» (КЗ «Васильківський ПНІ» ДОР»), засновником якого є Дніпропетровська обласна рада.

26.09.2017 Комунальним закладом «Васильківський ПНІ» ДОР» в особі директора Ніколова Юрія Івановича, що діє на підставі Статуту (далі - Сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Родіна», в особі директора Зубкова В`ячеслава Олександровича, що діє на підставі Статуту (далі - Сторона 2), укладено договір про спільну діяльність (а.с. 30-31), за умовами якого сторони зобов`язуються шляхом об`єднання своїх зусиль та майна спільно діяти без створення юридичної особи по вирощуванню з метою її подальшої реалізації сільськогосподарської продукції на земельній ділянці загальною площею 632,6 га, яка знаходиться у постійному користуванні Сторони 1 згідно Державного акту на право постійного користування, виданого Васильківською районною державною адміністрацією, Серія ЯЯ №043489 та Серія ЯЯ №043490 від 27 лютого 2007 року. Для здійснення зазначеної спільної діяльності Сторона 2 надає виробниче устаткування, транспортні засоби, високоякісне репродуктивне насіння, якісні добрива, паливно-мастильні матеріали, засоби захисту рослин, власні знання, досвід та інше, що необхідне для виконання умов цього договору (п.1.1 Договору).

До вказаного Договору сторонами 17.11.2017 укладено Додаткову угоду №1, якою внесено зміни до реквізитів Сторони 2, а саме змінено адресу реєстрації та розрахунковий рахунок в банківській установі (а.с. 32).

Прокурор зазначає, що під час вивчення положень вказаного договору встановлено, що він укладений всупереч ЦК України та земельного законодавства, що порушує інтереси держави, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним, з огляду на таке.

Спірний договір укладено на п`ять років з переважним правом Сторони 2 на його поновлення (п.2.1 Договору). Проте відповідно до пункту 11.1 вказаний договір діє до 3 1.12.2022, тобто більше п`яти років.

У пункті 3.1 Договору викладено його мету, а саме: Договір зобов`язує обидві сторони шляхом об`єднання трудових та матеріально-технічних ресурсів, спільно приймати участь у обробітку земельної ділянки на площі 632,6 га для досягнення спільної господарської мети:

ведення галузі рослинництва, а саме: соняшнику, пшениці, ячменю, кукурудзи тощо;

підвищення ефективності ведення сільськогосподарського виробництва та охорони землі, збереження та відтворення їхньої родючості;

зменшення сукупних витрат, матеріально-технічних та інших ресурсів для сільськогосподарських культур та розробки нових технологій.

Розподіл результатів спільної діяльності проводиться з урахуванням витрат сторін по їх здійсненню (п.4.1 Договору).

Фактичний розподіл отриманої від збору врожаю продукції або продуктів її переробки здійснюється сторонами шляхом поставки 50% цієї продукції Стороною 2 Стороні 1, але у будь-якому разі грошовий еквівалент такої продукції за середніми цінами на поточний місяць не може бути меншим ніж 5% від вартості земельної ділянки, зазначеної в п.1.1 даного Договору, в погонному році (п.4.4. Договору).

В подальшому, 31.01.2018 сторонами укладено Додаткову угоду № 2 до Договору про спільну діяльність від 26.09.2017 (а.с. 33), якою викладено в новій редакції пункт 4.4:

« 4.4. Фактичний розподіл отриманої від збору врожаю продукції або продуктів її переробки здійснюється сторонами шляхом поставки частини цієї продукції Стороною 2 Стороні 1 у кількості 50% від вартості чистого прибутку спільної діяльності, але у будь-якому разі грошовий еквівалент такої продукції за середніми цінами на поточний місяць не може бути меншим ніж 5% від вартості земельної ділянки, зазначеної в п.1.1 даного договору, в поточному році.»

Пунктом 7.1 Договору визначено вклад Сторони 1 у вигляді виділеної для спільної діяльності земельної ділянки, зазначеної в п.1.1 даного Договору (загальною площею 632,6 га, яка знаходиться у постійному користуванні Сторони 1 згідно Державного акту на право постійного користування, виданого Васильківською районною державною адміністрацією, Серія ЯЯ №043489 та Серія ЯЯ №043490 від 27 лютого 2007 року).

При цьому згідно пункту 7.2 вклад Сторони 2 визначається обов`язками, вказаними в п.5.2 договору, зокрема:

після підписання даного договору невідкладно приступити до здійснення сільськогосподарських робіт;

провести своїми силами та засобами сільськогосподарські роботи; здійснювати фінансування в обсягах, необхідних для досягнення спільної мети;

забезпечити за власний рахунок: придбання товарно-матеріальних цінностей для виконання Сторонами умов даного Договору (забезпечити для посіву рослинних культур високоякісне продуктивне насіння, якісні добрива, паливно-мастильні матеріали, засоби захисту рослин тощо);

підготовку площ для виконання сільськогосподарських робіт з виконанням заходів поліпшення га збереження природно-ресурсного потенціалу земель;

здійснення всього комплексу сільськогосподарських робіт за договором в межах земельної ділянки тощо.

До обов`язків Сторони 1 згідно п.5.3 Договору відноситься лише: сплачувати земельний податок, забезпечити Стороні 2 вільний доступ до земельної ділянки, надати Стороні 2 можливість виконання технологічних процесів у межах спільної діяльності.

Спільною власністю Сторін являється майно (сільськогосподарська культура), що вирощується за умовами даного договору та сільськогосподарська продукція, набута Сторонами в результаті спільної діяльності (п.8.1 Договору).

Користування спільним майном здійснюється Сторонами в порядку,

визначеному в договорі (п.8.2).

Прокурор вказує на те, що Договором про спільну діяльність від 26.09.2017 порушуються права позивача як органу, який реалізує права держави на землю, укладений договір суперечить вимогам Земельного кодексу України в частині додержання процедури припинення та надання у користування земельних ділянок державної форми власності, а також не спрямований на досягнення спільної мети.

Комунальний заклад «Васильківський психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради» наділений правом постійного користування земельною ділянкою, а не розпорядження нею. Тобто КЗ «Васильківський ПНІ», уклавши оспорюваний договір, не мав при цьому необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо розпорядження земельною ділянкою та всупереч наведеним нормам Земельного кодексу України фактично розпорядився земельною ділянкою площею 632,6 га, зробивши вклад у спільну діяльність.

Крім того, прокурор вважає, що правомочності КЗ «Васильківський ПНІ» щодо користування земельною ділянкою у зв`язку з укладенням вказаного договору суттєво обмежені, що протирічить законодавчому регулюванню даних відносин.

Земельна ділянка площею 632,6 га, що є об`єктом оспорюваного Договору, знаходиться за межами населеного пункту та відноситься до земель державної форми власності, землевласником (розпорядником) якої є Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Таким чином, КЗ «Васильківський ПНІ» не наділений повноваженнями — щодо розпорядження земельними ділянками, враховуючи відсутність рішення державного органу виконавчої влади щодо передачі земельної ділянки та інші вищевказані обставини, в даному випадку наявні підстави для визнання правочину недійсним згідно з приписами частини першої статті 215 Цивільного кодексу України.

Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити земельну ділянку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 626, 627 Цивільного України).

Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарського договору).

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Як передбачено статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, чинної на момент укладення оспорюваного правочину, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.

Згідно зі статтею 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Статтею 1131 цього Кодексу передбачено, що умовами договору про спільну діяльність, який укладається у письмовій формі, визначається координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статут виділеного для спільної діяльності майна, їх участь у результатах спільних дій (в тому числі в розподіленні прибутку, отриманого в результаті такої діяльності та інше).

Відповідно до статті 1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Згідно з частиною 1 статті 1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі, грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки.

Приписами частини 1 статті 1134 Цивільного кодексу України встановлено, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Укладаючи договір про сумісну діяльність, сторони визначають обов`язок кожної з них щодо внесків, необхідних для досягнення мети сумісної діяльності. Такими внесками можуть бути грошові суми, майно, трудова участь, надання послуг, розробка і забезпечення проектною документацією, тощо.

Як вище встановлено господарським судом між, відповідачами у справі укладений договір про спільну діяльність по використанню земель підсобного господарства.

Господарський суд зазначає, що згідно п. 7.1. Договору Комунальний заклад "Васильківський психоневрологічний інтернат" Дніпропетровської обласної ради" здійснює вклад у вигляді виділеної для спільної діяльності земельної ділянки, зазначеної в п. 1.1 даного Договору.

В свою чергу, згідно п 7.2. Договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Родіна" здійснює вклад, який визначається обов`язками, вказаними в п. 5.2 даного Договору.

При цьому, в укладеному договорі сторонами узгоджені такі істотні умови як мета спільної діяльності (в даному випадку, для досягнення спільної господарської мети: ведення галузі рослинництва, а саме: вирощування соняшнику, пшениці, ячменю, кукурудзи, тощо; підвищення ефективності ведення сільськогосподарського виробництва та охорони землі, збереження та відтворення їхньої родючості; зменшення сукупних витрат, матеріально-технічних та інших ресурсів для сортів сільськогосподарських культур та розробки нових технологій), як координація спільних дій учасників, порядок їх здійснення, керівництво та організація спільної діяльності, правовий режим майна, наданого для досягнення спільної мети.

Таким чином спірний договір містить всі істотні умови договору про сумісну діяльність і виконувався сторонами саме, як договір про сумісну діяльність.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Посилання прокуратури на те, що КЗ "Васильківський психоневрологічний інтернат" Дніпропетровської обласної ради" та ТОВ «Родіна» повинні були погодити оспорюваний договір у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 року «Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном», судом до уваги не приймається, з огляду на таке.

Пункт 1 цього Порядку визначає механізм укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків (далі - суб`єкт господарювання), договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном (далі - договір).

За приписами статті 73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова "державне підприємство".

За приписами статті 78 цього Кодексу Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.

Статутний капітал комунального унітарного підприємства підлягає сплаті до закінчення першого року з дня державної реєстрації такого підприємства.

Найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова "комунальне підприємство" та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство.

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що КЗ "Васильківський психоневрологічний інтернат" Дніпропетровської обласної ради" є установою Комунальної форми власності, він підпорядковується та перебуває в управлінні Дніпропетровської обласної ради.

Враховуючи викладене, господарський суд зазначає, що Комунальний заклад "Васильківський психоневрологічний інтернат" Дніпропетровської обласної ради" не є підприємством державної форми власності.

Крім того, Статутом закладу передбачено, що з метою ефективного використання земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні Закладу, та економії бюджетних коштів керівництвом Закладу можуть залучатись юридичні та фізичні особи для спільної діяльності, обробітку та використання земель.

Отже, господарський суд дійшов висновку, що при укладанні спірного договору сторони не повинні були погоджувати у відповідності до положень Постанови Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 «Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном», оскільки вказана постанова поширює свою дію лише на підприємства державної форми власності, котрим не являється Комунальний заклад "Васильківський психоневрологічний інтернат" Дніпропетровської обласної ради".

Крім того, господарський суд зазначає, що зміни користувача земельними ділянками за Договором про спільну діяльність від 26.09.2017 не відбулося, оскільки предметом цього договору є не спірні земельні ділянки, а сільськогосподарська продукція, яка буде вирощена на них, про що сторони дійшли згоди у розділі 4 оспорюваного Договору.

Тобто, матеріали справи не містять доказів передачі спірних земельних ділянок у володіння та користування ТОВ "Родіна".

Власником спірних земельних ділянок залишається держава, в особі відповідного органу виконавчої влади, передбаченого статтею 122 Земельного кодексу України.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до Комунального закладу "Васильківський психоневрологічний інтернат" Дніпропетровської обласної ради та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна" про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити земельну ділянку.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням вказаного, суд зазначає, що інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Розподіл судових витрат здійснюється судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до Комунального закладу "Васильківський психоневрологічний інтернат" Дніпропетровської обласної ради та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна" про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити земельну ділянку – відмовити.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом

Повне рішення складено 21.01.2021.

Суддя І.Ф. Мельниченко