Рішення № 94257898, 09.11.2020, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09.11.2020р. м. Харків Справа №905/713/20

Господарський суд Донецької області у складі судді Ніколаєвої Л.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу №905/713/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Токмацький ковальсько-штампувальний завод»

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахта «Білозерська»

про стягнення 473 830,10 грн.,

без повідомлення (виклику) сторін,

Суть спору: ТОВ «ТКШЗ» звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з ТДВ «Шахта «Білозерська» 473 830,10 грн., з яких: 430 380 грн. - основний борг, 38 688,05 грн. - пеня та 4 762,05 грн. - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки №6861-ШБ-УМТС-Т від 12.07.2018р. щодо оплати поставленого товару.

У заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 38 688,05 грн. та 3% річних у розмірі 4 762,05 грн. з посиланням на сплату відповідачем основного боргу у розмірі 430 380 грн. за платіжними дорученнями №1569588 від 22.05.2020р. на суму 30 240 грн. та №1614285 від 30.06.2020р. на суму 400 140 грн.

Відповідно до ст. 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; збільшити чи зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. У разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов`язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Вказана заява позивача про зменшення розміру позовних вимог не прийнята судом до розгляду, оскільки у даному випадку не відбулося зменшення кількісних показників вимоги про стягнення основного боргу, тобто вона не заявляється у зменшеному розмірі, а фактично не підтримується позивачем взагалі у зв`язку із погашенням відповідачем основного боргу та врегулюванням цього питання між сторонами під час розгляду справи.

Відзив на позов, подання якого в силу норм ч.4 ст.161 ГПК України, є правом, а не обов`язком відповідача, до господарського суду не надходив. Одночасно, під час розгляду відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру пені на підставі ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України у зв`язку з енергетичною кризою в державі, яка призвела до зниження об`єму реалізації вугільної продукції відповідача та виведення його підприємства у простій.

Справа розглянута у строк понад встановлений ст. 248 ГПК України, проте у розумний строк у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням законодавчих змін щодо продовження процесуального строку на строк дії карантину, встаноленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та перебування судді у відпустці.

09.11.2020р. судом складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

12.07.2018р. між ТДВ «Шахта «Білозерська» (покупець, відповідач) та ТОВ «ТКШЗ» (постачальник, позивач) укладено договір поставки №6861-ШБ-УМТС-Т, за умовами п. 1.1. якого в порядку та на умовах, передбачених цим договором, постачальник зобов`язується поставити у власність покупця поковки (далі - продукція), в асортиментів, кількості, в строки, за ціною та з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в цьому договорі та специфікаціях, які є невід`ємними частинами цього договору.

Покупець зобов`язаний прийняти та оплатити продукцію, що поставляється у його власність, у відповідності до умов даного договору (п. 1.2. договору).

Загальна сума договору визначається загальною сумою усіх специфікацій, які є невід`ємними частинами цього договору. У разі відхилення кількості фактично поставленої продукції від узгодженої до постачання кількості, загальна вартість договору змінюється пропорційно кількості фактично поставленої продукції із розрахунку її вартості, вказаній у відповідних специфікаціях до договору. Толеранс (відхилення за кількістю) поставки продукції складає 10%, якщо інше не узгоджено сторонами у відповідних специфікаціях. В будь-якому разі загальна вартість договору не має перевищувати 20 000 000 грн. без ПДВ на дату укладення договору. Сума договору може бути збільшена шляхом підписання сторонами відповідної додаткової угоди після отримання дозволу уповноваженого на те органу управління покупця (п. 5.1. договору в редакції додаткової угоди №1 від 14.01.2019р.).

Ціни на поставлену постачальником продукцію встановлюються сторонами у відповідних специфікаціях до договору (п. 5.2. договору).

Розрахунки за поставлену постачальником продукцію за цим договором здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на 30 (тридцятий) календарний день з дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку, а також документів, передбачених розд. 4 цього договору (п. 5.4. договору в редакції додаткової угоди №2 від 12.06.2019р.).

У випадку не оплати продукції або оплати продукції з порушення строків, передбачених договором або відповідною специфікацією, покупець за письмовою вимогою постачальника, починаючи з 11 календарного дня сплачує неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожний день прострочення (п. 6.4. договору).

У п. 1 специфікації від 16.09.2019р. до договору сторонами узгоджено, що поставці підлягає продукція: підкладка Р-24 (поковка) Б605, кіл – тю 6,384 т, за ціною 1 т 47 500 грн., вартістю 303 240 грн.; підкладка Р-24 (поковка) Б606, кіл – тю 2,581 т, за ціною 1 т 43 800 грн., вартістю 113 047,80 грн.; підкладка Р-33 (поковка) Б607, кіл – тю 0,500 т, за ціною 36 000 грн., вартістю 18 000 грн.; підбивка Р-33/підкладка Р-33 (поковка) Б600, 200 шт., за ціною 1 шт. 126 грн., вартістю 25 200 грн. Загальна вартість продукції складає 551 385,36 грн.

У п. 3 специфікації від 16.09.2019р. до договору передбачено, що кількість продукції, що поставляється, може бути змінена у межах (толеранс) – у відповідності з нормою відпуску заводом – виробником.

На виконання умов договору та специфікації до нього позивачем виставлено рахунки на оплату продукції №520 від 03.10.2019р. №521 від 03.10.2019р., №571 від 30.10.2019р. та поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 603 147,60 грн., що підтверджується видатковими накладними №646 від 04.10.2019р. на суму 172 767,60 грн. (Б606 підкладка Р-24 (поковка) 2,835 т; Б607 підкладка Р-33 (поковка) 0,55 т), №647 від 04.10.2019р. на суму 30 240 грн. (підкладка Р-33 (поковка)/підбивка Р-33 200 шт.), №716 від 31.10.2019р. на суму 400 140 грн. (Б605 підкладка Р-24 (поковка), 7,02 т) та товарно – транспортними накладними Р648 від 04.10.2019р., Р647 від 04.10.2019р., Р716 від 31.10.2019р.

Також позивачем зареєстровано податкові накладні за цими поставками, про що свідчать відповідні квитанції №1 від 18.10.2019р., 11.11.2019р.

17.12.2019р. позивач звернувся до відповідача з претензією №102/2153 про оплату відвантаженого товару у розмірі 603 147,60 грн. та пені у розмірі 7 636,83 грн.

06.02.2020р. та 21.02.2020р. відповідачем сплачено позивачу вартість товару у розмірі 172 767,60 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №1027750 від 06.02.2020р. на суму 160 000 грн., №1044575 від 21.02.2020р. на суму 12 767,60 грн.

Оскільки відповідач не розрахувався за поставлений товар у повному обсязі, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому останній просить суд стягнути з відповідача, крім основного боргу у розмірі 473 830,10 грн., також і пеню у розмірі 38 688,05 грн., 3% річних у розмірі 4 762,05 грн.

Після подання позову до суду (14.04.2020р. - дата на поштовій накладній, описі вкладення, згідно з якими позов направлено до суду) відповідачем здійснено повну оплату поставленої продукції, що підтверджується платіжними дорученнями №1569588 від 22.05.2020р. на суму 30 240 грн. та №1614285 від 30.06.2020р. на суму 400 140 грн.

Проаналізувавши наявні у справі докази, та надавши їм правову оцінку, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Зв приписами ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст.692 ЦК України).

Як вище встановлено господарським судом, на підставі укладеного між сторонами договору поставки №6861-ШБ-УМТС-Т від 12.07.2018р. та специфікації від 16.09.2019р. до нього у відповідача виникло зобов`язання з оплати продукції, поставленої позивачем згідно видаткових накладних №647 від 04.10.2019р. на суму 30 240 грн., №716 від 31.10.2019р. на суму 400 140 грн., на 30–й календарний день з дати поставки відповідно до п. 5.4 договору.

Враховуючи погоджений сторонами у п. 5.4 договору порядок розрахунків за договором, строк оплати продукції, з урахуванням положень ч. 5 ст. 254 ЦК України, настав: за видатковою накладною №647 від 04.10.2019р. на суму 30 240 грн. – 04.11.2019р., за видатковою накладною №716 від 31.10.2019р. на суму 400 140 грн. – 02.12.2019р.

Відповідно до вимог ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч. 1,7 ст.193 ГК України.

Між тим, вищевстановлені обставини справи свідчать про те, що відповідач свої зобов`язання з оплати поставленої позивачем продукції в повному обсязі не виконав, внаслідок чого у нього утворився борг у розмірі 430 380 грн.

Після подання позову до суду (14.04.2020р. - дата на поштовій накладній, описі вкладення, згідно з якими позов направлено до суду) наявний борг повністю сплачений відповідачем у розмірі 430 380 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №1569588 від 22.05.2020р. на суму 30 240 грн. та №1614285 від 30.06.2020р. на суму 400 140 грн.

Отже, на момент ухвалення рішення у даній справі відповідачем сплачено суму основного боргу у повному обсязі, що є підставою для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 430 380 грн. згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, якою встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У ч. 2 ст.551 ЦК України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В силу положень ст.ст. 1, 3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Сплата відповідачем пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу у разі несвоєчасної оплати виконаних робіт передбачена п. 6.4 договору.

Одночасно, в силу вимог ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на визначений строк оплати відповідачем отриманої продукції, прострочення виконання відповідачем зобов`язання почалось: за видатковою накладною №647 від 04.10.2019р. на суму 30 240 грн. – 05.11.2019р., за видатковою накладною №716 від 31.10.2019р. на суму 400 140 грн. – 03.12.2019р.

Розрахунок 3% річних, який здійснений позивачем, та згідно з яким розмір нарахованих відповідачу 3% річних за загальний період з 03.11.2019р. по 10.04.2020р. складає 4 762,05 грн., перевірений господарським судом та встановлено, що позивачем неправильно визначено початкову дату нарахування 3% річних.

Тому, господарським судом самостійно, із врахуванням вірно визначеного періоду нарахування, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого мало місце невиконання зобов`язання здійснено розрахунок 3% річних та встановлено, що 3% річних за загальний період з 05.11.2019р. по 10.04.2020р. становить 4 658,41 грн., з яких:

- 392,02 грн., які нараховані за період з 05.11.2019р. по 10.04.2020р. на суму 30 240 грн.;

- 4 266,39 грн., які нараховані за період з 03.12.2019р. по 10.04.2020р. на суму 400 140 грн.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість і правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4 658,41 грн., а отже і їх задоволення.

Розрахунок пені, який здійснений позивачем, та згідно з яким розмір нарахованої відповідачу пені за загальний період з 03.11.2019р. по 10.04.2020р. складає 38 688,05 грн., перевірений господарським судом та встановлено, що позивачем неправильно визначено початкову дату нарахування пені.

Тому, господарським судом самостійно, із врахуванням вірно визначеного періоду нарахування, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого мало місце невиконання зобов`язання здійснено розрахунок пені та встановлено, що розмір пені за загальний період з 05.11.2019р. по 10.04.2020р. становить 37 633,68 грн., з яких:

- 3 312,88 грн., які нараховані за період з 05.11.2019р. по 10.04.2020р. на суму 30 240 грн.;

- 34 320,80 грн., які нараховані за період з 03.12.2019р. по 10.04.2020р. на суму 400 140 грн.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість і правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача у розмірі 37 633,68 грн., а отже і їх задоволення.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а тому вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів ГПК України, відповідно до яких господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як на підставу для зменшення розміру пені відповідач посилається на триваючу енергетичну кризу в країні, яка призвела до зниження об`єму реалізації вугільної продукції відповідача та виведення його підприємства у простій.

Позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Певні складнощі у зв`язку із здійсненням господарської діяльності в умовах енергетичної кризи та простою не можуть виправдовувати порушення відповідача.

При цьому, відповідачем не були надані до матеріалів справи відомості на підтвердження свого матеріального становища, з огляду на що у суду відсутня інформація про дійсне матеріальне становище відповідача станом на момент виникнення спірних правовідносин, а також станом на момент ухвалення даного рішення, з урахуванням якої можливо було б дійти висновку про наявність фінансових складнощів щодо належного виконання грошових зобов`язань за договором та сплати неустойки у заявленому розмірі.

За таких обставин, а також приймаючи до уваги недоведеність виняткових обставин для зменшення розміру неустойки, а також те, що, у даному випадку, розмір заявленої позивачем пені є адекватним та співрозмірним з порушенням відповідача, господарський суд не вбачає підстав для зменшення її розміру та, відповідно, для задоволення клопотання відповідача.

Щодо розподілу судових витрат у справі.

У позові позивачем заявлено про стягнення з відповідача судових витрат, які за попереднім розрахунком складаються з: 7 107,45 грн. – судовий збір, 15 000 грн. – витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У ч.4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. (ч. 5 ст. 129 ГПК України).

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз наведеного законодавства дає підстави для висновку, що у розумінні положень ч. 5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним у ч. 5 ст. 129 ГПК України критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Разом з тим, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5,6 ст. 126 ГПК України).

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст.129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем додано договір про надання правової допомоги №17/ЗФ від 01.08.2019р., укладений між ТОВ «ТКШЗ» (позивач, замовник) та Запорізькою філією АО «Мітракс» (виконавець).

За цим договором виконавець приймає зобов`язання надавати замовнику в межах його замовлення/замовлень правову допомогу, вказану в п. 2.1.1. договору, а замовник зобов`язується здійснити плату за надану правову допомогу на умовах та в строки, що передбачені умовами цього договору (п. 2.1. договору).

Відповідно до пп. 2.1.1 п. 2.1 договору правова допомога, що надається за цим договором в межах замовлення/замовлень, яку виконавець зобов`язується надати замовнику, може включати, в тому числі, але не обмежуючись, зокрема: надання усних та письмових консультацій, висновків, довідок з правових питань, що виникають у діяльності замовника стосовно застосування чинного законодавства, а також правозастосовчої практики; проведення переговорів, збір доказів, подання адвокатських запитів; підготовку (розробку) проектів документів юридичного характеру; підготовку (розробку) документів юридичного характеру; представництво, захист у встановленому порядку інтересів замовника в судових органах всіх інстанцій та юрисдикцій як на території України, так ї за її межами (у тому числі, але не виключно, в ЄСПЛ, міжнародних комерційних арбітражних судах; організація та ведення претензійної роботи з контрагентами замовника у зв`язку з невиконанням ними своїх договірних зобов`язань; підготовку (розробку) необхідних документів, пов`язаних з правовим супроводом вирішення судових спорів, які виникають у діяльності замовника, в тому числі, але не обмежуючись, позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, відзивів на позов, заперечень, клопотань, заяв, відводів, а також інших окремих процесуальних документів; представництво інтересів клієнта в судах загальної (цивільної або кримінальної спеціалізації) та спеціальної (господарські, адміністративні) юрисдикції першої, апеляційної та касаційної інстанції з усіма правами, які надані законом підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, засудженому, заявнику, позивачеві, відповідачу, третій особі, потерпілому, в тому числі з правом закінчення справи мировою угодою, визнання чи відмови повністю або частково від позовних вимог, зміни предмета позову, оскарження рішення суду, прокурора, слідчого, отримання виконавчого документа та пред`явлення його до виконання.

Ціна цього договору становить суму вартості послуг та додаткових витрат виконавця, наданих останнім та сплачених замовником протягом строку дії договору (п. 5.1. договору).

Гонорар за даним договором встановлюється в розмірі 37 000 грн. на місяць та сплачується замовником у безготівковій формі у національній валюті - гривні на розрахунковий рахунок виконавця до 10 числа кожного поточного місяця (п. 5.2. договору в редакції додаткової угоди №1 від 02.09.2019р.).

У разі задоволення судом позовних заяв, апеляційних, касаційних скарг замовника у справі за представництвом виконавця, або його фахівців замовник зобов`язується сплатити виконавцеві винагороду в розмірі не більше 10% від суми, що підлягає стягненню на користь замовника або від суми скасованого рішення про стягнення грошових коштів із замовника. Факт задоволення вимог замовника підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили (п. 5.3. договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками сторін та діє до моменту закінчення виконання зобов`язань сторін за договором (виконання замовлення/замовлень), якщо інше не передбачено відповідною додатковою угодою до даного договору. У частині розрахунків даний договір діє до повного виконання замовником своїх зобов`язань (п. 6.1 договору).

06.04.2020р. позивач звернувся до Запорізької філії АО «Мітракс» із замовленням №4 на надання правової допомоги, яка полягає в аналізі матеріалів та підготовці позовної заяви до ТДВ «Шахта «Білозерська» про стягнення заборгованості за договором поставки №6861-ШБ-УМТС-Т від 12.07.2018р., а також представництві замовника в суді першої інстанції. Вартість цих послуг складає 15 000 грн.

Згідно платіжного доручення №4371 від 10.04.2020р. замовником сплачено виконавцю вартість правової допомоги у розмірі 15 000 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат позивача на правову допомогу, суд виходить з того, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу 15 000 грн. не відповідає критеріям розумності та обґрунтованості їхнього розміру, пропорційності до предмета позову з урахуванням категорії справи, яка не є складною, відсутності необхідності у спеціальних правових знаннях у такій категорії спорів та витрачання значного часу для підготовки позовної заяви, розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, тобто без проведення судових засідань та участі адвоката у них, а також поведінки відповідача під час розгляду справи, яким не подано жодних заперечень проти позову (лише заявлено клопотання про зменшення розміру пені) та сплачено наявний борг у повному обсязі.

Отже, з урахуванням наведеного, суд вважає, що заявлений розмір витрат на правову допомогу є завищеним та становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу витрат, а тому зменшується судом до 7 000 грн., що відповідає вимогам ст. 129 ГПК України та узгоджується з висновками, викладеними у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.

Також, згідно з платіжним дорученням №4366 від 10.04.2020р. позивачем сплачено за подання даного позову судовий збір у розмірі 7 107,45 грн.

На підставі ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору та на правову допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог з віднесенням таких витрат у частині, в якій провадження у справі закрито, на відповідача. При цьому, суд виходить з того, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, і лише після відкриття провадження у справі відповідачем вчинені дії щодо погашення суми основного боргу.

Керуючись ст. ст. 126, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Токмацький ковальсько-штампувальний завод» задовольнити частково.

2. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахта «Білозерська» (85013, Донецька обл., м. Добропілля, м. Білозерське, вул. Строїтельна, буд. 17; ідент. код ЄДР 36028628) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Токмацький ковальсько-штампувальний завод» (71709, Запорізька обл., м. Токмак, вул. Ковальська, буд. 59; ідент. код ЄДР 40514086) 3% річних у розмірі 4 658 (чотири тисячі шістсот п`ятдесят вісім) грн. 41 коп., пеню у розмірі 37 633 (тридцять сім тисяч шістсот тридцять три) грн. 68 коп., судовий збір у розмірі 7 090 (сім тисяч дев`яносто) грн. 08 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 6 982 (шість тисяч дев`ятсот вісімдесят дві) грн. 89 коп.

3. Закрити провадження у справі №905/713/20 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 430 380 грн.

4.В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 16.11.2020р.

Суддя Л.В. Ніколаєва