Рішення № 94262273, 20.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2021 року м. Київ № 320/7383/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Київській області

про визнання протиправною та скасування вимоги, -

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Київській області), в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача від 14 лютого 2020 року № Ф-107544-56-У.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю нарахування відповідачем єдиного внеску позивачу, а відтак вказана вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

В свою чергу, відповідач подав до суду відзив (т. 1 а.с. 95-101), в якому стверджує про наявність та обґрунтованість боргу позивача з єдиного внеску, з огляду на що представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У відповіді на відзив (т. 1 а.с. 132-134) представник позивача фактично наводить ті самі аргументи та доводи, що і у позовній заяві.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

В С Т А Н О В И В:

14 лютого 2020 року ГУ ДПС у Київській області складено вимогу № Ф-107544-56-У (т. 1 а.с. 27, 116) про сплату боргу (недоїмки), відповідно до якої, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені у загальному розмірі 21 170, 59 грн., з яких недоїмка складає 15 397, 93 грн., штраф - 2 744, 56 грн., пеня - 3 028, 10 грн., та яку відповідач вимагає сплатити.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом п.п. 59.1, 59.3 статті 59 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, з 29 квітня 2016 року позивачу встановлено ознаку незалежної професійної діяльності - адвокат.

З наявної в матеріалах справи інтегрованої картки платника податків - позивача за кодом класифікації доходів бюджету 71010000 (єдиний внесок, нарахований роботодавцем) (т. 1 а.с. 111-115) видно, що, з урахуванням самостійно нарахованих платником податків сум єдиного внеску та проведених ним сплат такого внеску, заборгованість станом на 31 грудня 2017 року становить 192,94 грн.

В той же час, позивач не вказує яку саме суму не враховано відповідачем під час обліку за вказаним кодом класифікації доходів бюджету та, відповідно, позивачем не надано відповідного розрахунку та доказів на підтвердження сплати єдиного внеску за таким кодом у повному обсязі, що не дає суду підстав для висновку про безпідставність включення такої заборгованості до оскаржуваної вимоги.

Згідно з інтегрованою карткою платника податків - позивача за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 (для осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) (т. 1 а.с. 102-110) станом на 31 грудня 2017 року у позивача обліковувалась переплата у розмірі 365,73 грн.

В подальшому, з урахуванням нарахованих та сплачених позивачем сум єдиного внеску, штрафів та пені, станом момент винесення оскаржуваної вимоги за позивачем обліковувалась загальна заборгованість у розмірі 20 977,65 грн., з яких недоїмка складає 17 949,55 грн., несплачена пеня - 3 028,10 грн.

При цьому, позивач посилається на сплату єдиного внеску у повному обсязі, а також на те, що діяльність як самозайнятої особи призупинена, що виключає можливість нарахування єдиного внеску.

На підтвердження сплати єдиного внеску позивачем надано квитанції про сплату єдиного внеску (т. 1 а.с. 28-34).

Проаналізувавши інтегровану картку платника податків - позивача за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 та надані квитанції, суд враховує наступне.

Квитанції на суму 3 300 грн. (т. 1 а.с. 29), 2 457,18 грн. (т. 1 а.с. 31), 2 457,18 грн. (т. 1 а.с. 32), 2 754, 18 грн. (т. 1 а.с. 33) та 2 754,18 грн. (т. 1 а.с. 34), зараховані відповідачем, про що є відповідні відображення в інтегрованій картці за такими датами: 24 травня 2018 року, 19 жовтня 2018 року, 17 січня 2019 року, 18 квітня 2019 року та 19 липня 2019 року відповідно.

За таких обставин, суд не може прийняти до уваги посилання позивача, як на підставу для визнання протиправною та скасування оскаржуваної вимоги, на вказані квитанції.

Проте, суми у розмірі 8 448 грн. (т. 1 а.с. 28) та 2 457,18 грн. (т. 1 а.с. 30) (разом становить 10 905,18 грн.) по квитанціям за 05 липня 2018 року з відповідними відмітками банку про сплату позивачем єдиного внеску в інтегрованій картці не відображені, чого відповідачем не спростовано - не надано відповідні пояснення та докази на підтвердження врахування таких сум, та, відповідно, останні не враховані у бік зменшення боргу позивача.

Таким чином, недоїмка єдиного внеску за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 на момент прийняття оскаржуваної вимоги за висновком суду становила 4299,81 грн. (15 204,99 грн. - 10 905,18 грн.).

В свою чергу, порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», згідно з ч.ч. 2, 3 статті 9 якого, в редакції, чинній на момент виникнення оспорюваних правовідносин, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до ч. 8 вказаної статті платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 вказаного Закону.

Так, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з п. 5 ч. 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» до платників єдиного внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з статті 13 якого, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 31 вказаного Закону право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (п. 1 ч. 3 статті 31).

Положеннями статті 32 цього Закону встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Виходячи зі змісту ч.ч. 5, 6 статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (ч. 1 статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв`язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.

Таким чином, законодавець розрізняє зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

Вказані обставини вказують на те, що поняття «зупинення» та «припинення» адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування, а відтак слід дійти висновку про те, що дія положень Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162, які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов`язаннями, не може бути розповсюджено на спірні відносини щодо зупинення адвокатської діяльності. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05 листопада 2018 року у справі № 820/1538/17 (адміністративне провадження № К/9901/38076/18).

Згідно з ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом, право на заняття адвокатською діяльністю зупинено за п. 1 ч. 1 статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 08 серпня 2019 року на підставі заяви позивача.

Отже, з 08 серпня 2019 року позивач не здійснювала адвокатської діяльності та не отримувала доходу від такої діяльності, оскільки не мала усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність обов`язку сплати єдиного внеску у неї як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.

За таких обставин, нарахування позивачу єдиного внеску після зупинення з 08 серпня 2019 року права на заняття адвокатською діяльністю є безпідставним.

Так, з інтегрованої картки видно, що позивачу нараховано єдиний внесок з незалежної професійної діяльності 21 жовтня 2019 року у розмірі 2 754, 18 грн. та 20 січня 2020 року у розмірі 2 754, 18 грн., що разом становить 5 508, 36 грн.

Таким чином, нарахування вказаної суми є необґрунтованим, з огляду на що суд вважає відсутньою недоїмку єдиного внеску за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 на момент прийняття оскаржуваної вимоги.

Відтак, як вже встановлено судом, мала місце лише недоїмка за кодом класифікації доходів бюджету 71010000 у розмірі 192, 94 грн.

Що стосується штрафу та пені, суд зважає на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 14 серпня 2019 року ГУ ДФС у Київській області прийнято рішення № 0068355606 про застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 20 квітня 2018 року до 19 липня 2019 року, яким застосовано штраф у розмірі 2 744,56 грн. та нараховано пеню у розмірі 3 028,10 грн.

В той же час, доказів на підтвердження оскарження та/або скасування такого рішення, позивачем суду не надано, у зв`язку з чим оскаржувана вимога в частині вимоги про стягнення з позивача штрафу у розмірі 2 744,56 грн. та нарахованої пені у розмірі 3 028,10 грн. є правомірною і визнанню протиправною та, відповідно, скасуванню не підлягає.

Що стосується посилань представника позивача на суперечливість в наданих відповідачем доказах щодо відправлення оскаржуваної вимоги, то вони судом до уваги не приймаються, оскільки жодним чином не впливають на правомірність прийняття оскаржуваної вимоги та суть правовідносин, які виникли між сторонами внаслідок її прийняття.

Враховуючи викладене у сукупності, оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню в частині недоїмки у розмірі 15 204, 99 грн., яка підлягала сплаті на р/р № НОМЕР_1 .

Згідно з положеннями статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його відзив, та не довів правомірності винесення оскаржуваної вимоги у повному обсязі.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, оскільки з матеріалів справи вбачається прийняття відповідачем вимоги, яка в повній мірі не відповідає наведеним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям.

За таких умов, судовий збір, сплачений позивачем, стягується відповідно до частини 3 статті 139 КАС України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Київській області (03151, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, будинок 5а; код ЄДРПОУ 43141377) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області від 14 лютого 2020 року № Ф-107544-56-У в частині недоїмки у розмірі 15 204, 99 грн. (п`ятнадцять тисяч двісті чотири гривні дев`яносто дев`ять копійок), яка підлягала сплаті на р/р № НОМЕР_1 .

3. В решті звалених позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області 840, 80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення відповідно до статті 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк