Рішення № 94272518, 18.01.2021, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

18.01.2021 753/2651/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

18 січня 2021 року м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Корнєєвої В.В.,

при секретарі Голомідовій К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Добропілля в порядку загального позовного провадження та заочного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів,

ВСТАНОВИВ:

З Дарницького районного суду міста Києва до Добропільського міськрайонного суду Донецької області надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів. В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є мамою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відповідач ОСОБА_2 є батьком вказаної дитину. Окрім того, позивач разом зі своєю донькою є внутрішньо переміщеними особами та проживають в місті Києві. Рішенням Гірницького районного суду м. Макіївки від 31.03.2014 року шлюб між сторонами було розірвано, після розірвання шлюбу дитина постійно проживає з позивачем та перебуває на її повному утриманні. Позивач зазначає, що перебування батька наразі невідоме, остання відома місце реєстрації батька - м. Макіївка Донецької області, яке входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Також позивач зазначає, що батько не надає жодної матеріальної допомоги для виховання доньки, чим ухиляється від виконання немайнових обов`язків щодо виховання дитини, зокрема, відповідач не здійснює жодних дій, спрямованих на їх виконання, такі як спілкування з дитиною, проведення спільного дозвілля, відвідування свят у садочку та батьківських зборів в школі. Окрім того, позивач не має можливості вивезти дитину в м. Донецьк до рідних дідуся та бабусі, а також за межі країни на туристичні екскурсії, відпочинок тощо, оскільки відсутній нотаріально засвідчений дозвіл батька, востаннє ще влітку 2019 року він попросив позбавити його від таких проблем, пов`язаних з вихованням дитини. Також позивач зазначає, що будь-яких перешкод для виконання відповідачем своїх обов`язків як батька вона ніколи не чинила, натомість вона самостійно займається вихованням спільною доньки, здійснює материнське піклування над нею. Позивач зазначає, що вона самостійна влаштувала дитину у дитячий садочок, яка відвідувала дошкільний навчальний заклад в місті Києві з 2013 року по 2017 рік, відводила та забирала доньку, здійснювала оплату за харчування, відвідувала всі свята, батько за весь період часу жодного разу не відвідав садок, по суті, останній не займається вихованням та утриманням дитини з народження, не цікавиться розвитком і станом здоров`я доньки, її навчанням, проблемами та успіхами. Позивач зазначає що вона є офіційно працевлаштованою, в той час як відповідач ще за часів перебування позивача в декретній відпустці по догляду за спільною дитиною не надавав жодної матеріальної допомоги ані позивачу, ані своїй дитині, в зв`язку з чим позивач була вимушена звернутися до суду з відповідними позовами про стягнення з відповідача аліментів на її з донькою утримання, зокрема, рішеннями Харцизького міського суду Донецької області від 21.05.2013 року та від 22.05.2013 року позови ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини та на утримання доньки ОСОБА_3 було задоволено, проте вказане рішення суду ані в добровільному, ані в примусовому порядку відповідачем не виконувалися та не виконуються. На підставі виконавчого листа, виданого Харцизьким міським судом Донецької області, Гірницьким відділом державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження, в рамках проведення виконавчих дій 04.04.2014 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки боржник ОСОБА_2 працює в місті Донецьку, що за територіальністю відноситься до компетенції Ворошиловського районного управління юстиції у місті Донецьку, проте нажаль в зв`язку з ситуацією, що склалася на сході України, виконавчий лист та виконавче провадження не було передано на підконтрольну Україні територію, що підтверджується відповідю на адвокатський запит представника позивача. Позивач вважає, що є доведеним той факт, що батько не забезпечує харчування, навчання, медичний огляд та лікування малолітньої доньки, свідомо ухиляється від спілкування з дитиною, роблячи це без поважних причин, тобто не здійснює жодні покладені на нього законодавством обов`язки. Також позивач зазначає що рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 22.05.2013 було вирішено стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не менш ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01.04.2013 року й до повноліття дитини, проте після порушення позивачем питання про стягнення аліментів з відповідача на утримання спільної доньки минуло більше 6 років і станом на день звернення до суду розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Позивач просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також збільшити розмір аліментів, визначених рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 22.05.2013 та стягувати зі ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03.06.2020 року було відкрито загальне позовне провадження за вказаним позовом та призначено справу до підготовчого судового засідання, відповідачу надо на строк для подання відзиву на позовну заяву. В строк, встановлений судом, відзиву на позовну заяву відповідачем подано до суду не було, в зв`язку з чим ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26.11.2020 року підготовче провадження по цивільній справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Сторони в судове засідання повторно не з`явилися, про дату, час та місце розгляду цивільної справи повідомлялись належним чином, від представника позивача до суду надійшло клопотання з проханням проводити розгляд справи без участі позивача та її представника, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечують. Представником третьої особи до суду було надіслано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також зазначено прохання про розгляд справи без участі представника служби у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації. Від відповідача до суду жодних заяв або доказів поважності не надходило.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на наведене, керуючись ст.ст. 223, 280 ЦПК України, суд вважає, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, а тому, за згодою позивача, є підстави для заочного розгляду справи у відсутність відповідача, на підставі наявних у справі доказів, направивши після розгляду справи копію рішення за місцем реєстрації відповідача.Суд вважає за можливе розглянути цивільну справу в порядку заочного розгляду у відсутності відповідача на підставі доказів, що маються в матеріалах справи.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази їх сукупності, приходить до наступних висновків:

Судом встановлено, що позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 31 березня 2014 року рішенням Гірницького районного суду міста Макіївки Донецької області (а.с. 18).Від вказаного шлюбу сторони мають малолітню дитину- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харцизького міського управління юстиції у Донецькій області, відповідний актовий запис № 31 від 19 січня 2012 року (а.с. 14).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 21 травня 2013 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини було задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходів відповідача, щомісячно, починаючи з 01.04.2013 року й до досягнення дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьохлітнього віку, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 , вирішено питання про розподіл судових витрать (а.с. 38).

Окрім того, рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 22 травня 2013 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини було задоволено та стягнуто на користь позивача аліменти в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання малолітньої ОСОБА_3 , щомісячно, починаючи з 01.04.2013 року й до повноліття дитини, вирішено питання про розподіл судових витрат (а. с. 39).

Згідно відповіді, наданої Гірницьким відділом державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Донецькій області на адвокатський запит, згідно відомостей з АСВП, у відділі на виконанні перебував виконавчий лист, виданий Харцизьком судом Донецької області, про стягнення аліментів зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , 06.06.2013 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, 27.03.2014 року державним виконавцем було винесено постанову про звернення стягнення на майно боржника, а 04.04.2014 року було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження в зв`язку з направленням виконавчого документу за належністю до іншого відділу виконавчої служби, а саме до Ворошиловського районного управління юстиції у місті Донецьк (а.с. 41).

Відповідно до листа Мирноградського міського відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Донецькій області, вказаний відділ виконує повноваження Ворошиловського районного відділу державної виконавчої служби міста Донецька, але виконавчий лист про стягнення аліментів зі ОСОБА_2 згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження до відділу не надходив (а.с. 42).

З матеріалів справи також вбачається, що позивач ОСОБА_1 та її малолітня донька є внутрішньо переміщеними особами та фактично проживають в м. Києві, що підтверджується копіями довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб (а.с. 17). Згідно копії акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 22.11.2017 року, ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з нею проживає донька ОСОБА_3 (а.с. 19). Факт проживання вказаних осіб за зазначеною адресою підтверджується також копією акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 06.09.2019 (а.с. 20).

Відповідно до довідки, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2 Дарницького району міста Києва», ОСОБА_3 , 2012 р.н., перебуває під наглядом амбулаторії № 4 з 03.09.2013 року, вказану амбулаторію дитина відвідує разом з матір`ю (а.с. 21). На підтвердження вказаної обставини позивачем додано до позову копію декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу (а.с. 22). Згідно копії характеристики на вихованку дошкільного навчального закладу № 792 Дарницького району м. Києва ОСОБА_3 , остання відвідувала дошкільний навчальний заклад з 2013 року по 2017 рік, за цей час проявила себе як добра, життєрадісна дитина, програму дошкільного закладу засвоїла добре, в дошкільний заклад Марію приводили мама ОСОБА_1 або вітчим ОСОБА_4 , які завжди були присутніми на святах в дитячому садочку, тато ОСОБА_3 жодного разу в дошкільний заклад не з`являвся, всі витрати з оплати за дитячий садок по квитанціях здійснювали мама та вітчим малолітньої дитини (а.с. 23).

Відповідно до копії довідки № 324 від 30.10.2019 р., виданої директором школи І-ІІІ ступенів № 280 Дарницького району міста Києва, ОСОБА_3 навчається у вказаному навчальному закладі в 2 - І класі (а.с. 24). Згідно копії характеристики, виданої вказаним навчальним закладом, ОСОБА_3 зарекомендувала себе як працелюбна учениця, завжди добросовісно і старанно виконує завдання, має добрий загальний розвиток, проживає разом з мамою і вітчимом, мама систематично контролює навчання доньки та відповідально ставиться до її виховання в родині, надає допомогу класному керівнику, регулярно відвідує батьківські збори та виконує рекомендації вчителя. Батько ОСОБА_2 участь у вихованні і навчанні ОСОБА_3 не приймає (а.с. 25).

На підтвердження факту успішного навчання дитини в зазначеному навчальному закладі позивачем додано до позову копію свідоцтва досягнень ОСОБА_3 , виданого вказаним навчальним закладом (а.с. 36).

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 працює на посаді керівника групи відділень Київського регіону Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм Кеш» з 02.12.2019 року по теперішній час (а.с. 36).

На виконання ухвали суду про витребування доказів представником третьої особи було направлено до суду висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно якого представник третьої особи повідомив, що починаючи з 2013р. батько з дитиною не проживає, зі слів матері не бере участі у вихованні, розвитку та утриманні дитини, рішенням Харцизького міського суду Донецької області з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання малолітньої доньки, однак вказане рішення суду не виконується, оскільки батько дитини проживає та має реєстрацію місця проживання у місті Макіївка Донецької області, що входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. Також представник третьої особи зазначає, що на сьогодні малолітня ОСОБА_3 разом з матір`ю проживає за адресою: АДРЕСА_1 , при проведенні обстеження житлово-побутових умов проживання дитини встановлено, що для ОСОБА_3 створені належні умови для проживання, відпочинку, навчання та розвитку, позивач разом зі своєю дитиною мають статус внутрішньо переміщених осіб. Згідно з довідкою, виданою навчальним закладом, де навчається малолітня дитина, ОСОБА_2 участь у вихованні та навчання ОСОБА_3 не бере, в зв`язку з чим представником третьої особи зроблено висновок про те, що ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не намагається забезпечити достатній життєвий рівень дитині, не турбується про стан її здоров`я, та з метою захисту прав та інтересів дитини на підставі статті 164 сімейного кодексу України Орган опіки та піклування Дарницького району міста Києва вважає за доцільне позбавити батьківських прав відповідача щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 (а.с. 142-143). До вказаного висновку представником третьої особи додано акт обстеження житлово-побутових умов проживання дитини від 01.10.2020 року, згідно якого представниками органу опіки та піклування було проведення обстеження умов проживання дитини та встановлено, що позивач разом зі своєю дитиною проживають в приватному будинку, де є всі комунальні зручності, опалення, у дитини є власна кімната, в якому є ліжко, шафа для речей, облаштований місце для навчання стосунки та традиції сім`ї добрі, за результатами бесіди представниками третьої особи зроблено висновок, що для дитини створені належні умови для проживання, розвитку, навчання та відпочинку (а.с. 144).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім того, статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки не піклуються про дитину.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Із змісту зазначеної норми випливає, що ухилення від виконання юридичного обов`язку по вихованню дитини завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання та інше, але ж не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. При цьому, виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Саме батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, згідно з законами України і на кожного з них покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Вимоги ст. 12 ч. 6 Закону України «Про охорону дитинства» передбачають, що батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Згідно вимог ст.ст. 150, 155 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток.

Виходячи із змісту ст.ст. 164, 165 Сімейного Кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Практика Європейського суду з прав людини (справа «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року) свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. Також у своїй практиці, зокрема у справі «М.С. проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

З роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 15, в абзаці 2 п. 16 постанови № 3 від 30 березня 2007 року „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" встановлено, що розглядаючи справи даної категорії, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування вирішується лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи та характеру ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обовязків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Надані позивачем до суду докази не свідчать про злісне ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування ним батьківськими обов`язками, його винну поведінку щодо дитини.Суд зазначає, що відповідач проживає на окупованій території України, і даний факт позивачем не оспорюється, що об`єктивно ускладнює спілкування та участь у вихованні дитини.Факт невідвідування відповідачем своєї доньки в дитячому садку та в подальшому в школі, на якому наголошує позивач в позові , не свідчить про злісне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків.

