Рішення № 94259473, 20.01.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 січня 2021 р. Справа № 120/6187/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Т.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3028 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі- позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини 3028 Національної гвардії України (далі - відповідач), у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність військової частини 3028 Національної гвардії України щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 в день звільнення з військової служби у запас та у день виключення із списків особового складу військової частини у зв`язку із закінченням строку контракту 25.03.2020 року одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

зобов`язати військову частину 3028 Національної гвардії України нарахувати станом на день звільнення з військової служби 25.03.2020 року ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що проходив військову службу на посадах офіцерського складу у Національній гвардії України. На підставі наказу командувача Національної гвардії України № 44о/с від 06.03.2020 року, наказом командира військової частини 3028 № 69 від 25.03.2020 року помічника начальника продовольчої служби тилу капітана ОСОБА_1 звільнено з військової служби відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» та виключено із списків особового складу військової частини 3028 та всіх видів забезпечення з 27.03.2020 року.

Разом з тим, у день звільнення у відповідності до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивачу не нараховано та не виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період служби, яка загалом складає 10 років 01 місяць 16 днів.

23.09.2020 року позивач звернувся до командира військової частини 3028 полковника Вакулка Б.І. із заявою у якій просив у відповідності до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період служби.

Листом від 16.10.2020 року № 1584 відповідач повідомив, що одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби ОСОБА_1 не передбачена, оскільки вислуга років складає менше 10 років.

Ухвалою суду від 04.11.2020 року, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

10.12.2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому зазначено, що станом на день звільнення ОСОБА_1 вислуга років у календарному обчисленні становила 09 років 07 місяців 26 днів, а в пільговому (без урахування календарної) 00 років 06 місяців 20 днів.

Відповідно до п.п. 1,2 ХХХІІ розділу наказу Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 року № 200 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам» одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Відтак, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби позивачу не передбачена.

28.12.2020 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив у якій зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» останньому не нараховано та не виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період служи, яка загалом складає 10 років 01 місяць 16 днів.

Окрім того, позивач не погоджуючись з позицією відповідача викладену у відзиві на позов, посилаючись на правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 11.04.2018 у справі № 806/2104/17 зазначає, що у ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги. Відтак, просить суд позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

За правилами ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, подані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу на посадах офіцерського складу у Національній гвардії України.

На підставі наказу командувача Національної гвардії України № 44 по особовому складу від 06.03.2020 року капітана ОСОБА_1 , який здав справи та обов`язки за посадою помічника начальника продовольчої служби тилу звільнено з військової служби відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із закінченням строку контракту без права носіння військової форми одягу 27.03.2020 року.

З 27.03.2020 року позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини 3028 Національної гвардії України від 25.03.2020 року № 69. Відповідно до вказаного наказу вислуга років ОСОБА_1 станом на 27.03.2020 року становить: у календарному обчисленні - 09 років 07 місяців 26 днів; у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) - 00 років 06 місяців 20 днів.

23.09.2020 року позивач звернувся до командира військової частини 3028 полковника Вакулка Б.І. із заявою у якій просив у відповідності до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період служби.

Листом від 16.10.2020 року № 1584 відповідач повідомив, що одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби ОСОБА_1 не передбачена, оскільки вислуга років складає менше 10 років.

Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, у зв`язку з чим він звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 Закону України «Про військовий обовязок та військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі – Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 211-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" № 393 від 17.07.1992 (далі - Порядок № 393) установлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.

Згідно з положеннями пункту 1 розділу ХХХІІ Інструкція № 200, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються зі служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірах, визначених статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

На підставі системного аналізу наведених правових норм суд дійшов висновку, що поняття "календарна вислуга років" застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. При цьому умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 211-ХІІ є наявність вислуги 10 років і більше.

Відтак у ч. 2 ст. 15 Закону № 211-ХІІ відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11.04.2018 у справі № 806/2104/17 (№ К/9901/3610/18).

Як встановлено судом, вислуга років позивача станом на 27.03.2020 року становить: у календарному обчисленні - 09 років 07 місяців 26 днів; у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) - 00 років 06 місяців 20 днів. Отже, загальна вислуга років на час звільнення становить - 10 років 01 місяць 16 днів, тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги дотримана. Оскільки інші підстави відмови, крім недостатності років вислуги, у призначенні грошової допомоги відсутні, ОСОБА_1 має право на таку виплату.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності військової частини 3028 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з розрахунку 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 20.03.2002 № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат зі сплати останнього у справі не вирішується.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2 укладено Договір про надання правничої допомоги б/н від 23.09.2020 року.

Згідно з пунктом 1 цього Договору, Адвокат надає правничу допомогу пов`язану із підготовкою, подачею в інтересах Клієнта до Вінницького окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, а також надання правничої допомоги під час розгляду судом позовної заяви Клієнта.

Пунктом 2.2. Договору визначено, що проводити виплату гонорару за надану правову допомогу, згідно додатку № 1 цього Договору.

28.10. 2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2 укладено Додаток № 1 до Договору про надання правової допомоги від 23.09.2020 року.

Відповідно до умов цього Договору Адвокат надає професійну правничу допомогу повязану з підготовкою та подачею в інтересах Клієнта до Вінницького окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, а також надання правничої допомоги під час розгляду судом позовної заяви Клієнта. Клієнт в свою чергу сплачує Адвокату гонорар в сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень у день укладення Договору та додатку №1 до договору.

Як вбачається з детального опису акту наданих послуг, виконаних адвокатом на виконання умов договору від 23.09.2020 року адвокатом ОСОБА_2 надано консультації клієнту, вивчення наданих клієнтом документів щодо проходження та звільнення з військової служби, укладення договору про надання правничої допомоги, додатку до договору та оформлення фінансових документів 2 (дві) години часу; підготовка та скерування адвокатського запиту в інтересах Клієнта на ім`я командування військової частини 3028, підготовка проекту заяви від імен клієнта. Отримання та опрацювання відповіді, перевірка достовірності наданої інформації 2 (дві) години часу; підготовка позовної заяви, виготовлення та оформлення додатків до позову, виготовлення копій відповідачу, оформлення та відправка поштової кореспонденції 4 (чотири) години; підготовка відповіді на відзив, виготовлення додатків, оформлення та направлення відповідачу копій 2 (дві) години. Сторони визначились та погодились, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката за одну годину роботи складає 500 (п`ятсот) гривень.

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера № 10/28-1/2020 від 28.10.2020 року позивач оплатив гонорар адвоката в сумі 5000,00 грн. за надання правничої допомоги за Договором від 23.09.2020 року та Додатку № 1 від 28.10.2020 року до Договору.

Отже, витрати позивача в розмірі 5000,00 грн на професійну правничу допомогу адвоката дійсно мали місце та доводяться належними, допустимим та достовірними доказами.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Крім того, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Як вже зазначалось, витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. дійсно мали місце та підтверджуються документально.

Водночас, досліджуючи питання щодо співмірності таких витрат із реальними послугами, суд враховує, що справа хоч і вважається справою незначної складності, але має свої особливості, пов`язані зі значним обсягом запитуваної інформації та необхідністю змістовного аналізу отриманої від відповідача відповіді. При цьому безспірним є той факт, що з метою представництва інтересів клієнта адвокат підготував і подав до суду позов на 9 сторінках та оформлено додатки до нього, а також відповідь на відзив.

Отже, суд не вбачає достатніх підстав для висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат на оплату послуг адвоката є завищеним або ж не відповідає часу, що був витрачений на їх надання. Надані адвокатом послуг є реальними та були об`єктивно необхідними для ефективного захисту інтересів позивача в суді.

З огляду на викладене суд вважає, що витрати позивача на оплату правничої допомоги адвоката в розмірі 5000,00 грн. у цій справі є доведеними та в даному випадку відповідають обсягу наданих правових послуг, складності справи та вимогам розумності.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3028 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в день звільнення з військової служби у запас та у день виключення із списків особового складу військової частини у зв`язку із закінченням строку контракту 25.03.2020 року одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Зобов`язати військову частину 3028 Національної гвардії України нарахувати станом на день звільнення з військової служби 25.03.2020 року і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 3028 Національної гвардії України.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 20.01.2021

позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

відповідач: Військова частина 3028 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 08803655, вул. Івана Мазепи, 46, м. Калинівка, Вінницька область, 22400).

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна