Рішення № 94257010, 18.01.2021, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/12556/20

н/п 2/953/470/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року Київський районний суд м.Харкова

у складі головуючого судді Колесник С,А..,

за участю секретаря судового засідання Кудінової К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові цивільну справу №953/12556/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

06.08.2020 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до відповідача ПрАТ «Харківський підшипниковий завод», відповідно до якої просив: стягнути з відповідача на користь позивача 39 540 грн. заборгованості по невиплаченій заробітній платі з жовтня 2019 по день остаточного розрахунку з компенсацією втрати частини грошових доходів, у зв`язку із затримкою термінів її витлати та індексацією; стягнути з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку з дня звільнення – 01.06.2020 до фактичного розрахунку з позивачем.

Обгрунтвоуючи заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 посилається на те, що 02.09.1985 він був прийнятий на роботу в інструментальний цех учнем токаря на 8-й Державний підшипниковий завод. У 1994 завод був перейменований на Відкрите акціонерне товариство «Харківський підшипниковий завод», наказом Мінмашпрому України № 122 від 02.09.1994. Після перейменування позивач продовжував працювати там же. 01.06.2020 ОСОБА_1 був звільнений за власним бажанням у зв`язку з переходом на пенсію згідно ст.. 38 КЗоТ України, наказ № 146/19. У день звільнення йому була видана трудова книжка, розрахунковий лист по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі. До виплати мені було нараховано 42 293,41грн., але ця сума не була виплачена в день звільнення. Після звільнення відповідач частково розраховувався з позивачем, але основна частина заборгованості виплачена не була й досі, згідно з останнім розрахунковим листом, заборгованість по невиплаченій заробітній платні становить 39540 грн. З вересня 2019 підприємство перестало виплачувати у повному обсязі щомісячну заробітну плату, заробітна плата виплачувалася частково, з затримкою. ОСОБА_1 вказує, що 35 років пропрацював на ХПЗ, але при звільненні з ним підприємство не розрахувалося та на день звернення до суду з позовом також. ОСОБА_1 не має можливості надати суду довідку про остаточну суму заборгованості відповідача з розрахунком компенсації та індексації, оскільки не має права заходити на підприємство. На запит адвоката Швець С.В. про розрахунок остаточної суми заборгованості, причини невиплати, який надіслано рекомендованим листом на адресу відповідача однак письмова відповідь й досі не одержана.

На підставі викладеного позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.08.2020 справу передано для розгляду судді Колесник С.А.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 10.08.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків.

20.08.2020 позивачем подано уточнену позовну заяву на виконання ухвали суду.

Відповідно до вимог ч. 2 ст.19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Згідно з положеннями ч. 1, 2 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 25.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.

Одночасно із відкриттям провадження судом розглянуто та задоволено клопотання позивача про витребування доказів у відповідача.

Судове засідання, призначене на 30.09.2020 відкладено судом за клопотанням генерального директора ПАТ «Харківський підшипниковий завод» ОСОБА_2 , у якому він посилаввся на карантинні обмеження, впроваджені на території України до 31.10.2020 року (а.с.33).

Судове засідання, призначене на 15.10.2020 відкладено судом у зв`язку з відсутністю відомостей щодо належного сповіщення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

У судове засідання, призначене на 03.11.2020 представник відповідача також не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений (а.с.40).

03.11.2020 від генерального директора ПАТ «Харківський підшипниковий завод» Хміль С.І. до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку із знаходженням представника відповідача на лікарняному. Також зазначено, що структура боргу, згідно даних АТ «ХАРП» відрізняється від суми заявлених позовних вимог, тому підлягає звірнянню та уточненню (а.с.41).

Однак, до зазначеного клопотання не додано доказів дійсного знаходження представника відповідача на лікарняному, на підтвердження поважності причин неявки в судове засідання. Разом з цим суд враховує, що відповідач ПАТ «Харківський підшипниковий завод» є юридичною особою та має можливість забезпечити явку в судове засідання іншого представника.

При вирішені питання щодо можливості проведення судового засідання 03.11.2020 за відсутності представника відповідача судом враховано, що провадження у справі відкрито ще 25.08.2020, відзиву на позовну заяву подано не було, представником відповідача вже двічі були подані клопотання про відкладення розгляду справи 28.09.2020 та 03.11.2020.

У судовому засіданні 03.11.2020 судом постановлено ухвалу про витребуваня доказів у ПрАТ «Харківський підшипниковий завод», копію якої було надіслано за місцем знаходження юридичної особи (а.с.50).

Однак, докази суду надані не були.

16.12.2020 від генерального директора ПАТ «Харківський підшипниковий завод» Хміль С.І. до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 16.12.2020 о 09-00 год., на іншу дату, у зв`язку із карантинними обмеженнями, впровадженими на території України до 31.12.2020 (а.с.51).

У зв`язку з поданим клопотанням та неявкою позивача у судове засідання, судовий розгляд справи було відкладено до 18.01.2021.

В дане судове засідання позивач не з`явився, подав до суду заяву про проведення судового розгляду справи без його участі за наявними у спарві матеріалами, зазначив, що позов підтримує та просить задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує, наполягає на ухваленні рішення, у зв`язку із зловживанням відповідачем своїх прав та неодноразовою неявкою у судові засідання.

Крім того, повідомив, що йому було сплачено грошові кошти в розмірі 5991,48 грн., у зв`язку з чим залишок заборгованості складає 33 528,96 грн. (а.с.55).

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідань повідомлявся належним чином шляхом направлення судової повістки-повідомлення про виклик у судове засідання за місцем знаходження юридичної особи, відзиву на позовну заяву подано так і не подано, будь-яких заяв чи клопотань до суду не надходило.

Частиною 1 ст.131 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин (ч.3 ст.131 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Проте, слід зазначити, що наразі працює транспортне сполучення, в звичному режимі працюють підприємства та установи, не має поважних причин для неявки в судове засідання по даній справі представника відповідача.

Крім того, відповідно до вимог ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Таким чином, подальше відкладення розгляду даної справи буде порушувати права позивача на своєчасний судовий розгляд справи.

Відповідно до ч.2 ст.191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач не використав наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, та не з`явився у судове засідання без повідомлення причин, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутності до суду не надходило. Відповідачем не надано суду жодного доказу, який би мав істотне значення для вирішення справи по суті, чи спростування доводів позивача.

Беручи до уваги ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надав, в силу положень ст. 223 ч. 1 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Відповідно до ухвали суду від 18.01.2021, враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлявся про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч.4 ст.223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 КЗПП України).

Судом встановлені наступні фактичні обставини.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 КЗПП України).

Судом встановлені наступні фактичні обставини.

Позивач ОСОБА_1 працював в ВАТ «Харківський підшипниковий завод» (на теперішній час ПрАТ «Харківський підшипниковий завод»).

На підставі Наказу №146/19 від 01.06.2020 ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію ст.38 КЗпП України 01.06.2020, що підтверджується записом із трудової книжки (а.с.10).

Позивачем надано копію розрахункового листа за квітень 2020, відповідно до якого сума до виплати за 04.2020, 09 2019-12-2019, 01.2020-02-2020, становить 42 293,41 грн. (а.с.11).

Відповідно до розрахункового листа за червень 2020 року, до виплати за: 06.2020 -0,00, 10.2019 – 5991,48, 11.2018-6329,16, 12.2019-6333,64, 01.2020-5920,75, 02.2020-3319,14, 03.2020-8503,99, 04.2020-1688,25, 05.2020-1454,03, а всього до виплати – 39 540,44 (а.с.12).

Як вказує ОСОБА_1 , йому була виплачена сума заборгованості за 10.2019 – 5991,48 грн., тому сума до стягнення зменшилась до 33 528,96 грн.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці»).

Відповідно до ст. 115 КЗпП заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

Згідно ч.5 ст.97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Частиною шостою статті 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Отже, держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи диспозитивність цивільного судочинства, та надані позивачем розрахунки заборгованості із заробітної плати, суд приходить до висновку, що розмір заборгованість із заробітної плати – 33 528 грн. 96 коп. є обгрунтованою, та підстав не довіряти розрахункам у суду не має.

Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відсутність коштів у роботодавця не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум.

При звільненні позивача з ним не були проведені остаточні розрахунки, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду для захисту свого порушеного права.

