Рішення № 94254310, 12.01.2021, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/808/20

Провадження № 2/161/1164/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2021 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Присяжнюк Л.М.,

за участю секретаря судового засідання – Борсук К.П.,

представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Луцьку цивільну справу №161/808/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області Веремчука Сергія Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – мале підприємство «Турія», про скасування рішення та виселення,

В С Т А Н О В И В:

15 січня 2020 року ОСОБА_3 (далі – позивач, ОСОБА_3 ) звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 (далі – відповідач, ОСОБА_1 ), приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області Веремчука Сергія Володимировича (далі – приватний нотаріус) про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, виселення, визнання права власності на нерухоме майно.

Ухвалою суду від 14 вересня 2020 року залучено до участі у справі Мале підприємство «Турія» як третю особу, яка на заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів (далі – третя особа).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у справі разом з ОСОБА_4 у 2002 році на підставі рішення Луцької міської ради отримали в оренду терміном на 25 років земельну ділянку площею 0,0474 га. за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування житлового будинку. У тому ж році вони отримали, як замовники будівництва, дозвіл на початок будівельних робіт. Побудований багатоквартирний будинок був у встановленому порядку прийнятий в експлуатацію.

Позивач вважає себе власником всього будинку, в тому числі квартири АДРЕСА_2 в побудованому будинку.

Однак, позивач дізналася, що рішенням приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу від 21 липня 2017 року вказану квартиру зареєстровано на праві власності, як на новостворений об`єкт нерухомості, за відповідачем ОСОБА_1 .

Позивач стверджує, що жодних підстав для реєстрації за відповідачем ОСОБА_1 не було, а тому з цих підстав просить суд:

1) скасувати рішення приватного нотаріуса від 21 липня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_1 права власності на квартири АДРЕСА_3 ;

2) виселити з вищевказаної квартири відповідача ОСОБА_1 з усіма приватними речами без надання іншого житлового приміщення;

3) визнати право власності на квартиру АДРЕСА_3 за позивачем.

Позивач у судове засідання не прибула, свого представника не направила, хоча про розгляд справи інформувалася належним чином. У письмовій заяві від 07 грудня 2020 року просить суд розглядати справу за її відсутності (а.с.132).

Відповідач ОСОБА_1 у письмовому відзиві та її представник у судовому засіданні просять суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на законність проведеної державної реєстрації.

Відповідач приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Волинської області Веремчук Сергій Володимирович відзиву на позов не подав, у судове засідання не прибув, свого представника не направив, хоча про розгляд справи інформувався належним чином.

Третя особа пояснень на позов не подала, у судове засідання свого представника не направила, хоча про розгляд справи інформувалася належним чином.

Заслухавши присутніх учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, з таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області Веремчука Сергія Володимировича від 27 липня 2017 року №36335095 проведено державну реєстрацію права приватної власності на квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_4 за відповідачем ОСОБА_1 (а.с.23).

З витребуваних матеріалів реєстраційної справи на цю квартиру слідує, що підставою для реєстрації права власності на неї стали наступні документи, подані ОСОБА_1 :

1) заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (а.с.88-89);

2) копія паспорту ОСОБА_1 та довідки про присвоєння РНОКПП (а.с.90-91);

3) платіжний документ про сплату адміністративного збору за проведення державної реєстрації права власності (а.с.92);

4) копія договору підряду №1 від 02 листопада 2002 року, який був укладений між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (замовники) та Малим підприємством «Турія» (підрядник) на будівництво семиквартирного житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 (а.с.93);

5) копія договору оренди земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , від 06 вересня 2002 року, який укладений між Луцькою міською радою (орендодавець) та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (орендарі) (а.с.94);

6) договір про дольову участь (інвестування) у будівництві №6 від 07 листопада 2002 року, який укладений між Малим підприємством «Турія» (виконавець) та ОСОБА_1 (замовник). Предметом договору є квартира АДРЕСА_3 (ас.95-96);

7) акт приймання-передачі квартири від 17 червня 2012 року (а.с.97);

8) технічний паспорт на квартиру (а.с.98-101);

9) довідка МП «Турія» від 14 жовтня 2016 року №18 про сплату дольових внесків (а.с.102);

10) довідка про присвоєння адреси квартирі (а.с.103);

11) витяг з переліку інвесторів будинку АДРЕСА_1 (а.с.104);

12) додаткова угода від 07 листопада 2002 року до договору про дольову участь (інвестування) у будівництві №6 від 07 листопада 2002 року (а.с.105).

Надаючи свою правову оцінку обставин у справі, суд зазначає таке.

В першу чергу суд вважає надати оцінку належності відповідачів у даному спорі.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Із зазначеної норми матеріального права можливо зробити висновок, що судовому захисту підлягає лише порушене, невизнане або оспорюване цивільне право позивача. При цьому відповідачем у такому разі має бути саме особа, яка безпосередньо порушила, не визнала або оспорює цивільні права позивача.

