Ухвала суду № 94258465, 14.01.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"14" січня 2021 р. м. Київ Справа № 911/322/20

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Янюк О.С. за участю секретаря судового засідання Мірошніченко В.В. розглянувши у судовому засіданні

заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», м. Київ

про визнання кредиторських вимог

у справі

про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

Учасники справи у судове засідання не з`явились

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Київської області (далі - суд) від 07.05.2020, зокрема, відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника - ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначено керуючим реструктуризацією боржника арбітражного керуючого Янчука О.М. (свідоцтво № 137 від 06.02.2013), призначено попереднє засідання та вирішено інші процесуальні питання по справі.

13.07.2020 за результатами попереднього засідання судом постановлено ухвалу, якою, зокрема, визнано вимоги кредиторів Акціонерного товариства «Альфа-банк» (далі - АТ «Альфа-банк») та Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк»), та призначено судове засідання для вирішення питання щодо переходу до наступної судової процедури.

Ухвалою суду від 26.10.2020, зокрема, затверджено план реструктуризації боргів ОСОБА_1. та припинено повноваження керуючого реструктуризацією у справі №911/322/20 Янчука О.М. (свідоцтво № 137 від 06.02.2013).

09.11.2020 засобами поштового зв`язку до суду звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», заявник) із заявою №20143 від 04.11.2020 (вх. №24556/20 від 09.11.2020) про визнання кредиторських вимог у розмірі: 20 667,27грн - основний борг; 14 716,43грн - проценти; 9 907,44грн - неустойка (штраф), яка ухвалою суду від 16.11.2020 призначена до розгляду у судове засідання на 07.12.2020.

У свою чергу, зважаючи на положення ч. 5 ст. 45, ст. 113 Кодексу та ураховуючи те, що повноваження керуючого реструктуризацією у даній справі припинені, боржник самостійно розглянув відповідну заяву ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за результатами чого відхилив його кредиторські вимоги, про що зазначив у повідомленні б/н від 03.12.2020 (т. 7 а.с. 25-30).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодекс) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законами України.

На підставі ст. 216 ГПК України у судовому засіданні оголошено перерву до 14.01.2021.

14.01.2021 у судове засідання представник ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не з`явився, проте, 06.01.2021 засобами поштового зв`язку надіслав до суду клопотання №34573 від 05.01.2021 (вх. №369/21 від 12.01.2021), в якому просив здійснити розгляд відповідної заяви без його участі, яке суд з урахуванням положень ст. 42 ГПК України, визнав за можливе задовольнити та здійснити розгляд відповідної заяви без участі представника заявника.

Разом з цим, у судове засідання також не з`явився представник ОСОБА_1., однак, подав до суду клопотання б/н від 24.12.2020 (вх. №31848/20) про відкладення судового засідання, у зв`язку із його перебуванням у відпустці у період з 28.12.2020 до 14.01.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Проте, представником боржника не долучено до свого клопотання відповідних доказів на підтвердження обставин викладених у ньому, а відтак, суд не вбачає підстав для його задоволення.

Відповідно до ст. 113 Кодексу, провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.

Так, абз. 11 ч. 1 ст. 1 Кодексу, зокрема, встановлено, що кредитор - юридична особа, яка має вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника.

Згідно абз. 5 ч. 1 ст. 1 Кодексу грошове зобов`язання - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 122 Кодексу передбачено, що подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Як зазначено у ч.1 ст.45 Кодексу, зокрема, конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

У свою чергу, суд зазначає, що обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 925/1165/16, від 07.08.2019 у справі №922/1014/18, від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 05.03.2019 у справі №910/3353/16, від 17.04.2019 у справі №43/75-15/7-б).

При цьому, обов`язок доведення кредиторських вимог одночасно з поданням відповідних документів, що їх підтверджують, покладено саме на кредитора (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №916/4644/15).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, на підтвердження наявності у боржника заборгованості перед ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» заявником надано суду: паспорт споживчого кредиту до договору №340088780 від 31.03.2019 (далі - Паспорт споживчого кредиту), договір №340088780 від 31.03.2019 (далі - Договір), графік платежів до Договору, платіжне доручення (заява) на переказ та зарахування грошових коштів на банківську карту отримувача від 31.03.2019, та розрахунок заборгованості за Договором (т. 7 а.с. 4-10).

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Згідно ч.ч. 1,3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Так, загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 14 Закону України «Про споживче кредитування»).

Частиною 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», зокрема, передбачено, що договір про споживчий кредит та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).

При цьому, ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, зокрема, встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Проаналізувавши Паспорт споживчого кредитору та Договір, які є єдиним документом, судом встановлено, що даний документ не містить у собі особистих підписів ОСОБА_1 (споживач) та директора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» Андроннікової О.О. (кредитодавець).

Водночас, як зазначено вище відповідні договори про споживче кредитування можуть укладатись також у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Так, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» встановлено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги» (ч. 1 ст. 7 «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Згідно п.п. 12, 32 ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис; підписувач - фізична особа, яка створює електронний підпис.

Перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису (ст. 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Проте, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не було надано суду доказів у розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України, які б підтверджували підписання відповідного Договору між боржником та заявником у вигляді електронного документа із застосуванням електронного підпису, у зв`язку із чим у суду відсутні підстави вважати відповідний Договір укладеним у формі електронного документа.

Таким чином, проаналізувавши вищевикладені обставини у своїй сукупності, суд дійшов висновку про недоведеність заяви ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» в частині наявності у ОСОБА_1 зобов`язань саме за відповідним Договором.

Щодо наданого заявником платіжного доручення від 31.03.2019 на суму 30 000,00грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до абз. 35 п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 (далі - Інструкція) платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Згідно п. 3.1 Інструкції платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 3 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Так, п.п. 12-15 Указівок щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, їх реєстрів та відомості, які є додатком №9 до Інструкції, у платіжному дорученні зазначаються, зокрема та не виключно:

Банк отримувача (Зазначається найменування банку (філії) отримувача. У разі складання розрахункового документа з використанням комп`ютерної техніки допускається скорочення найменування за умови, що в скороченому вигляді цей реквізит міститиме інформацію, достатню для однозначної ідентифікації банку (філії));

Код отримувача (для фізичних осіб зазначаються реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта, якщо фізична особа через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відмітку в паспорті/запис в електронному безконтактному носії або в паспорті проставлено слово «відмова». Якщо платник не знає реєстраційного номера облікової картки платника податків/серії та номера паспорта фізичної особи, то ставиться п`ять дев`яток. Ця вимога поширюється лише на отримувача - фізичну особу).

Рахунок отримувача (зазначається номер рахунку отримувача в банку).

Проаналізувавши відповідне платіжне доручення, судом встановлено, що останнє не містить у собі обов`язкових реквізитів, які встановлені вищевказаними Указівками, що, у свою чергу унеможливлює встановлення факту отримання саме ОСОБА_1 відповідних грошових коштів.

Інших доказів на підтвердження викладених у заяві обставин ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» суду надано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 79 ГПК України).

Ураховуючи те, що заявником не було надано суду доказів, які б у своїй сукупності дали змогу встановити наявність зобов`язань ОСОБА_2 перед ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання кредиторських вимог у розмірі 45 290,87грн.

Керуючись ст.ст. 3, 74, 76-79, 80, 234-235 ГПК України, ст.ст. 2, 45, 122 Кодексу, суд

УХВАЛИВ:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» №20143 від 04.11.2020 (вх. №24556/20 від 09.11.2020) про визнання кредиторських вимог - залишити без задоволення, а кредиторські вимоги у розмірі 45 290,87грн - відхилити.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 ГПК України, ухвала набрала законної сили 19.01.2021 та згідно ст. 255 ГПК України може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду протягом 10 днів у порядку, передбаченому ст.ст. 256-257 ГПК України з урахуванням пп. 17.5 п.17 ч.1 Перехідних положень ГПК України.

Суддя О.С. Янюк

Ухвалу підписано 19.01.2020.