Частиною першою 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт непроведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а, отже, працівник може визначати остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Таким чином, стаття 117 КЗпП України застосовується на правовідносини і після ухвалення судового рішення про стягнення середнього заробітку за весь час затримки заробітної плати по день фактичного виконання такого рішення суду.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер.

Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Пленум Верховного Суду України в п. 20 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.99 року N 13 постановив, що суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Скрутне матеріальне становище, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не звільняють роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Аналогічний правовий висновок зазначений в Постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі №337/6455/15-ц, провадження № 61-3683св18.

Отже, відсутність коштів у роботодавця не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум.

Більш того, відповідно до частини 1 статті 115, ч. 5 ст. 97 КЗпП України, ст. 22, ч. 1 і 6 ст. 24, ч.3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» визначено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівникам підприємств здійснюється в першочерговому порядку, всі інші виплати здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100.

Відповідно до п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, яка згідно із пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи наведені законодавчі приписи та встановлені обставини спірних правовідносин, за відсутністю доказів на підтвердження того, що затримка розрахунку сталася не з вини відповідача, суд доходить висновку, що оформивши звільнення позивача ОСОБА_1 та видавши йому трудову книжку, відповідач ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» свій обов`язок із проведення з позивачем повного розрахунку в день звільнення не здійснив, а тому є підстави як для стягнення заборгованості із заробітної плати, так і для застосування до відповідача ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст.117 КЗпП України.

Вирішуючи питання розміру середнього заробітку за весь час затримки, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд виходить з розміру середньоденного заробітку позивача відповідно до розрахункового листа за червень 2020 року (а.с.12), який розрахований відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100, та дорівнює 76,64 грн.

Розрахунок проведений судом наступним чином: 1688,25 грн. (заробітна плата за квітень 2020 року) + 1454,03 грн. (заробітна плата за травень 2020 року) = 3142,28 грн.- сума заробітної плати, нарахованої позивачу ОСОБА_1 за два місяці, що передували звільненню. 3142,28 грн. : 41 день (кількість відпрацьованих робочих днів у квітні і травні 2020 року) = 76,64 грн. – середньоденна заробітна плата за два календарних місяці, що передували звільненню.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді.

Отже, за положеннями статті 117 КЗпП України, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, суд вирішує тільки розмір середньоденної заробітної плати, а її загальний розмір визначатиметься по день фактичного розрахунку з ОСОБА_1 .

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України в пункті 6 Постанови № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, відповідач як податковий агент згідно вимог Податкового кодексу України зобов`язаний виплатити позивачеві середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, утримавши з нього при виплаті законодавчо встановлені податки та збори.

Згідно ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 2 ст. 76 , ч. 1, 2 ст. 77, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1,3 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Таким чином, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті на їх належність, допустимість, достовірність, достатність, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст..141 ЦПК України.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а позовні вимоги задоволені, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00 грн. за вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Крім того, позивачем було сплачено 840,80 грн. судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку.

Вказана сума сплаченого судового збору також підлягає стягненню з відповідача на окристь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.. 43, 129 Конституції України, ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 268, 272, 273-276, 280-284 ЦПК України, ст. 47, 97, 116 КЗпП України, ст..1, 21, 24 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про судовий збір», суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» (код ЄДРПОУ 05808853, місцезнаходження: м. Харків, пр. Індустріальний, 3) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі за період з листопада 2019 року по червень 2020 року в розмірі 33 528 (тридцять три тисячі п`ятсот двадцять вісім) гривень 96 копійок.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» (код ЄДРПОУ 05808853, місцезнаходження: м. Харків, пр. Індустріальний, 3) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 02 червня 2020 року по день фактичного розрахунку, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 - 76,64 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» (код ЄДРПОУ 05808853, місцезнаходження: м. Харків, пр. Індустріальний, 3) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» (код ЄДРПОУ 05808853, місцезнаходження: м. Харків, пр. Індустріальний, 3) на користь держави судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

При цьому, відповідно до Закону України від 18.06.2020 № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud2021.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Харківський підшипниковий завод», код ЄДРПОУ 05808853, місцезнаходження: м. Харків, пр. Індустріальний, 3.

Повне судове рішення складено та підписано 18.01.2021.

Суддя Колесник С.А.