Неможливість зустрітися з донькою через перебування та проживання відповідача на тимчасово окупованій території України також не свідчить про винну поведінку відповідача щодо нездійснення своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини.

Сам факт стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини та тривале його невиконання також не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утриманню дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання.

Відсутність участі у вихованні дитини через проживання одного з батьків на окупованій території не може свідчити про злісне ухилення від виховання дитини. Аналогічні висновки викладені в постанові ВС у справі № 420/1075/17 від 23.04.2020 р.

Окрім того, суд звертає увагу на той факт, що мета звернення позивача до суду з вказаним позовом - це вирішення питання щодо безперешкодного перетинання з малолітньою дитиною лінії розмежування з метою відвідування бабусі та дідуся в м. Донецьку, а також кордону України з метою відпочинку та туристичних поїздок, які, в даному випадку, позивач може вирішити шляхом подання позову про надання дозволу на виїзд за межі України та на не підконтрольну владі територію, а не шляхом поданням позову про позбавлення батьківських прав.

Враховуючи вищезазначені норми права, обставини справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині позбавлення відповідача батьківських прав відносно його малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Щодо позовної вимоги про збільшення розміру стягуваних на користь позивача аліментів на утримання малолітньої дитини, суд вважає, що також відсутні підстави для задоволення вимог у вказаній частині, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 22 травня 2013 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини було задоволено та стягнуто на користь позивача аліменти в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання малолітньої ОСОБА_3 , щомісячно, починаючи з 01.04.2013 року й до повноліття дитини, вирішено питання про розподіл судових витрат (а. с. 39).

Окрім того, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить збільшити розмір стягуваних на її користь з відповідача аліментів в зв`язку зі зміною мінімального гарантованого розміру аліментів, встановленого законодавством, а саме просить визначити розмір стягуваних аліментів в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.89, яка ратифікована постановою Верховної Ради №789-ХІІ від 27.02.91 та набула чинності для України 27.09.91, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За змістом ст.180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частина 3 ст.181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

За положеннями ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

У ч.1 ст.192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Згідно з п.23 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 №3 розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Враховуючи зміст стст.181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Сімейний кодекс передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч.3 ст.181 СК). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду в частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Проте суд вважає за необхідне зазначити, що при розгляді позову, заявленому із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст.192 СК України, а й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей, зокрема, ст. ст. 182-184 СК України, які визначають обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, а також визначенн розміру аліментів. Вказана правова позиція викладена в постанові ВСУ від 5.02.2014 №6-143цс13.

Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов`язаний з`ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров`я.

Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017 №037-VIII ч.2 ст.182 СК викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку».

Отже, вказаним законом збільшено мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів. Визначаючи розмір аліментів на дитину (дітей), суд не може визначити їх розмір на одну дитину менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (до внесення змін у ст.182 СК, яким визначався розмір - 30%).

Таким чином, зміна закону, яким установлюється мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до ст.192 СК.

Суд не визначає мінімального розміру аліментів на одну дитину, оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням. При присудженні аліментів суд ураховує, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначений законом, зокрема ч.2 ст.182 СК.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в п.17 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 за №3 зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.

У ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку. Разом з тим збільшення мінімального розміру аліментів не є підставою для ухвалення нового рішення про збільшення розміру аліментів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.09.2018 року в справі № 459/2181/17.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, зокрема, щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховучи, що в задоволенні позовних вимог було відмовлено в повному обсязі, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 164, 165 СК України, Постановою Пленуму Верховного Суду № 3 від 15.05.2006р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст.ст. 3, 5, 12, 13, 18, 141, 247, 280-283, 353-354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів - відмовити.

Судові витрати по справі щодо сплати судового збору, понесені позивачем під час звернення до суду,- залишити за позивачем.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено позивачем до Донецького апеляційного суду через Добропільський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Сторони по справі:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , іпн НОМЕР_2 , місце реєстрації внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_1 ;

Представник позивача - адвокат Осадча Наталія Олександрівна, адреса: м. Київ, а/с 83;

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;

Третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, код ЄДРПОУ 37448223, адреса: вул. Ялтинська, 14, м. Київ.

Суддя В.В. Корнєєва

18.01.2021