Постанова № 9423616, 26.04.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2010                                                                                           № 16/538

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Корсака В.А.

суддів:           

За участю представників:

від позивача: Кучеренко М.В. – представники за довіреностями,

від Закритого акціонерного товариства „Ритейлінгова компанія „Євротек”: Дроздов Д.В. – представники за довіреностями,

від Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгова компанія „Інтермаркет”: представник не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Ритейлінгова компанія „Євротек”

на рішення Господарського суду м.Києва від 17.11.2009

у справі № 16/538 ( )

за позовом                               Дочірнього підприємства "Рідна марка"

до                                                   1. Закритого акціонерного товариства „Ритейлінгова компанія „Євротек”, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгова компанія „Інтермаркет”

про                                                   стягнення 592605,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2009 року позивач звернувся з позовом до про стягнення з відповідачів 592605,10 грн. заборгованості за договором поставки №ТП-453 від 02.01.2008р. та судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до договору поставки №ТП-453 від 02.01.2008р. позивачем було поставлено, а відповідачем 2 прийнято товар згідно з умовами договору та відстрочкою платежу на 60 календарних днів. Відповідач 2 за отриманий товар не розрахувався.

20.03.2009р. між позивачем та відповідачами був укладений договір поруки П 0256/0-09 від 20.03.2009р., відповідно до якого відповідач 1 зобов’язався солідарно з відповідачем 2 відповідати перед кредитором (позивачем) за виконання боржником (відповідачем 2)зобов’язань з оплати товарів, поставлених відповідачу 2 відповідно до договору поставки №ТП-453 від 02.01.2008р..

Рішенням Господарського суду м.Києва від 17.11.2009р. позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Закритого акціонерного товариства „Ритейлінгова компанія „Євротек” на користь Дочірнього підприємства «Рідна Марка” 321302,50 грн. основного боргу, 3213,02 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач 1 подав апеляційну скаргу, в якій, керуючись п.п. 1.2.1, 1.4, 2.2, 2.3, 5.4.3 договору поставки №ТП-453 від 02.01.2008р., ст.ст. 526, 529, 530, 553, 554, 598, 613, 627 Цивільного кодексу України, ст.ст.91, 92, 98, 103, 104 ГПК України, підпунктом „г” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” від 21.01.1993р. №7-93 просив зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач 1 посилається на неповне з’ясування обставин господарським судом, що мають значення для вирішення справи та на порушення останнім норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 42, 43, 22, п.п.2, 3 ч.1 ст.84 ГПК України, ч.1 ст.559 Цивільного кодексу України, Закону України „про банкрутство.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Відповідачем 2 не надано відзиву на апеляційну скаргу.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга Закритого акціонерного товариства „Ритейлінгова компанія „Євротек” підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 02.01.2008р. між позивачем, як постачальником та відповідачем 2, як покупцем був укладений договір поставки № ТП-453, відповідно до умов якого постачальник зобов’язався поставляти у власність відповідача 2 певний товар, а останній, в свою чергу, зобов’язався оплачувати товар в порядку та на умовах визначених цим договором (далі – Договір поставки).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач свої зобов’язання за Договором поставки виконав належним чином та в повному обсязі. Однак, відповідач 2 свої зобов’язання з оплати поставленого товару, у визначені Договором поставки строки, не виконав у зв’язку із чим у відповідача 2 виникла перед позивачем прострочена заборгованість.

На момент звернення позивачем до суду першої інстанції та розгляду справи по суті заборгованість відповідач 2 перед позивачем складала 592605,10 грн..

          В подальшому, 20.03.2009р. між позивачем, як кредитором, відповідачем 2, як боржником, та відповідачем 1, як поручителем був укладений договір поруки № П0256/0-09, відповідно до умов якого відповідач 1 взяв на себе зобов’язання відповідати перед позивачем за грошовими зобов’язаннями відповідача 2, що виникли на підставі Договору поставки в розмірі – 50% від розміру таких зобов’язань (далі – Договір поруки).

          Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення договору поруки заборгованість відповідач 2 перед позивачем складала 642611,00 грн.

          Відповідно до ч.1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язань частково або у повному обсязі.

Згідно із ч.2 ст. 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного і обґрунтованого висновку відносно того, що на підставі Договору поруки у відповідача 1, як поручителя, виник обов’язок перед позивачем, як кредитором, відповідати за зобов’язаннями відповідача 2, як боржника, що виникли на підставі Договору поставки в обсязі 50% від розміру таких зобов’язань.

Однак, суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення не врахував тієї обставини, що на момент розгляду справи в суді першої інстанції заборгованість відповідача 2 перед позивачем становила не 642611,00 грн, а 592605,10 грн. Тому розмір відповідальності поручителя має становити – 296302,55 грн..

Судовою колегією не приймаються до уваги доводи апелянта відносно того, що у відповідача 1 не виникли обов’язки поручителя за Договором поруки, а позивачем не вчинені дії, які є необхідними для виконання відповідачем 1 своїх обов’язків, як поручителем.

          Відповідно до положень ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України підставою виникнення зобов’язань є договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України.

Отже, з наведеного випливає, що укладення відповідачем 1 Договору поруки стало підставою для виникнення у нього обов’язків поручителя.

Також, колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача 1 про те, що порука була поставлена під умову, а саме пов’язана з подальшим виконанням позивачем умов Договору поставки.

          Однак, відповідачем 1 відповідно до вимог ст.ст.33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів того, що позивач не виконував чи ухилявся від виконання Договору поставки. Крім того, п. 1.4 Договору поруки не містить будь-яких реквізитів які б ідентифікували будь-який Договір поставки.

          Матеріали справи свідчать про те, що листами від 26.06.2009р. позивач звертався до відповідачів з вимогами погасити існуючу заборгованість за Договором поставки в обсягах боржника та поручителя. Проте, вимоги позивача були залишені відповідачами без задоволення.

          Таким чином, позивачем вчинені дії пов’язані із виконанням відповідачем 1 своїх обов’язків як поручителем.

          Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, листом від 07.09.2009р. ліквідатор відповідача 2 повідомив позивача про те, що 14.08.2009р. постановою Господарського суду Харківської області відповідача 2 визнано банкрутом і для включення позивача до реєстру кредиторів необхідно подати відповідні заяви.

          Листом від 14.10.2009р. ліквідатор відповідача 2 повідомив позивача про те, що кредиторські вимоги позивача до відповідача в сумі 592605,10 грн. – визнано та включено до реєстру кредиторів.

          Частиною 1 статті 4 ГПК України передбачено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Закону України «Про господарський суд», цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

          Статтею 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюються цим законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України.

          Пунктом 1.2 рекомендацій Вищого господарського суду України від 04.06.2004 р. № 04-5/1193 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено, що господарські суди мають враховувати, що встановлення в законі особливого порядку задоволення майнових вимог кредиторів не припускає задоволення цих вимог в індивідуальному порядку.

          Приписами п. 8.13 роз’яснення Вищого господарського суду України від 04.06.2004 р. № 04-5/1193 визначено, що закон і ГПК України не містять приписів про заборону на прийняття судом позовної заяви до боржника, щодо якого вже порушено справу про банкрутство, а також на вирішення спору за цим позовом по суті.

Верховний Суд України у своїй постанові від 18.03.2002р. у справі N 01-10/16 зазначив, що порушення справи про банкрутство не віднесено статтею 62 ГПК України до підстав для відмови судом у прийнятті позовної заяви. Тому суди мають у встановленому ГПК України порядку приймати позовні заяви до особи, щодо якої порушена справа про банкрутство, і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство. У разі звернення позивача із заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство, провадження підлягає припиненню на підставі п. 2 ст. 80 ГПК України.           Пунктами 11.1-11.5 роз’яснення Вищого господарського суду України від 04.06.2004 р. № 04-5/1193 встановлено, що згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом та відкриває ліквідаційну процедуру. Відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном: усі права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута переходять до ліквідатора. Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону у постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд зазначає про відкриття ліквідаційної процедури, призначає ліквідатора. Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону ліквідатор виконує свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури в порядку, встановленому законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно ч. 3 ст. 25 Закону відомості про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури підлягають опублікуванню ліквідатором в офіційному друкованому органі. З моменту публікації відомостей про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури поточні кредитори, вимоги яких виникли після порушення провадження у справі про банкрутство (у процедурах розпорядження майном, санації та ліквідації) зобов'язані заявити їх ліквідатору та до господарського суду протягом строку ліквідаційної процедури. Розгляд таких вимог здійснюється за аналогією з порядком розгляду вимог конкурсних кредиторов. Вимоги щодо яких не заявлено заперечень та вимоги, визнані судом, включаються до реєстру вимог кредиторів у четверту чергу.

          Матеріали справи свідчать про те, що відповідач 2 визнаний банкрутом і відносно нього розпочата процедура ліквідації. Позивач, в порядку та строки встановлені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» звернувся із заявою про визнання його вимог в сумі 592605,10 грн. до відповідача 2. Вимоги позивача до відповідача 2 в сумі 592605,10 грн. визнані відповідачем 2, позивача включено до реєстру кредиторів відповідача 2.

          Частиною 2 ст. 80 ГПК України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку щодо припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 2 заборгованості. підлягає припиненню.

          Окрім того, щодо доводів апеляційної скарги про те, що місцевим судом було проігноровано клопотання відповідачів про відкладення розгляду справи та розглянуто справу у відсутності їх представників, чим порушено право останнього на захист своїх інтересів, колегія суддів зважає на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачам 12.09.2009р. було направлено копію Ухвали про порушення провадження по даній справі, якою розгляд справи призначено на 20.10.2009р., про що свідчить відповідна відмітка на Ухвалі суду та повідомлення про вручення поштового відправлення, тому колегія вважає, що відповідачі про час та місце судового засідання повідомлені належним чином та у передбачені процесуальним законом строки.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, зокрема, нез’явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Ухвалою від 22.10.2009р. розгляд справи було відкладено на 10.11.2009р. о 10:30 год..

Пунктом 3.6 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 18.09.1997р. №02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” передбачено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Матеріали справи свідчать про те, що неявка представників відповідача 1 та 2 у судове засідання при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення не перешкоджала вирішенню спору.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Закритого акціонерного товариства „Ритейлінгова компанія „Євротек” підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції, яким частково задоволені позовні вимоги та припинено провадження у справі,- зміні, позов слід задовольнити частково.

Відповідно до вимог ст.49 ГПК України судові витрати слід покласти на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Ритейлінгова компанія „Євротек” на рішення Господарського суду м.Києва від 17.11.2009 року задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду м. Києва від 17.11.2009 року у справі №16/538 змінити та викласти його в наступній редакції:

„Позов Закритого акціонерного товариства „Ритейлінгова компанія „Євротек”

задовольнити частково.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Ритейлінгова компанія „Євротек” (03186, м.Київ, вул.Соціалістична, 5, код ЄДРПОУ 34771370) на користь Дочірнього підприємства «Рідна Марка” (04176, м.Київ, вул. Електриків, 29А, код ЄДРПОУ 32378225) 296302,55 грн. - основного боргу, 2963,02 грн. витрат по оплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову провадження у справі припинити ”.

1.          Доручити Господарському суду м.Києва видати наказ.

2.          Матеріали справи №16/538 направити до Господарського суду м.Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

28.04.10 (відправлено)