У розглядуваному випадку, заявляючи даний позов в порядку цивільного судочинства, позивач посилається на порушення її права власності на спірне нерухоме майно, що спричинено реєстрацією права власності на нього за відповідачем ОСОБА_1 .

Отже, у розглядуваному цивільну спорі, належним відповідачем може бути саме власник нерухомого майна – відповідач ОСОБА_1 , а не державний реєстратор, функції якого у даному випадку здійснював приватний нотаріус.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 161/12379/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18).

З наведених підстав суд відмовляє у задоволенні позову до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області Веремчука Сергія Володимировича, оскільки він не є належним відповідачем у цьому спорі.

Що стосується вимог до належного відповідача – ОСОБА_1 , суд зазначає таке.

Частиною першою та другою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент проведення державної реєстрації спірної квартири) визначено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

На виконання вищенаведеного положення Закону, постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі – Порядок, в редакції чинній на момент проведення державної реєстрації спірної квартири).

У пункті 41 Порядку визначено, що Для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:

1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

У пункті 57 Порядку також передбачено, що для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

З матеріалів реєстраційної справи слідує, що відповідачем для проведення державної реєстрації права власності на квартиру надані всі необхідні документи, передбачені пунктами 41, 57 Порядку, зокрема і договір про спільну діяльність, яким в даному випадку були:

1) договір про дольову участь (інвестування) у будівництві №6 від 07 листопада 2002 року, який укладений між Малим підприємством «Турія» (виконавець) та ОСОБА_1 (замовник). Предметом договору є квартира АДРЕСА_3 (ас.95-96);

2) договір підряду №1 від 02 листопада 2002 року, який був укладений між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (замовники) та Малим підприємством «Турія» (підрядник) на будівництво семиквартирного житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 (а.с.93).

Факт виконання умов договору про дольову участь (інвестування) у будівництві підтверджується актом приймання-передачі квартири, довідкою про сплату дольових внесків та витягом з переліку інвесторів будівництва (а.с.97, 102, 104).

З наведеного слідує, що реєстрація права власності за відповідачем на спірну квартиру проведена у чіткій відповідності з вимогами пунктів 41, 57 Порядку, тобто, законно.

Суд відхиляє доводи позивача, що за результатом будівництва спірна квартира має належати їй, а не відповідачу, з огляду на те, що пунктом 1.3 договору підряду від 02 листопада 2002 року передбачено, що будівництво багатоквартирного житлового будинку здійснюється за рахунок коштів третіх осіб (інвесторів). З метою забезпечення фінансування будівництва підрядник (МП «Турія») має право залучати кошти третіх осіб (інвесторів) та укладати з ними договори про пайову участь в будівництві.

А у пункті 1.4 цього ж договору окремо визначений погоджений сторонами порядок розподілу квартир за результатами будівництва, відповідно до якого замовник ( ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ) набувала право власності на квартиру АДРЕСА_5 площею орієнтовно 80 кв.м. та квартиру АДРЕСА_6 площею орієнтовно 280 кв.м. Інші квартири, а саме №№1, ІНФОРМАЦІЯ_1 , 4, 5, 6, переходили у власність залучених третіх осіб (інвесторів) (а.с.93).

Це означає, що позивач ОСОБА_5 передаючи взяту в оренду земельну ділянку під забудову та укладаючи з МП «Турія» договір підряду від 02 листопада 2002 року, погодилася, що частина майбутнього будинку в тому числі квартира АДРЕСА_2 , не буде належати їй після введення будинку в експлуатацію, як вона безпідставно зазначає у позові, а буде передана інвестору, яким, у даному випадку, є відповідач ОСОБА_1 .

Такий порядку регулювання відносин між сторонами повністю відповідає вимогам цивільного законодавства, зокрема положенням статті 867 ЦК України, яка передбачає, що власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

Доказів визнання у встановленому порядку договору підряду від 02 листопада 2002 року недійсним чи його розірвання, матеріали справи не містять, а підстав визнавати його нікчемним суд не знаходить.

З наведених вище мотивів суд дійшов висновку, що саме відповідач ОСОБА_1 є законним та належним власником результатів будівництва у вигляді квартири АДРЕСА_7 , а позивач ОСОБА_5 , після введення будинку в експлуатацію, жодного відношення до спірної квартири не має.

З цих підстав суд відмовляє у задоволенні вимоги про скасування рішення приватного нотаріуса, а також у задоволенні похідних вимог про виселення та визнання права власності на квартиру.

На підставі наведеного та керуючись ст. 265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області Веремчука Сергія Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – мале підприємство «Турія», про скасування рішення та виселення, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено

та підписано 18.01.2021 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Л.М. Присяжнюк