Ухвала суду № 94254805, 19.01.2021, Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/1607/20

Провадження № 1-кп/177/50/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.01.2021

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Суботіної С. А.

секретаря Ференц Я. З.,

розглянувши увідкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі кримінальне провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020040450000474 від 14.10.2020 щодо ОСОБА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 263 КК України, а також ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,

за участі:

прокурорів Левченко К.В.,

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

захисників обвинувачених,

адвокатів Умріхіна О.В.,

Велегури М.І.,

В С Т А Н О В И В:

Криворізьким районним судом здійснюється судовий розгляд вказаного кримінального провадження.

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на існування ризиків, які були підставою для застосування та продовження цього запобіжного заходу, а саме ризиків: переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Прокурор клопотання підтримав, з підстав, наведених у ньому та просив задовольнити.

Потерпілий ОСОБА_4 правом на участь у судовому засіданні не скористався, надав заяву про розгляд кримінального провадження за його відсутності.

Обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник, адвокат Велегура М.І., кожен окремо, просили відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, вважали за можливе зміну запобіжного заходу на домашній арешт, з урахуванням постійного місця проживання, наявності соціальних зв`язків, оскільки обвинувачений до затримання проживав разом з мамою, а також тяжкого захворювання, у зв`язку з яким, в умовах ізоляції, не отримує належної медичної допомоги.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник, адвокат Умріхін О.В., кожен окремо, також просили суд відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою та застосувати більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, вказуючи на необґрунтованість ризиків, відсутність доказів на підтвердження винуватості у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, його проведення з чисельними процесуальними порушеннями. Вказуючи, окрім іншого, на те, що обвинувачений має постійне місце проживання та можливість працювати і утримувати себе матеріально.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали в обґрунтування поданих клопотань, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що застосований згідно з ухвалами Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.10.2020 щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та продовжений згідно з ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 08.12.2020 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, спливає 06.02.2021. У той же час, з об`єктивних підстав, судовий розгляд вказаного кримінального провадження до зазначеного строку, завершити не представляється можливим.

Відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали суду про продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 331 КПК України, до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим видом запобіжного заходу та застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Застосування таких заходів завжди пов`язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ч.1 ст. 177 КПК України, у тому числі: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілого, свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення.

При вирішенні питання про доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, суд своїм рішенням має забезпечити не лише права обвинувачених, але і високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що саме по собі вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 у справі «Волосюк проти України», тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За змістом ст. 199 КПК України, підставою для продовження строку тримання під вартою є обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Вирішуючи питання щодо продовження дії запобіжного заходу, суд виходить із того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожен окремо обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину проти власності, пов`язаного із застосуванням насильства, за яке передбачене покарання до 15 років позбавлення волі із конфіскацією майна. Вказане, на переконання суду, дає достатні підстави вважати, що обвинувачені, перебуваючи на волі, за відсутності законних джерел до існування, можуть вчинити новий злочин, а з метою уникнення покарання, яке їм загрожує у разі постановлення обвинувального вироку, можуть вживати заходів для уникнення явки до суду.

Окрім того, судом встановлено, що відносно ОСОБА_1 в інших судах перебувають на розгляді кримінальні провадження за ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України. Таким чином, систематичність вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень проти власності свідчить про те, що він не вживає заходів для налагодження свого життя, забезпечення себе законними джерела до існування, що нівелює його твердження про відсутність ризику повторного вчинення кримінальних правопорушень задля забезпечення засобами до існування.

Твердження сторони захисту щодо наявності у обвинуваченого ОСОБА_1 постійного місця проживання, можливості працювати, а також щодо ОСОБА_2 , який також має постійне проживання та міцні соціальні зв`язки, оскільки проживає з мамо, хворіє на туберкульоз легень, на переконання суду, не є виключним стимулюючим фактором для запобігання ризикам, визначеним п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Також суд враховує, що на даний час справа перебуває на стадії судового розгляду, який з об`єктивних причин не можливо завершити до спливу строку тримання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під вартою. При цьому, судом не допитано потерпілого, свідків, а також обвинувачених, не досліджено матеріали справи. З огляду на викладене, а також враховуючи те, що обвинувачені, у зв`язку з відкриттям їм, та стороні захисту матеріалів кримінального провадження, обізнані з приводу показань свідків на досудовому слідстві, знають їх місце проживання, суд вважає, що ризик незаконно впливати на свідків існує та він не зменшився.

Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним у п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд дійшов висновку, що обраний відносно обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості діяння, яке кожному з них інкримінується, а також особі обвинувачених, кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

З урахуванням викладеного, зокрема встановлення судом збереження ризиків переховування обвинувачених від суду, можливості вчинення нових кримінальних правопорушень, а також ризику впливу на свідків у даному кримінальному провадженні, які не зменшилися, суд вважає виправданою необхідність продовження строку тримання обвинувачених під вартою, оскільки, на переконання суду, жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе в повній мірі запобігти вказаним ризикам, передбачених п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених під час судового розгляду даного кримінального провадження, тому вважає необхідним продовжити строк тримання обвинувачених під вартою на 60 днів.

Відповідно, з вище вказаних підстав, не підлягає задоволенню клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на більш м`який.

Також, виходячи з вимог п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, з урахуванням викладених вище обставин, суд вважає за можливе не визначати розмір застави, так як ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються у вчинені злочину, вчиненого із застосуванням насильства.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 177, 183, 199, 331, 392 КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 2 Левченко К.В. про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , - задовольнити.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також їх захисників, адвокатів Умріхіна О.В. та Велегури М.І., про зміну запобіжного заходу на більш м`який – відмовити.

Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 12020040450000474 від 14.10.2020, на 60 (шістдесят) днів, тобто до 17.03.2021, включно.

Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у кримінальному провадженні № 12020040450000474 від 14.10.2020, на 60 (шістдесят) днів, тобто до 17.03.2021, включно.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, у той же строк з моменту вручення копії ухвали, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя: