Рішення № 94261657, 16.01.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2021 року справа № 699/828/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши правилами спрощеного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Набутівської селищної ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

26.10.2020 з Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Набутівської селищної ради (далі – відповідач).

На виконання вимог ухвали від 02.11.2020 про залишення позовної заяви без руху від позивача 13.11.2020 суду надійшов уточнений позов, в якому просить:

визнати протиправним рішення від 09.09.2020 №46-32/VIII XXXXVI сесії 7 скликання Набутівської сільської ради про відмову у наданні дозволу на розробку проектної документації щодо відведення земельної ділянки у межах с. Мирошниківка Корсунь-Шевченківського району, орієнтовною площею 2,0000 га (кадастровий квартал – 7122583900:01:001, номер зони – 01, номер кварталу - 001);

зобов`язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірним рішенням відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою за відсутності правових підстав, виключний перелік яких визначений законом.

Ухвалою суду від 17.11.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження. Також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.

16.12.2020 відповідач надав суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що земельна ділянка, яку має намір отримати позивач, за категорією земель відноситься до земель загального користування, що відповідно до ст.83 Земельного кодексу України передбачає заборону на передачу її приватну власність.

24.12.2020 позивач подав суду відповідь на відзив, в якому вказав, що відповідач не надав належних доказів перебування бажаної земельної ділянки у загальному користуванні, а відповідно до даних статистичної звітності вона відноситься до земель сільськогосподарського призначення.

11.01.2021 суду надійшли заперечення на відповідь на відзив з аналогічними відзиву доводами.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 28.08.2020 (вх. від 31.08.2020 №124) про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,000га, у власність для ведення особистого селянського господарства в межах с. Мирошниківка.

До заяви додав: копії паспорта та РНОКПП, довідку з ДЗК та викопіювання щодо місця розташування земельної ділянки.

За наслідками розгляду вказаної заяви, відповідач рішенням від 09.09.2020 №46-32/VIII відмовив у її задоволенні.

Підставою вказано те, що земельна ділянка розміщена на місці присадибних земельних ділянок та городів, які раніше могли бути передані у власність чи користування громадянам. Також вказано на приналежність земельної ділянки до земель загального користування, які відповідно до п.4 ст.83 Земельного кодексу України не можуть передаватись у приватну власність.

Не погоджуючись із цим рішенням позивач звернувся в суд з позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд врахував таке.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III (далі – ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до п.б ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Частинами 1-3 ст.116 ЗК України встановлено, що громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. “в” ч. 3 ст. 116 ЗК України).

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Отже, позивач, який, як підтверджується наявною в матеріалах справи копією його паспорта серії НОМЕР_1 , є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.

Частинами 1-2 ст.116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. При цьому, підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

На підставі ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Щодо однієї із підстав прийняття спірного рішення – земельна ділянка розміщена на місці присадибних земельних ділянок та городів, які раніше могли бути передані у власність чи користування громадянам, суд врахував таке.

З цього привод суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною 1 ст.126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 №1952-ІV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі – Закон №1952).

П.1 ч.1 ст.2 Закону №1952 передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Право власності, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки згідно зі ст.4 Закону №1952 підлягає обов`язковій державній реєстрації.

З аналізу наведених норм вбачається, що право власності та користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації відповідного права.

Суд врахував, що належних доказів надання у власність чи користування третім особам земельною ділянкою, яку має намір отримати позивач у власність, відповідач не надав.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такого обов`язку відповідач не дотримався, хоча суд створив всі необхідні умови для його належного судового захисту з дотриманням принципів змагальності та офіційного з`ясування всіх обставин справи.

Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ст.72 КАС України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, відповідно до ч.2 ст.74 КАС України не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи на виконання ч.4 ст.79 КАС України повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. Зазначеного обов`язку відповідачем не виконано.

Отже, відсутні докази щодо передачі та оформлення права власності або користування третіх осіб на земельну ділянку, стосовно якої позивач просить надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.

Щодо підстави спірного рішення – приналежність земельної ділянки до земель загального користування, які відповідно до п.4 ст.83 ЗК України не може передаватись у приватну власність, суд зазначає таке.

Так, відповідно до п. «а» ч.4 ст.83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Суд врахував висновки Верховного Суду в постанові від 15 липня 2020 року у справі №405/7210/16-а відповідно до яких такі земельні ділянки належать до об`єктів благоустрою населених пунктів, які використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством (статті 13 та 14 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»).

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до об`єктів благоустрою населених пунктів належать: 1) території загального користування: парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам`ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; пам`ятки культурної та історичної спадщини; майдани, площі, бульвари, проспекти; вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; пляжі; кладовища; інші території загального користування; 2) прибудинкові території; 3) території будівель та споруд інженерного захисту територій; 4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

Суд врахував, що доказів належності спірної земельної ділянки до вищевказаних об`єктів благоустрою населених пунктів відповідач не надав.

Крім того, згідно даними доданої позивачем до заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою довідки з ДЗК (а.с.7) земельна ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення за видом угідь – пасовище.

Отже, відповідачем не доведено належність земельної ділянки до категорії земель, які відповідно до п. «а» ч.4 ст.83 ЗК України, не передбачено передавати у власність.

Для вирішення спору суд також врахував правову позицію Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладену у постановах від 19.06.2018 у справі №803/1183/17, від 15.09.2020 у справі №805/4560/17-а, що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню судами.

Верховний Суд вказав, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Отже, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, не передбачених ст.118 ЗК України, є неправомірною.

Тому визначена відповідачем у спірному рішенні підстава не відповідає вимогам ст.118 ЗК України.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 року №280/97-ВР (далі – Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до частин 1, 2 статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Проаналізувавши ч.7 ст.118 ЗК України п.34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР суд дійшов висновку, що питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою, поділу земельних ділянок тощо відповідач має вирішувати за наслідками розгляду відповідного клопотання на пленарному засіданні.

Тому суд дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв та прийняв спірне рішення з порушенням вимог закону і відповідні доводи позивача є обґрунтованими. Отже, спірне рішення підлягає скасуванню, як таке, що прийняте з порушенням підстав його ухвалення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень є визнання її протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

На підставі абз.2 ч.4 ст.245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою зі всіма доданими до неї документами та прийняти відповідне рішення з урахуванням вищевказаних мотивів рішення суду.

Позовна вимога зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою задоволенню не підлягає, оскільки стосується втручанням у його дискреційні повноваження щодо розпорядження землею та прийняття конкретного виду рішення, що не відповідає завданню адміністративного суду.

З огляду на вказане суд дійшов висновку задовольнити позов частково.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Тому суд дійшов висновку стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений судовий збір пропорційно задоволеній частині позовних вимог у розмірі 420,40 грн.

Керуючись ст.ст.2, 6-14, 132-143, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення Набутівської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області від 09.09.2020 №46-32/VII щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2 га, у власність для ведення особистого селянського господарства, що розташована в адмінмежах с. Мирошниківка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області.

Зобов`язати Набутівську сільську раду Корсунь-Шевченківського району Черкаської області (19425, Черкаська обл., Корсунь-Шевченківський р-н, с. Набутів, вул. Центральна, буд.190/1; код ЄДРПОУ 41063219) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) від 28.08.2020 (вх. від 31.08.2020 №124) про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2 га, у власність для ведення особистого селянського господарства, що розташована в адмінмежах с. Мирошниківка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду у цій справі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

2. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 420,40грн. (чотириста двадцять гривень 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Набутівської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області (19425, Черкаська обл., Корсунь-Шевченківський р-н, с. Набутів, вул. Центральна, буд.190/1; код ЄДРПОУ 41063219).

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом 30 днів з складення повного його тексту.

Суддя О.А. Рідзель